Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/1941/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 26.05.2022. Зареєстровано: 27.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2022.
Дата набрання законної сили: 26.05.2022
Номер судового провадження: К/9901/10738/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 травня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 240/1941/20
		адміністративне провадження № К/9901/10738/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мацедонської  В.  Е.,
		суддів: Радишевської  О.  Р., Шевцової  Н.  В.
		розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (суддя Нагірняк  М.  Ф.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26  січня 2021 року (головуючий суддя Сушко  О.  О., судді: Залімський  І.  Г., Мацький  Є.  М.)
		І. Суть спору
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Житомирська ОДА), у якому просила:
		- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Житомирської ОДА від 27  січня 2020  року №  11-к;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління культури та туризму Житомирської ОДА з 27  січня 2020  року;
		- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27  січня 2020 року по дату винесення рішення.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що звільнення останньої є незаконним, оскільки відповідачем порушено вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Відповідачем при звільненні позивачки не було запропоновано рівноцінні посади, що свідчить про упереджене відношення до неї.
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
		З 07  вересня 2018 року по 27  січня 2020  року ОСОБА_1 перебувала на посаді начальника Управління культури та туризму Житомирської ОДА, що відносилася до категорії «Б» посад державної служби.
		Згідно з пунктом 5 розпорядження голови Житомирської ОДА від 26  вересня 2019  року №  337 «Про упорядкування структури обласної державної адміністрації» (далі - Розпорядження) утворено Департамент культури, молоді і спорту Житомирської ОДА.
		Відповідно до пункту 6 цього Розпорядження припинено шляхом приєднання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської ОДА та Управління культури та туризму Житомирської ОДА до Департаменту культури, молоді і спорту Житомирської ОДА.
		31 жовтня 2019  року позивачка отримала попередження про майбутнє вивільнення з займаної посади на підставі Розпорядження. Крім того, позивачці було запропоновано вакантні посади, які входили до складу новоствореного департаменту, а саме: заступник начальника управління - начальник відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; головний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; провідний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; завідувач сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; начальник відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; державний реєстратор відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини управління культури та туризму; головний спеціаліст у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; заступник начальника управління - начальник відділу молодіжної політики та національно - патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; заступник начальника відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу - головний бухгалтер відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; заступник начальника відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу Департаменту культури, молоді та спорту; спеціаліст Департаменту культури, молоді та спорту; водій легкового автомобіля Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; заступник начальника управління-начальник відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичною виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу фізичної культури та спорту управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; заступник начальника відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно- патріотичного виховання, молоді та спорту; спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту.
		Однак ОСОБА_1 відмовилась від переведення на запропоновані посади, оскільки уважає, що такі посади не рівноцінні, а нижчі за посаду, яку вона обіймає. 
		Відповідно до розпорядження Житомирської ОДА від 24  грудня 2019  року №  406-к ОСОБА_1 31  грудня 2019 року звільнено з посади начальника Управління культури та туризму Житомирської ОДА у зв`язку із скороченням цієї посади, відповідно до пункту 1 частин першої та четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу».
		Розпорядженням відповідача від 27 січня 2020 року №  11-к внесено зміни до розпорядження Житомирської ОДА від 24  грудня 2019  року №  406-к щодо дати звільнення ОСОБА_1 , зумовленої листками її непрацездатності, відповідно до якого позивачка вважається звільненою із займаної посади  27  січня 2020  року.
		Не погодившись з таким рішенням відповідача та вважаючи звільнення незаконним, позивачка звернулася до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. 
		ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020  року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем при звільненні позивачки дотримано вимоги чинного трудового законодавства, у тому числі положення частини другої статті 40, частин другої і третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 87 Закону України «Про державну службу», а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було запропоновано ОСОБА_1 вакантні посади у новоствореному департаменті, однак остання відмовилася від них. При цьому, доводи позивачки про те, що відповідач повинен був запропонувати виключно рівнозначні вакантні посади, які відносилися до категорії «Б» посад державної служби, суди уважають безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки норми Закону України «Про державну службу» прямо зазначають, що рівнозначна посада не ототожнюється з певною категорією посади державної служби.
		Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що призначення на ті посади, на які позивачка бажала перевестися, не віднесено до повноважень Житомирської ОДА. Крім того, відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про державну службу» вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. В розумінні вимог статті  22 цього Закону конкурс на зайняття посад державної служби з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов`язки, проводиться  на зайняття вакантної посади державної служби. Такі конкурси призначалися відповідно до досліджених судом розпоряджень Житомирської ОДА від 10  жовтня 2019  року   №  291-к, від 17  жовтня 2019  року №  300-к, від 24  жовтня 2019  року №  303-к та від 08  січня 2020  року №  3-к. Жодних обмежень щодо права позивачки на участь в таких конкурсах суду не надано.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції
		29  березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17  вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26  січня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15  квітня 2021  року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		V. Касаційне оскарження
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до Житомирського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
		На обґрунтування своєї позиції скаржниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 13 березня 2019 року у справі №  805/84/16-а та від 11 липня 2018 року у справі №  816/1232/17 щодо незаконного звільнення позивача та незастосування частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. На думку скаржниці, роботодавець є таким, що виконав обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
		Позивачка стверджує, що судами попередніх інстанцій взагалі не надано будь-якої оцінки її доводам стосовно того, що нею до моменту фактичного звільнення (27  січня 2020  року) було подано заяву про відкликання заяви-згоди на звільнення та надання згоди на переведення на вакантну посаду у департаменті культури, молоді і спорту  Житомирської ОДА (26  грудня 2019  року).
		Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Житомирська ОДА зазначає, що одночасно із попередженням про наступне вивільнення відповідачем були запропоновані всі наявні вакантні посади, від зайняття яких позивачка відмовилась. Також, відповідач уважає, що посилання скаржниці на порушення частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» у якій зазначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Тобто, у даному випадку законодавством чітко передбачено, що таке призначення є правом відповідача, як державного органу, а не обов`язком.
		У відповіді на відзив позивачка стверджує, що викладені відповідачем факти у відзиві не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідачем лише зазначено, що позивачці пропонувалися посади, від яких вона відмовилася. При цьому, ніяк не спростована відмова позивачці у задоволені її заяви від 26 грудня 2019 року про відкликання заяви-згоди на звільнення, яка була подана останньою до фактичного звільнення.
		VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначений Законом України від 10 грудня 2015 року №  889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №  889-VIII). 
		Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону №  889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.
		За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону №  889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
		Частина п`ята статті 22 Закону №  889-VІІІ передбачає, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 2 Закону №  889-VІІІ рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
		За приписами частин другої, третьої статті 5 Закону №  889-VІІІ визначено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Частиною другою статті 40 КЗпП України установлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
		VІІ. Висновки Верховного Суду
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті   341 КАС України).
		Предметом судового контролю у цій справі є правомірність розпорядження Житомирської ОДА про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління культури та туризму у зв`язку із скороченням цієї посади відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону №  889-VІІІ.
		Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування у подібних правовідносинах приписів статті 87 Закону №  889-VІІІ зі змінами відповідно до Закону №  117-ІХ, зокрема, у постановах від 17  червня  2021  року у справі №  240/455/20, від 06  липня 2021  року у справі №  640/3456/20, від 20  вересня 2021  року у справі №  340/221/20.
		У вказаних справах Верховним Судом зазначено, що, у свою чергу, ретроспективний аналіз положень Закону №  889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
		Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 11 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №  889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).
		Таким чином, не можна вважати, що стаття 87 Закону №  889-VIII у редакції Закону №  117-IX визначала особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість зміст наведених положень статті 87 Закону №   889-VIII свідчить про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації або ліквідації державного органу.
		При цьому виключення зі статті 87 Закону №  889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 Закону №  889-VIII та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
		Водночас приписи частини четвертої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.
		Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №  889-VIII у редакції Закону №  117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-IX (набрав чинності 13 лютого 2020  року) та від 23 лютого 2021 року №  1285-IX, (набрав чинності 06 березня 2021  року), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №  889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.
		Таким чином, ураховуючи, що на момент видання наказу про звільнення позивача нормами частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» не було врегульовано порядок та процедуру припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої цією статті, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин положень, зокрема, статей 40 та 49-2 КЗпП України.
		Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України, з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та/або реорганізації покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
		За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
		На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13  березня 2019 року у справі №  805/84/16-а та від 11 липня 2018 року у справі №  816/1232/17 щодо незаконного звільнення позивача та незастосування частини 3 статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. На думку скаржниці, роботодавець є таким, що виконав обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
		Так, у згаданих постановах Верховний Суд дійшов висновку, що, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
		Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами справи, відповідачем було запропоновано позивачці вакантні посади разом з попередженням про майбутнє вивільнення з займаної посади (31 жовтня 2019  року), від яких остання відмовилась.
		Проте судами попередніх інстанцій не було з`ясовано чи змінювалися вакантні посади протягом усього періоду (з моменту попередження про вивільнення до фактичного звільнення) та чи пропонувалися на момент звільнення позивачці усі вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду.
		Крім того, ОСОБА_1 під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій наголошувала на тому, що до моменту звільнення 26  грудня 2019  року нею було подано заяву про відкликання попередньої заяви-згоди на звільнення та переведення на рівнозначну посаду - директора департаменту культури, молоді і спорту Житомирської ОДА. Листом Житомирської ОДА від 03  лютого 2020  року (вже після фактичного її звільнення 27  січня 2020  року) позивачці надана відповідь про відмову у задоволенні такої заяви, оскільки 03 січня 2020  року було підготовлено проєкт розпорядження голови Житомирської ОДА про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади директора Департаменту культури, молоді і спорту Житомирської ОДА, зареєстрований 08  січня 2020  року за №  3-к.
		Однак судами попередніх інстанцій не надано оцінку зазначеному доводу скаржниці.
		Отже, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є передчасними, оскільки судами не встановлено усіх фактичних обставин справи й не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти докази, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий  розгляд до суду першої інстанції.
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020  року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26  січня 2021 року скасувати.
		Справу направити на новий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.
		Судові витрати не розподіляються.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                В.  Е.  Мацедонська
		Судді                                                                                                    О.  Р.  Радишевська
		                                                                                                    Н.  В.  Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...