Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 735/1121/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2022.
Дата набрання законної сили: 10.05.2022
Номер судового провадження: 51-4808км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017270140000210

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		10 травня 2022року
		м.Київ
		справа № 735/1121/20
		провадження № 51-4808км21
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,прокурораОСОБА_5 ,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо засудженого
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нехаївки Коропського району Чернігівської області, жителя смт Короп Чернігівської області. 
		Оскаржені судові рішення
		 
		1.Зазначеним вироком, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді арешту: за статтею 195 Кримінального кодексу України (далі  КК)  на строк 5 місяців, за частиною 1 статті 350 КК  на строк 6місяців; на підставі частини 1 статті 70 КК йому призначено остаточне покарання у виді арешту на строк 6 місяців
		2.Суд визнав доведеним, що в ніч з 08 на 09 червня 2017 року засуджений підкинув на подвір`я господарства голови Коропської селищної ради ОСОБА_8 на АДРЕСА_1 пластикову пляшку збензином та записку з погрозами підпалу особистого майна у разі невиконання вимоги щодо звільнення директора місцевої школи ОСОБА_9 . 
		3.В ніч з 25 на 26 липня 2017 року засуджений підкинув на подвір`я господарства ОСОБА_10 по АДРЕСА_2 пластикову пляшку з бензином та запискою з погрозами підпалу особистого майна та фізичної розправи зпотерпілим і членами його родини у разі невиконання вимоги щодо звільнення зроботи директора школи ОСОБА_9 . 
		4.В ніч з 05 на 06 вересня 2017 року засуджений підкинув підпалену автомобільну шину до господарства ОСОБА_8 разом із запискою з погрозою знищення майна.
		5.В ніч з 10 на 11 жовтня 2017 року засуджений вкинув до автомобіля на подвір`ї господарства ОСОБА_10 цеглину з запискою, в якій містились погрози підпалу особистого майна.
		Вимоги і доводи касаційної скарги 
		 
		6.У касаційній скарзі захисник, посилаючись на частину 1 статті438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), просить скасувати оскаржені рішення іпризначити новий розгляд в суді першої інстанції.
		7.Він вважає, що вирок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях інедопустимих доказах, а апеляційний суд належно не спростував доводів апеляційних скарг сторони захисту і постановив ухвалу, яка не відповідає статтям370, 419 КПК. 
		8.На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що:
		 висновок почеркознавчої експертизи № 1607 від 14 грудня 2017 року, єнедопустимим, оскільки зразки почерку засудженого були отримані з відділу поліції без ухвали слідчого судді;
		 не доведено поза розумним сумнівом те, що саме засуджений підкинув анонімні листи з погрозами;
		9.Також захисник вважає, що засуджений підлягав звільненню від призначеного покарання на підставі статті49, частини 5 статті 74 КК, оскільки закінчились строки давності, а факт ухилення від слідства не доведено.
		Позиції учасників касаційного розгляду 
		 
		10.Захисник просив розглядати скаргу без його участі.
		11.Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, вважаючи оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.
		12.Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
		Оцінка Суду
		 
		13.Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що кримінальне провадження необхідно передати на розгляд Великої палати Верховного Суду через наявність виключної правової проблеми, пов`язаної із тлумаченням і застосуванням частини 2 статті49КК, яка передбачає:
		«Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років».
		14.Зокрема, проблема пов`язана з тлумаченням третього речення цього положення  «у цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років»  в контексті регулювання перебігу строку давності у частинах 1 та 2 статті 49 КК.
		15.Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 5 квітня 2021 року дійшла наступного висновку:
		«Факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в частині 1 статті 49 КК. В цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: п`ятнадцять років з часу вчинення злочину, п`ять років  зчасу вчинення кримінального проступку».[1]
		16.Колегія суддів не може погодитися з таким тлумаченням третього речення частини2 статті 49 КК, оскільки зроблений Об`єднаною палатою висновок, відповідно до якого у випадку ухилення винного від правосуддя строки, зазначені у частині 1 статті49 КК, перестають застосовуватися, колегія вважає такими, що суперечать точному змісту цього положення і загальної конструкції інституту давності у кримінальному праві.
		Мотиви незгоди з тлумаченням, наданим Об`єднаною палатою
		 
		1.
		 
		18.Об`єднана палата в своїй аргументації зазначила, що «нормативний зміст другого речення (положення) зазначеної норми не містить конкретної вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення їїперебігу».
		19.Колегія вважає, що термін «відновлюється» у цьому реченні чітко вказує на строки, зазначені у частині 1 статті 49 КК. Відновити можна лише те, що існувало із тих чи інших причин було ушкоджено, або діяло і тимчасово зупинило свою дію, або рухалося і зробило зупинку. Жодне джерело не визначає термін «відновлювати» як «заміновати те, що існувало, на дещо інше».
		20.Відповідно до частини 2 статті 49 КК строк давності, визначений частиною 1 статті 49 КК, триває, поки його перебіг не зупиниться в момент ухилення від правосуддя. Перебіг саме цього строку відновлюється за обставин, які законодавець пов`язує з закінченням періоду ухилення від правосуддя.
		21.Ніщо у цій статті не дає підстав вважати, що, вживаючи слово «відновлюється», законодавець мав на увазі не відновлення зупиненого строку, передбаченого її частиною 1, а заміну цього строку іншим, іноді в рази більшим, строком (наприклад, замість 3 років  15 років). Також немає підстав вважати, що узаконодавця не було відповідної законодавчої техніки для формулювання заміни одного строку іншим, якщо він мав такий намір. Наприклад, у частині 3 статті 80КК законодавець, коли мав намір збільшити строки давності у разі ухилення, прямо вказав, що строки, передбачені частиною 1 цієї статті, подвоюються.
		22.Таким чином, слово «відновлюється» у другому реченні частини 2 статті 49 КК не містить жодного посилання на третє речення, у той час як очевидно посилається на строк, який зупинився, тобто строк, передбачений частиною 1 цієї статті.
		23.Об`єднана палата ґрунтує свій висновок на такому міркуванні: «Вживання словосполучення «у цьому разі» у третьому реченні (положенні) частини 2 статті 49КК в свою чергу поєднує між собою ситуації, передбачені усіма трьома їїреченнями (положеннями). При цьому таке поєднання не несе в собі елементу невизначеності оскільки встановлені у третьому реченні строки давності неможуть розглядатись як диференційовані». Об`єднана палата не пояснила, які саме ситуації поєднує посилання «уцьому разі», тому не можна сказати, то таке тлумачення не містить невизначеності. 
		24.Колегія вважає, що, враховуючи вживання цього виразу в однині, «у цьому разі» посилається на одну ситуацію («ця ситуація, «цей раз», «цей випадок»), а саме ситуацію, коли перебіг строку, передбаченого частиною 1 статті 49 КК, зупинився ізгодом відновився. У цьому разі («строк зупинився і згодом відновився») третє речення передбачає, що особу має бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років (або п`ять років  для проступку).
		25.Цей календарний строк з часу вчинення правопорушення виконує функцію цілковито відмінну від тієї, яку надала йому своїм тлумаченням Об`єднана палата.
		26.Цей зміст ґрунтується на розумінні завдань і витоків інституту давності взагалі. Як зазначав один з класиків кримінального права, «всепоглинаюча сила часу стирає шкідливі сліди, залишені злочином, заспокоює схвильовану суспільну совість, робить покарання актом безцільної відплати, яка не відповідає суті та гідності карного державного правосуддя».[2] Про сенс інституту давності дають уявлення також і міркування, висловлені ЄСПЛ (див. пункт 49 нижче).
		27.Якщо тримати в фокусі уваги саме сутність інституту давності, розуміння третього речення частини 2 статті 49 КК не викликає жодних складнощів.
		28.Справа у тому, що, механічне застосування норм перших двох речень частини 2 статті 49КК може поставити кримінальне правосуддя в ситуацію, коли заради формального дотримання закону воно перетвориться з інструменту відновлення справедливості на знаряддя невиправданої жорстокості. Наприклад, якщо особа вчинила кримінальний проступок, строк давності якого за частиною 1 цієї статті складає 2 роки, через рік зникла і ухилялася протягом 40 років, то після її з`явлення або затримання строк давності відновиться і особа має бути засуджена за цей проступок через 42 роки з часу вчинення проступку. Не треба розлогої аргументації, щоб зрозуміти, що така ситуація перетворить правосуддя на беззмістовну помсту, оскільки таке неймовірно спізніле засудження за діяння невеликої тяжкості не вирішує жодної задачі кримінального правосуддя.
		29.Саме на запобігання тому, щоб кримінальне правосуддя потрапило у таку вкрай сумнівні ситуацію, і спрямовано норму третього речення частини 2 статті49КК: якщо застосування правил, передбачених першим і другим реченнями частини 2 статті 49 КК, призводить до того, що особа буде притягнута до відповідальності через нерозумно тривалий строк (більш ніж через 15 років здня вчинення злочину або через 5 років у разі проступку), така особа звільняється від кримінальної відповідальності.
		30.Таким чином, третє речення не спрямоване на те, щоб «розтягнути» строки, передбачені частиною 1 статті 49 КК, до 15 або 5 календарних років, а на запобігання тому, щоб правило перших двох речень частини другої 2 цієї статті непризвело до перетворення правосуддя на вендету. 
		2.
		 
		31.До висновку про те, що третє речення не означає «розтягування» строків, передбачених частиною 1 статті 49 КК, до строку, передбаченого третім реченням частини 2, призводить також визначення у другому реченні моменту закінчення строку. 
		32.Законодавець вважав важливим визначити кінцевий момент ухилення саме для обчислення періоду, на який перебіг строку, визначеного частиною 1, зупинився, оскільки від цього залежить, в який момент часу спливе давність утакій ситуації.
		33.Якщо, як це вирішила Об`єднана палата, у разі ухилення строк, визначений частиною 1 статті 49 КК, «не береться до уваги» і перетворюється на інший строк  той, що передбачений третім реченням частини 2,  кінцевий момент ухилення не має жодного практичного значення:
		 якщо особа вчинила злочин, у якого строк давності 3 роки, і ухилялася протягом одного тижня, строк давності закінчиться через 15 років з моменту вчинення злочину;
		 якщо особа вчинила той же злочин і ухилялася протягом 20 років, строк давності закінчиться через ті ж 15 років з моменту вчинення злочину.
		34.Якщо прийняти таке тлумачення Об`єднаної палати, відповідно до якого вираз «не береться до уваги» став синонімом терміну «відновлюється», залишається незрозумілим, для чого законодавець так ретельно визначив момент відновлення перебігу строку, а судова практика завжди прискіпливо встановлювала початковий і завершальний момент ухилення[3]. За такого тлумачення всі ці розрахунки не впливають на тривалість строку давності, який Об`єднана палата визначила як «загальний». 
		3.
		 
		35.При тлумаченні третього речення частини 2 статті 49 КК слід також прийняти до уваги один з основоположних принципів кримінального права  сумірність реакції на правопорушення: тяжче провина  суворіші наслідки. Якщо ця пропорція не дотримується, це призводить до дисгармонії і несправедливості в кримінальній політиці держави. Давність є одним з наслідків вчинення правопорушення іправила її застосування мають відповідати цьому основоположному принципу.
		36.Колегія вважає, що тлумачення, надане цьому положенню Об`єднаною палатою, порушує цей принцип.
		37.Якщо максимально спростити теорії давності в кримінальному праві, то два головних фактори, які впливають на давність: це збурення суспільства внаслідок злочину і небезпечність злочинця.[4]З часом згасають як перший, так і другий фактори, але тривалість цього часу залежить від характеру діяння. Чим тяжче злочин, тим глибша суспільна реакція і тим небезпечнішим для суспільства євинуватець, і навпаки. Цей принцип призводить до встановлення різних строків давності, як у частині 1 статті 49КК, або, як увипадку воєнних злочинів або злочинів проти людяності тощо, відмови від застосування давності взагалі, чи встановленні спеціальних правил застосування давності, як, наприклад, у частині4 статті 49 КК. 
		38.Об`єднана палата вирішила, що ухилення особи від правосуддя свідчить про більшу її суспільну небезпечність і «зумовлює необхідність більш суворого підходу при вирішенні питання про давність».
		39.Однак з висновком про більшу суспільну небезпеку втікача від правосуддя можна погодитися лише в порівнянні з особою, що не ухилялася від правосуддя. Але цей висновок зовсім не є універсальним, і є невірним, якщо розглядати його уконтексті інших правил перебігу строку давності. 
		40.Існує два випадки, коли номінальний строк давності, встановлений у частині 1 статті 49 КК, може закінчитися пізніше у календарному вимірі: (1) зупинення строку через ухилення і (2)переривання строку в разі вчинення нового злочину.
		41.Тлумачення Об`єднаної палати призводить до висновку, що небажання постати перед правосуддям є набагато небезпечнішою поведінкою ніж вчинення злочинів. 
		42.Наприклад, особа, що викрала двох дітей і заподіяла їм фізичних страждань, вчинила злочин, строк давності якого складає 5 років (частина 2 статті 146 КК).
		43.Якщо протягом цих 5 років така особа ухилиться від правосуддя хоча б на день, за висновком Об`єднаної палати строк давності складе вже 15 календарних років здня вчинення злочину.
		44.Якщо та ж особа протягом цих 5 років послідовно вдасться до домашнього насильства (стаття 126-1 КК) та погрози вбивством (стаття 129 КК), незаконно помістить когось в психіатричну установу (стаття 151 КК), примусить до вступу встатевий зв`язок (стаття 154 КК), вчинить крадіжку (стаття 185 КК) або інший злочин, де покарання становить не більше двох років позбавлення волі, то це не вплине на перебіг строку давності за викрадення дітей і цей строк продовжить «благополучно» спливати до терміну, визначеного частиною 1 статті 49 КК.
		45.Навряд чи таку градацію суспільної небезпечності можна назвати гармонійною іпобачити в ній таку властивість права як справедливість, яка виражена, зокрема, «в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню».[5] Такий підхід виглядає настільки очевидно парадоксальним і несправедливим, що було б неповагою до законодавця вважати, що тлумачення закону, яке призводить до таких наслідків, ґрунтується на його точному змісті. 
		Виключність правової проблеми
		 
		46.Колегія зазначає, що тлумачення, надане Об`єднаною палатою частині 2 статті49 КК, становить собою виключну правову проблему.
		47.Застосування давності є предметом міжнародних зобов`язань України, зокрема, статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція).
		48.Як зазначав Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ), гарантії статті 7 Конвенції передбачають, що кримінальний закон не можна тлумачити розширювально на шкоду обвинуваченої особи. Відновлення кримінального провадження, яке було закінчене через сплив строку давності може поставити питання щодо правової визначеності і, таким чином, стосуватися прав обвинуваченого за статтею 7 Конвенції.[6] 
		49.ЄСПЛ також вказував, що «давність може бути визначена як передбачене законом право порушника не бути притягненим до кримінальної відповідальності чи судом після спливу певного періоду часу з моменту вчинення правопорушення. Строк давності, який є загальною рисою національних правових систем Договірних держав, слугує кільком цілям, у тому числі забезпеченню правової визначеності та остаточності та запобіганню порушенню прав обвинувачених, які можуть бути ушкоджені, якщо суди змушені приймати рішення на основі доказів, які з плином часу можуть стати неповними.
		50.Якщо кримінальна відповідальність була поновлена ??після закінчення строку давності, вона буде вважатися несумісною з загальними принципами законності (nullum crimen, nulla poena sine lege) та передбачуваності, закріплених у статті 7 Конвенції. З цього випливає, що якщо кримінальне правопорушення згідно знаціональним законодавством підлягало давності та кримінальна відповідальність виключалась через сплив строку давності, стаття 7 перешкоджатиме поновленню кримінального переслідування щодо такого злочину через відсутність чинної правової підстави. Вважати інакше дорівнювало б прийняттю «ретроспективного застосування кримінального закону на шкоду обвинуваченому».»[7]
		51.Правова визначеність вимагає, що давність і правила її застосування мають бути чітко визначені законом. Ця вимога виконана, якщо особа може знати зформулювання відповідного положення  і, якщо необхідно, за допомоги судового тлумачення або інформованої правової поради  за яких умов до неї застосовуватиметься або не застосовуватиметься давність.[8]
		52.Таким чином, тлумачення, надане відповідним положенням статті 49 КК всупереч його точному змісту, яке погіршує становище особи, що обвинувачується у вчиненні злочину, потенційно може наражати державу на міжнародну відповідальність через порушення статті 7 Конвенції. Крім того, стаття 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, що також включає виключні повноваження Парламенту визначати правила застосування давності. 
		53.Хоча система Конвенції має субсидіарний характер і хоча питання кваліфікації злочинів та тлумачення положень кримінального закону в першу чергу мають вирішуватися національними судами[9], однак стаття 7§ 1 Конвенції вимагатиме від ЄСПЛ розглянути, чи існували правові підстави для засудження особи і, зокрема, чи результати розгляду національними судами є сумісними з вимогами статті 7 Конвенції[10]. 
		54.Оскільки саме Великій Палаті надані повноваження з перегляду судових рішень після того, як ЄСПЛ виявив правову проблему і встановив порушення Конвенції (частина 10 статті 31, частина 5 статті 33 КПК), Велика Палата має вирішити питання, яке потенційно може призвести до порушення міжнародних зобов`язань, до того, як рішення з цього питання винесе ЄСПЛ.
		Підсумок
		 
		55.Колегія суддів вважає, що наведені вище міркування дають для висновку, що третє речення частини 2 статті 49 КК установлює преклюзивний (припиняльний) термін, який застосовується у тому разі, коли застосування першого та другого речення цього положення призводить до того, що сукупна тривалість строку давності перевищує 15 років для злочину чи 5 років для кримінального проступку.
		56.Крім того, навіть якщо вираз «у цьому разі» і може заронити якийсь сумнів щодо нормативного значення третього речення частини 2 статті 49 КК, такий сумнів має вирішуватися на користь особи. 
		56.У ряді своїх постанов Велика Палата Верховного Суду зазначила:
		«Велика Палата Верховного Суду враховує правовупозицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні «Щокін проти України»[11], де ЄСПЛ визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність унаціональному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
		Тобто, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи».[12]
		57.Ці рішення були винесені в рамках адміністративного судочинства. Однак зважаючи на те, що результати кримінального судочинство становлять найбільш значуще втручання у права і свободи особи, такий підхід є ще більш доречним укримінальному праві.
		58.Колегія вважає, що Об`єднана палата, надавши своє тлумачення положенням частини 2 статті 49 КК, які, за її визнанням, можуть розумітися неоднозначно, не взяла до уваги цей принцип і не застосувала більш сприятливе тлумачення, яке ґрунтується на міркуваннях, наведених вище.
		59.Колегія суддів пропонує Великій Палаті сформулювати наступний висновок щодо застосування цього положення:
		У разі ухилення особи від досудового розслідування або суду строк давності, визначений частиною 1 статті 49 КК, зупиняє свій перебіг з моменту, коли виникли обставини, що свідчать про таке ухиленні, і відновлює свій перебіг з моменту з`явлення або затримання особи. 
		У такому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо минув строк, що строк давності, зазначений у частині 1 статті 49 КК, подовжений на період ухилення особи від досудового розслідування або суду.
		Якщо з моменту вчинення злочину минуло 15 років і з моменту вчинення кримінального проступку  5 років, особа має бути звільнена від кримінальної відповідальності навіть у разі, якщо строк давності, передбачений частиною 1 статті 49 КК при подовжені його на період ухилення особи від досудового розслідування або суду, закінчується пізніше.
		Ураховуючи викладене, керуючись статтями 434-1, 434-2 КПК, Суд
		постановив:
		Кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 передати на розгляд Великої палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3 
		 
		 
		 
		[1] Постанова від 5 квітня 2021 року у справі № 328/1109/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/96179766
		 
		[2] ОСОБА_11 , Уголовное уложение 22 марта 1903 года, Спб, 1904, с. 141
		 
		[3] Постанова ВСУ від 19 березня 2015 року у справі 5-1кс15, https://reyestr.court.gov.ua/Review/43555549; ухвала ВССУ від 22 березня 2016 року, https://reyestr.court.gov.ua/Review/56786879
		 
		[4] Безумовно, що факторів, які зумовлюють існування давності у кримінальному праві, набагато більше, включаючи забезпечення права справедливий суд, як зазначено у пункті 49 нижче.
		 
		[5] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання), №15-рп/2004, 2 листопада 2004 року, справа№1-33/2004, пункт 4.1
		 
		[6] Консультативний висновок щодо застосування давності до переслідування, засудження та покарання за злочин, який по суті утворює акт катування// ІНФОРМАЦІЯ_2 , conviction and punishment in respect of an offence constituting, in substance, an act of torture, §72, https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=003-7317048-9987185
		 
		[7] Ibid., §77
		 
		[8] Див. mutatis mutandis, Vasiliauskas v.Lithuania[GC], no.35343/05, §154, ECHR2015; Antia and Khupenia v. Georgia, no. 7523/10, § 36, 18 June 2020
		 
		[9] Kononov v. Latvia [GC], no. 36376/04, § 187, ECHR 2010; Rohlena v. the Czech Republic [GC], no. 59552/08, § 51, ECHR 2015
		 
		[10] Kononov v. Latvia [GC], no. 36376/04, § 198, ECHR 2010; Vasiliauskas v.Lithuania[GC], no.35343/05, §161, ECHR2015;
		 
		[11] Shchokin v. Ukraine, nos. 23759/03 and 37943/06, 14 October 2010 
		 
		[12] Див, наприклад, постанови від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 (Пз/9901/22/18); від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...