Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 393/126/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2022.
Дата набрання законної сили: 23.05.2022
Номер судового провадження: 61-14545ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України             
		 
		23 травня 2022 року
		м. Київ
		справа № 393/126/20
		провадження № 61-14545сво20
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючої - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Червинської М. Є.,
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2020 року у складі судді: Рачкелюка Ю. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2018 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 6 000 грн на строк 240 місяців зі сплатою відсотків у розмірі, який встановлений умовами та правилами надання банківських послуг. Банк належним чином виконав свої зобов`язання.
		ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 20 грудня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 12 797,79 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 6 332,31 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту - 6 332,31 грн, заборгованості за простроченими процентами - 2 859,26 грн, заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України - 2 520,61 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 585,61 грн.
		Банк просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 20 грудня 2019 року, в розмірі 12 797,79 грн та судові витрати.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Заочним рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 19 жовтня 2018 року відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до позивача та, підписавши відповідну анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Додані до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та умови та правила надання банківських послуг взагалі не містять підпису відповідача, а інформація про паспорт споживчого кредиту у анкеті-заяві від 19 жовтня 2018 року відсутня. Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, у відповідача відсутня заборгованість - за поточним тілом кредиту, за нарахованими відсотками, а також по пені та комісії. Заборгованість за простроченим тілом кредиту вказана у розмірі 6 332,31 грн. Заборгованість за поточним тілом кредиту та заборгованість за простроченим тілом кредиту співвідносяться як загальне й окреме. Позивач не довів правомірність стягнення простроченого тіла кредиту у вказаному розмірі за відсутності в цілому заборгованості за поточним тілом кредиту. При цьому проценти, які повинні нараховуватися за користування кредитними коштами, відсутні, що теж свідчить про відсутність заборгованості за тілом (поточним тілом) кредиту. Оскільки відповідальність боржника, передбачена статтею 625 ЦК України, щодо сплати процентів у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, а також сплата штрафу настає лише за наявності основної заборгованості за кредитом, то за відсутності такої заборгованості немає підстав для стягнення з боржника процентів (стаття 625 ЦК України) та штрафу.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2020 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, як убачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених вимог позивач надав до суду копію анкети?заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» від 19 жовтня 2018 року, паспорт споживчого кредиту, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг із умов та правил надання банківських послуг.  У вказаній анкеті-заяві зазначено особисту інформацію ОСОБА_1 , а саме: прізвище, ім`я, по батькові, серію та номер паспорта, сімейний стан, освіту, адресу проживання, адресу реєстрації, номери засобів зв`язку, інформацію про місце роботи тощо. Ні анкета-заява, ні паспорт споживчого кредитку, не містить інформації щодо наміру отримання відповідачем кредитної картки «Універсальна» із встановленням кредитного ліміту. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач дійсно отримав кредитну картку та користувався нею. Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що між сторонами дійсно виникли кредитні відносини з підстав, викладених в позовній заяві. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Аргументи учасників справи
		У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували відповідну судову практику Верховного Суду, надали неправильну оцінку зібраним доказам, а саме: паспорту споживчого кредиту, що долучений до анкети-заяви від 19 жовтня 2018 року, яку 19 жовтня 2018 року особисто підписав відповідач, та в якій зазначені базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та розмір штрафів при порушенні термінів платежів, розмір процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту тощо, тобто сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
		Банк стверджує про виконання ним вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо обізнаності позичальника з умовами договору. Натомість суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 81 ЦПК України, оскільки відповідач жодним чином не спростував будь-які обставини, зазначені в позові. Суди, не маючи повноважень представляти інтереси відповідача, виходили з того, що відповідач, маючи середній рівень освіти та відсутність правової обізнаності, не отримав інформації про умови кредитування. Відповідач користувався кредитними коштами, жодних заперечень щодо розміру боргу не заявляв.
		Щодо терміну «прострочене тіло кредиту», банк пояснює, що це частина використаного кредитного ліміту, або вся сума використаного ліміту, що на конкретну дату має бути погашена відповідачем, але не була ним погашена. Оскільки станом на 01 січня 2019 року ОСОБА_1 частина використаного кредитного ліміту не була погашена, то виникла заборгованість з простроченого тіла кредиту.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень АТ КБ «ПриватБанк» посилається на незастосування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 293/599/19 (провадження № 61-6796св20), від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/1328/16-ц (провадження № 61-31590св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року справу повернено на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначивши, що гарантування сталості й єдності судової практики у рішеннях Касаційного цивільного суду може забезпечуватися Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року вказано, що: касаційна скарга подана на судове рішення у справі, яка відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте спір стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а) пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України), тому є підстави для відкриття касаційного провадження; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), від 01 вересня 2020 року у справі № 293/599/19 (провадження № 61-6796св20), від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/1328/16-ц (провадження № 61-31590св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала касаційного суду мотивована тим, що необхідно відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду  від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
		Колегія суддів Першої судової палати зазначала, що згідно зі статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Цією ж правовою нормою визначено зміст вказаної інформації (умови кредиту: тип кредиту, сума кредиту, строк кредитування, мета та спосіб отримання, тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, види забезпечення за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту тощо), порядок ознайомлення з нею споживача, форму надання такої інформації (паспорт споживчого кредиту) та термін її актуальності. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця, з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування»). Тобто інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою).
		Термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі  (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин). З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі                     № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19) у спорах між банком та фізичними особами, які отримали кредитні кошти, дійшов висновку, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
		Натомість у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), від 21 жовтня 2020 року  у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20) у спорах між фізичною особою та банком, суди виходили з того, що матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, тобто інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Вказаний документ підписано позичальником, при цьому вказано, що він підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Тобто суди виходили з того, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією укласти кредитний договір, коли особа, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, власним підписом підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданою виходячи із обраних ним умов кредитування.
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного вважала, що зазначене свідчить про те, що правові висновки Верховного Суду у наведених вище постановах у подібних правовідносинах зводяться до протилежних висновків. Так, в одному випадку Верховний Суд дійшов висновку, що слід розцінювати паспорт споживчого кредиту як невід`ємну складову частину спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом; в інших випадках - як пропозицію укласти кредитний договір, коли особа, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, власним підписом підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданою виходячи із обраних ним умов кредитування. Отже, практика, сформульована Верховним Судом у складі колегій суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду щодо оцінки паспорта споживчого кредиту, відмінна.
		Тому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято до розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що згідно з наданою позивачем копією анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 19 жовтня 2018 року ОСОБА_1 погодився отримувати послуги АТ КБ «ПриватБанк», при цьому розміри процентної ставки, пені та комісії, штрафу у заяві не визначені, анкета-заява підписана ОСОБА_1 , що ніким не оспорюється.
		В анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначив, що він погоджується з тим, що ця заява разом з пам?яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, які викладені на банківському сайті (www.privatbank.ua), складають договір про надання банківських послуг.
		До позовної заяви долучено умови та правила надання банківських послуг, на яких відсутній підпис сторін договору.
		До позовної заяви долучено роздруківку з інформацією про деякі умови кредитування, які суд розцінив як паспорт споживчого кредиту до умов та правил надання банківських послуг, у якому визначено, зокрема, процентна ставка у межах пільгового періоду процентів річних, процентна ставка за межами пільгового періоду процентів річних, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту, розмір пені, штрафів. Паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 .
		Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 20 грудня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 12 797,79 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 332,31 грн, у тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 6 332,31 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 0,00 грн, заборгованість за простроченими процентами - 2 859,26 грн, заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, - 2 520,61 грн, пеня - 0,00 грн, комісія - 0,00 грн, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 585,61 грн - штраф (процентна складова).
		Позиція Верховного Суду
		Щодо наявності підстав для відступу
		У справі, яка переглядається,   банк наполягав на тому, що підписання позичальником паспорта споживчого кредиту свідчить про дотримання письмової форми договору про споживче кредитування;        суд першої інстанції вважав, що інформація про паспорт споживчого кредиту у анкеті-заяві від 19 жовтня 2018 року відсутня;       апеляційний суд зазначив, що паспорт споживчого кредиту не містить інформації щодо наміру отримання відповідачем кредитної картки «Універсальна» із встановленням кредитного ліміту; ключовим питанням, на яке слід надати відповідь Об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду є те, чи належить паспорт споживчого кредиту до письмової форми договору споживчого кредитування.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
		Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
		Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину;         потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
		За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачає наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду  від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження  № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
		Щодо доводів касаційної скарги по суті
		Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
		Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 (провадження № 61-684св18), на яку посилається позивач в касаційній скарзі, вказано, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 03 лютого 2010 року сторони узгодили базову процентну ставку по кредитному ліміту на момент підписання договору в розмірі 2,5 % на місяць з розрахунком 360 днів в році. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності штрафів за порушення зобов`язання. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
		У справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» ініційовано спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, який оформлений у вигляді анкети?заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 19 жовтня 2018 року.
		На підтвердження заявлених вимог позивач надав до суду копію анкети?заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» від 19 жовтня 2018 року, роздруківку з інформацією про деякі умови кредитування, які суд розцінив як паспорт споживчого кредиту до умов та правил надання банківських послуг, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг із Умов та правил надання банківських послуг та розрахунок заборгованості; анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 19 жовтня 2018 року, яка підписана сторонами, не містить відомостей щодо розміру кредитного ліміту. Додана до позовної заяви підписана сторонами роздруківка інформації та контактні дані кредитодавця, яка судом розцінена як паспорт споживчого кредиту, містить відомості по двох типах кредитного продукту: Універсальна та Універсальна Голд. Вказані письмові докази не свідчать, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт 6 332,31 грн, які позивач просить стягнути як  заборгованість за простроченим тілом кредиту. У наявній в матеріалах справи анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 19 жовтня 2018 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору.
		Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у цьому конкретному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 жовтня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 березня 2020 року), тобто банк міг додати до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в цьому банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
		За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» через їх мінливий характер не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
		За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення належить залишити без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Висновки про правильне застосування норм права
		У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частини другої статті 416 ЦПК України).
		На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.
		Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
		Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Заочне рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 21 травня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                           І. М. Фаловська
		 
		Судді:                                                                                    А. І. Грушицький
		 
		Б. І. Гулько 
		 
		В. І. Крат
		 
		                                                                                              Д. Д. Луспеник 
		 
		                                                                                              С. О. Погрібний
		                                                                                    
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...