Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 503/1597/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2022.
Дата набрання законної сили: 25.05.2022
Номер судового провадження: 61-41194ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 травня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 503/1597/16-ц
		провадження № 61-41194св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Кононенко Н. А., Сегеди С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу.
		Позовні вимоги, після їх уточнення, обґрунтовано тим, що 11 вересня 2013 року біля  19 год 50 хв на площі Пашкевича в м. Кодима, біля залізничного вокзалу, сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) - зіткнення автомобіля «Шкода Октавіа», яким керувала його дружина ОСОБА_3 , з автомобілем ВАЗ-2106 під керуванням відповідача ОСОБА_2 . Автомобіль марки «Шкода Октавіа» є його власністю.
		Постановою суду винним у зазначеній ДТП визнано відповідача ОСОБА_2 . 
		Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль «Шкода Октавіа». Так, відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи розмір завданого внаслідок пошкодження автомобіля збитку склав 28 586,08 грн, які позивач просив стягнути з відповідача. Окрім цього, просив стягнути з відповідача 1 500,00 грн за проведену у справі судову автотоварознавчу експертизу, 500,00 грн витрат на придбання пального для транспортування автомобіля до місця проведення судової експертизи, 551,20 грн сплаченого позивачем судового збору, 24,00 грн витрат на повідомлення відповідачу про необхідність з`явитися для участі в проведенні експертизи, 2 000,00 грн витрат за надану позивачу правову допомогу.
		Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : 28 586,08 грн на відшкодування завданої майнової шкоди внаслідок пошкодження автомобіля; 1 500,00 грн за проведену судову автотоварознавчу експертизу; 500,00 грн витрат для придбання пального для транспортування автомобіля до місця проведення судової експертизи; 24,00 грн витрат на повідомлення відповідачу про необхідність з`явитися для участі в проведенні експертизи; 551,20 грн сплаченого судового збору; 2 000,00 грн витрат на правову допомогу, а всього 33 161,28 грн.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керувався правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 січня 2016 року у справі      № 6-2808цс15, виходив із вимог статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що регулює відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та дійшов висновку, що відповідальним за спричинену позивачеві внаслідок ДТП шкоду є відповідач ОСОБА_2 , з якого необхідно стягнути               28 586,08 грн, які підтверджені висновком судової автотоварознавчої експертизи           від 09 лютого 2017 року № 188.
		Також, ураховуючи надані позивачем належні та допустимі докази, суд першої інстанції присудив стягнути на користь ОСОБА_1 із відповідача й інші витрати, понесені ним, а саме: вартість проведеної судової автотоварознавчої експертизи; витрати на придбання пального для транспортування автомобіля до місця проведення судової експертизи; витрати на повідомлення відповідачу про необхідність з`явитися для участі в проведенні експертизи; а також витрати на правову допомогу.
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Апеляційний суд при прийнятті своєї постанови вказав, що суд першої інстанції, встановивши, що майну, яким правомірно володіє позивач, з вини відповідача завдано шкоди, дійшов правильного висновку про задоволення позову і відшкодування цієї шкоди за рахунок відповідача, а також правильно вважав, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
		Також апеляційний суд зазначив, що правова допомога адвоката Марченко Ю. М. вимагала підготовки справи до розгляду, збір доказів, участь у справі та підтверджена оплатою квитанції, а тому суд першої інстанції правомірно стягнув її з відповідача.
		Таким чином, на переконання апеляційного суду, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Одеської області                від 14 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в повному обсязі та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , стягнути на користь ОСОБА_2 відшкодування завданої майнової шкоди внаслідок пошкодження автомобіля в сумі 26 586,80 грн. Також просив у касаційній скарзі зупинити виконання всіх рішень стосовно нього.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		- при розгляді справи по суті позовних вимог фактично допущено повторну участь судді у розгляді спору. Суддя Гура А. І. розглядав справу № 503/1667/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування матеріальних збитків та стягнення моральної шкоди, спричинених внаслідок ДТП, яка відбулася 11 вересня 2013 року, тобто з приводу тих самих обставин, що були предметом дослідження оскаржуваного рішення. Суд не дослідив та не надав оцінку рішенням судів першої та апеляційної інстанцій у справах № 503/1667/15-ц та № 503/2377/13-ц, що свідчить про неповноту розгляду справи по суті позовних вимог,  визначення кола учасників процесу та обсяг обставин, що підлягають доказуванню;
		-суд безпідставно відмовив у залученні страхової компанії як співвідповідача. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення тим, що ОСОБА_2 має право звернутись із регресною вимогою до страховика, останнього до участі у справі не залучив, тобто фактично унеможливлено право заявника на отримання компенсації витрат з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, зі страхової компанії;
		- апеляційний суд, у свою чергу, порушив основні завдання цивільного судочинства про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, не дослідив належним чином обставини справи, не надав належної правової оцінки, як того вимагають норми цивільного та процесуального законодавства.
		 
		У грудні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу            ОСОБА_2 , в якому позивач просить залишити без змін постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року, яка є законною, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу ШтеликС. П.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 17 серпня 2018 року про надання строку для усунення недоліків) задоволено заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення; поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року; відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 503/1597/16-ц із Кодимського районного суду Одеської області; задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення; зупинено виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У листопаді 2018 року матеріали справи № 503/1597/16-ц надійшли до Верховного Суду.
		Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1079/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу    ОСОБА_2 та матеріали справи № 503/1597/16-ц 14 квітня             2020 року передано судді Гулейкову І. Ю.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року зупинено касаційне провадження           у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 147/66/17.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі та призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги  ОСОБА_2 , поданої у липні 2018 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, чинній до 08 лютого 2020 року.
		 
		Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами попередніх інстанційустановлено, що 11 вересня 2013 року, близько 19 год       50 хв, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ-2106, державний номерний знак НОМЕР_1 , на площі Пашкевича в м. Кодима Одеської області, в зоні дії дорожнього знаку 4.10 «Круговий рух», порушуючи вимоги пунктів 2.3 «б» та 8.1 Правил дорожнього руху України, здійснив рух своїм автомобілем у зустрічному напрямку, що призвело до зіткнення з автомобілем «Шкода Октавіа», державний номерний знак            НОМЕР_2 , яким на підставі запису у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 керувала дружина позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
		 
		Факт дорожньо-транспортної пригоди, обставини її вчинення а також винуватість відповідача ОСОБА_2 у ДТП суди попередніх інстанцій визнали доведеними обставинами, такими, що не підлягають доказуванню у цій цивільній справі.
		Факт керування зазначеними автомобілями на момент цієї ДТП визнано і                  ОСОБА_3 (керувала автомобілем «Шкода Октавіа»), і відповідачем ОСОБА_2 (керував автомобілем ВАЗ-2106).
		 
		Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки «Шкода Октавія», ВНС 135031, державний номерний знак НОМЕР_2 , вбачається, що його власником є ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 має право керування.
		 
		Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року призначено у справі судову автотоварознавчу експертизу.
		 
		Відповідно до висновку експертизи від 09 лютого 2017 року № 188 вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля «Шкода Октавіа», пошкодженого при ДТП, на день складання висновку - 22 418,00 грн. Згідно з проведеною експертизою вартість відновлювального ремонту - 28 586,08 грн.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
		 
		Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		 
		За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
		 
		Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
		 
		Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
		 
		За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
		 
		Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
		 
		Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.
		 
		Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
		 
		Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
		 
		Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.
		 
		Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
		 
		Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема,           з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
		 
		Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
		 
		У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		 
		Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Таким чином, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
		 
		Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц                         з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада                 2021 року у справі № 147/66/17).
		 
		Водночас в Законі № 1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
		 
		Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
		 
		При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).
		 
		Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи права інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.
		У постанові від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження            № 14-316цс18), розглядаючи справу за позовом ПрАТ «СК «Грандвіс» до фізичних осіб та ПрАТ «Просто-Страхування» про стягнення страхового відшкодування, заявленим з підстав виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV                  у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема,           у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		У цій справі апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальним за спричинену позивачеві внаслідок ДТП шкоду є відповідач            ОСОБА_2 , посилаючись на норми статті 1187 ЦК України, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15).
		 
		Водночас колегія суддів Верховного Суду не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи із такого.
		 
		За змістом частини другої статті 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
		 
		Згідно з установленими судами обставинами автомобілем «Шкода Октавіа», пошкодженим в результаті ДТП, керувала дружина позивача на підставі запису                    у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, тобто використовувала зазначений транспорт на законних підставах, відповідно позивач, якому він належить на праві власності, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну, за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи.
		 
		Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність  (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.
		 
		Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року        у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, на яку посилався суд першої інстанції, а також постанови від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-954цс16).
		 
		Отже, з огляду на зазначене уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149, 150 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року        у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
		 
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року         у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4),  від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року           у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).
		 
		Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада          2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року          у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
		 
		Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, то в такому випадку відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.
		 
		Матеріали справи свідчать, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», водночас відповідачем              у справі є лише ОСОБА_2 , а матеріали справи не містять письмового підтвердження залучення ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» як співвідповідача у справі, незважаючи на наявне у справі клопотання відповідача про його залучення в суді першої інстанції (а. с. 32). Представник позивача заперечував проти задоволення такого клопотання, про що свідчить аудіозапис судового засідання в суді першої інстанції 23 вересня 2016 року. Отже, у цій справі належним відповідачем є ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (у межах суми ліміту страхового відшкодування).
		 
		Таким чином, суди, не з`ясувавши, чи є підстави для покладення відповідальності на страхувальника ОСОБА_2 , дійшли помилкового висновку про задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_1 завданих автомобілю «Шкода Октавіа» матеріальних збитків із вини ОСОБА_2 у повному обсязі.
		 
		Інші позовні вимоги є похідними від перших, пов`язані з ними та є залежними, а тому також підлягають відхиленню.
		 
		Окремо колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що суддя Гура А. І. по суті брав повторну участь у розгляді спору в суді першої інстанції, не підтвердились, оскільки, незважаючи на те, що предметом позову                       у справі № 503/1667/15-ц (де рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 03 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позову) було відшкодування матеріальних збитків та стягнення моральної шкоди, спричинених внаслідок ДТП, що сталася 11 вересня 2013 року, позивачем у зазначеній справі № 503/1667/15-ц була ОСОБА_3 , а відповідачем - ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», отже, склад сторін у цій справі та справі № 503/1667/15-ц є відмінним. Окрім цього, сторона відповідача не була позбавлена права заявити судді відвід з метою усунення обставин, що, на його думку, перешкоджають неупередженому та об`єктивному розгляду справи, проте цього не здійснив.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, про що вказано у частині другій статті 400 ЦПК України, тому прохання заявника у касаційній скарзі стягнути на користь ОСОБА_2 відшкодування завданої майнової шкоди внаслідок пошкодження автомобіля у сумі 26 586,80 грн, тоді як в суді першої інстанції (згідно з уточненими позовними вимогами - а. с. 72) ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 28 586,08 грн матеріальних збитків, які складаються із вартості відновлювального ремонту автомобіля «Шкода Октавія», не може бути розглянуте.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення                   є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема статей 988, 1166, 1187, 1194 ЦК України, статті 3, пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду із постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог            ОСОБА_1 .
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня                     2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
		 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові - судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
		 
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, витрати позивача, понесені ним             у суді першої інстанції, залишаються за ним та відшкодуванню не підлягають, а на користь відповідача з позивача  ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги (в розмірі, що підлягав сплаті) в сумі 606,32 грн та за подачу касаційної скарги                    в розмірі 1 102,40 грн, разом 1 708,72 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року, якою залишено без змін рішення Кодимського районного суду Одеської області                        від 16 березня 2017 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення.
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу, відмовити.
		 
		Стягнути із  ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 708,72 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак        Судді:І. Ю. Гулейков         А. С. Олійник         С. О. Погрібний         Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...