Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/70/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 02.06.2022. Зареєстровано: 03.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2022.
Дата набрання законної сили: 02.06.2022
Номер судового провадження: К/9901/35868/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 червня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 160/70/19
		адміністративне провадження № К/9901/35868/19  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Юрченко В.П.,
		суддів: Чумаченко Т.А.,  Васильєвої І.А., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року (головуючий суддя Ясенова Т.І., судді: Суховаров А.В., Головко О.В.)   у справі №160/70/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОНЕСТ» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «ХОНЕСТ» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0033471421, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковим зобов`язанням у сумі 252129 грн та за штрафними санкціями у розмірі 63032,25 грн та №0033431421, яким збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковим зобов`язанням у сумі 225579 грн та за штрафними санкціями у розмірі 14685,50 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вартість списаної продукції включено до вартості іншої продукції, яка виготовляється та реалізується підприємством, а тому податкові зобов`язання з податку на додану вартість на підставі пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не нараховуються. Зазначає про необґрунтованість висновків податкового органу про оформлення подорожніх листів з порушенням, оскільки на даний час діюче законодавство не передбачає обов`язку оформлення подорожніх листів за стандартами наказу Державної служби статистики України від 19 березня 2013 року №95 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету статистики України від 17 лютого 1998 року № 74 «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування», Товариством затверджено власну форму подорожнього листа і до перевірки були надані подорожні листи, які підтверджують витрати на паливно-мастильні матеріали під час здійснення господарської діяльності.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що завищення витрат виникло внаслідок включення до їх складу вартість паливно-мастильних матеріалів без належного оформлення первинних документів, оскільки у подорожніх листах відсутні записи про маршрут транспортування, адреси продавця або магазину, внаслідок чого неможливо конкретизувати пробіг транспортного засобу, який в свою чергу міг би підтвердити кількість використаного пального. При списанні втрат продукції в межах природного убутку, необхідно визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість виходячи із цін придбання продукції, по якій у підприємства був відображений податковий кредит, однак позивачем не нараховано умовний продаж на втрату товару (м`ясо курки, свинина, качка, м`ясо індика). В ході перевірки проаналізовано товарний баланс м`ясної продукції на підставі даних Єдиного реєстру податкових накладних, оборотів по рахунку 281 «Товари», оборотів по рахунку 36 «Розрахунки з покупцями» та встановлено втрати товару (м`ясо свинини, тушка птиці), які перевищують норми природного убутку сировини в 2016 році.
		Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019  року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0033471421 та  №0033431421.
		Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наявні в матеріалах справи подорожні листи за 2015-2016 роки відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять всі обов`язкові реквізити, підтверджують правомірність включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту вартість використаних у господарській діяльності паливно-мастильних матеріалів.  Щодо визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість апеляційний суд дійшов до висновку, що у даному випадку має місце природній убуток під час здійснення підприємством господарської діяльності, а саме переробки сировини (тушки курячої, тушки індика, свинини) для виготовлення готової продукції. Під час придбання такої продукції суми податку на додану вартість були включені до складу податкового кредиту, податкові зобов`язання з податку на додану вартість не нараховуються, а податковий кредит не коригується, якщо вартість готової продукції включається до вартості іншої продукції, що реалізується підприємством. 
		Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року. 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування норм матеріального права та неповне дослідження фактичних обставин у справі. Зазначає про недослідження судом висновків акту перевірки та первинних документів, на підставі яких відповідачем під час проведення перевірки встановлено втрати товару (м`ясо свинини, тушка птиці), які перевищують норми природного убутку сировини на суму 690488,31 грн, що призвело до ненарахування умовного продажу на втрати товару. Вказує на недослідження судом, що списання Товариством паливно-мастильних матеріалів протягом 2015 та 2016 років у бухгалтерському обліку на рахунок 93 «Витрати та збут» здійснювалось без належного оформлення подорожніх листів, що призвело до завищення витрат на загальну суму 1   253   215 грн та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 250   643 грн. 
		В письмовому відзиві на вказану касаційну скаргу позивач просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з метою здійснення контролю за додержанням податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДФС, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством за період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, за результатами якої складено акт від 16 листопада 2018 року №64435/04-36-14-20/25523561 (далі - акт перевірки).
		На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0033431421, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним зобов`язанням у розмірі 225579 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 14685,50 грн; №0033471421, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним зобов`язанням у розмірі 252129 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 63032,25 грн.
		Перевіркою встановлено порушення вимог:
		пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2015-2016 роки на загальну суму 225   579 грн;
		пункту   189.1 статті 189, підпункту «а» пункту   198.1 пункту 198.2, абзаців першого і другого пункту 198.3, пунктів   198.5, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 412751 грн. 
		В акті перевірки податковий орган дійшов до висновку про: завищення Товариством витрат у зв`язку з відображенням у їх складі вартості паливно-мастильних матеріалів без належного оформлення подорожніх листів на загальну суму 1   253   215 грн, в тому числі за 2015 рік на суму 926   873 грн, за 2016 рік на суму 326342 грн, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 225   579 грн; завищення податкового кредиту на суму 250   643 грн по придбаним паливно-мастильним матеріалам, які використані не в господарській діяльності Товариства; заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2018 року на загальну суму 162108 грн внаслідок ненарахування умовного продажу на втрати товару (м`ясо курки, свинина, качка, м`ясо індика) на суму 120   051,58 грн та 690488,31 грн. 
		Щодо використання паливно-мастильних матеріалів колегія суддів зазначає про таке.
		Судовими інстанціями встановлено, що за період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2018 року Товариство здійснювало реалізацію м`яса і м`ясних продуктів юридичним особам, фізичним особам-підприємцям і кінцевим споживачам. Реалізація продукції (товару) кінцевому споживачу (фізичним особам), складала 80% від загальних обсягів реалізації продукції та не потребувала залучення транспортних засобів позивача, оскільки безпосередньо здійснювалась зі складу позивача. Реалізація іншої продукції, яка складала близько 20% від загальних обсягів реалізації, здійснювалась на підставі договорів поставки, згідно з якими: поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до правил адресної програми доставки. Товариство придбавало паливно-мастильні матеріали від контрагентів-постачальників та в бухгалтерському обліку оприбутковувало на рахунок 203 «Паливо». Списання паливно-мастильних матеріалів протягом 2015-2016 років здійснювалось у бухгалтерському обліку на рахунок 93 «Витрати на збут». Відповідно до оборотів по рахунку 203 «Пальне» позивачем використано пального на 11 автомобілів у 2015 році 60881,84 літрів на суму 926873,10 грн, в 2016 році 23905 літрів на суму 326341,63 грн.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підтвердження таких витрат подорожними листами, форма яких затверджена Товариством, зазначивши, що незважаючи на певні недоліки з наданих  подорожніх листів  чітко можна встановити дату та час  маршрут руху автомобіля, пробіг, відстань до замовників тощо.
		Згідно з абзацами 1, 2 пункту   44.1 статті 44 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Абзацом першим пункту   44.2 статті 44 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
		Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено   Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
		За визначеннями, наведеними у   статті 1 Закону № 996-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
		Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
		За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
		Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
		Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами   ПК України.
		Згідно з положеннями підпункту   134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього   Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
		Відповідно до пункту   138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених   розділом ІІ цього Кодексу.
		Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, у відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат.
		З аналізу наведених норм вбачається, що понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.
		Колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції досліджувались надані первинні документи щодо підтвердження витрат паливо-мастильних матеріалів з урахуванням тих недоліків, які зазначені в акті перевірки та їм надано відповідну оцінку. Судом зроблено висновок, що з урахуванням виду господарської діяльності позивача і за даними первинних документів  можна встановити вид, обсяг, об`єм господарських операцій, їх місце вчинення, тощо.  
		В касаційній скарзі не зазначено порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права в цій частині, а лише викладено вимоги щодо переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень та компетенції суду касаційної інстанції.
		Отже, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги податкового органу в цій частині та відповідно  скасування судового рішення про  визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 листопада 2018 року №0033431421, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним зобов`язанням у розмірі 225579 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 14685,50 грн. Також з таких мотивів суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав донарахування ПДВ на суму 90021 грн.
		Щодо не нарахування підприємством умовного продажу на втрати товару (м`ясо курки, свинина, качка, м`ясо індика) колегія суддів зазначає наступне. 
		Судами установлено, що на підставі первинних документів (видаткових накладних на переробку норми витрачання сировини та матеріалів на виготовлення продукції, затвердженні директором Товариства, заявок на виготовлення напівфабрикатів, накладних на переміщення сировини зі складу в цех на переробку), бухгалтерських регістрів (обороти по рахунку 281 «Товари», обороти по рахунку №947 «Нестачі і втрати від псування цінностей», обороти по рахунку 79 «Фінансовий результат», головної книги за 2015, 2016, 2017 роки, 1 півріччя 2018 року), норм природного убутку, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 02.04.1987 року №88 в бухгалтерському обліку Товариством здійснено бухгалтерські проведення по втратам м`ясної продукції в межах природного убутку, згідно затвердженим нормам (0,15%), а саме: Дт 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» Кт281 «Товари» на загальну суму 120 051, 58 грн, в тому числі в 2015 році - 39578,59 грн., в 2016 році - 19981 грн., в 2017 році - 37225, 43 грн., в 1 півріччі 2018 року - 23266,56 грн.
		Крім того, під час перевірки податковим органом зроблено товарний баланс м`ясної продукції за перевіряємий період на підставі даних ЄРПН та оборотів по рахунку 36 «Розрахунки з покупцями» та встановлено втрати товару, які перевищують норми природного убутку сировини в 2016 на 34335,57 кг по середній ціні 20.11 грн. на суму 690488,31 грн. 
		Нараховуючи податкові зобов`язання податковий орган доводить суду, що втрата товару розцінюється як використання його не у господарській діяльності, та відповідно Товариство зобов`язано нарахувати компенсуючі податкові зобов`язання з ПДВ, оскільки при придбанні продукції було сформовано податковий кредит.
		Згідно з пунктом   198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: 
		а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до   статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; 
		б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу ХХ цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом   197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом   197.11 статті 197 цього Кодексу);
		в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
		г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом   189.9 статті 189 цього Кодексу).
		У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних. 
		У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей   розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
		Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту   198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
		Суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку, що у випадку природнього убутку під час здійснення підприємством господарської діяльності, а саме переробки сировини (тушки курячої, тушки індика, свинини) для виготовлення готової продукції, та у разі, якщо під час придбання такої продукції суми податку на додану вартість були включені до складу податкового кредиту, податкові зобов`язання з податку на додану вартість не нараховуються, а податковий кредит не коригується, якщо вартість товару включається до вартості іншої продукції, що реалізується підприємством. 
		Разом з тим, судом не перевірено чи  дійсно мало місце включення  вартості списаної продукції до вартості готової продукції.
		Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність висновків податкового органу про відсутність 34 тонн продукції, оскільки під час документальної планової виїзної перевірки не досліджувалась первинна документація.
		В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами  касаційної скарги податкового органу про наявність процесуального порушення судами щодо дослідження доказів, оскільки судом також не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження/спростування висновків податкового органу щодо відсутності 34 тонн продукції, і не перевірено доводи податкового органу що цей факт підтверджується саме даними ЄРПН, з урахуванням того, що відомості податкових накладних і первинних документів повинні бути ідентичними.  
		Отже, судам важливо перевірити, чи підтверджується факт втрати 34335,57 кг сировини, і чи включено вартість цієї продукції до вартості готової продукції. Тільки в такому випадку  у позивача відсутній обов`язок нараховувати компенсуючі податкові зобов`язання з ПДВ.
		Без повного дослідження всіх обставин в цій частині, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені  порушення, неможливо встановити правомірність віднесення відображених у них сум до складу податкових зобов`язань та податкового кредиту.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судових інстанцій з наведених питань.
		Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		За приписами частин першої і другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України   (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відповідно до частини другої   статті 353 КАС України   підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції щодо податкового повідомлення-рішення від 30.11.2018 №0033471421, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним зобов`язанням у розмірі 252129 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 63032,25 грн. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим і законним, а тому підлягає залишенню без змін.
		Керуючись статтями   341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.
		Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 скасувати щодо податкового повідомлення-рішення від 30.11.2018 №0033471421, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним зобов`язанням у розмірі 252129 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 63032,25 грн., а справу №160/70/19  в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіВ.П. Юрченко Т.А. Чумаченко   І.А. Васильєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...