Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/9398/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 03.06.2022. Зареєстровано: 04.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2022.

Номер судового провадження: 1-кп/761/2455/2022
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022000000000217

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/9398/22
		Провадження №1-кп/761/2455/2022 
		 
		В И Р О К 
		іменем України
		 
		03 червня 2022 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
		   головуючого судді         ОСОБА_1 , 
		   за участю секретаря судового засідання         ОСОБА_2 , 
		розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №22022000000000217 від 19.05.2022 року по обвинуваченню 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Горлівка Донецької області, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей: 2004 р.н., 2013 р.н., працюючого приватним нотаріусом, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.111 КК України /в редакції Закону від 07.10.2014 № 1689-VII/,
		   за участю сторін провадження:
		   прокурора                             ОСОБА_4 , 
		   захисника                             ОСОБА_5 ,
		   обвинуваченого     ОСОБА_3 , 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй.
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікованийЗаконом Українивід 14січня 1998року №13/98-ВРта Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно дост.ст.2-3зазначеногоДоговору РосійськаФедерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України. 
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. 
		Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. 
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФна територіюпівострова Крим,захоплення державнихустанов,організацій тавійськових частиніз 27лютого 2014року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_3 .
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієїПостанови Верховної РадиАР Крим була зупинена, а сама вонарішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 рокувизнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим».Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014дія цієїПостанови Верховної РадиАР Крим була зупинена, а сама вонарішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 рокувизнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VIIВерховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідаєКонституціїРФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ, яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		На далі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнятоЗакон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеноїКонституцієюта законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України. 
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24 лютого 2022 року Указом Президента України ОСОБА_6 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Законом про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2119-ІХ продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
		Законом про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №2212-ІХ продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
		Незважаючи на вищевказані зобов`язання по неухильному додержанню Конституції тазаконів України, ОСОБА_3 ,діючи умисно,за попередньоюзмовою зособами (кримінальнепровадження відноснояких виділенів окремепровадження),усвідомлюючи протиправністьсвоїх дійта їхнаслідки,з мотивівнепогодження зполітикою представників української державної влади, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у т.ч. щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів Російської Федерації, які передбачають перебування України у сфері її впливу, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України та проведення у зв`язку з цим з боку РФ підривної діяльності проти України, з метою завдати шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, став на шлях вчинення особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки  державної зради, що виразилося у наданні іноземній державі, представнику іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в умовах воєнного стану, за таких обставин.
		Так, в проміжок часу з 24 лютого 2022 року /точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено/, проте не пізніше 06 березня 2022 року ОСОБА_3 , з метою виїзду з території України до Російської Федерації під час бойових дій між збройними силами України та збройними силами Російської Федерації, уникнення мобілізації та призиву на військову службу збройних сил України, діючи умисно, за попередньою змовою з особами, кримінальне провадження відносно яких виділені в окреме провадження, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи мобільний термінал з абонентським номером НОМЕР_1 за допомогою застосунку для обміну повідомленнями та дзвінками «Telegram», звернувся за допомогою у вирішенні даного питання до громадянина Російської Федерації, співробітника Федеральної служби Безпеки Російської Федерації Особа-1, який у зазначеному застосунку для обміну повідомленнями та дзвінками використовував нікнейм «X» з абонентським номером НОМЕР_2 .
		В свою чергу, Особа-1 за надання допомоги ОСОБА_3 у виїзді з території України до Російської Федерації, поставив останньому завдання щодо збору та передання інформації про розміщення блокпостів Збройних Сил України, місця розташування об`єктів критичної інфраструктури та важливих об`єктів життєдіяльності на території м. Києва, на що ОСОБА_3 надав згоду.
		06 березня 2022 року ОСОБА_3 на виконання завдання Особа-1, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, з метою підтвердження розміщення блокпостів та несення служби військовослужбовців та представників правоохоронних органів, здійснив обхід вулицею Велика Житомирська у м. Києві та встановив розміщення блокпостів на перехресті вулиці Велика Житомирська та Володимирська, а також біля Львівської площі. Потім, за допомогою сервісу «Google Maps» на мапі позначив місце розташування вказаних блокпостів. 
		У подальшому, продовжуючи свою злочину діяльність, 06 березня 2022 року, точного часу досудовим розслідування не встановлено, ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи власний мобільний телефон Huawei DUA-L22 Honor7S IMEI НОМЕР_3 та НОМЕР_4 з сім карткою абонентського номеру НОМЕР_1 , на який встановлений застосунок для обміну повідомленнями та дзвінками «Telegram», діючи на шкоду обороноздатності та державній безпеці України здійснив відправлення на застосунок для обміну повідомленнями та дзвінками «Telegram» на абонентський номер НОМЕР_2 співробітника Федеральної служби Безпеки Російської Федерації Особа-1 інформацію про місце розташування блокпостів, які були розміщені на перехресті АДРЕСА_3 та Володимирська, а також біля Львівської площі у АДРЕСА_4 .
		ОСОБА_3 ,виконуючи завданняОсоба-1щодо наданняінформації промісце розташуванняблокпостів,діяв умисно, запопередньою змовоюз особами,кримінальне провадженнявідносно якихвиділене вокреме провадження, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, при цьому чітко розуміючи, що надана ним інформація може бути використана збройними силами Російської Федерації для нанесення ракетних або бомбових ударів, а також знищенні шляхом підриву.
		Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями, вчинив державну зраду тобто діянні, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України: наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.28, ч.1 ст.111 КК України /в редакції Закону від 07.10.2014 № 1689-VII/.
		   З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 27.05.2022 року між прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участю захисника ОСОБА_5 , було укладено угоду про визнання винуватості, із змісту якої вбачається, що сторони визначили істотні для кримінального провадження обставини; констатовано факт визнання винуватості обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.111 КК України /в редакції Закону від 07.10.2014 № 1689-VII/; узгоджено, що при затвердженні угоди ОСОБА_3 буде призначено основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.1 ст.111 КК України /в редакції Закону від 07.10.2014 № 1689-VII/, із застосуванням ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 8 /вісім/ років, та незастосування додаткового покарання у виді конфіскації майна; роз`яснено наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст.473 КПК України; наслідки невиконання угоди.
		Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим.
		   Згідно зположеннями ч.4ст.469КПК України,зокрема:угода провизнання винуватостіміж прокуроромта обвинуваченимможе бутиукладена упровадженні щодо особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.
		Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 за ч.2 ст.28, ч.1 ст.111 КК України /в редакції Закону від 07.10.2014 № 1689-VII/,віднесено докатегорії особливотяжких.При цьому,відповідно доч.4ст.469КПК України дотримано умову щодо викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів.
		В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 цілком розуміє положення п.1 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст.473 КПК України, наслідки її невиконання, характер обвинувачення за ч.2 ст.28, ч.1 ст.111 КК України /в редакції Закону від 07.10.2014 № 1689-VII/, та вид покарання, який буде застосований в разі затвердження угоди.
		Крім того, як обвинувачений, так і прокурор повідомили, що укладання угоди є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
		Захисник просив затвердити укладену угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим і призначити узгоджену сторонами міру покарання.
		Прокурор вважає можливим ухвалити вирок, яким затвердити угоду про визнання винуватості, і призначити узгоджену міру покарання.
		Таким чином, перевіривши угоду про визнання винуватості між прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , суд приходить до висновку, що умови угоди: не суперечать вимогам кримінально-процесуального кодексу України та кримінального кодексу України, відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи сторін та інших осіб, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, наявні фактичні підстави для визнання винуватості, відсутня очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань, сторонами узгоджено вид і розмір покарання.
		Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 .
		Враховуючи, що обвинуваченому узгоджене покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки, запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.
		Стягненню з обвинуваченого підлягають витрати на залучення експерта.
		Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень ст.100 КПК України.
		Керуючись ст.ст.369, 374, 473-475 КПК України, суд
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		   Затвердити угоду, укладену 27 травня 2022 року у кримінальному провадженні №22022000000000217 між прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 .
		    ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.111 КК України /в редакції Закону від 07.10.2014 № 1689-VII/, та призначити покарання, з застосуванням ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 8 /вісім/ років, без конфіскації майна.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_3 обчислювати з 03.06.2022 року, зарахувавши строкпопереднього ув`язненняз 13.05.2022 року по 03.06.2022 року.
		Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_3  на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі: 3020,32 грн.
		Речові докази у кримінальному провадженні - мобільний    телефон марки«Huawei»модель «Honor7А» IMEI: НОМЕР_3 та НОМЕР_4 з сім карткою абонентського номеру НОМЕР_1 - повернути власнику ОСОБА_3 . 
		   На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення з підстав, передбачених ч.4 ст.394 КПК України.
		   Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		   Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		 
		       Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...