Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/2158/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано судом: 03.06.2022. Зареєстровано: 04.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2022.
Дата набрання законної сили: 17.08.2022
Результат оскарження 17.08.2022 Восьмий апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: П/300/2431/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"03" червня 2022 р. справа № 300/2158/21
		м. Івано-Франківськ 
		 
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (надалі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі  відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить: 
		- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №2593 від 29.10.2020 про відмову ОСОБА_2 в призначенні пенсії; 
		- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо не зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 видів трудової діяльності згідно записів його трудової книжки № НОМЕР_1 : з 01.09.1976 по 21.07.1978 (навчання в училищі); з 02.08.1978 по 28.04.1980; з 13.05.1980 по 14.05.1982 (військова служба); з 27.10.1982 по 11.02.1983; з 12.07.1983 по 27.02.1984; з 22.03.1984 по 20.04.1987; з 27.04.1987 по 30.05.1988 (робота в колгоспі на території Литовської ССР); з 02.06.1988 по 26.01.1990 (робота в колгоспі на території Литовської ССР); з 27.04.1990 по 15.11.1990 (робота в колгоспі на території Литовської ССР); з 16.11.1990 по 03.10.1991; з 08.10.1991 по 16.07.1996; з 18.07.1996 по 24.01.1999; з 21.04.1999 по 26.09.2000; з 14.04.2010 по 01.09.2014; з 31.10.2014 по 05.02.2015 (період одержання допомоги по безробіттю); з 06.02.2015 по 14.07.2015 та з 31.03.2016 по 30.08.2016;
		- зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 видів трудової діяльності згідно записів його трудової книжки № НОМЕР_1 : з 01.09.1976 по 21.07.1978 (навчання в училищі); з 02.08.1978 по 28.04.1980; з 13.05.1980 по 14.05.1982 (військова служба); з 27.10.1982 по 11.02.1983; з 12.07.1983 по 27.02.1984; з 22.03.1984 по 20.04.1987; з 27.04.1987 по 30.05.1988 (робота в колгоспі на території Литовської ССР); з 02.06.1988 по 26.01.1990 (робота в колгоспі на території Литовської ССР); з 27.04.1990 по 15.11.1990 (робота в колгоспі на території Литовської ССР); з 16.11.1990 по 03.10.1991; з 08.10.1991 по 16.07.1996; з 18.07.1996 по 24.01.1999; з 21.04.1999 по 26.09.2000; з 14.04.2010 по 01.09.2014; з 31.10.2014 по 05.02.2015 (період одержання допомоги по безробіттю); з 06.02.2015 по 14.07.2015 та з 31.03.2016 по 30.08.2016;
		- зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.10.2020 та за результатами розгляду прийняти рішення про призначення пенсії за віком з 27.10.2020.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, а саме через відсутність інформації про кількість відпрацьованих трудоднів. Зазначає, що відповідно до записів його трудової книжки його загальний стаж складає 28 років 8 днів, а не 20 років 6 місяців, як це зазначено відповідачем. Відмову пенсійного органу вважає незаконною, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено зазначення у трудовій книжці інформації про кількість відпрацьованих трудоднів, а його стаж повністю підтверджується трудовою книжкою, як основним документом, що підтверджує стаж роботи. Просив позов задовольнити повністю.
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с.65-58).
		У строк, встановлений судом, позивач усунув вказані недоліки, тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.66-67).
		Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що позивачем не надано інформації про кількість відпрацьованих трудоднів за період роботи з 27.04.1987 по 30.05.1988, з 02.06.1988 по 26.01.1990, з 27.04.1990 по 15.11.1990 в колгоспі, тому відсутні підстави для зарахування даного періоду до страхового стажу позивача. Окрім цього зазначила, що період роботи позивача в ТзОВ Завод мінеральних вод «Роксолана» з 14.04.2010 року по 01.09.2014 року зарахований до трудового стажу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відповідно до сплачених страхових внесків. Просила у задоволенні позову відмовити.
		Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся 26.10.2020 року до Рогатинського відділення обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		В листопаді 2020 ОСОБА_1 отримано від відповідача довідку про наявний стаж №36 від 09.11.2020 року, згідно якої наявний страховий стаж позивача становить 20 років, дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату - 25.10.2023 року (а.с.18).
		У зв`язку з не призначенням пенсії, позивач звернувся із заявами (а.с.19-20 та а.с.24-25) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про необхідність повідомлення йому причин відмови у призначенні пенсії та зазначення стажу який враховано. 
		Відповідач листами від 16.01.2021 (а.с.21) та 19.03.2021 (а.с.26-27) повідомив позивача, що відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення №2593 про відмову у призначенні пенсії за віком. Причиною відмови у даному рішенні зазначено те, що періоди роботи в колгоспі з 27.04.1987 по 30.05.1988, з 02.06.1988 по 26.01.1990, з 27.04.1990 по 15.11.1990 до страхового стажу не зараховано, оскільки відсутня інформація про кількість відпрацьованих трудоднів.
		Не погоджуючись з вказаною відмовою позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (надалі, також - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
		Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
		Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
		Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
		Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
		За змістом статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_1 від 10.08.1978 (а.с.38-50), позивач: 
		- з 01.09.1976 по 21.07.1978  навчання ПТУ; 
		- з 03.08.1978 по 28.04.1980  слюсар сантехнік 4 розряду уч.3 Чорнобильської АЕС;
		- з 13.05.1980 по 14.05.1982  служба в армії;
		- з 27.10.1982 по 11.02.1983 - підсобний робітник цеху ДВП Оржівського ДОК;
		- з 12.07.1983 по 24.02.1984  поставщик шихти 3 розряду Завод «Колер»;
		- з 22.03.1984 по 20.04.1987  столяр (плотник) 3 розряду Рогатинського ККП;
		- з 27.04.1987 по 30.05.1988 - сантехнік 3 розраду в колгоспі «Людас Гира» Литовська ССР; 
		- з 02.06.1988 по 26.01.1990  будівеьник в колгоспі «Венцавой» Литовська ССР;
		- з 27.04.1990 по 15.11.1990  будівельник в колгоспі «Мошкено» Литовська ССР;
		- з 16.11.1990 по 03.101991  скляр (стекольщик) колгосп ім. Леніна;
		- з 08.10.1991 по 16.07. 1996  Івано-Франківський лісокомбінат;
		- з 18.07.1996 по 24.01.1999  Рогатинський держлісгосп;
		- з 21.04.1999 по 26.09.2000  ПВК «Техноцентр»;
		- з 14.04.2010 по 01.09.2014 - ТзОВ завод мінеральних вод «Роксолана»;
		- з 31.10.2014 по 05.02.2015  період отримання допомоги по безробіттю Рогатинський районний центр зайнятості;
		- з 06.02.2015 по 14.07.2015  ТОВ ВКФ «Скло-Пак»;
		- з 31.03.2016 по 30.08.2016 - ТОВ ВКФ «Скло-Пак».
		Відповідно до надано відповідачем розрахунку стажу ОСОБА_1 , страховий стаж позивача, який розраховано пенсійним органом становить 20 років 6 місяців 18 днів. Так, згідно вказаного розрахунку, відповідачем зараховано такі періоди, зокрема: навчання у вищих/середн. НЗ - з 01.09.1976 по 21.07.1978 (1 рік 10 місяців 21 день); слюсара-сантехніка 4 розряду з 03.08.1978 по 28.04.1980 (1 рік 8 місяців 26 днів); військова служба з 13.05.1980 по 14.05.1982 (2 роки 2 дні); підсобним робітником цеху ДВП з 27.10.1982 по 11.02.1983 (3 місяці 15 днів); Завод «Колер» з 12.07.1983 по 24.02.1984 (7 місяців 13 днів); столяра (плотника) з 22.03.1984 по 20.04.1987 (3 роки 29 днів); робота в колгоспі ім. Леніна з 16.11.1990 по 31.12.1990 (1 місяць 15 днів (40т)); робота в колгоспі ім. Леніна з 01.01.1991 по 03.10.1991 (8 місяців 23 дні (222т)); Рогатинський лісзавод з 08.10.1991 по 16.07.1996 (4 роки 9 місяців 9 днів); Рогатинський держлісгосп з 18.07.1996 по 24.01.1999 (2 роки 6 місяців 7 днів); ПВК «Техноцентр» з 21.04.1999 по 26.09.2000 (1 рік 5 місяців 6 днів); ТзОВ завод мінеральних вод «Роксолана» з 14.04.2010 по 01.09.2014 (2 місяці); безробіття з 31.10.2014 по 05.02.2015 (4 місяці 1 день); ТОВ ВКФ «Скло-Пак» з 06.02.2015 по 14.07.2015 (6 місяців); ТОВ ВКФ «Скло-Пак» з 31.03.2016 по 30.08.2016 (5 місяців 1 день). 
		З врахуванням наведеного, відповідачем при розрахунку страхового стажу позивача враховано всі періоди роботи згідно записів трудової книжки № НОМЕР_1 від 10.08.1978, окрім періодів роботи в колгоспах на території колишньої Литовської ССР, а саме: з 27.04.1987 по 30.05.1988 в колгоспі «Людас Гира», з 02.06.1988 по 26.01.1990 в колгоспі «Венцавой», з 27.04.1990 по 15.11.1990 в колгоспі «Мошкено» а також не враховано весь період роботи позивача в ТзОВ завод мінеральних вод «Роксолана» з 14.04.2010 по 01.09.2014 (зараховано тільки 2 місяці згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відповідно до сплачених страхових внесків).
		Таким чином спірним у даній справі є виключно питання щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи позивача в колгоспах на території колишньої Литовської ССР, а саме: з 27.04.1987 по 30.05.1988 в колгоспі «Людас Гира», з 02.06.1988 по 26.01.1990 в колгоспі «Венцавой», з 27.04.1990 по 15.11.1990 в колгоспі «Мошкено» та весь період роботи в ТзОВ завод мінеральних вод «Роксолана» з 14.04.2010 по 01.09.2014.
		Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи в колгоспах на території колишньої Литовської ССР, а саме: з 27.04.1987 по 30.05.1988 в колгоспі «Людас Гира», з 02.06.1988 по 26.01.1990 в колгоспі «Венцавой», з 27.04.1990 по 15.11.1990 в колгоспі «Мошкено», суд зазначає наступне.
		Відповідно до оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 2593 від 29.10.2020 про відмову в призначенні пенсії, страховий стаж ОСОБА_1 становить 20 років 6 місяців. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі з 27.04.1987 по 30.05.1988, з 02.06.1988 по 26.01.1990, з 27.04.1990 по 15.11.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня підтверджуюча інформація про кількість відпрацьованих трудоднів. Уточнюючі документи за вказані періоди не подано. 
		Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
		При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
		Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
		Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (надалі, також - Основні Положення).
		Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
		До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться:
		- відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
		- відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи;
		- відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
		Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
		Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
		Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень).
		Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (надалі, також - Порядок №637).
		Згідно із пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
		Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
		Так, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 10.08.1978, позивач - з 27.04.1987 по 30.05.1988 працював сантехніком 3 розраду в колгоспі «Людас Гира» Литовська ССР; з 02.06.1988 по 26.01.1990  будівеьником в колгоспі «Венцавой» Литовська ССР; з 27.04.1990 по 15.11.1990  будівельником в колгоспі «Мошкено» Литовська ССР.
		Однак відповідачем не враховано зазначені у трудовій книжці відомості про роботу позивача в колгоспах на території Литовської ССР у зв`язку з відсутністю підтверджуючої інформації про кількість відпрацьованих трудоднів.
		Водночас суд звертає увагу, що записи у трудовій книжці ОСОБА_1 про роботу в колгоспах на території Литовської ССР не містять жодних виправлень чи пошкоджень у датах прийняття та звільнення, що виключає можливість виникнення сумнівів щодо точності періоду, протягом якого позивач працював у зазначених колгоспах.
		Відповідачем у рішенні № 2593 від 29.10.2020 про відмову в призначенні пенсії, а також у відзиві на позовну заяву не зазначено про наявність будь-яких сумнівів щодо правильності чи точності внесених до трудової книжки ОСОБА_1 записів щодо роботи в колгоспах на території Литовської ССР.
		Разом з цим, трудова книжка позивача не містить записів про встановлений у вказаних колгоспах річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання чи не виконання позивачем річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
		При цьому суд наголошує, що стаття 56 Закону №1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.
		У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання ОСОБА_1 під час роботи в колгоспах на території Литовської ССР встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.
		Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періодів його роботи в колгоспах на території Литовської ССР, зокрема, записи про прийом на роботу, записи про звільнення, при цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів у роботи в колгоспах з 27.04.1987 по 30.05.1988; з 02.06.1988 по 26.01.1990; з 27.04.1990 по 15.11.1990, а також того, що позивач у спірних періодах роботи не працював в зазначених колгоспах, або не виконував встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 27.04.1987 по 30.05.1988 в колгоспі «Людас Гира» Литовська ССР; з 02.06.1988 по 26.01.1990 в колгоспі «Венцавой» Литовська ССР; з 27.04.1990 по 15.11.1990 в колгоспі «Мошкено» Литовська ССР, є протиправною.
		Враховуючи висновки суду про протиправність дій відповідача щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи в колгоспах з 27.04.1987 по 30.05.1988; з 02.06.1988 по 26.01.1990; з 27.04.1990 по 15.11.1990, суд приходить до переконання про необхідність зобов`язання відповідача зарахувати зазначені періоди до страхового стажу позивача.
		Щодо не зарахування відповідачем спірного періоду роботи позивача з 14.04.2010 по 01.09.2014 в ТзОВ Завод мінеральних вод «Роксолана», суд зазначає наступне.
		Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , № НОМЕР_1 від 10.08.1978 у період з 14.04.2010 по 01.09.2014 позивач працював в ТзОВ Завод мінеральних вод «Роксолана» на посаді охороця заводу. 
		Згідно розрахунку трудового стажу наданого пенсійним органом (а.с.78), позивачу за період роботи з 14.04.2010 по 01.09.2014 в ТзОВ Завод мінеральних вод «Роксолана» зараховано стаж тільки 2 місяці. 
		Суд зазначає, що спору щодо фактичної трудової діяльності позивача у вказаний період між сторонами немає.
		Окрім цього в оскаржуваному рішенні пенсійного Фонду про відмову у призначенні пенсії, не зазначено про неможливість зарахування до його трудового стажу в повному обсязі вказаний період, проте у зв`язку з відсутністю сплачених страхових внесків за весь період, зараховано виключно два місяці.
		Так, у поданому відзиві на позовну заяву представником відповідача вказано, що період роботи позивача в ТзОВ Завод мінеральних вод «Роксолана» з 14.04.2010 по 01.09.2014 зарахований до трудового стажу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відповідно до сплачених страхових внесків.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
		Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
		Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону №2464-VI відомості про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплаченого єдиного внеску та інші дані, що містяться в реєстрі застрахованих осіб, використовуються для обчислення та призначення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.
		Отже, починаючи з 01.01.2004 (день набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») обов`язковою умовою зарахування певного періоду до страхового стажу є проміжок часу, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
		Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
		Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
		Суд зазначає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата таких внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача період його роботи на такому підприємстві.
		Таким чином період роботи позивача з 14.04.2010 по 01.09.2014 в ТОВ Завод мінеральних вод «Роксолана» підлягає зарахуванню в повному обсязі.
		Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а. 
		Враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача в колгоспах на території Литовської ССР з 27.04.1987 по 30.05.1988; з 02.06.1988 по 26.01.1990; з 27.04.1990 по 15.11.1990 в ТОВ Завод мінеральних вод «Роксолана» з 14.04.2010 по 01.09.2014 неправомірно не зараховані відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 , а тому суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 29.10.2020 № 2593 про відмову в призначенні пенсії не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
		Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
		Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
		- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
		- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
		- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);
		- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
		Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
		Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача від 26.10.2020 про призначення пенсії за віком з врахуванням висновків суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 до його страхового стажу.
		Зважаючи на те, що відповідачем зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, зокрема: - з 01.09.1976 по 21.07.1978; з 03.08.1978 по 28.04.1980; 13.05.1980 по 14.05.1982; з 27.10.1982 по 11.02.1983; з 12.07.1983 по 24.02.1984; з 22.03.1984 по 20.04.1987; з 16.11.1990 по 31.12.1990; з 01.01.1991 по 03.10.1991; з 08.10.1991 по 16.07.1996; з 18.07.1996 по 24.01.1999; з 21.04.1999 по 26.09.2000; з 31.10.2014 по 05.02.2015; з 06.02.2015 по 14.07.2015; з 31.03.2016 по 30.08.2016, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
		Водночас суд вважає необґрунтованими твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, з таких підстав.
		Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Частиною 1 статті 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з положеннями частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Необхідно зазначити, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
		Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
		Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 також визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
		Згідно практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббіса та інш. проти Великобританії, рішення від 22.10.1996, Девеер проти Бельгії, рішення від 27.02.1980).
		Верховний Суд у своїй постанові від 15.09.2020 у справі №635/7878/16-а звернув увагу на те, що застосовуючи строки у сфері пенсійного забезпечення, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а наголосила на тому, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, Верховний Суд також визнав, що передбачені нормами КАС України процесуальні строки звернення до суду застосовуються також і до встановлення строкових меж триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав. В цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу Пенсійного фонду України на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
		Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Визначаючи початок перебігу строку звернення ОСОБА_1 з даним адміністративним позовом до суду, судом встановлено, що позивач дізнався про відмову у призначенні пенсії за його заявою від 26.10.2020 з отриманого в кінці січня 2021 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листа №189-24/С-02/8-0900/21 від 16.01.2021 до якого було долучено рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.10.2020 №2593, а до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звернувся 12.05.2021.
		Зважаючи на те, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування доводів позивача про отримання тільки в кінці січня 2021 оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії від 29.10.2020 №2593, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- 
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо зарахування до трудового стажу позивача періодів роботи з 27.04.1987 по 30.05.1988, з 02.06.1988 по 26.01.1990, з 27.04.1990 по 15.11.1990 в колгоспах на території колишньої Литовської ССР та в повному обсязі періоду роботи з 14.04.2010 по 01.09.2014 року в ТзОВ Завод мінеральних вод «Роксолана».
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 29.10.2020 №2593 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.04.1987 по 30.05.1988, з 02.06.1988 по 26.01.1990, з 27.04.1990 по 15.11.1990 в колгоспах на території колишньої Литовської ССР та в повному обсязі періоду роботи з 14.04.2010 по 01.09.2014 в ТзОВ Завод мінеральних вод «Роксолана».
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 26.10.2020 року, з урахуванням висновків суду у цій справі.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
		Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		Учасники справи:
		 
		позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ; 
		 
		відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018. 
		 
		 
		Суддя /підпис/ Скільський І.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...