Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/191/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Зміна договорів (правочинів); оренди; комунального та державного майна.
Надіслано для оприлюднення: 06.06.2022. Зареєстровано: 07.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2022.
Дата набрання законної сили: 24.05.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 травня 2022 року 
		м. Київ
		 
		cправа № 918/191/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Случ О. В.  головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
		за участю секретаря судового засідання  Мазуренко М. В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
		на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 (суддя Торчинюк В. Г.) 
		і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Маціщук А. В., Бучинська Г. Б.) 
		у справі № 918/191/21
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ждан-Сервіс" 
		до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
		про визнання договору оренди поновленим і визнання дій незаконними
		(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Терещенко О. М., відповідача - Паска В. В.)
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Ждан-Сервіс" (далі  позивач, ТОВ "Ждан-Сервіс") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі  відповідач, РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях) про: 
		-визнання договору оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018 поновленим на строк до 18.10.2021; 
		-визнання незаконними дій РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна; 
		-визнання протиправним (незаконним) та скасування пункт 1 наказу РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 №578 наступного змісту "Вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим по об`єкту державної власності, а саме: комплекс будівель та споруд, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108ж";
		-визнання такою, що надана згода ТОВ "Ждан-Сервіс" на проведення невід`ємних поліпшень (капітального ремонту  заміна покрівлі, існуючих віконних та дверних блоків, капітальний ремонт внутрішньої системи електропостачання, ремонт опорядження) комплекс будівель та споруд, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108ж.
		2.Правовими підставами позову визначено положення статей 16, 764 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України),статті 283, 284 Господарського кодексу України (далі  ГК України),статтю17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (далі  Закон від 10.04.1992 № 2269-ХІІ), статті 18, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ (далі  Закон від 03.10.2019 № 157-ІХ), статті 1, 4 Закону України "Про Фонд державного майна України", пункти 143, 144 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3.06.2020 № 483 (далі  Порядок № 483), пункти 2, 3 Порядку надання орендарю згоди на здійснення невід ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом ФДМУ від 25.05.2018 № 686 (далі  Порядок № 686) та пункти 4.4, 5.4, 5.7, 7.2, 10.4, 10.7 договору оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018.
		3.У позовній заяві позивач зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018 поновленим до 18.10.2021, оскільки після закінчення строку договору оренди існували всі обставини, які в силу вказівки закону і договору оренди становлять підстави для визнання договору поновленим на той самий строк, а саме: нездійснення за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, попередження про намір використовувати майно для власних потреб; відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору; продовження користування майном орендарем після закінчення строку договору оренди.
		4.Також позивач зазначає, що Закон від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, чинний на момент укладення договору оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018, не передбачав обмежень щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендарями, які уклали договори оренди без проведення конкурсу. Вказує, що відповідач безпідставно відкликав згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, а також прийняв наказ про відмову в погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень, яким вказав вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим, керуючись вимогами частини 6 статті 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, оскільки договір оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018 укладений до набрання чинності цим Законом, право орендаря на здійснення невід`ємних поліпшень визначено умовами зазначеного договору. Відповідач, відкликавши згоду на здійснення невід`ємних поліпшень через більше ніж пів року після її надання та після здійснення таких поліпшень, діяв усупереч наданих йому повноважень та з порушенням принципу "належного урядування".
		5.Відповідач проти позову заперечує та вказує на недотриманням процедури поновлення договору оренди позивачем, а також вказує на законність спірного наказу, щодо відкликання погодження на надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень, у зв`язку із зміною законодавства.
		Короткий зміст судових рішень
		6.Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021, позов задоволено частково. Визнано договір оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018, укладений між відповідачем і позивачем поновленим на строк до 18.10.2021. Визнано незаконними дії РВФДМУ по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна (комплексу будівель і споруд загальною площею 1350,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Київська, буд. 108ж) згідно з листом від 21.08.2020 №1 1-02.2-2560. Визнано протиправним (незаконним) та скасовано п. 1 наказу РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 №578 наступного змісту "Вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим по об`єкту державної власності, а саме: комплекс будівель та споруд за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108 ж".
		7.Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018 поновленим на строк до 18.10.2021, суди виходили з того, що:
		-договір оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018 уже було продовжено, тому такий договір продовжується з урахуванням вимог Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, а саме мав бути продовжений за результатами проведення аукціону;
		-орендар не подав заяву про продовження терміну дії договору оренди у визначений законом строк (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди), а орендодавець не повідомив орендаря про припинення договору оренди на підставі закінчення строку (як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди) танеобхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі орендованого майна;
		-уповноважений орган управління майном (Державне агентство водних ресурсів України) не попередив позивача за три місяці до закінчення строку договору оренди про намір використовувати майно для власних потреб;
		-у період із 18.10.2020 по дату подання позовної заяви позивач продовжує користуватися орендованим майном, сплачує орендну плату та виконує всі обов`язки орендаря, передбачені договором, що підтверджується актами наданих послуг за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року, підписаними балансоутримувачем та скріпленими відтисками печаток без жодних зауважень, актами виконаних робіт щодо комунальних послуг за період з жовтня 2020 року по травень 2021 року.
		8.Ураховуючи викладене вище, суди дійшли висновку про невиконанням позивачем та відповідачем умов Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, разом з тим, ураховуючи зокрема те, що орендар продовжує користуватися майном та сплачувати орендну плату, здійснив невід`ємні поліпшення, орендодавець не заперечив щодо такого користування, не вчинив жодних дій, щодо повернення орендованого майна, суди дійшли висновку про необхідність застосування положення статті 764 ЦК України, а відтак поновили договір оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018 до 18.10.2021.
		9.Стосовно позовних вимог про визнання незаконними дій РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна та визнання протиправним (незаконним) та скасувати пункт 1 наказу РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 №578 суди дослідили, що позивач дотримався процедури передбаченої законодавством та умовами договору оренди, правомірно та обґрунтовано звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень, а відповідач, у свою чергу, надав згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, а 21.08.2020 безпідставно відкликав згоду на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, а також 09.11.2020 з посиланням на положення ч. 6 ст. 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, безпідставно прийняв наказ, яким наказав "Вважати рішення про наданню дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим по об`єктах державної власності: комплекс будівель та споруд, за адресою: м. Рівне, вул. Київська, 108 ж".
		10.Суди з посиланнями на положення частин 5, 6 статті 21, абзацу 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, Закону України "Про Фонд державного майна", Положення "Про РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях", затвердженого наказом ФДМУ від 22.04.2019 № 402 (далі  Положення № 402), рішення Європейського суду з прав людини, статті 16 ЦК України, статті 19 Конституції України, частини 6 статті 283, статті 284 ГК України, дійшли висновку, що оскільки орендодавець надав згоду позивачеві на проведення невід`ємних поліпшень орендованого ним майна, і матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснив невід`ємні поліпшення, тому орендодавець не мав права відкликати свою згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, у тому числі після надання згоди приймати рішення про відмову в наданні такої згоди, в тому числі у формі наказу, яким рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень вважається не прийнятим. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		11.Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 і рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
		12.Скаржник посилається на застосування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 (у якій містяться посилання на постанову Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанови Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16), від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 26.05.2021 у справі № 918/977/20, від 29.01.2019 у справі № 807/257/14.
		13.РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях зазначає, що продовження договору оренди державного майна від 18.10.2018 № 1640-2018 відповідно до положень Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ можливе лише на аукціоні, проте позивач не дотримався відповідної процедури, передбаченої чинним законодавством, щодо продовження спірного договору, а суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про застосування до спірних правовідносин положень статті 764 ЦК України. На переконання відповідача, останній не чинить перешкод у прийнятті орендарем участі в аукціоні з продовження договору оренди, а тому право позивача на продовження договору оренди ніким не порушене, тому апріорі не може підлягати захисту в судовому порядку.
		14.Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ у випадках коли погодження здійснення невід`ємних поліпшень було надано помилково, а в подальшому РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях прийнято рішення про відкликання такого дозволу з метою виправлення допущеної помилки, так як орендар не мав права отримувати дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень в силу того, що договір оренди було укладено на підставі Закону від 10.04.1992 № 2269-ХІІ без проведення аукціону, а на момент погодження здійснення невід`ємних поліпшень набрав чинності Закон від 03.10.2019 № 157-ІХ частиною 6 статті 21 якого передбачено, що підставами для прийняття рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід`ємних поліпшень є: отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу. 
		15.Окрім того, скаржник зазначає, що орендарем при зверненні за погодженням не надано повний пакет документів, а саме відсутній висновок будівельної експертизи, його прогнозовані витрати на ремонт об`єкта оренди, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна станом на будь-яку дату поточного року (ч. 4 ст. 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ). Тобто орендар відпочатку не повинен був мати будь-яких "правомірних очікувань" на погодження невід`ємних поліпшень. Крім того рішення про відкликання погодження на здійснення невід`ємних поліпшень прийнято з метою виправлення помилки та забезпечення принципу "належного урядування". Разом з тим РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях по не порушувало право орендаря у прийнятті участі в аукціоні та отримати майно в оренду за його результатами (продовження договору оренди) в тому числі скористатися переважним правом чинного орендаря.
		Позиція інших учасників справи
		16.Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення  без змін. У відзиві позивач зазначає, що висновки Верховного Суду в наведених скаржником в обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі  ГПК України) постановах, стосується правовідносин, які очевидно не є подібними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі № 918/191/21, ні за складом учасників, предметом спору, підставами позову, а також ухвалені за інших встановлених фактичних обставин справи. Позивач зазначає, що положення статті 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ не регулюють правовідносини щодо погодження здійснення невід`ємних поліпшень, наданого помилково, а тому відсутні підстави для формування Верховним Судом відповідного висновку. Вказує на правомірність висновків судів попередніх інстанцій по суті розгляду спору.
		17.Також від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких останній підтримує вимоги касаційної скарги, просить долучити до матеріалів справи постанову Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 918/753/21 та врахувати викладену в ній позицію Верховного Суду в спірних правовідносинах.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		18.Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
		19.Судові рішення у справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
		20.Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суди під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах (пункт 12 цієї постанови).
		21.Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		22.Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності  також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші  додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. 
		23.Так, предметом розгляду в цій справі, в оскаржуваній частині, є вимога про визнання договору оренди поновленим на новий строк, обґрунтована наявністю підстав для такого поновлення, пов`язаними з діями (бездіяльністю) відповідача, умовами договору оренди і приписами законодавства, що регулюють правовідносини найму (оренди) / оренди державного майна, а також вимоги про визнання незаконними дій РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна; визнання протиправним (незаконним) та скасування пункту 1 наказу РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 №578, обґрунтовані відсутністю у державного органа повноважень на відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень, після надання такої згоди та наявності у позивача права на здійснення невід`ємних поліпшень, передбаченого положеннями Закону від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, умовами договору оренди.
		24.Правовідносини у справі № 922/3129/18 пов`язані із вимогами АТ "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого та стягнення з відповідача на користь позивача фактично понесених ним витрати по утриманню відповідача. Позовні вимоги у наведеній справі обґрунтовані, зокрема тим, що відповідач не виконав передбаченого договором оренди державного майна обов`язку та не уклав з балансоутримувачем орендованого майна договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, в тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю; відповідач ухиляється від укладання відповідного договору з позивачем, проте отримує від позивача послуги по утриманню орендованого майна, та не відшкодовує позивачу фактично понесені витрати по утриманню орендованого майна.
		25.Таким чином, предметом розгляду в справі № 922/3129/18 є заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо укладення з позивачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, в запропонованій позивачем редакції.
		26.Переглядаючи у касаційному порядку рішення судів у справі № 922/3129/18 Верховний Суд у своїй постанові від 24.09.2019 дійшов, зокрема, висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів шляхом подання позову з вимогою про зобов`язання відповідача укласти договір не є ефективним та не сприятиме відновленню порушеного права позивача. Належним способом захисту у даному випадку є вимога про визнання договору укладеним.
		27.Отже предметом аналізу Верховного Суду в справі № 922/3129/18 були правовідносини щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача, а висновки про неналежно обраний позивачем спосіб захисту пов`язані із вимогами саме про зобов`язання відповідача укласти договір, у той час як належним способом захисту в даному випадку будуть вимоги про визнання договору укладеним.
		28.З викладеного вбачається, що правовідносини у справах № 922/3129/18 та № 918/191/21 відрізняються як своїм змістом так і матеріально-правовим регулюванням. Висновки Верховного Суду в справі № 922/3129/18 щодо ефективності обраного позивачем способу захисту не пов`язані з правовідносинами щодо визнання договору оренди державного майна поновленим та визнання протиправними (незаконними) дій щодо відкликання наданого погодження на здійснення поліпшень орендованого майна. Цитування ж скаржником висновку суду касаційної інстанції жодним чином не обґрунтовує наявність обраної скаржниками підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), а тому таке цитування разом із посиланням на постанову Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє.
		29.Посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16 (вимоги про зобов`язання відповідача прийняти вугілля кам`яне), постанови Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 (вимоги про визнання недійсним рішення про відмову в поновленні договору оренди землі, визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (вимоги про зобов`язання виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії), у контексті процитованих скаржником висновків Верховного Суду в постанові від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, також не свідчать про належне обґрунтування скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Висновки Верховного Суду в наведених скаржником справах не пов`язані з правовідносинами, які є спірними у справі № 918/191/21. Правовідносини у перелічених скаржником справах ні за основним  змістовим, ні за суб`єктним і об`єктним критеріями, не є подібними до правовідносин у справі № 918/191/21.
		30.У справі № 910/719/19 предметом розгляду були вимоги про виселення відповідача в примусовому порядку з державного нерухомого майна. Обґрунтовуючи позов, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву зазначало, що звернулося до відповідача із заявою про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії, однак відповідач орендовані приміщення не звільнив та продовжує їх використовувати за відсутності будь-якої правової підстави. Відповідач позов не визнав, наголошуючи на тому, що заяву позивача про припинення дії договору не отримував, про її наявність дізнався після ознайомлення з матеріалами справи, відтак вважав, що договір було пролонговано на той самий строк і на тих же умовах.
		31.Суди у наведеній справі № 910/719/19 позовні вимоги задовольнили з посиланням на встановлені обставини щодо повідомлення орендаря про припинення чинності договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії та з посиланнями на приписи статті 764 ЦК України, статті 17 Закону від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.
		32.Питання, яке було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/719/19 в контексті застосування приписів статті 764 ЦК України та частини другої статті 17 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, стосувалося повідомленням орендодавцем орендаря про припинення договору оренди у зв`язку із закінченням його строку. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у наведеній справі, з урахуванням встановлених судами обставин щодо належного виконання орендодавцем свого обов`язку щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, вказала, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір оренди є припиненим відповідно до частини другої статті 26 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		33.Скаржник у касаційній скарзі цитує висновок Великої Палати Верховного Суду у наведеній справі, а саме, що заперечення орендаря з приводу порушення його переважного права та порядку здійснення повідомлення позивачем є безпідставними, а зміст касаційної скарги свідчить про помилкове ототожнення відповідачем правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина 3 статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.
		34.Вказаний висновок суду касаційної інстанції спрямований на спростування доводів касаційної скарги про те, що заява орендодавця не містить посилання на причини (мотиви) відмови в продовженні строку дії договору оренди (у зв`язку з наміром використовувати майно для власних потреб чи у зв`язку з укладенням договору оренди з новим орендарем), чим порушено переважне право скаржника як орендаря на продовження дії договору оренди, передбачене приписами частини 3 статті 17 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII.
		35.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що хоча предметом аналізу в справі № 910/719/19 були положення статті 764 ЦК України, частини другої статті 17 Закону від 10.04.1992 № 2269-XII, які регулюють інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна, у справі № 910/719/19 були встановлені обставини щодо повідомлення орендодавцем орендаря про припинення дії договору, тобто наявність заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди, в той час як у справі № 918/191/21 суди встановили відсутність таких заперечень орендодавця, що не свідчить про подібність правовідносин. Окрім того, суди в цій справі № 918/191/21 встановили, що договір оренди має бути продовжений з урахуванням вимог Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, у той час як у справі № 910/719/19 правовідносини підпадають під правове регулювання приписів Закону від 10.04.1992 № 2269-XII. Тому посилання скаржника на постанову в справі № 910/719/19 задля обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України також є безпідставним.
		36.У справі № 918/977/20 предметом розгляду були вимоги про визнання надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень, обґрунтовані тим, що Законом від 10.04.1992 №2269-ХІІ не було передбачено жодних обмежень чи заборон щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендарями, які уклали договір оренди без проведення конкурсу. Тому відповідачі, відмовляючи позивачу в погодженні здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, неправильно застосували положення Закону від 03.10.2019 №157-ІХ до правовідносин, що регулюються нормами, які діяли на час виникнення правовідносин оренди.
		37.Скаржник у касаційній скарзі, вважає, що суди невірно застосували положення Закону від 10.04.1992 № 2269-ХІІ до спірних правовідносин, оскільки не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/977/20, а саме, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.051997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання ним чинності, а також відносини, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим».
		38.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що, на відміну від справи № 918/191/21, предметом позову в справі № 918/977/20, на яку посилається скаржник, були вимоги про надання згоди на проведення невід`ємних поліпшень. Отже, судами встановлювалися обставини дотримання орендарем порядку та процедур отримання згоди на проведення невід`ємних поліпшень, передбачених законодавством саме на час їх проведення. Скаржник послався на висновок щодо дії закону в часі, який є загальним для використання у будь-яких правовідносинах. 
		39.Водночас, об`єктом спору в цій справі є пункт 1 спірного наказу РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях і суди, ухвалюючи рішення, виходили з того, що ні Законом України "Про Фонд державного майна", ні Положенням № 402, не передбачено права ФДМУ чи його регіональних відділень після надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень відкликати свою згоду на здійснення невід`ємних поліпшень, приймати рішення щодо відмови в погодженні на здійснення невід`ємних поліпшень, а також права вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим. За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на вказану постанову в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, що передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
		40.В адміністративній справі № 807/257/14 предметом розгляду були вимоги про стягнення заборгованості перед державним бюджетом за бюджетною позичкою та фінансовою допомогою, обґрунтована наявністю простроченої заборгованості зі сплати бюджетної позички, в тому числі пені, нарахованої за несвоєчасне повернення коштів, за договором про надання фінансової допомоги.
		41.Скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на наведену справу, зазначає, що суди при виборі законодавства, яке підлягало би застосуванню при наявності розбіжностей загальних і спеціальних норм, повинні були керуватися принципом «lex specialis» (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом «lex specialis derogat generali», суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
		42.Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що дійсно у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 807/257/14 викладено висновок про те, що в разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Разом з тим, цей висновок викладено по відношенню до публічно-правових правовідносин щодо процедуру погашення податкового боргу, яка поширена законодавцем на порядок стягнення заборгованості за бюджетними позичками, який здійснюється органами Державної податкової служби України шляхом звернення до суду з відповідним позовом з урахуванням вимог, встановлених главою 9 розділу II Податкового кодексу України. У наведеній скаржником постанові Верховного Суду вирішувалася колізія між статтею 102 Податкового кодексу України та статтею 17 Бюджетного кодексу України щодо позовної давності за позовами про стягнення непогашеної податкової заборгованості суб`єкта господарювання перед державою за надану останньому фінансову допомогу.
		43.Наведене дає підстави для висновку про те, що правовідносини у справах № 807/257/14 і № 918/191/21 не є подібними, а тому посилання скаржника на цю постанову задля обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України також є безпідставним. 
		44.Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах у справах № 922/3129/18 (у якій містяться посилання на постанови у справах № 914/1128/16, № 912/1856/16, № 905/1926/16), № 910/719/19, № 918/977/20, № 807/257/14 не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а зміст перелічених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах. Зазначене є підставою для закриття касаційного провадження з цієї підстави (Суд також звертає увагу, що у зв`язку з цим не здійснюється аналіз правильності правозастосування судами попередніх інстанцій).
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
		45.Суди попередніх інстанцій, враховуючи, що орендар вже здійснив поліпшення орендованого майна на підставі наданої орендодавцем згоди, дійшов висновку про те, що відповідач діяв усупереч наданих йому повноважень, така відмова відбулася без належного обґрунтування та з порушенням принципу "належного урядування", оскільки спірний наказ є таким, що порушує майнові права та охоронювані інтереси позивача. 
		46.Як убачається зі змісту касаційної скарги, відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про визнання незаконними дій РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях щодо відкликання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна; визнання протиправним (незаконним) та скасування пункту 1 наказу РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 09.11.2020 №578.
		47.Так, скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах положень статті 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ у разі, якщо погодження щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна було надано помилково, а в подальшому виникла необхідність його відкликання як такого, що суперечить положенням чинного на момент надання згоди законодавства (пункт 14 цієї постанови).
		48.Разом з тим, положення статті 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ регулюють правовідносини щодо здійснення поліпшень та ремонту майна, переданого в оренду. Проте нею не врегульовані спірні правовідносини щодо законності/незаконності наказу регіонального відділення ФДМУ про відкликання попередньо наданої згоди на проведення таких поліпшень. 
		49.Зважаючи на те, що спірним у цій справі є наказ відповідача про відмову в погодженні на здійснення поліпшень, яким вирішено вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід`ємних поліпшень не прийнятим за спірним об`єктом державної власності, це свідчить, що у Верховного Суду немає підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування положень статті 21 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ саме за наведених скаржником умов та обставин. Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.
		50.Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 918/753/21.
		51.Інші доводи касаційної скарги Суд відхиляє, оскільки вони не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору та / або не підпадають під правове регулювання частини 2 статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		52.Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		53.Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною РВ ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
		54.Доводи касаційної скарги відповідача, в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова без змін.
		Розподіл судових витрат
		55.Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційне провадження у справі № 918/191/21 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
		2. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 01.06.2021 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 918/191/21 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийО. В. Случ 
		СуддіН. О. Волковицька
		С. К. Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...