Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 571/1436/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Залишення в небезпеці.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2022.
Дата набрання законної сили: 02.06.2022
Номер судового провадження: 51-1922км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015180190000508

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		02 червня 2022 року
		м. Київ
		справа № 571/1436/15-к
		провадження № 51-1922км19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 вінтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Волинського апеляційного суду від 23вересня 2021 року вкримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015180190000508, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2013 року за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 3400 грн,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2017року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України та призначено покарання увиді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
		За цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано.
		Також суд постановив стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 84 169 грн на відшкодування шкоди, завданої злочином. 
		Крім цього, прийнято рішення щодо розподілу витрат на залучення експерта.
		Рівненський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду від 15 вересня 2017 року та ухвалив новий вирок від 13 лютого 2019 року, яким визнав ОСОБА_7 винуватим та призначив покарання: за ч. 1 ст. 135 КК України  у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 286 КК України  у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання.
		Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 03 грудня 2019 року скасував вищезгаданий вирок апеляційного суду від 13 лютого 2019 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		За результатом нового розгляду Волинський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду від 15 вересня 2017 року в частині визнання ОСОБА_7 невинуватим за ч. 2 ст. 286 КК України і призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 135 КК України таухвалив у цій частині новий вирок від 23 вересня 2021 року, за яким засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3роки 6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім цього, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_7 від покарання, призначеного місцевим судом за ч. 1 ст.135 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11 про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання напідставі Закону України «Про амністію у 2016 році» апеляційний суд відмовив. Урешті вирок місцевого суду залишено без змін.
		ОСОБА_7 засуджено за те, що він 22 липня 2015 року близько 18:00, керуючи всвітлу пору доби технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Passat», звстановленим на ньому д.р.н. НОМЕР_1 , який не належить цьому транспортному засобу, будучи особою без посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії, рухаючись на 73 км+200 м автодороги «Вежиця-Рокитне-Борове» зі сторони с. Залав`я в напрямку с. Рокитне Рокитнівського району зі швидкістю близько 100-110 км/год, що перевищує допустиме значення швидкості на вказаній ділянці дороги, в порушення підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та не врахував її, при виникненні перешкоди для руху негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аждо зупинки транспортного засобу та перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув осьову дорожню розмітку 1.1 та допустив наїзд на попутний гужовий віз під керуванням ОСОБА_12 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 заподіяно тілесні ушкодження, від яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
		Надалі ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що здійснив наїзд на гужовий віз, на якому перебував ОСОБА_12 , нехтуючи моральними та правовими нормами, щозобов`язують надати допомогу людині, яка перебуває у небезпечному для життя стані, проявляючи неповагу до прав людини на життя та безпеку, поставив своїм діянням потерпілого у небезпечний для життя стан, що позбавляв його можливості вжити заходів до самозбереження через заподіяні тілесні ушкодження у результаті дорожньо-транспортної пригоди, маючи змогу ненадав ОСОБА_12 першу медичну допомогу, завідомо залишив його без допомоги та зник з місця події.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України тавиправдати його за цим обвинуваченням.
		Вважає, що висновки апеляційного суду про фактичні обставини кримінального провадження не підтверджені допустимими та належними доказами. Зокрема, заперечує правильність інженерно-транспортної експертизи, яка, на думку захисника, ґрунтується на припущеннях. Оскільки інших доказів, які би доводили поза розумним сумнівом наявність в діях ОСОБА_7 об`єктивної сторони кримінального правопорушення, на думку захисника, стороною обвинувачення не надано, то кримінальне провадження єнесправедливим, незаконним та проведене ізпорушенням засад змагальності тапрезумпції невинуватості.
		Ці обставини, а також позитивні дані про особу ОСОБА_7 , на думку захисника, небули враховані апеляційним судом при призначенні покарання.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 просив залишити вирок апеляційного суду без зміни якзаконний, а касаційну скаргу захисника  без задоволення як необґрунтовану.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких небуло встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412  414 КПК України.
		Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України, не врахував що винуватість останнього у вчиненні цього кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом.
		Проте такі доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, є необґрунтованими.
		Із системного аналізу кримінального процесуального закону випливає, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка єпредметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
		При цьому, відповідно до ст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_7 , мотивував своє рішення тим, щостороною обвинувачення не надано жодних належних та допустимих доказів, які би підтвердили порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху, що перебувають у безпосередньому причинному зв`язку між його діянням та наслідками, що настали, увиді смерті потерпілого. Тому місцевий суд дійшов висновку, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не знайшло свого об`єктивного підтвердження під час судового слідства та побудоване на припущеннях, які не можуть бути покладені воснову обвинувального вироку.
		Проте, суд апеляційної інстанції, переглянувши виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 , вмотивовано не погодився зі вказаними висновками місцевого суду та,дотримуючись вимог статей 370, 420 КПК України, скасував необґрунтований виправдувальний вирок суду першої інстанції, ухваливши обвинувальний вирок. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що суд першої інстанції, хоча і дослідив надані йому докази, однак належним чином їх не оцінив у сукупності, що потягло невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та незаконність виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України.
		Разом із тим, апеляційний суд, забезпечивши сторонам реалізацію права назмагальність процесу, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України безпосередньо дослідив і згідно зі ст. 94 КПК України перевірив наявні у провадженні докази, та,встановивши фактичні обставини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 винуватий у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався, і його дії містять склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований і ґрунтується на ряді доказів, а саме: даних протоколу огляду від 22 липня 2015 року, в якому зафіксовані відомості про місце дорожньо-транспортної пригоди, розташування її учасників та виявлені елементи гужового возу та автомобіля; даних протоколу огляду автомобіля від 22липня 2015 року, в якому зафіксовано стан та пошкодження автомобіля після дорожньо-транспортної пригоди; висновку інженерно-транспортної експертизи №3.1-460/15 від 21 жовтня 2015 року щодо механізму і місця контактування автомобіля і гужового возу; висновку експерта №3.1-670/15 від 28жовтня 2015 року щодо порушень водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, які перебувають упричинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.
		Так, за результатами аналізу фактичних даних, що містяться у зазначених доказах, апеляційний суд установив, що ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat», проявив неуважність до дорожньої обстановки та не врахував її, при виникненні перешкоди для руху не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аждо зупинки транспортного засобу, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, врезультаті чого перетнув осьову дорожню розмітку 1.1 та допустив наїзд напопутний гужовий віз під керуванням ОСОБА_12 . У причинному зв`язку звиникненням дорожньо-транспортної події і небезпечними наслідками у вигляді смерті потерпілого, є порушення ОСОБА_7 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху.
		Зібрані у справі докази, на які послався апеляційний суд у вироку, є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, невикликають сумнівів у їх достовірності тау своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, асаме те, що дії водія ОСОБА_7 не відповідали зазначеним вище вимогам Правил дорожнього руху України і знаходяться в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її суспільно небезпечними наслідками (отримання потерпілим ряду тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть), а доводи захисника про неналежне встановлення події цього кримінального правопорушення єнепереконливими.
		Вирок апеляційного суду є достатньо вмотивованим та обґрунтованим, за змістом відповідає ст. 420 КПК України і загальним вимогам до вироків.
		При цьому є безпідставними доводи захисника про те, що апеляційний суд при обґрунтуванні доведеності вини ОСОБА_7 врахував недопустимі і неналежні докази, зокрема інженерно-транспортну експертизу. Так, захисник вважає, що експертиза ґрунтується на припущеннях та сумнівних вихідних даних, які слідчий не перевірив шляхом проведення слідчого експерименту в порядку ст.240КПК України. Надаючи оцінку аналогічним доводам захисника, суд апеляційної інстанції зауважив, що направлені експерту вихідні дані були отримані як за результатами проведення слідчих дій, так і з урахуванням пояснень ОСОБА_7 у ході досудового розслідування про обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тому суд апеляційної інстанції, невстановивши порушень вимог КПК при призначенні та проведенні експертизи, проаналізувавши її зміст та співставивши експертний висновок ізфактичними даними, що містяться в інших доказах, дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість як цього доказу так і похідних від нього доказів.
		Та обставина, що слідчий не перевірив показання ОСОБА_7 шляхом проведення слідчого експерименту, не може свідчити про недостовірність висновку експерта, який не суперечить сукупності інших доказів. 
		Слід зазначити, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, авикористовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів іобставин. У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені докази вїхсукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху. Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом апеляційної інстанції приписів статей84,91,94 КПК України, в касаційній скарзі ненаведено.
		Доводи, наведені в касаційній скарзі, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення тайого особі внаслідок суворості є непереконливими.
		Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_7 міри покарання, суд апеляційної інстанції врахував положення статей 50, 65 КК України, згідно з якими особі, якавчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для їївиправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети йпринципів справедливості, співмірності таіндивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхнебезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
		Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, урахував тяжкість цього злочину та зважив на особу ОСОБА_7 , котрий раніше судимий за ч. 1 ст. 286 КК України, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей. Також апеляційний суд врахував, що ОСОБА_7 щиро розкаявся та добровільно відшкодував завдану шкоду, визнавши це обставинами, які пом`якшують покарання. Крім цього, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що засуджений вчинив злочин проти безпеки дорожнього руху перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання.
		З урахуванням наведеного, а також обсягу та змісту грубих порушень правил безпеки дорожнього руху, які допустив ОСОБА_7 , що призвели до незворотних наслідків увигляді смерті людини, зваживши на позицію потерпілих про необхідність застосування суворої міри покарання у виді реального позбавлення волі, апеляційний суд призначив ОСОБА_7 покарання в розмірі, наближеному до мінімального, яке передбачене санкцією статті за вчинений ним злочин.
		На підставі наведених обставин у їх сукупності, зважаючи намету покарання, зурахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та конкретних обставин вчинення протиправного діяння, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_7 покарання таким, щовідповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість, атакож підстав для пом`якшення покарання або звільнення від його відбування звипробуванням колегія суддів не вбачає. Ті обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчиненого засудженим злочину, зважаючи на його тяжкість, зміст і обсяг протиправних діянь.
		Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції невстановлено.
		За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Вирок Волинського апеляційного суду від 23вересня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_13   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...