Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 345/1537/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2022.
Дата набрання законної сили: 08.06.2022
Номер судового провадження: 61-4316ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		 
		08 червня 2022 року
		м. Київ 
		 
		справа № 345/1537/21
		провадження № 61-4316св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		третя особа - орган опіки та піклування Калуської міської ради в особі Служби у справах дітей Калуської міської ради,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О., та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 рокув складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 липня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк» та підприємцем ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 106/КВ-07, за умовами якого банк надав останньому кредит на відкриття відновлювальної мультивалютної лінії в розмірі 160 000 доларів США.
		 
		Для забезпечення виконання кредитних зобов`язань 24 липня 2007 року сторони уклали іпотечний договір № 106Z квіп-07, предметом якого є нежиле приміщення в АДРЕСА_1 .
		 
		У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2013 року, частково зміненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2014 року, з позичальника стягнуто 911 587,93 грн заборгованості за кредитним договором, процентів, комісії та пені.
		 
		На підставі договору № 31-Л від 05 вересня 2013 року ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» стало правонаступником ТОВ «Укрпромбанк». 12 січня 2017 року ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» передало позивачу всі права вимоги та інші права, що належали первісному кредитору у кредитному та іпотечному договорах.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
		 
		17 січня 2017 року позивач звернувся до спадкоємців-відповідачів у справі, написавши вимогу ОСОБА_8 - дружині померлого та представнику неповнолітніх дітей листа, запропонувавши добровільно погасити борг шляхом передачі предмета іпотеки. У відповідь 23 січня 2017 року ОСОБА_8 направила ОСОБА_1 повідомлення про згоду укласти договір від свого імені та імені своїх дітей та погасити борг за рахунок заставленого майна. Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_8 та відповідачі були спадкоємцями кожен по 1/8 частині спірного нежилого приміщення. Крім того, ОСОБА_8 , як дружині спадкодавця, видано свідоцтво про право власності на Ѕ частину цього приміщення. Таким чином, іпотека є дійсною для набувачів нерухомого майна, які набули статус іпотекодавців.
		 
		Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ЦНАП виконкому Калуської міської ради від 29 листопада 2017 року позивачу відмовлено у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно внаслідок ухилення спадкоємців від свого обов`язку добровільно повернути борг за рахунок іпотечного майна.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла. Для позасудового врегулювання спору позивач звернувся до її дітей - відповідачів у справі з письмовим повідомленням про намір продати предмет іпотеки та погасити борг, однак, ОСОБА_5 та законний представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 висловили свою незгоду.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором з врахуванням індексу інфляції у розмірі 1 270 889,39 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2021 року в складі судді: Кардаш О. І., позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за договором відновлюваної кредитної лінії №106/КВ-07 від 24 липня 2007 року з врахуванням індексу інфляції, у розмірі 1 270 889,39 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлова будівля (цегла), зазначена в плані літерою «А», загальною площею 274,0 кв. м; навіс (метал), зазначений в плані літерою «а», загальною площею 43,7 кв. м; майстерня (цегла), зазначена в плані літерою «Б», загальною площею 45,8 кв. м; нежитлова будівля (цегла), зазначена в плані літерою «Б1», загальною площею 76,1 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 19 березня 2021 року належить згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2017 року, виданим приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , кожному по 1/8 частині на праві спільної часткової власності та 5/8 частин приміщення, яке згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 вересня 2017 року, виданими приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В. належало ОСОБА_8 , яка померла   ІНФОРМАЦІЯ_2 , вартістю 1 270 889,39 грн, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, встановленому статтею 39 Закону України «Про іпотеку».
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		іпотека є дійсною для набувачів нерухомого майна, які набули статус іпотекодавців і вони несуть відповідальність перед ним як іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки. Праву застави банку кореспондує успадкований відповідачами обов`язок задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов`язання за кредитним договором № 106КВ-07 від 24 липня 2007 року. Відповідачі оформили спадщину на нежиле приміщення по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 , який був боржником та іпотекодавцем. Отже, нові власники предмета іпотеки набули усіх прав і обов`язків іпотекодавця за іпотечним договором № 106Z квіп-07 від 24 липня 2007 року, що свідчить про те, що вимоги кредитора підлягають задоволенню шляхом звернення у рахунок погашення заборгованості стягнення на предмет іпотеки;
		доводи відповідачів про необхідність повернення позовної заяви суд відхилив, оскільки у матеріалах справи міститься договір № 12 про надання професійної правничої допомоги від 31 березня 2021 року з відміткою «згідно з оригіналом», який містить підписи сторін - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Також в матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер про надання правової допомоги. Як наслідок, інтереси позивача представляв адвокат, повноваження якого підтверджені матеріалами справи;
		суд першої інстанції відхилив доводи позивача про пропуск позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та направлення вимоги про погашення заборгованості ОСОБА_8 , а не ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_2 . У даному випадку позивач пред`явив вимоги до спадкоємців-відповідачів у справі, написавши ОСОБА_8 листа в якому запропонував добровільно погасити борг, що виник. При цьому інші спадкоємці - діти ОСОБА_7 на той час були неповнолітніми. 23 січня 2017 року позивач отримав від ОСОБА_8 повідомлення про згоду укласти договір про передачу предмета іпотеки у його власність в рахунок виконання боргових зобов`язань ОСОБА_7 , а тому з відповідним позовом до суду ОСОБА_1 не звертався, так як ОСОБА_8 , яка також діяла від імені та в інтересах неповнолітніх дітей, визнала відповідні зобов`язання. У подальшому 14 грудня 2017 року позивач звернувся із позовом, оскільки 29 листопада 2017 року отримав відмову у державній реєстрації прав та обтяжень. Також ОСОБА_1 двічі звертався із позовами із даного приводу, на час розгляду яких позовна давність зупинялася. Норми ЦК України не містять імперативної норми, яка б визначала яким саме чином кредитор повинен пред`явити свої вимоги до спадкоємця (шляхом направлення претензії до нотаріальної контори, шляхом звернення з претензіями безпосередньо до спадкоємців). Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-2962цс16. Строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє право. Отже, кредитор повинен здійснити будь-які власні активні дії направлені на доведення до відома спадкоємців своїх вимог, що в даному випадку зробив первісний кредитор та позивач ОСОБА_1 , звернувшись з вимогами до спадкоємців в шестимісячний строк від дня коли вони дізнались про відкриття спадщини. Як наслідок, твердження відповідачів про пропуск позивачем, як правонаступником, позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є помилковим.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційного суду 
		 
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. задоволено.
		 
		Рішення Калуського міськрайонного суду від 27 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
		 
		Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У частині третій статті 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Праву застави банку кореспондує успадкований відповідачами обов`язок задовольнити за рахунок іпотечного майна вимоги банку за невиконання зобов`язання за кредитним договором №106КВ-07 від 24 липня 2007 року;
		оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18);
		у статті 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Так, статтею 1281 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) визначено порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, згідно якого спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (частина перша). Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (частина друга). Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частина третя). Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта);
		строк виконання кредитного договору № 106/КВ-07 між ТОВ «Укрпромбанк» та позичальником ОСОБА_7 визначений 23 липня 2012 року. Разом з тим, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2014 року стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на користь ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» - правонаступника ТОВ «Укрпромбанк» 911 587,93 грн заборгованості за кредитним договором. 14 жовтня 2014 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження, а 25 червня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно пункту 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку зі смертю боржника. Доказів того, що про вказану постанову кредиторові не було відомо, матеріали справи не містять;
		для з`ясування обставин дотримання новим кредитором строку на пред`явлення вимоги до спадкоємця судом було витребувано справу № 345/3511/16-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за борговою розпискою, що знаходилась на розгляді Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області. У матеріалах згаданої справи наявна копія заяви ТОВ «ІК «ІФГ Капітал», адресована начальнику Калуського ВП ГУ НП в Івано-Франківській області, зі змісту якої вбачається, що представнику ТОВ «ІФГ Капітал» Савчуку Є. Є. ще в грудні 2015 року було відомо про смерть ОСОБА_7 (а. с. 93 справи № 345/3511/16-ц). Відповіддю Калуського районного ВП ГУ НП в Івано-Франківській області від 29 липня 2021 року, наданого на адвокатський запит, підтверджено факт подання такої заяви за вх. № 817, зареєстрованої в Калуському РВП ЄО;
		ТОВ «ІК «ІФГ Капітал» у встановлений статтею 1281 ЦК України строк не звернувся до відповідачів як спадкоємців позичальника з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка забезпечувала кредитний договір, у зв`язку з чим стягувач пропустив встановлений законом строк, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права будь-якої вимоги до відповідачів за правовідносинами, що виникли на підставі вказаного договору. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладений в постанові від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18. Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Жодних доказів того, що ТОВ «ІФГ Капітал» у визначені законом строки звертався до нотаріуса з претензіями від кредитора спадкодавця чи до суду з позовними вимогами до спадкоємців ОСОБА_7 матеріали справи не містять;
		доводи апеляційної скарги про те, що позивач не пропустив строк на пред`явлення вимоги до спадкоємця, встановлений частиною другою статті 1281 ЦК України, оскільки тільки 13 січня 2017 року набув всі права іпотекодержателя за іпотечним договором № 106/Zквіп-07, укладеним між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_7 , колегія суддів відхилила. Згідно копії договору, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 02 січня 2016 року, позивачу було достовірно відомо про смерть спадкодавця ще за рік до відступлення права вимоги від ТОВ «ІФГ Капітал» згідно договору від 12 січня 2017 року;
		відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском преклюзивного строку для звернення кредитора з вимогою до спадкоємців.
		 
		Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року: питання про ухвалення додаткового рішення внесено в судове засідання на 27 квітня 2022 року без виклику учасників справи; копію ухвали та заяви ОСОБА_11 - адвоката Яцківа М. В. про ухвалення додаткового рішення направити іншим учасникам справи; роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно поданої заяви.
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що 14 квітня 2022 року представником ОСОБА_5 - адвокатом Яцківим М.В. подано заяву про стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги. Відповідно до положень статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. За таких обставин питання про ухвалення додаткового рішення для вирішення по суті підлягає внесенню в судове засідання. Враховуючи можливість подання заперечень на заяву, необхідності виклику сторін або інших учасників справи в судове засідання не встановлено.
		 
		Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року заяву представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 8 500 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.
		 
		Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки заява про ухвалення додаткового рішення не містить клопотання про розгляд питання в судовому засіданні, необхідність розгляду заяви з викликом учасників справи відсутня. Разом з тим копію заяви було направлено іншим сторонам та роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно стягнення на користь заявника судових витрат. Правом на подання такого заперечення ОСОБА_1 та його адвокат Гавриленко В. Г. не скористались. Оскільки при ухваленні апеляційним судом постанови від 06 квітня 2022 року в справі не було вирішено питання про судові витрати, подана представником апелянта заява про відшкодування витрат на правничу допомогу підлягає до задоволення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правничої допомоги адвокатом Яцківим В. М., апеляційний суд враховує відсутність заперечення ОСОБА_1 та клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а відтак неспростованість неспівмірності витрат, які підлягають розподілу між сторонами; загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи та виконаних адвокатом робіт; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для апелянта. Оскільки апеляційна скарга задоволена то відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу адвоката на користь апелянта підлягають стягненню з ОСОБА_1 повністю в розмірі 8 500,00 грн.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		ОСОБА_1 12 травня 2022 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_6 , на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року, в якій просить: скасувати оскаржені рішення, залишити в силі рішення суд першої інстанції; стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		ТОВ «ІК«ІФГ Капітал», а в подальшому і ОСОБА_1 не пропустив встановлений статтею 1281 ЦК України строк пред`явлення вимоги до правонаступників боржника ОСОБА_7 . Це підтверджується рядом документів, які були досліджені в процесі розгляду справи , а саме звернення 18 грудня 2015 року представника ТОВ «ІК«ІФГ Капітал» до Калуського РВ поліції ГУНП Івано-Франківської області, яке зареєстроване за № 817 та відповідно до ІТС ІПНС зареєстроване в ЄО № 2015000932 від 21 грудня 2015 року, яка визнана судом та представником відповідачів як доказ. Із цієї заяви суд встановив обставини про те, що ТОВ «ІК«ІФГ Капітал» з грудня 2015 року було відомо про смерть ОСОБА_7 , однак, суди помилково вважав, що до правонаступника боржника ОСОБА_7 ОСОБА_8 ТОВ «ІК«ІФГ Капітал» не зверталось із вимогою про сплату боргу. ТОВ «ІК«ЇФГ Капітал» зверталось з даними вимогами до ОСОБА_8 як до дружини померлого, оскільки про коло правонаступників товариство не знало, оскільки ОСОБА_8 не повідомила про коло спадкоємців;
		спадкоємець ОСОБА_7 - ОСОБА_8 знала про вимоги про повернення боргу та бажала його погасити, що підтверджено договором від 02 січня 2016 року, укладеним між нею та ОСОБА_1 , згідно якого ОСОБА_8 зобов`язувалась прийняти спадкове майно, повідомити кредитора (ТОВ «ІФГ Капітал» ) про добровільне виконання спадкоємцями зобов`язань спадкодавця за рахунок реалізації іпотечного майна, провести попередні переговори між іпотекодержателем (на той час ТОВ «ІФГ Капітал») та ОСОБА_1 про умови відчуження нею в користь ОСОБА_1 іпотечного майна та погашення боргу перед кредитором. Цей договір ОСОБА_1 та ОСОБА_8 уклали для вирішення питання відшкодування боргу ТОВ «ІК«ІФГ Капітал»;
		ОСОБА_1 зобов`язувався вести переговори з ТОВ «ІФГ Капітал» про спадкового майна, надати авансові кошти, ініціювати проведення оцінки спадкового майна, яка була проведена 13 січня 2016 року за участю ОСОБА_8 ;
		про бажання погасити борг перед «ІК«ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 свідчить відповідь-повідомлення ОСОБА_8 від 23 січня 2017 року про згоду відшкодувати борг, визнання нею в судових засіданнях позовів ОСОБА_1 ;
		з грудня 2015 року по час смерті ОСОБА_8 26 вересня2018 року, ОСОБА_8 визнавала вимоги ТОВ «ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 , вчиняла дії щодо повернення боргу спадкодавця, бажала його погасити і такі дії узгоджуються з приписами статті 1281 ЦК України;
		стаття 1281 ЦК не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, що було зроблено ТОВ «ІК«ІФГ Капітал» та ОСОБА_1 ;
		строки, встановлені статтею 1281 ЦК України, це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє право. Отже, кредитор повинен здійснити будь-які власні активні дії направлені на доведення до відома спадкоємців своїх вимог, що в даному випадку зробив первісний кредитор та ОСОБА_1 , звернувшись з вимогами до спадкоємців в шестимісячний строк від дня коли вони дізнались про відкриття спадщини;
		апеляційний суд зробив помилковий висновок, що позивачем пропущено строк пред`явлення вимог до спадкоємців, пославшись на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року справі № 14-53цс18), а також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18, які були зроблені за інших обставин. За таких обставин, оскільки позивач, як кредитор, протягом встановленого статтею 1281 ЦК України строку, пред`явили свої вимоги до спадкоємців боржника, є неправильним висновок суду апеляційної інстанцій про те, що позивач позбавлений права такої вимоги у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для пред`явлення вимог до спадкоємців;
		розглянувши заяву адвоката про стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції позбавив ОСОБА_1 права ставити питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки розглянув вказане питання за відсутності позивача, без повідомлення про час та місце її розгляду внаслідок чого допустив порушення права на справедливий суд.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц; від 17 квітня 2018 року (провадження № 14-53цс18); від 19 травня 2021 року у справі № 607/5675/18 та постановах Верховного Суду України: від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15; від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.
		 
		У справі, що переглядається:
		ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року: питання про ухвалення додаткового рішення внесено в судове засідання на 27 квітня 2022 року без виклику учасників справи; копію ухвали та заяви ОСОБА_11 - адвоката Яцківа М. В. про ухвалення додаткового рішення направити іншим учасникам справи; роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно поданої заяви;
		додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року заяву представника ОСОБА_5 - адвоката Яцківа М. В. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 8 500 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу. В додатковій постанові апеляційного суду вказано, що оскільки заява про ухвалення додаткового рішення не містить клопотання про розгляд питання в судовому засіданні, необхідність розгляду заяви з викликом учасників справи відсутня. Разом з тим копію заяви було направлено іншим сторонам та роз`яснено право подати до суду апеляційної інстанції свої міркування або заперечення стосовно стягнення на користь заявника судових витрат;
		в касаційній скарзі  ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції, розглянувши заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, позбавив його права ставити питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки розглянув вказане питання за відсутності позивача, без повідомлення про час та місце її розгляду внаслідок чого допустив порушення права на справедливий суд.
		 
		Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).
		 
		Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України
		 
		У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 270 ЦПК України).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		 
		У науково-практичному коментарі до статті 270 ЦПК України (Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / за загальною редакцією ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , Кота 0. 0. - Київ: ВД «Дакор», 2021. - 1028 с.) вказано:
		«частина третя коментованої статті встановлює вимогу про ухвалення додаткового рішення тим складом суду, що ухвалив основне рішення, та встановлює, що таке ухвалення має здійснюватися в тому ж порядку, що й основне рішення, тобто відповідати вимогам статей 264, 265 та 268 ЦПК України з урахуванням особливостей коментованої статті.
		Частина четверта коментованої статті містить правила про повідомлення (виклик) сторін та інших учасників справи до судового засідання, у якому здійснюється розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення суду та наслідки неявки учасників справи в таке судове засідання. Можемо констатувати, що ці правила видаються дещо неузгодженими між собою з наступних підстав. Формулювання правила про повідомлення (виклик) учасників справи, що міститься в першому реченні частини четвертої коментованої статті, дає підстави дійти висновку про необов`язковість такого повідомлення, адже встановлює таке правило: у разі необхідності суд може викликати сторони та інших учасників справи до відповідного судового засідання. Отже, якщо суд не вбачає необхідності у виклику (повідомленні) сторін про судове засідання, у якому здійснюватиметься розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення виклик не здійснюється. Разом з тим правило про наслідки неявки учасників цивільної справи до відповідного судового засідання, сформульовані у другому реченні частини четвертої коментованої статті, встановлює що не перешкоджає розгляду справи неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Ця норма сформульована тотожно до норм, що встановлюють наслідки неявки в судові засідання, повідомлення учасників цивільної справи про як, є обов`язковим (наприклад, частина четверта статті 440 ЦПК України, частина друга статті 457 ЦПК України). Водночас системне тлумачення обох правил, передбачених частиною четвертою коментованої статті, дає підстави для висновку, що виклик (повідомлення) учасників справи в судове засідання, у якому розглядається заява про ухвалення додаткового рішення, не є обов`язковим, а їх неявка незалежно від їх повідомлення не перешкоджає розгляду відповідної заяви».
		 
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що усталеною є практика Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четвертої статті 270 ЦПК України. Наприклад:
		 
		(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2020 року у справі № 756/5330/17 (провадження № 61-40303св18) зазначено, що: «доводи касаційної скарги про неповідомлення відповідача про судове засідання від 13 квітня 2018 року суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до частини четвертої статті 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви»;
		 
		(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-3584св20) вказано, що: «аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що додаткова постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України колегія суддів не приймає, оскільки відповідно до частини четвертої статті 270 ЦПК України суд під час ухвалення додаткового рішення у разі необхідності може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання»;
		 
		(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 645/396/20 (провадження №61-11502св21) вказано, що: «доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не повідомлено Харківську міську раду про дату, час та місце судового засідання, на якому розглядалося питання про ухвалення додаткового судового рішення є безпідставними, оскільки виклик сторін в судове засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення є правом суду, а не обов`язком. Зазначене передбачено частиною четвертою статті 270 ЦПК України, зокрема, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання».
		 
		Отже, практика Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четвертої статті 270 ЦПК України та необов`язковості повідомлення судом учасників справи при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення є усталеною та послідовною. Вказівка у частині третій статті 270 ЦПК України про те, що «додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення» стосується саме порядку ухвалення рішення, передбаченого статями: 264 ЦПК України (питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду); 265 ЦПК України (зміст рішення суду), 268 ЦПК України (проголошення судового рішення), і не регулює питання повідомлення судом учасників справи.
		 
		Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України).
		 
		У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України).
		 
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у практиці Касаційного господарського суду сформувався протилежний підхід щодо застосування частини четвертої статті 244 ГПК України (яка за змістом є тотожною частині четвертій статті 270 ЦПК України). Наприклад:
		 
		(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2020 року у справі № 908/2614/19 зазначено, що: «за змістом ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Верховний Суд звертає увагу, що рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2019р. у справі №908/2614/19 було прийнято у відкритому судовому засіданні, проте розгляд заяви про розподіл судових витрат господарським судом першої інстанції в порушення положень ч. 3 ст. 244 ГПК України було здійснено без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Як правильно враховано апеляційним господарським судом, не призначивши розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в тому ж самому порядку, що й судове рішення, суд першої інстанції порушив принцип змагальності і позбавив відповідача можливості заявити відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обов`язок доведення неспіврозмірності яких покладено саме на нього. З огляду на викладене, апеляційним господарським судом правильно скасовано додаткове рішення з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. 244 ГПК України»;
		 
		            (2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 січня 2022 року у cправі № 910/21095/20 зазначено, що: «водночас, в частині третій статті 244 ГПК України закріплено, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Згідно з частиною четвертою статті 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Отже приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Відповідно до частини другої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (частина третя статті 221 ГПК України). Із аналізу змісту статті 244 ГПК убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. З матеріалів справи вбачається, що у справі, що переглядається, постанову від 19.10.2021 Північним апеляційним господарським судом за результатом розгляду апеляційної скарги ФГ "Основа" ухвалено у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Проте, розгляд заяви ФГ "Основа" від 21.10.2021 № 1203 про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції було здійснено в порушення приписів частини третьої статті 221, частини третьої статті 244 ГПК України із постановленням ухвали про відмову у її задоволенні від 29.10.2021 без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Відмовляючи у задоволенні заяви ФГ "Основа" про ухвалення додаткового рішення апеляційний суд виходив з того, що позивач ні в апеляційній скарзі, ні під час розгляду справи 19.10.2021 в суді апеляційної інстанції до закінчення судових дебатів представником апелянта не було заявлено про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та не надано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, заяву з доданими до неї доказами подано поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України. Постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі з порушенням положень статей 221, 244 ГПК України, позбавило учасників справи права на участь у судовому засіданні при вирішенні питання розподілу судових витрат, в тому числі можливості відповідача реалізувати своє право на подання, в силу змагальності процесу, процесуальної позиції (аргументів, заперечень) щодо заяви позивача. Аналогічні висновки щодо застосування приписів статей 221, 244 ГПК України викладено у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №910/3984/18, від 04.07.2019 у справі № 910/10930/18, від 31.03.2021 у справі № 922/2341/20, від 30.06.2021 у справі № 905/2135/19, від 30.06.2021 у справі № 910/18652/20). Відтак, постановляючи ухвалу від 29.10.2021 про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції у порушення наведених норм процесуального права розглянув заяву позивача про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Верховний Суд зазначає, що з огляду на порядок прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021, повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи у судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що під час постановлення оскаржуваної ухвали від 29.10.2021, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства, зокрема положень статей 221, 244 ГПК України, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 310 ГПК України є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення»;
		 
		            (3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20 вказано, що: «водночас доводи касаційної скарги позивача також містять аргументи щодо порушення судом першої інстанції норм частин третьої, четвертої статті 244 ГПК України з огляду на не призначення судового засідання для ухвалення додаткового рішення у справі, з урахуванням чого суд зважає на таке. Відповідно до частини третьої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Згідно з частиною четвертою статті 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Отже приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Відповідно до частини другої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (частина третя статті 221 ГПК України). У справі, що переглядається Господарський суд Запорізької області за результатом розгляду заявлених вимог ПрАТ "Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання" прийняв рішення від 14.04.2021 у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Натомість заява Бердянської міської ради від 19.04.2021 № 187 про ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції в порушення приписів частини третьої статті 221, частини третьої статті 244 ГПК України розглянута із постановленням додаткового рішення від 14.04.2021 без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Прийняття судом першої інстанції додаткового рішення з порушенням положень статей 221, 244 ГПК України, позбавило учасників справи права на участь у судовому засіданні при вирішенні питання розподілу судових витрат, в тому числі можливості позивача реалізувати своє право на подання, в силу змагальності процесу, процесуальної позиції (аргументів, заперечень) щодо заяви відповідача. З огляду на те, що заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення розглянуто не в тому самому порядку, що й судове рішення, оскаржуване додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2021 у справі № 908/3408/20 є таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 910/3984/18, від 04.07.2019 у справі № 910/10930/18, від 31.03.2021 у справі № 922/2341/20, від 30.06.2021 у справі № 905/2135/19, від 30.06.2021 у справі № 910/18652/20). Допущені порушення місцевим господарським судом норм процесуального права також залишені поза увагою суду апеляційної інстанції. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та в силу приписів пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України є безумовною підставою для скасування судових рішень. З огляду на встановлення процесуальних порушень, які є безумовною підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, Верховний Суд не розглядає доводи скаржника щодо неналежного дослідження судами усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів та помилкового висновку судів про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат»;
		 
		            (4) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20 зазначено: «разом з тим, враховуючи доводи апеляційної скарги Франківського ВДВС ЛМУЮ щодо порушення судом першої інстанції норм частини восьмої статті 165, частини п`ятої статті 176, частини першої статті 178, статті 236 ГПК України з огляду на вирішення питання про порядок розподілу судових витрат без проведення судового засідання, суд зважає на таке. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Отже приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Відповідно до частини другої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (частина третя статті 221 ГПК України). У справі, що переглядається Північний апеляційний господарський суд за результатом розгляду скарги ТзОВ "Агрохім-Партнер" на бездіяльність державного виконавця ВДВС ЛМУЮ постановив ухвалу від 15.02.2021 у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Натомість заява ТзОВ "Агрохім-Партнер" від 01.03.2021 вих. № 01-1/03 про покладення на Франківський ВДВС ЛМУЮ судових витрат на професійну правничу допомогу Північним апеляційним господарським судом в порушення приписів частини третьої статті 244 ГПК України розглянута із постановленням додаткової ухвали від 30.03.2021, яка є об`єктом апеляційного оскарження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. За таких умов Франківський ВДВС ЛМУЮ був позбавлена можливості заявити у суді апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, про відсутність якого (клопотання) і було зазначено судом у додатковій ухвалі. З огляду на те, що заяву про ухвалення додаткового рішення розглянуто не в тому самому порядку, що й судове рішення, чим позбавлено Франківський ВДВС ЛМУЮ можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та довести неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскаржувана додаткова ухвала від 30.03.2021 є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права (подібні висновки щодо застосування приписів частини третьої статті 244 ГПК України викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 910/3984/18, від 04.07.2019 у справі № 910/10930/18, від 31.03.2021 у справі № 922/2341/20, від 30.06.2021 у справі № 90/2135/19, від 30.06.2021 у справі № 910/18652/20)»;
		 
		            (5) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19 зазначено: «згідно з частинами 3, 4 статті 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. У статті 196 ГПК України визначено, що розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Відповідно до частин 1-3 статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Так, постанова апеляційного суду від 10.09.2020 у даній справі прийнята в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У зв`язку з чим з огляду на імперативні приписи частини 3 статті 244 ГПК України додаткова постанова мала бути прийнята судом у такому ж порядку - в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Однак, приймаючи додаткову постанову від 29.03.2021, суд апеляційної інстанції у порушення наведених норм процесуального права розглянув заяву відповідача про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. При цьому Верховний Суд зазначає, що з огляду на порядок прийняття постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи у судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи».
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). 
		 
		Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
		 
		Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 11 листопада 2020 року у справі № 908/2614/19; від 25 січня 2022 року у справі № 910/21095/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20, від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19, та вказати, що:
		«виклик (повідомлення) учасників справи в судове засідання, у якому розглядається заява про ухвалення додаткового рішення, не є обов`язковим, а їх неявка незалежно від їх повідомлення не перешкоджає розгляду відповідної заяви».
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 345/1537/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                               Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                        Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...