Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/4837/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2022. Зареєстровано: 11.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2022.
Дата набрання законної сили: 10.06.2022
Номер судового провадження: К/9901/8879/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 червня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 140/4837/20
		адміністративне провадження № К/9901/8879/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Губської О.А., Соколова В.М.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року (суддя Ковальчук В.Д.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року (судді: Іщук Л. П., Обрізко І. М., Онишкевич Т. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		30 березня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - ГТУЮ у Волинській області, відповідач-1 ), Міністерства юстиції України (далі - МЮ України, відповідач-2), в якому просив:
		визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 13 лютого 2020 року №658/к «Про звільнення» та Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 14 лютого 2020 року №2/3 «Про звільнення ОСОБА_1 »;
		поновити на рівнозначній посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області - Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів);
		стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 13 лютого 2020 року видано наказ МЮУ № 658/к, що підписаний в.о. Державного секретаря МЮУ Кравченко Л.М., про звільнення позивача з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області 14 лютого 2020 року відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з припиненням державної служби. Також, згідно з пунктом 2 оскаржуваного наказу, у разі тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 датою його звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність.
		14 лютого 2020 року видано наказ Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області № 2/3 "Про звільнення ОСОБА_1 ", згідно з яким оголошено наказ МЮУ від 13 лютого 2020 року № 658/5 про звільнення його з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
		Зазначені накази про звільнення з посади позивач уважає протиправними, оскільки при реорганізації державного органу йому не було запропоновано всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправними і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 13 лютого 2020 року №658/к «Про звільнення» і наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 14 лютого 2020 року №2/3 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 14 лютого 2020 року; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 136696,36 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 28872,80 грн допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що при припиненні відносин державної служби із позивачем відповідачами не було виконано обов`язку щодо вирішення питання можливості переведення його на іншу посаду із врахуванням переважного права на залишення на роботі, що свідчить про протиправність звільнення позивача з посади. Разом з тим, суд зазначив, що ОСОБА_1 в Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) не було переведено, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про поновлення його на рівнозначній посаді в Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.  Львів).
		Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції про те, що фактично відбулася реорганізація державного органу Мін`юсту шляхом ліквідації та утворення його територіальних органів як юридичних осіб публічного права, а не ліквідація державного органу, яким у спірних правовідносинах виступає Мін`юст.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо того, що до 13 лютого 2020 року (до набрання чинності Законом України від 14 січня 2020 року «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи») при скороченні державних службовців застосовувався порядок, передбачений КзПП України, оскільки поза увагою суду залишились внесені у Закон України «Про державну службу» зміни від 19 вересня 2019 року Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади".
		Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що оскаржувані накази прийняті відповідачами на підставі закону в межах наданих повноважень, а тому підстави для їх скасування відсутні.
		Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
		Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 14 лютого 2020 року, просить суд в цій частині скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та поновити на рівнозначній посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області - Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів). В решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю.
		Позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, зазначивши підставами касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року №870.
		Позиція інших учасників справи
		Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
		Рух касаційної скарги
		Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 09 червня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		З лютого 2016 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - постанова № 870) територіальні органи Міністерства юстиції, зокрема, і Головне територіальне управління юстиції у Волинській області, ліквідовані як юридичні особи публічного права.
		Відповідно до пункту 3 постанови № 870 міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1. Цим же пунктом одночасно встановлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
		На виконання постанови №870 наказом Мінюсту від 16 жовтня 2019 року №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Мінюсту згідно з переліком (додаток 1), зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Волинській області, і утворені, як юридичні особи публічного права, міжрегіональні територіальні органи Мінюсту згідно з переліком (додаток 2), зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів).
		28 жовтня 2019 року в.о. Державного секретаря Мін`юсту Кравченко Л. попередила позивача про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області та звільнення з займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
		Наказом Міністерства юстиції України від 13 лютого 2020 року №658/к «Про звільнення» позивача звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Волинській області, з припиненням державної служби.
		Наказом Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 14 лютого 2020 року № 2/3 «Про звільнення ОСОБА_1 » наказ Мін`юсту від 13 лютого 2020 року №658/к приведений в дію шляхом його оголошення.
		Позивач, уважаючи, що його звільнення відбулось з порушенням норм законодавства, чим порушено право на працю, звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 889-VIII).
		Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.
		Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема,
		1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
		За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, серед іншого, визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі  пунктів 1  та  1-1  частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
		Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
		За приписами частини п`ятої статті 22 Закону №889-VІІ, в редакції станом на момент ознайомлення позивача із попередженням про звільнення, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
		Відповідно до частин першої та другої статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:
		1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;
		2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
		Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
		Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
		Згідно з частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється   Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті установлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить із такого. 
		Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стало твердження позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року №870.
		За твердженням відповідача на момент звільнення позивача з посади діяла редакція вказаної статті, яка не передбачала посилання на застосування Кодексу законів про працю України при звільненні працівника.
		Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом №889-VIII у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також КЗпП України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.
		Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
		Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
		Предметом спору у цій справі, що розглядається, є питання правомірності наказу МЮ України від 13 лютого 2020 року №658/к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Волинській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.
		Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року №870 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема, ГТУЮ у Волинській області.
		Пунктом 2 цієї постанови утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів).
		Відповідно до пункту 3 вказаної постанови установлено, що:
		територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
		здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
		міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) - Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
		З наведеного слідує, що Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.  Львів) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Волинській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.
		Зазначені вище встановлені судами обох інстанцій обставини підтверджують, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Міністерства юстиції України - Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів), а не їх ліквідація.
		До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Волинській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №140/90/20.
		Таким чином, на переконання колегії суддів, враховуючи правові висновки Верховного Суду з аналогічних спірних питань, оскільки фактично в ГТУЮ у Волинській області відбулася не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.
		На час здійснення реорганізації Головного територіального управління юстиції у Волинській області та звільнення ОСОБА_1 такі нормативно-правові акти як Закон №889-VIII та КЗпП України зазнали значних змін у зв`язку із набранням чинності Законами України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» та від 14 січня 2020 року N 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Зокрема, були внесенні зміни до Закону № 889-VIII, в тому числі до статей 22 та 87, які регулювали підстави та порядок припинення державної служби. Водночас у зв`язку із набранням чинності Законом №113-IX з 25 вересня 2019 року змін зазнала стаття 40 КЗпП України, шляхом доповнення її частиною п`ятою, згідно з приписами якої особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частину третю статті 87 Закону №889-VIII.
		Таким чином, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.
		Так, 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-IX, який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.
		Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (чинної на час попередження позивача про наступне вивільнення) суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
		Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
		На момент винесення наказу про звільнення діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
		Законом №440- IX були внесені зміни, зокрема, до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".
		При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
		Верховний Суд зазначає, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Це твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.
		Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20.
		Судами встановлено, що позивач перед звільненням обіймав посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
		Про наступне вивільнення позивача персонально попереджено за два місяці та матеріалами справи підтверджено, що 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вручено попередження про вивільнення.
		13 лютого 2020 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з ліквідацією державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року №870.
		Порядок звільнення за новою процедурою, згідно із змінами до Закону №889-VІІІ, які набрали чинності з 13 лютого 2020 року відповідачем щодо позивача не розпочато. За таких обставин до позивача повинні бути застосовані правові наслідки згідно із законодавством, що діяло на час попередження про звільнення.
		Ураховуючи відсутність на момент попередження позивача про припинення державної служби у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців у разі реорганізації, ліквідації державного органу, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону №889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, суд першої інстанції на підставі частини третьої статті 5 цього Закону дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин вищевказаних положень КЗпП України.  
		Верховний Суд повторює, що за такого правового регулювання встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
		Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
		При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
		Указана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16 та інш.
		За змістом частини п?ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
		Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону №889-VІІІ слова "може", підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов`язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу.
		Тож при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших територіальних органів МЮ України, відповідний територіальний орган МЮ України як юридична особа публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах, мав додержуватися установленого КЗпП України порядку вивільнення працівників, в основу якого покладено вимогу щодо сприяння збереження роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи.
		Натомість, як установлено судом першої інстанції, ГТУЮ у Волинській області, обмежившись виключно попередженням позивача про наступне звільнення не вжило жодних заходів з метою працевлаштування ОСОБА_1 . Відповідачем не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням.
		За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд уважає необґрунтованими доводи позивача про його поновлення на рівнозначній посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області - Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Львів), з огляду на таке.
		Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
		Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		Таким чином, суд першої інстанції, поновляючи позивача на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 14 лютого 2020 року не допустив порушень норм законодавства.
		Оскільки питання правильності визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оскаржується у касаційному порядку, тому у силу положень статті 341 КАС України оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному перегляду в іншій частині.
		Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірний наказ відповідача є таким, що не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Отже, цей наказ підлягає скасуванню судом як протиправний.
		На підставі вищевикладеного Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який повно та правильно встановив обставини справи, вірно застосував норми матеріального права та надав їм вірне тлумачення.
		Таким чином, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема частину третю статті 5 Закону № 889-VІІІ та статтю 87 цього Закону у взаємозв`язку з частиною другої статті 40, частиною третьої статті 49-2 КЗпП України, внаслідок чого помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		Відповідно до приписів статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі №140/4837/20 підлягає скасуванню, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року - залишенню в силі.
		Зважаючи на відсутність документального підтвердження понесених позивачем витрат у суді касаційної інстанції Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року у справі № 140/4837/20  скасувати, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                А.Г. Загороднюк
		 
		судді                                                                                                     О.А. Губська
		 
		                                                                                                    В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...