Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 278/185/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.06.2022.
Дата набрання законної сили: 08.06.2022
Номер судового провадження: 61-15282ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 278/185/20
		провадження № 61-15282св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його законний представник ОСОБА_3 , 
		третя особа - Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, 
		розглянув у порядку письмового  провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 , на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2020 року у складі судді                      Дубовік О. М. та постанову  Житомирського апеляційного суду від                            22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила витребувати з володіння ОСОБА_2 житловий будинок                    АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,2500 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за вказаною адресою, а також земельну ділянку площею 0,0850 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, розташовану навул. Прибереговій у с. Ліщин Житомирського району Житомирської області.
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_5 , який за життя 02 грудня 2011 року уклав зі своєю дочкою ОСОБА_3 спадковий договір, за умовами якого остання зобов`язалась виконувати зазначені у ньому зобов`язання, а після смерті батька - набуває право власності на вищезазначене нерухоме майно.  
		У 2014 року ОСОБА_5 захворів, тривалий час перебував у лікарні та потребував постійного догляду, лікування та сторонньої допомоги. 
		Дочка не виконувала умови спадкового договору, не надавала матеріальну допомогу батькові, не піклувалася про нього та не цікавилася його життям, тому 05 грудня 2014 року він склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно заповів їй (позивачці), а в лютому 2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання спадкового договору.
		Після смерті ОСОБА_5 23 квітня 2015 року вона (позивачка) прийняла спадщину за заповітом та ухвалою суду була залучена в якості правонаступника останнього у справі за його позовом до ОСОБА_3 про розірвання спадкового договору.
		Проте, ОСОБА_3 , знаючи про наявність невирішеного судового спору щодо спадкового договору, 15 серпня 2016 року зареєструвала за собою право власності на вказане нерухоме майно та 10 квітня 2017 року подарувала зазначений житловий будинок та земельні ділянки своїй матері ОСОБА_6 , яка, в свою чергу, 01 червня 2017 року подарувала це майно своєму внуку ОСОБА_2 , від імені якого діяла його мати ОСОБА_3 .
		Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від                         01 березня 2019 року вказаний спадковий договір розірвано. Зазначене рішення в частині розірвання спадкового договору залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2019 року.
		Вважає, оскільки вона у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, а право власності на спірний житловий будинок та земельні ділянки було зареєстроване за                    ОСОБА_3 на підставі спадкового договору, який у подальшому був розірваний за рішенням суду, й укладення подальших договорів дарування відбулось поза її волею, просила задовольнити її позов.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від                          14 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1   житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд з кадастровим номером 1822084400:03:002:0066, яка розташована на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0850 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 1822084400:03:002:0067, яка розташована на АДРЕСА_1 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду розірвано спадковий договір, на підставі якого                         ОСОБА_3 набула право власності на спірне майно, що, в свою чергу, є підставою для застосування положень частини третьої статті 388 ЦК України й витребування цього майна від добросовісного набувача.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від                          14 липня 2020 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, та зазначив, що наявність рішення суду про розірвання спадкового договору вказує на неправомірність набуття ОСОБА_3 права власності на спірні житловий будинок та земельні ділянки.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		16 жовтня 2020 року представник ОСОБА_3 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року в справі № 904/1939/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		Суди не врахували, що позивачка не набувала право на спадкування спірного майна після смерті ОСОБА_5 з дня відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки це майно не увійшло до спадкової маси щодо майна, право на успадкування якого вона отримала. Вказане майно було предметом спадкового договору, який розірваний лише                         05 червня 2019 року, і саме з цієї дати права та обов`язки сторін за ним припинилися.  
		Доводи інших учасників справи
		ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
		Витребувано з Житомирського районного суду Житомирської області цивільну справу № 278/185/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його законний представник ОСОБА_3 , третя особа - Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року зазначену справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Обставини справи 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
		02 грудня 2011 року ОСОБА_5 уклав зі своєю дочкою                              ОСОБА_3 спадковий договір, за умовами якого остання зобов`язалася виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача, і в разі його смерті набуває право власності на належне йому майно: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822084400:03:002:0066, а також земельну ділянку, площею 0,0850 га, кадастровий номер 1822084400:03:002:0067, призначену для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_1 .
		05 грудня 2014 ОСОБА_5 склав нотаріально посвідчений заповіт на користь своєї дружини ОСОБА_1 , згідно якого заповів останній усе своє майно, яке буде належати йому на день смерті.
		У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання спадкового договору з підстав невиконання набувачем його умов.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, спадщину після його смерті за заповітом прийняла дружина ОСОБА_1 , яка у встановлений законом строк звернулася до Третьої Житомирської державної нотаріальної контори з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину.
		15 серпня 2016 року донька ОСОБА_5 - ОСОБА_3 на підставі спадкового договору зареєструвала за собою право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки за цією ж адресою площею               0, 25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0, 085 га для ведення особистого селянського господарства.
		10 квітня 2017 року ОСОБА_3 подарувала зазначене нерухоме майно своїй матері ОСОБА_6 , яка, в свою чергу, 01 червня 2017 року подарувала його своєму малолітньому онуку та сину відповідачки.
		Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від                         01 березня 2019 року, яке набрало законної сили у справі № 278/627/15-ц за позовом ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про розірвання договору, спадковий договір від  02 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про набуття права власності ОСОБА_3 у випадку смерті ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_2 , розірвано.
		Скасовано запис про обтяження у реєстрі заборон на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,2500 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1822084400:03:002:0066 та земельної ділянки, площею 0,0850 га, кадастровий номер 1822084400:03:002:0067, призначеної для ведення особистого селянського господарства, які розташовані по                                      АДРЕСА_1 .
		Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на порушення її прав, як власника спірного майна, яке вона прийняла у порядку спадкування після смерті свого чоловіка, у зв`язку з чим просила витребувати це майно у добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Підставами касаційного оскарження у цій справі рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2020 року та постанови  Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року в справі № 904/1939/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).  
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
		Позиція Верховного Суду 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (стаття 1218 ЦК України).
		За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
		У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		Частиною 5 статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
		У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього
		Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
		Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15 та підтримано Верховний Судом у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 12 червня 2020 року у справі № 222/30/17, від 23 лютого 2022 року у справі  № 201/4783/19 (провадження № 61-10587св20).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
		У справі, яка є предметом касаційного перегляду,  встановлено, що за життя спадкодавець мав намір розірвати спадковий договір з підстав невиконання набувачем його умов, про що свідчить його звернення до суду відповідним позовом. Після його смерті ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на вказане нерухоме майно на підставі спадкового договору, який у подальшому був розірваний за рішенням суду. Крім того,  під час перебування справи про розірвання спадкового договору у провадженні суду відповідачка здійснила його відчуження.
		Таким чином, у зв`язку з розірванням спадкового договору за позовом відчужувача, поданого за його життя, у спадкоємця виникло право спадкування за заповітом в повному обсязі.
		У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. 
		Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15).
		Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження №6-2407цс15)).
		Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;                    2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові           від 17 грудня 2014 року (провадження №6-140цс14), власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
		Установивши, що спірне майно вибуло з власності позивача на підставі спадкового договору, який у подальшому розірваний за рішенням суду, поза її волею, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний, дійшов обґрунтованого висновку, що про наявність у неї права витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
		Такий висновок судів узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).
		Верховний Суд вважає, що витребування спірного майна на користь позивачки у цій справі не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності.
		ОСОБА_1 діє з легітимною метою для задоволення власних інтересів, передбачених нормами матеріального права з метою відновлення свого порушеного права на належне їй спадкове майно.
		Суди попередніх інстанцій врахували ту обставину, що ОСОБА_3 , яка є законним представником малолітнього сина, будучи обізнаною про наявність невирішеного спору щодо спірного нерухомого майна, уклала зі своєю матір`ю договори дарування вказаного житлового будинку та земельних ділянок до вирішення спору судом, відтак могла передбачити настання негативних наслідків вчинення таких дій.
		Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допущено порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень.
		Колегія суддів відхиляє доводи заявниці про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ є різними обставини вибуття майна з володіння власника та набуття його добросовісним набувачем. Суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
		Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення  - без змін.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
		Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 14 липня 2020 року та постанову  Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:С. Ю. Бурлаков   А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...