Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/17280/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано судом: 13.06.2022. Зареєстровано: 14.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2022.

Номер судового провадження: П/380/17486/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа№380/17280/21
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		10 червня 2022 рокум. Львів
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-Фіш», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кафе «Тістечко», ОСОБА_7 , Приватного підприємства «Селітан», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Привокзальний ринок» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів».
		Обставини справи:
		До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-Фіш», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кафе «Тістечко», ОСОБА_7 , Приватного підприємства «Селітан», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.03.2021 року № 218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між АДРЕСА_1 , прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Привокзальний ринок» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів».
		В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.03.2021 Виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проекту пропозицію розвитку території між АДРЕСА_1 , прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові», яке підіймає питання реконструкції приміщень позивачів на користь третіх осіб, не маючи на це згоди власників та повноважень, чим фактично вирішує питання забудови земельної ділянки без будь-якої згоди її власника.
		Зазначає, що прийняте рішення направлене на будівництво іншими особами торгового центру та інших споруд з встановленням чим повинні торгувати власники приміщень, та навіть частково забороняє види підприємницької діяльності, які не заборонені законом.
		Наголошує, що прийняте рішення грубо порушує право приватної власності, яке передбачено Конституцією України, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
		Ухвалою суду від 13 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
		Ухвалою суду від 17 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
		Ухвалою суду від 01 лютого 2022 року заяву позивача про відвід судді Коморного О.І. визнано необґрунтованою.
		Ухвалою суду від 03 лютого 2022 року у задоволенні заяви позивача про відвід судді Коморного О.І. відмовлено.
		Ухвалою суду від 12 квітня 2022 року у задоволенні клопотання представника позивачів про розгляд справи в судовому засіданні відмовлено.
		Ухвалою суду від 12 квітня 2022 року залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Привокзальний ринок» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
		Відповідачем надано письмові пояснення по справі, в яких заперечує проти позову, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи пояснення відповідач зазначив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, проте, позивачі не навели жодного обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на їх конкретні права чи інтереси від оскаржуваного ним рішення.
		Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 218 від 26.03.2021 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проекту пропозицію розвитку території між АДРЕСА_1 , прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові» направлено на перетворення території між пл. Двірцевою та АДРЕСА_1 , з метою пошуку проектного рішення в основу розвитку якої виконавчим комітетом покладено комплексну містобудівну концепцію розпланування території, яка враховує наявних землекористувачів та власників нерухомого майна та може бути реалізована поетапно та забезпечить якісні зміни в ареалі ринку, тому, посилання позивачів на порушення їхніх прав є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується їх безпосередньо.
		Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
		Треті особи у встановлений судом строк письмові пояснення щодо заявленого позову не подали.
		Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,-
		встановив:
		Позивач, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0072 га, розташованою у АДРЕСА_2 , про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку. Також, ОСОБА_1 має у власності нежитлове приміщення площею 61,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16441506 від 29.10.2007.
		Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гал-Фіш» має на праві колективної власності приміщення магазину загальною площею 104,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить реєстраційне посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 12.10.2000.
		Позивач, ОСОБА_2 має у власності нежитлове приміщення 1-го поверху літ. 74 загальною площею 3,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про державну реєстрацію прав № 29980597 від 17.05.2011.
		Позивач, ОСОБА_3 має у власності нежитлове приміщення, під літерою А-1 № 1 загальною площею 9,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 214020582 від 25.06.2020.
		Позивач, ОСОБА_4 має у власності нежитлове приміщення №64 загальною площею 11,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 248672039 від 17.03.2021.
		Позивач, ОСОБА_5 має у власності приміщення загальною площею 20,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22897602 від 02.06.2009.
		Позивач, ОСОБА_6 має у власності нежитлове приміщення першого поверху літ. 87 загальною площею 16,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 17.04.2015.
		Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кафе «Тістечко» має на праві колективної власності нежитлове приміщення загальною площею 37,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить реєстраційне посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 23.08.2002.
		Позивач, ОСОБА_7 має у власності нежитлові приміщення першого поверху: літ. «А-2» №№ 69, 70 площею 14,2 кв.м.; літ «А2-1» № 29 площею 8,7 кв.м., загальна площа 22,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26888137 від 02.08.2010.
		Позивач, Приватне підприємство «Селітан» має у власності нежитлові приміщення: підвалу № LXXIX площею 21,0 кв.м., першого поверху № 71 площею 20,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10742167 від 25.05.2006.
		Позивач, ОСОБА_8 має у власності нежитлове приміщення під літерою Я3 площею 3,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення від 05.05.2005.
		Позивач, ОСОБА_9 має у власності нежитлове приміщення під літ. Ц2 № 180 площею 4,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8502780 від 30.09.2005.
		Позивач, ОСОБА_10 має у власності нежитлові приміщення під літ. А-2 №№ 90, 91, 92, 95, 96 площею 40,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12257633 від 24.10.2006.
		Позивач, ОСОБА_11 має у власності нежитлове приміщення №61 загальною площею 9,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 248670079 від 17.03.2021.
		Позивач, ОСОБА_12 має у власності нежитлове приміщення літ. А5-1 №100 площею 4,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10686472 від 19.05.2006.
		Позивач, ОСОБА_13 має у власності нежитлове приміщення літ. А-1 № 5 площею 9,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22681645 від 08.05.2009.
		Виконавчим комітетом Львівської міської ради 26.03.2021 прийнято рішення № 218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю.Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові», відповідно до якого:
		1. Оголошено Всеукраїнський архітектурний конкурс на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові, з можливістю залучення до участі у конкурсі міжнародних учасників у складі українських авторських колективів.
		2. Надано управлінню архітектури та урбаністики департаменту містобудування функції замовника на організацію та проведення (з можливістю залучення третіх осіб виконавців) Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові, ТзОВ «Привокзальний ринок» та ТзОВ «Фіакр-Львів» - співзамовниками Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові.
		3. Управлінню архітектури та урбаністики департаменту містобудування спільно з ТзОВ «Привокзальний ринок» та ТзОВ «Фіакр-Львів» до 30.04.2021 розробити та затвердити:
		3.1. Програму та умови Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові.
		3.2. Склад журі Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові. Відповідальний: начальник управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування.
		4. Головою журі визначено начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування, головного архітектора м. Львова.
		5. В основу завдання та вимог до конкурсного проекту покласти засади розвитку ареалу ринку (додаток 1), а також загальну концепцію розвитку території ареалу (додаток 2).
		6. ТзОВ «Привокзальний ринок» та ТзОВ «Фіакр-Львів»:
		6.1. У строк до 15.07.2021 у відкритому форматі провести та профінансувати Всеукраїнський архітектурний конкурс на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові, з врахуванням влаштування громадського простору на пл. Липневій та концепції перетворення території між пл. Двірцевою та вул. Городоцькою.
		6.2. Представити виконавчому комітету Львівської міської ради проектну пропозицію переможця конкурсу та результати конкурсу.
		6.3. Провести публічну презентацію результатів конкурсу.
		7. Департаменту економічного розвитку спільно з управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку у строк до 15.05.2021 забезпечити врегулювання майнових відносин щодо майна територіальної громади м. Львова, розташованого на вищезгаданій території (у тому числі через виконання рішення Господарського суду Львівської області від 29 червня 2010 року у справі № 19/84), з метою реалізації результатів конкурсу з врахуванням попередньої концепції, завдання та вимог до конкурсного проекту, проектних пропозицій.
		8. Управлінню комунікації департаменту «Адміністрація міського голови» розмістити оголошення про проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові.
		Згідно Додатку № 1 до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 218 від 26.03.2021 встановлені основні засади проведення відкритого архітектурного конкурсу щодо трансформації ареалу Привокзального ринку у м. Львові, відповідно до яких:
		1. Ареал Привокзального ринку у м. Львові.
		1.1. Територія ареалу Привокзального ринку у м. Львові обмежена вул. Городоцькою між будинками № 151 та № 159, вул. А. Горської, вул. Ю. Федьковича на ділянці між будинками № 26 та № 30 та вулицею проектованою (від будинку № 159 на вул. Городоцькій до будинку № 30 на вул. Ю. Федьковича), периметром ділянки спортивного клубу «Локомотив» та включає ділянку пл. Липневої (додаток 1).
		2. Загальні засади трансформації ареалу.
		2.1. В основу розвитку території покласти комплексну містобудівну концепцію розпланування території (додаток 2), яка враховує наявних землекористувачів та власників нерухомого майна, може бути реалізована поетапно та забезпечить якісні зміни в ареалі ринку.
		2.2. Планування території розвитку забезпечити з врахуванням сформованого середовища та вимог УОІС та принципів проектування у межах історичного ареалу міста.
		2.3. Сформувати у межах кварталу пішохідне міське середовище з обмеженим автомобільним рухом на засадах відкритого та безбар`єрного простору. Пріоритети: пішохід - велосипед - автомобіль; вул. А. Горської, вул. Ю. Федьковича та вулиця проектована повинні стати комфортним пішохідним простором з обмеженим автомобільним рухом.
		2.4. Паркування автомобілів перебачити у підземному просторі проектованих будівель.
		2.5. Сформувати відкритий громадський простір на пл. Липневій для відпочинку мешканців та періодичних міських ярмарків. Вивчити питання влаштування підземного паркінгу, а також автомобільного проїзду у східній стороні з рядом паркінгу вздовж проїзду.
		3. Засади формування території та споруд ТзОВ «Привокзальний ринок».
		3.1. Унікальна архітектура та образ будівлі майбутнього Привокзального ринку повинні представити функцію ринкової торгівлі гармонійно вписаною у сформоване міське середовища, стати кращим прикладом еволюції ринкових комплексів в історичних містах.
		3.2. Відкритий простір ринку на першому поверсі формує пішу алею від вул. Городоцької до вул. Ю. Федьковича через торгове середовище ринку та вздовж вул. А.Горської.
		3.3. Перший поверх ринку передбачає ярмаркову зону, фудкорти, торгівлю селянськими та фермерськими товарами, а також: м`ясо і риба, птиця, молочні продукти, сири; овочі, фрукти і городина; бакалія, кулінарія; квіти.
		3.4. Продаж промислової групи товарів у межах першого поверху допускається не більше 5 % від торговельної площі поверху.
		3.5. Торгівля непродовольчими товарами та додаткові функції (фудкорти, освітні та розважальні простори, побутові послуги тощо) передбачено на другому та вищих рівнях ринку.
		3.6. Паркінг та технологічна зона передбачено у підземному просторі ринку.
		3.7. Передбачити використання «зелених» та енергоощадних технологій при будівництві, а також майбутньому функціонуванні ринку.
		4. Засади формування території та споруд торгового центру «Привокзальний».
		4.1. Будівля торгового центру непродовольчих груп товарів з безбар`єрним середовищем.
		4.2. Середовище вулиці проектованої передбачає комфортний простір клієнтів та мешканців з обмеженим автомобільним рухом.
		5. Засади формування території та споруд ТзОВ «Фіакр-Львів».
		5.1. У східній стороні території будівля торгівельного центру непродовольчих груп товарів з безбар`єрним середовищем та розміщенням у межах першого поверху змішаної торгово-розважальної функції із закладами громадського харчування.
		5.2. У західній стороні території сформувати готельно-офісний комплекс, який периметрально замикатиме існуючий житловий квартал будівлі № 165 на вул. Городоцькій.
		5.3. Середовище вулиці проектованої передбачає формування комфортного простору для клієнтів та мешканців з обмеженим автомобільним рухом.
		5.4. Паркінг і технологічна зона передбачається у підземному просторі торгівельного центру та готельно-офісного комплексу з виїздом з вулиці проектованої.
		Прийнявши зазначене рішення позивачі вважають, що виконавчий комітет Львівської міської ради порушив їх права на вільне користування та розпорядження нежитловим майном за адресою м. Львів, вул. А.Горської, буд. 2, яке належить позивачам на праві приватної власності.
		Позивачі звернулися до Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради зі зверненнями від 02.04.2021 № 3-Д-18790-001 та № 3-Д-18966-004 щодо рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.03.2021 № 218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проекту пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю.Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові».
		Листом від 10.06.2021 № 2401-вих-49456 Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради за №218 від 26.03.2021 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові» управлінню архітектури та урбаністики департаменту містобудування надано функції замовника на організацію та проведення (з можливістю залучення третіх осіб виконавців) Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові, ТзОВ «Привокзальний ринок» та ТзОВ «Фіакр-Львів» - співзамовниками Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові. Вказане рішення виконавчого комітету стосується лише організації та проведення відкритого архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові.
		Щодо нежитлових приміщень на вул. Горської, 2 у м. Львові зазначило, що відповідно до ухвали Львівської міської ради 14 сесії 5 скликання від 09.07.2009 року № 2787 до переліку об`єктів, комунальної власності, які підлягають приватизації способом викупу включено нежитлові приміщення 1-го та 2-го поверхів загальною площею 2500, 3 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. А.Горської, 2.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.06.2010 року у справі № 19/84 зобов`язано управління комунальної власності визначити вартість об`єкта приватизації - нежитлових приміщень 1-го та 2-го поверхів загальною площею 2500, 3 кв.м., які знаходяться за адресою: м.Львів, вул. А.Горської, 2, на виконання ухвали Львівської міської ради 14 сесії 5 скликання від 09.07.2009 №2787. Зобов`язано управління комунальної власності укласти договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го та 2-го поверхів загальною площею 2500, 3 кв.м., які знаходяться за адресою: м.Львів, вул. А.Горської, 2, на виконання ухвали Львівської міської ради 14 сесії 5 скликання від 09.07.2009 №2787.
		Вважаючи рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.03.2021 № 218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проекту пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю.Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові» протиправним та таким, що порушує права позивачів на майно, позивачі звернулися до суду з даним позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
		За ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Статтею 24 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та цим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону № 280/97-ВР наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Згідно ст. 1 Закону № 280/97-ВР виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
		Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 280/97-ВР місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Частиною 6 статті 11 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
		Статтею 6 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що архітектурні та містобудівні конкурси (місцеві, регіональні, всеукраїнські, міжнародні) проводяться для виявлення кращих архітектурно-планувальних, інженерно-технічних та економічних проектних пропозицій щодо об`єктів містобудування та архітектури і визначення виконавців проектної документації. Архітектурні та містобудівні конкурси можуть організовуватися також для виявлення кращої проектної пропозиції щодо забудови конкретних земельних ділянок. Виключно на конкурсній основі здійснюється розроблення проектів об`єктів архітектури, реалізація яких має суттєвий вплив на розвиток і формування забудови населених пунктів, а також об`єктів, які розміщуються в зоні охорони пам`яток історії та культури або можуть негативно впливати на території і об`єкти природно-заповідного фонду. Необхідність проведення таких конкурсів визначається згідно з вимогами містобудівного законодавства, місцевих правил забудови населених пунктів та за рішеннями центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад, місцевих органів містобудування та архітектури, а також за ініціативою замовників (забудовників) та об`єднань професійних архітекторів. Переможці архітектурних та містобудівних конкурсів визначаються журі, до складу якого повинно входити не менш як дві третини висококваліфікованих фахівців у сфері містобудування та архітектури. Автор проекту, який переміг у конкурсі, має переважне право на подальше розроблення проектної документації, якщо інше не передбачено умовами конкурсу. Особа, конкурсний проект якої визнано кращим, користується переважним правом його реалізації. Положення про порядок проведення архітектурних та містобудівних конкурсів затверджується Кабінетом Міністрів України. Програми і умови архітектурних та містобудівних конкурсів складаються за участю Національної спілки архітекторів України або її місцевих організацій. Конкурси проводяться за кошти замовника конкурсу. Інформація про оголошення і результати конкурсу повинна бути оприлюднена у відповідних друкованих засобах масової інформації.
		Пунктами 1, 2, 6 Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів, затвердженому постановою КМУ від 25.11.1999 №2137 встановлюються єдині вимоги до організації і проведення архітектурних та містобудівних конкурсів для виявлення кращих архітектурно-планувальних, інженерно-технічних та економічних проектних пропозицій, ідей, концепцій (далі - проектні пропозиції) щодо об`єктів архітектури та містобудування і визначення виконавців проектно-кошторисної та містобудівної документації. Замовник конкурсу - центральний, місцевий орган виконавчої влади, виконавчий орган місцевої ради, уповноважений орган містобудування та архітектури, юридична особа, громадянин який організовує і проводить конкурс та здійснює його фінансування. Рішення про проведення конкурсу приймається його замовником.
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону №3038, містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
		Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону №3038, інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.
		Статтею 12 Закону №3038 визначено, що до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.
		Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону №3038 генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.
		Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону №3038 детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
		Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
		Положеннями статті 10 розділу ІІІ «Планування територій» Закону № 3038 визначено, що фінансування робіт з планування територій на державному рівні, розроблення нормативних документів з питань планування і забудови територій, проведення пріоритетних науково-дослідних робіт здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Фінансування робіт з розроблення необхідної проектної документації, планування та забудови окремих земельних ділянок, на яких їх власники або користувачі мають намір здійснити нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об`єктів будівництва (далі - будівництво), та внесення відповідної інформації до містобудівного кадастру здійснюється за рахунок коштів таких осіб або інших джерел, не заборонених законом.
		За рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування для розроблення плану зонування, детального плану території крім коштів державного та місцевих бюджетів можуть залучатися кошти з інших джерел, не заборонених законом, за умови виконання функцій замовника відповідним органом місцевого самоврядування.
		Таким чином, законодавством передбачено право виконавчому комітету оголошувати та проводити архітектурні конкурси, які направлені на розвиток відповідної території. 
		Так, в рамках даної адміністративної справи оскаржується рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.03.2021 №218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові».
		Під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
		Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
		Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
		Обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.
		Тому, звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб`єктивних прав, свобод, інтересу.
		Конституційний Суд України у рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
		Суд зазначає, що дія нормативно-правового акта є постійною, має тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акта.
		Суд звертає увагу, що предметом позову в даній адміністративній справи є правомірність рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.03.2021 №218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові».
		Поміж тим, як вбачається з позовної заяви, позивачі будь-яких порушень з боку відповідача, які б зачіпали безпосередньо права та інтереси позивачів не зазначають.
		Заявлена позивачами мета захистити свої майнові права та інтереси, не може змінити чи підмінити суті публічно-правового спору, з яким процесуальний закон пов`язує звернення до адміністративного суду і чим власне визначається завдання адміністративного судочинства.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що між сторонами не виникло спору як такого, тобто позивачами не наведено в чому власне полягає їх порушене право - діями та рішеннями відповідача, на чому воно гуртується (правова підстава) і яким чином відповідач своїми діями/бездіяльністю порушив відповідне право.
		Понад те, звернення до суду під приводом захисту порушених прав у сфері публічно-правових відносин (за відсутності спору як такого) не може мати на меті втручання у діяльність, зокрема, органу місцевого самоврядування, з тим, щоб в такий спосіб змусити його до здійснення ним повноважень у інший спосіб.
		Тобто, звернення до суду за відсутності публічно-правового спору і безвідносно до порушення безпосередньо чиїхось прав чи інтересів, зокрема позивачів, у цьому спорі, виключає і право на захист.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі №804/577/18.
		Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		Згідно із ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		В рамках адміністративного судочинства:
		дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
		бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;
		рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
		За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
		Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Виходячи з наведеного, кожною особою, права та свободи якої було порушено, можуть бути оскаржені до суду рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують їх права, свободи та інтереси. При цьому, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
		В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
		В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
		За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
		Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки
		З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
		Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
		Зі змісту норми частини 1 статті 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
		Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
		Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 року у справі № 910/11511/18.
		Варто звернути увагу на те, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Між тим, у позовній заяві позивачі зазначають, що спірним рішенням порушуються їх права, свободи та законні інтереси, оскільки позивачі мають безпосереднє відношення до наслідків застосування даного нормативно-правового акту, затвердження проекту розвитку території, що призведе до руйнації приміщень позивачів та юридичної невизначеності об`єкта будівництва, а отже порушується право позивачів на користування майном.
		Проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд вважає, що позивачами не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів.
		Суд наголошує, що доводи позивачів про порушення їх прав, у тому числі охоронюваних законом інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням на їх конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивачів з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.
		Окрім цього, судом в ході розгляду справи встановлено відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження того, що безпосередньо позивачі зазнали втручання у свої майнові права, внаслідок прийняття спірного рішення та відсутність спричинення суттєвого негативного впливу на нього. Тобто, судом не встановлено наявність реальної шкоди позивачам завданої оскаржуваним рішенням.
		Суд звертає увагу, що з`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивачів передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення, яке оскаржується. Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивачів є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення.
		Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18.
		Разом з цим, суд акцентує увагу на тому, що спірне рішення в розумінні пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України не є нормативно-правовим актом, оскільки не є актом управління (рішенням) відповідача, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Отже, Виконавчим комітетом Львівської міської ради фактично була реалізована його компетенція щодо оголошення та проведення Всеукраїнського конкурсу та в подальшому затвердження найкращої пропозиції розвитку території, у зв`язку з чим оскаржуване рішення не є таким, що порушує права позивачів та їх інтереси шляхом обмежень у реалізації їх прав чи безпідставного покладення на них необґрунтованих обов`язків, а відтак, позовні вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 26.03.2021 року № 218 «Про оголошення та проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу на кращу проектну пропозицію розвитку території між вул. Городоцькою, вул. Ю. Федьковича, пл. Липневою, прилеглої до Привокзального ринку у м. Львові» задоволенню не підлягають, оскільки, прийняття даного рішення не призвело до порушення прав позивачів, оскільки, по-перше, таке рішення відповідача не є юридично значимим для позивачів, по-друге, лише під час проведення реконструкції, чи після її завершення, у разі порушення прав конкретних осіб, останні мають право звернутись за захистом порушених прав у передбачений законом спосіб.
		Тобто, права осіб можуть порушувати лише наслідки проведення реконструкції, а не рішення організаційного характеру, яким оголошено проведення Всеукраїнського архітектурного конкурсу, обрано склад журі та встановлено основні засади проведення відкритого конкурсу.
		За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
		Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
		І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
		У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши докази за правилами ст.ст.72-77, 90 КАС України, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про не обґрунтованість та не доведеність позовних вимог позивачів щодо протиправності рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Згідно із ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, тому, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
		ухвалив:
		1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гал-Фіш», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кафе «Тістечко», ОСОБА_7 , Приватного підприємства «Селітан», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Привокзальний ринок» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» - відмовити повністю.
		2. Судові витрати розподілу не підлягають.
		Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		Повний текст рішення складений 10.06.2022.
		Суддя Коморний О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...