Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/1913/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2022.
Дата набрання законної сили: 09.06.2022
Номер судового провадження: 61-12004ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                           
		 
		09 червня 2022 року                                                                            
		м. Київ
		справа № 369/1913/17
		провадження № 61-12004св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач),  Грушицького А.І., Литвиненко І.В.
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі -  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2019 року в складі судді  Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від           20 травня 2021 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.  у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова Івана Сергійовича про визнання заповіту недійсним і зобов`язання проведення державної реєстрації скасування заповіту,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було згодом уточнено,  до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С., в якому просила:
		- визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , згідно якого на користь відповідачів  заповідано все майно заповідача, де б таке не було та з чого б воно не складалось, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С.,  зареєстрований в реєстрі за  № 191 від 12 листопада 2014 року; 
		- зобов`язати приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С. провести державну реєстрацію скасування заповіту шляхом внесення до Спадкового реєстру відповідних відомостей.
		На обґрунтування своїх вимог зазначала, що після смерті матері позивачу стало відомо, що існує заповіт від 12 листопада 2014 року, згідно якого ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4   заповіла все майно, де б таке не було та з чого б воно не складалось, що був посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С., зареєстрований в реєстрі за   № 191.
		Позивач   ОСОБА_1 вважала, що заповіт не відповідає чинному законодавству та  має бути визнаний недійсним, на підставі того, що оскаржуваний заповіт не підписаний ОСОБА_5  та не відповідає волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання його недійсним.
		При ознайомленні із заповітом нею було зауважено, що напис і підпис на заповіті не є підписом спадкодавця, що свідчить про підробку підпису на заповіті. Напис та підпис ОСОБА_5   на заповіті значно відрізняється від дійсного підпису та почерку спадкодавця, що підтверджується іншими документами, які додаються до позовної заяви, а саме копії листів ОСОБА_5 , копії листа начальнику райвідділу Києво-Святошинського району Київської області.
		Позивач ОСОБА_1 вважала, що складення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі ОСОБА_5 , оскільки підпис на заповіті значно відрізняється від дійсного підпису спадкодавця, що свідчить про підробку підпису на заповіті.
		Крім того, спадкодавець зверталась до райвідділу міліції Києво-Святошинського району приблизно в той час, коли було здійснено оспорюваний заповіт у зв`язку із тим, що її дочкою ОСОБА_2 , було вчинено неправомірні дії, а саме 07 грудня 2014 року спадкодавець, перебуваючи за місцем проживання, виявила відсутність своїх документів: паспорту, ідентифікаційного номеру, свідоцтва про смерть чоловіка спадкодавця - ОСОБА_6 , актів приватизації на будинок та присадибну ділянку. Дана інформація підтверджується висновком перевірки за матеріалами заяви спадкодавця від 26 грудня 2014 року.
		Позивач ОСОБА_1 вважала, що даний факт свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 навмисне викрала документи для вчинення підробного заповіту від імені спадкодавця. Тож складання оскаржуваного заповіту не відповідало дійсній волі спадкодавця, що є недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частиною 3 статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та відповідно до вимог частини 1 статті 215 ЦК України, є підставою недійсності правочину.
		Невиконання підпису та напису на заповіті саме ОСОБА_5 є порушенням вимог статей  1234, 1247, 1248 ЦК України, що є недодержанням в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК України та відповідно до вимог частини 1 статті 25 ЦК України є підставою недійсності правочину.
		Також, позивач ОСОБА_1  зазначала, що приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов І. С. є реєстратором, який здійснював державну реєстрацію та внесення оспорюваного заповіту у Спадковому реєстрі, і в зв`язку з цим саме він має внести зміни щодо скасування даного заповіту в Спадковому реєстрі.
		Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 з посиланням на вимоги статті 16, частину 3 статті 203, статті 215, 225 ЦК України, просила задовольнити позовні вимоги.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С. про визнання заповіту недійсним і зобов`язання проведення державної реєстрації скасування заповіту відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1    не доведено та не надано суду достатніх належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог про визнання заповіту недійсним. З тих підстав, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, суд не вбачав підстав для визнання заповіту недійсним, а тому відмовив у задоволенні вказаних вимог. Враховуючи відсутність підстав для визнання заповіту ОСОБА_5 від 12 листопада 2014 року недійсним, підстави для зобов`язання приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С. провести державну реєстрацію скасування заповіту шляхом внесення до Спадкового реєстру відповідних відомостей також відсутні, оскільки вказані вимоги мають похідний характер та їх задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання заповіту недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено.
		Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулась до Київського апеляційного суду  з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати та постановити по справі нове рішення про задоволення позову. 
		Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня  2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишено без задоволення. 
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2019 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновком експертів від 27 листопада 2017 року, і обґрунтованості судового рішення не спростовують. Апеляційним судом з метою усунення сумнівів у правильності даного висновку, за клопотанням позивача ухвалою від 16 вересня 2020 року по справі було призначено повторну судову почеркознавчу експертизу, висновки якої підтвердили правильність та обґрунтованість висновків першої експертизи. Інші доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості рішення суду ці доводи не спростовують. 
		Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
		19 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від                29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у даній справі.
		В касаційній скарзі заявник посилається на підстави оскарження визначені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, з урахуванням уточненої касаційної скарги, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, посилається на те, що судами не було враховано та не надано належної оцінки показанням свідків, які зазначали, що протягом багатьох років заповідач не мала добрих стосунків із ОСОБА_2 . Крім того, коли заповідач склала первісний заповіт на користь позивача,  після цього ОСОБА_2 заборонила користуватись ОСОБА_1 житловим будинком, незважаючи, що остання була єдиною особою, яка доглядала заповідача та забезпечувала її матеріально.
		Також скаржник зазначає, що суди не звернули увагу на факт  звернення заповідачки до правоохоронних органів  щодо неправомірних дій доньки -  ОСОБА_2 . Згідно даної заяви ОСОБА_5 виявила відсутність своїх документів, а саме: паспорту, реєстраційного номеру облікової картки платника податку, свідоцтва про смерть її чоловіка, акти приватизації будинку та присадибної ділянки, та звинуватила у їх крадіжці саме свою доньку -   ОСОБА_2 . У зв`язку з викладеним, заповіт вчинений проти справжньої волі спадкодавиці та  був складений під психологічним впливом з боку відповідача.
		 Звертає увагу, що заповіт від 12 листопада 2014 року посвідчено приватним  нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим  І. С. Робоче місце якого знаходиться за адресою: вулиця Лесі Українки, 74 а, приміщення 188, м. Вишневе, Київська область . У зв`язку з похилим віком заповідача приватний нотаріус здійснив виїзд за місцем проживання заповідача, що зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи відсутність приватних та державних нотаріальних контор у селі Горенка у 2014 році, посвідчення заповіту повинно було бути здійснено уповноваженими на це посадовими особами органу місцевого самоврядування, а не приватним нотаріусом Леденьовим  І. С.
		Крім того, в порушення статті 41 Закону України «Про нотаріат» в заповіті зазначена недостовірна інформація про місце його складання - за місцем проживання заповідача, в той час як заповіт був складний за місцем роботи нотаріуса, про що свідчить факт виготовлення заповіту за допомогою технічних засобів (комп`ютерної техніки), оскільки за місцем проживання заповідача ніколи не було принтера.
		Доводи інших учасників справи
		У жовтні 2021 року приватним  нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим  І. С. подано до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу, в яких вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
		Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
		Справа надійшла до Верховного Суду 16 вересня 2021 року.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що ОСОБА_5  померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Горенка, Київська область, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09 вересня 2016 року Серія НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 8).
		ОСОБА_1 є донькою померлої  ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою виконкому Горенської сільської ради  від 05 січня 2017 року № 8/7  (т. 1 а. с. 9). 
		За життя  ОСОБА_5 склала заповіт від 12 листопада 2014 року, в АДРЕСА_2 у 19 год 00 хв., відповідно до якого, все майно, яке буде належати на день смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати за законом на день смерті, без будь-яких винятків заповіла в рівних частинах кожному: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. та  зареєстровано в реєстрі за № 191 (т. 1 а. с. 15).
		В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_7 , яка є двоюрідною сестрою  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Свідок надала свідчення суду, що за батьком та за своїми рідними доглядала  саме ОСОБА_1 ОСОБА_2 не доглядала батьків та не надавала матеріальної підтримки. Документи ОСОБА_5  пропали в 2014-2015 р.р. до складання заповіту.
		Свідок ОСОБА_8 , яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 і  ОСОБА_2 , надала свідчення суду, що ОСОБА_5 не могла скласти заповіт на користь своє доньки ОСОБА_2 , бо остання до своєї матері погано відносилась та не доглядала її. ОСОБА_5 зверталась до свідка з проханням, щоб вона знайшла  ОСОБА_1 , з метою складення заповіту на користь останньої. Свідок звернулась до ОСОБА_1 , що у свою чергу призвело до складання заповіту на користь останньої. В 2010 році ОСОБА_2 перешкоджала ОСОБА_1  користуватись будинком. Заповідач  скаржилась, що ОСОБА_2   погрожувала їй та знущалась з неї в 2014 році. Свідку відомо, щоу вересні-жовтні 2014 року ОСОБА_5   склала заповіт на користь  ОСОБА_1 .Відносини матері ОСОБА_5 і дочки ОСОБА_2 були жахливими. Остання  не доглядала свою матір. ОСОБА_2 приїздила до матері дуже рідко. Ночувати в матері ОСОБА_2 не залишалась. Свідок знає, що пропали документи у ОСОБА_5 , та що заповіт був лише складений один на  ОСОБА_1 .
		В судовому засіданні був допитаний приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов І. С., який заперечував проти позову і в своїх запереченнях вказував, що 12 листопада         2014 року ним на прохання ОСОБА_5 було складено заповіт із її слів, за допомогою комп`ютерної техніки, та прочитано нею вголос і підписано нею власноручно, про що було зазначено перед її підписом. У зв`язку із похилим віком ОСОБА_5 даний заповіт був посвідчений удома за адресою спадкодавця, про що було зазначено в заповіті. Нотаріус зазначав, що перед вчиненням нотаріальної дії, а саме посвідченням заповіту ним було дотримано всіх вимог законодавства щодо вчинення такої дії, а саме, насамперед було встановлено особу громадянки України ОСОБА_5 , що звернулась за посвідченням заповіту. Перевірено її дієздатність, а саме, в усній бесіді перевірено її вільне волевиявлення щодо вчинення цієї нотаріальної дії, а також роз`яснено наслідки вчинення такої нотаріальної дії. Нотаріусом  було встановлено, що заповідачка повністю усвідомлювала значення своїх дій, і що волевиявлення заповідачки щодо складання заповіту в повній мірі відповідало її внутрішній волі, про що свідчить її власноручно поставлений підпис. 
		Окрім цього нотаріус звернув увагу, що він ніяким чином не міг знати про існування заповіту, який був оформлений на позивача раніше, оскільки це не входить до його повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, які визначені законодавством України, а саме статтями  5, 34 Закону України «Про нотаріат». 
		Судом першої інстанції на підставі заявленого клопотання представника позивача, ухвалою суду від 17 липня 2017 року призначено судову почеркознавчу експертизу,  на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис на оригіналі заповіту від 12 листопада 2014 року  ОСОБА_5 , чи іншою особою?Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного Інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) (т. 1, а. с. 147).
		Відповідно до висновку експертів КНДІСЕ за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 27 листопада  2017 року № 15077/15078/17-32 встановлено, що  підписи від імені  ОСОБА_5   у графі  «ПІДПИС:» в оригіналах двох примірників заповіту від 12 листопада 2014 року, виконані ОСОБА_5   (т. 1 а. с. 177-184).
		За клопотаннями представника позивача  ОСОБА_1   в судове засідання були викликані судові експерти КНДІСЕ ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили правильність і обґрунтованість складеного ними висновку.
		Судом апеляційної інстанції ухвалою від 16  вересня 2020 року призначено повторну судову почеркознавчу експертизу,  проведення якої доручено експертам КНДІСЕ. На вирішення  експертизи поставлено питання: чи виконаний підпис на оригіналі заповіту від 12 листопада 2014 року  ОСОБА_5 , чи іншою особою? (т. 3 а. с. 25-27).
		Відповідно до висновку експертів за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи від 12 лютого 2021 року № 25098?25101/20-32, встановлено, що підписи від імені  ОСОБА_5 у графі «ПІДПИС:» у першому та другому примірниках заповіту від 12 листопада 2014 року виконані ОСОБА_5 (т. 3 а. с. 48-56).
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                    2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають вказаним вимогам закону.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у поясненнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
		Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
		Нездійснення цього права не є підставою для його припинення. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
		Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.
		Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
		Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки. На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
		Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Частиною другою статті 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу, відповідно до якої у разі, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
		Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.
		Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).  
		Також, аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року по справі №295/715/17.
		Установивши, що під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1248 ЦК України, а позивач не надала суду належних та допустимих доказів порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні, та не довела, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту від 12 листопада 2014 року, недійсним.
		Слід зазначити, що відповідно до статті 89 ЦК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суди першої та апеляційної інстанції належним чином дослідили  всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, зокрема, висновків судових почеркознавчих  експертиз, показань свідків, нотаріуса, експертів допитаних у судовому засіданні, дійшли обґрунтованого висновку про те, що заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
		Щодо посилання позивача в касаційній скарзі на те, що судами не враховано та не надано належної оцінки показанням свідків, варто зазначити, що зазначені доводи касаційної скарги були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, та з якою погоджується суд касаційної інстанції. 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони всі зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1   залишити без задоволення.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від                                29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           Є. В. Петров
		 
		А.І. Грушицький
		 
		І.В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...