Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/20415/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 15.06.2022.
Дата набрання законної сили: 14.06.2022
Номер судового провадження: 61-14025ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		14 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/20415/19
		провадження № 61-14025св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та                          в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - адвоката Грибан Жанни Володимирівнина рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року, ухвалене          у складі судді Олексюка А. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , 2013 року народження, до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з дружиною                ОСОБА_6 та малолітньою дочкою ОСОБА_2 , проживають у квартирі               АДРЕСА_1 . У цій квартирі також проживає його сестра - ОСОБА_4 зі своїми дітьми: ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .
		Вказана квартира складається з двох суміжних кімнат та відноситься до державного житлового фонду.
		Також у квартирі зареєстрований його рідний брат - ОСОБА_3 , хоча не проживає за вказано адресою з 2015 року в зв`язку з вибуттям на інше постійне місце проживання за адресою: будинок АДРЕСА_2 , де мешкає разом із своєю дружиною ОСОБА_9 .
		Вказував на те, що у спірній квартирі відсутні речі відповідача, він не сплачує за житлово-комунальні послуги, однак знятися з реєстрації не бажає                       у добровільному порядку.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , посилаючись на положення             статті 107 ЖК України, просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 71 ЖК України, виходив з того, що         ОСОБА_3 був тимчасово відсутній за місцем проживання з поважних причин, іншого житла для зміни реєстрації місця проживання не має та не втратив інтерес до спірного житла, а тому визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, та його виселення суперечитиме вимогам закону, оскільки обмежить їх у здійсненні права власності.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції залишив поза увагою зміст позовної заяви, у якій підставами позову вказано не відсутність відповідача за місцем реєстрації понад установлений законом строк, а вибуття його із житла на інше постійне місце проживання, матеріальною підставою позову зазначено норми статті 107 ЖК України.
		 
		Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вибуття відповідача на інше постійне місце проживання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , - адвокат Грибан Ж. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідач у відзиві на позов не заперечував проти того, що він проживає у садовому будинку в садівничому масиві «Маяк» з дружиною, а посилання відповідача на те, що він не може зареєструватись в садовому будинку, не відповідає дійсності.
		Крім того, суди не врахували, що відповідач відмовляється від приватизації спірної квартири, а без згоди всіх зареєстрованих мешканців квартири її приватизації неможлива.
		 
		Підставами касаційного оскарження рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених                           у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/4673/18 (провадження № К/9901/18913/19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження                        № 12-95гс20).
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		 
		У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Відповідно до ордеру № 496 від 11 квітня 1985 року, який  виданий на підставі рішення Луцької міської ради від 11 квітня 1985 року, та довідки про займані приміщення від 19 грудня 2018 року квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 37,8 кв. м, передана на зайняття та користування 11 квітня 1985 року ОСОБА_10 на склад сім`ї: ОСОБА_11 (син), ОСОБА_12 (син),  ОСОБА_13 (дочка), ОСОБА_14 (дочка), ОСОБА_15 (син), ОСОБА_1 (син), ОСОБА_16 (мати). 
		 
		Вказана квартира не приватизована.
		 
		Згідно з довідкою про склад сім`ї від 25 жовтня 2019 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_17 та ОСОБА_2 .
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                      у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть              з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати       в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
		 
		Відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
		 
		При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України.
		 
		Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України.
		 
		При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання.
		 
		На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
		 
		Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження фактувибуття відповідача на інше постійне місце проживання, що є обов`язком саме позивача.
		 
		Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених            у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/4673/18 (провадження № К/9901/18913/19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження                        № 12-95гс20), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини                       у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями                    в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - адвоката Грибан Жанни Володимирівни залишити без задоволення.
		 
		Постанову Волинського апеляційного суду від 14 липня 2021 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:   Г. В. Коломієць     Б. І. Гулько      Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...