Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/1545/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2022.
Дата набрання законної сили: 08.06.2022
Номер судового провадження: 61-21056ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                    
		Іменем України                    
		 
		08 червня 2022 року                                
		м. Київ
		 
		справа № 363/1545/20
		 
		провадження № 61-21056св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		третя особа - приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Загвоздіна Альона Миколаївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Чумаком Романом Васильовичем, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М.,                 Поліщук Н. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Загвоздіна А. М., про визнання шлюбного договору недійсним.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 21 лютого 2004 року він та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі. 
		Позивач зазначав, що 07 вересня 2018 року сторони уклали шлюбний договір, відповідно до якого набуті ними за час шлюбу два нежитлових приміщення (магазини) стали особистою приватною власністю відповідача, а йому залишився автомобіль. При цьому відповідач запевнила, що його права жодним чином не будуть порушені внаслідок укладення даного договору. 
		 
		Посилався на те, що між ним та відповідачкою існувала усна домовленість про те, що після укладення шлюбного договору відповідач здійснить відчуження на його користь одного з магазинів, які перебувають у них                    у спільній сумісній власності, шляхом укладення договору дарування. Однак, після укладання шлюбного договору відповідач не дотрималась вказаної усної домовленості, в результаті чого його поставлено у скрутне матеріальне становище, оскільки він не усвідомлював значення укладеного договору та його наслідки.
		 
		Крім того, що за час шлюбу подружжям за спільні кошти будувався жилий будинок, що розташований у Садовому товаристві «Енергетик»                                  у м. Вишгород, Київської області, який на даний час в експлуатацію не введений та право власності на нього не зареєстровано. На будівництво спільного будинку він був вимушений взяти у борг 400 000 грн, які станом на день подання позову кредитору не повернуті.
		 
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
		- визнати недійсним шлюбний договір, укладений між ним та ОСОБА_2      07 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Загвоздіною А. М.,                     що зареєстрований у реєстрі за № 1325;
		- стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн та судовий збір в розмірі 840 грн.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що під час розгляду справи порушених прав позивача, які б підлягали захисту, судом не встановлено.
		 
		Районний суд відхилив посилання позивача про те, що він не усвідомлював значення укладеного між ним та відповідачем шлюбного договору та про існування іншої усної домовленості всупереч умовам письмового договору,                              оскільки такі є безпідставними. Крім того, під час підписання оспорюваного договору позивач підтвердив, що він відповідає його дійсним намірам                     і не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, укладається ним у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для нього умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення. Позивач розумів значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажав настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також підтвердив, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчить його підпис на договорі.
		 
		Та обставина, що приміщення обох магазинів згідно з оспорюваним  договором залишилися в особистій власності відповідача, до надзвичайно невигідного матеріального становища позивача призвести не могла. Належних, допустимих і достатніх доказів того, що саме внаслідок укладання шлюбного договору 07 вересня 2018 року позивач опинився                      у надзвичайно невигідному матеріальному становищі суду не надано.
		 
		Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що автомобіль отриманий позивачем в особисту приватну власність внаслідок підписання спірного шлюбного договору, останній відчужив та розпорядився отриманими від його продажу грошовими коштами.
		 
		Безпідставними визнані доводи позивача про те, що положення пункту 3 шлюбного договору прямо суперечать вимогам частини п`ятої статті 93 СК України, оскільки за оспорюваним шлюбним договором право власності на майно не передавалось, а лише визначався правовий режим майна, яке набуте в період шлюбу між подружжям.
		 
		 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. 
		 
		Апеляційний суд зазначив, що будь-яких належних доказів на підтвердження того, що саме укладення шлюбного договору ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, надано не було. А саме лише посилання на те, що після укладення шлюбного договору він та його родина опинились у скрутному матеріальному становищі не є достатнім для визнання недійсним оспорюваного ним договору.
		Отже, оспорюваний договір не суперечить нормам сімейного законодавства. 
		 
		При цьому суд відхилив посилання позивача на наявність між сторонами усної домовленості про те, що після укладення шлюбного договору, відповідач здійснить відчуження на користь позивача одного з магазинів, які перебувають між ними у спільній сумісній власності, шляхом укладення договору дарування, оскільки такі твердження не є логічними,                                так як не є доцільним підписання, оформлення і нотаріальне посвідчення шлюбного договору на умовах відмінних від усних домовленостей сторін.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до оспорюваного шлюбного договору передано лише відповідачці, в результаті чого він не отримав жодного об`єкту нерухомості, чим потрапив у скрутне матеріальне становище. При цьому шлюбний договір не повинен здійснювати виникнення лише у одного з подружжя права власності, права користування або іншого майнового права на будь-яке майно, у випадку придбання майна іншим з подружжя у особисту приватну власність на підставі положень шлюбного договору.
		Посилається на нерівний поділ спільного сумісного майна подружжя.
		 
		Вважає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, суди критично поставилися до показань свідків.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права           у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду                 від 30 січня 2018 року у справі № 756/7489/15-ц, від 26 лютого 2020 року                      у справі № 755/19197/18 та від 28 квітня 2021 року у справі № 320/3970/18 (провадження № 61-13223св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У травні 2022 року представником ОСОБА_2 - адвокатом                Коломійцем І. О. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають. При цьому судами попередніх інстанцій досліджено всі надані докази та встановлено всі обставини справи. Також судами не встановлено факту перебування позивача в надзвичайно невигідному матеріальному становищі на момент укладення оспорюваного шлюбного договору.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У грудні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2022 року справу призначено до розгляду.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 лютого                  2004 року до 18 вересня 2018 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами та визнається сторонами у справі (том 1, а. с. 15).
		 
		ОСОБА_2 з 16 листопада 2004 року зареєстрована фізичною особою -підприємцем, основним видом діяльності якої є роздрібна торгівля                      в неспеціалізованих магазинах. Зазначене підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця серії НОМЕР_6 виданого 16 листопада 2004 року (том 2, а. с. 22-23).
		 
		За даними Головного управління Державної податкової служби України              в Київський області наведеними у листі від 05 травня 2020 року, інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2018 року                     до 31 грудня 2019 року відсутня (том 1, а. с. 132-133).
		 
		За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 27 квітня 2020 року за ОСОБА_1 не зареєстровано право власності на нерухоме майно (том 1, а. с. 14).
		 
		У сторін є спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії від 17 травня                2016 року (том 1, а. с. 13).
		 
		Сторони уклали шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Загвоздіною А. М. 07 вересня 2018 року та зареєстрований в реєстрі               за № 1325 (том 1, а. с. 8-10,175-176).
		 
		В пункті 1 шлюбного договору сторони врегулювали майнові відносини між ними, включаючи визначення правового режиму майна, набутого                в період перебування в зареєстрованому шлюбі, визначення майнових прав та обов`язків кожного з подружжя.
		 
		Відповідно до пункту 2 шлюбного договору визначено, що сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі набуте наступне майно:
		2.1. Дитячий магазин іграшок та одягу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Зазначене приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Вишгородської міської ради Київської області 24 березня                 2009 року згідно з рішенням № 75 від 05 березня 2009 року, зареєстроване Вишгородським бюро технічної інвентаризації номер запису 55 в книзі 1/4, реєстраційний номер об`єкта 6205798.
		2.2. Магазин-офіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
		Зазначений магазин належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області 16 липня 2014 року, індексний номер 24338537, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 липня 2014 року, номер запису про право власності 6357162, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408838232218.
		2.3. Транспортний засіб - автомобіль марки FIAT DOBLO, легковий пасажирський-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_1                 26 червня 2014 року центром ДАІ 3202 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
		 
		Відповідно до пункту 3 шлюбного договору сторони визначили, що все майно (рухоме і нерухоме), придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу (під час перебування у зареєстрованому шлюбі), є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте і зареєстроване (якщо того вимагає закон).
		А саме:
		3.1. ОСОБА_2 належить на праві приватної власності дитячий магазин іграшок та одягу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
		3.2. ОСОБА_1 належить на праві приватної власності автомобіль марки FIAT DOBLO, легковий пасажирський-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
		На зазначене у цьому договорі (пунктах 3.1., 3.2.) нерухоме майно не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.
		 
		Згідно з пунктом 4 шлюбного договору все майно (рухоме і нерухоме), яке буде придбано та/або набуто чоловіком або дружиною після укладання даного договору є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте і зареєстроване (якщо того вимагає закон).
		 
		Відповідно до пункту 5 шлюбного договору у випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане або набуте і зареєстроване (якщо того вимагає закон).
		 
		Згідно з пунктом 6 шлюбного договору сторони домовилися, що будь-які зобов`язання за договорами позики, кредитними договорами, іншими договорами, правочинами є особистими зобов`язаннями того з подружжя, хто є стороною таких договорів.
		 
		У пункті 11 шлюбного договору сторони визнали (відповідно до вимог чинного законодавства), що особистою приватною власністю                       ОСОБА_2 є земельна ділянка площею 0,0022 га, що розташована                   за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3221810100:01:268:0152 та земельна ділянка площею 0,039 га, що розташована за адресою: Київська область Вишгородський район, місто Вишгород «Енергетик» садове товариство, кадастровий номер 3221810100:01:160:0151.
		 
		Відповідно до пункту 15 шлюбного договору сторони заявили, що жодна              з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
		 
		За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 право власності на магазин-офіс,                                що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано з 01 липня 2014 року на підставі шлюбного договору та свідоцтва про право власності                             № НОМЕР_4 виданого 16 липня 2014 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області (том 1, а.с.79,178).
		 
		Право власності на нежитлове приміщення, дитячий магазин іграшок та одягу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано                                  07 вересня 2018 року на підставі шлюбного договору та свідоцтва про право власності НОМЕР_5 виданого 24 березня 2009 року Вишгородською міською радою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1, а. с. 78,179).
		 
		Відповідно до звітів з незалежної оцінки майна ТОВ «Консалтинг-                  Експрес ІІ» від 04 травня 2020 року оціночна вартість магазину-офісу,               що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 складає 390 908 грн, а оціночна вартість дитячого магазину іграшок та одягу «Капітошка», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 становить 253 416 грн (том 1, а. с. 44-121).
		 
		З огляду на лист Територіального сервісного центру № 3245 від 10 червня                   2020 року № 356 автомобіль марки FIAT DOBLO, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2                        12 березня 2019 року перереєстрований на нового власника                  ОСОБА_5 . Також у листі зазначена вартість автомобіля - 180 000 грн (том 1, а. с. 177).
		 
		Матеріали справи містять копії розписки від 09 липня 2016 року,                       за змістом якої ОСОБА_1 одержав в борг грошові кошти в розмірі                400 000 грн для здійснення будівництва будинку на земельній ділянці за адресою: Київська область, м. Вишгород, кооператив енергетик та зобов`язався повернути кошти в строк до 05 жовтня 2021 року (том 1,                 а. с. 227, 233, 241).
		 
		Земельна ділянка за адресою: Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, ГБК «Автомобіліст», площею 0,0022 га, за Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: І-КВ № 045291 виданого               18 грудня 2002 року Новопертівською сільською радою народних депутатів (том 1, а. с. 79).
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		  
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного                      у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають установленим принципам                         і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право                   в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		 
		Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
		 
		Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
		 
		Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства.      Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.
		 
		Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
		 
		Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
		 
		Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України                          є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
		 
		Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
		 
		Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься відсилання й у статті 103 СК України.
		 
		Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;              3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі                    і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
		 
		Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
		 
		Окрім загальних вимог щодо дійсності правочинів, встановлених ЦК України, частини четверта та п`ята статті 93 СК України встановлюють спеціальні обмеження, щодо можливих умов шлюбного договору.
		 
		Верховний Суд виходить з того, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що свобода договору у регулюванні майнових відносин між подружжям є істотно обмеженою. Такі сторони не вправі                   у договорах між собою визначати такі умови, реалізація яких призводитиме до істотного дисбалансу між правами та обов`язками кожного із подружжя.
		 
		Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права. 
		 
		Судами встановлено, що у пункті 3 шлюбного договору від 07 вересня                  2017 року сторони визначили, що все майно (рухоме і нерухоме), придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу (під час перебування у зареєстрованому шлюбі), є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте і зареєстроване (якщо того вимагає закон).
		 
		Згідно з пунктом 16 шлюбного договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та/чи удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для кожного з них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також стверджують, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх підписи на договорі.
		 
		У пункті 17 шлюбного договору сторони підтвердили, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.
		 
		У пункті 19 шлюбного договору зазначено, що нотаріусом роз`яснено сторонам положення чинного законодавства щодо порядку укладення шлюбних договорів, підстав та наслідків визнання їх недійсними, зміст статей 203 ЦК України, статей 92-103 СК України.
		 
		Умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного, удаваного тощо.
		 
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що шлюбний договір поставив його у надзвичайно невигідне матеріальне становище; зазначений договір не суперечить частині 5 статті 93 СК України, оскільки сторони не передавали у власність один одному нерухоме чи рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації,                   а тільки встановили правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за кожною із сторін, відтак, судами правомірно відмовлено у задоволенні позову.
		 
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 травня        2022 року у справі № 755/5802/20 (провадження № 61-17477св21).
		 
		При цьому встановлено, що судами попередніх інстанцій досліджено всі обставини справи, доказів того, що при укладенні шлюбного договору позивач помилявся щодо природи правочину, прав та обов`язків, які з нього випливають, матеріали справи не містять. 
		 
		Посилання заявника на неврахування судами під час ухвалення судового рішення показань свідків з його сторони не заслуговують на увагу, оскільки порушень судами попередніх інстанцій положень статті 89 ЦПК України колегією суддів не встановлено. Крім того, підстави визнання недійсним шлюбного договору не можуть підтверджуватися лише показаннями свідків, а встановлюються в сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
		 
		Доводи ОСОБА_1 щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах                               від 30 січня 2018 року у справі № 756/7489/15-ц (провадження                           № 61-1744св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 755/19197/18 (провадження № 61-18343св19) та від 28 квітня 2021 року у справі                        № 320/3970/18 (провадження № 61-13223св19), зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім того, у справах, на які посилається заявник, встановлено інші фактичні обставини, відмінні від справи, що є предметом касаційного перегляду.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій                         не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Чумаком Романом Васильовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада             2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                             Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді: І. А. Воробйова     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець     Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...