Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/22377/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 16.06.2022. Зареєстровано: 17.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.06.2022.
Дата набрання законної сили: 15.06.2022
Номер судового провадження: 854/2756/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		15 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/22377/21Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.
		 
		Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: 
		Головуючого: Градовського Ю.М.
		суддів: Танасогло Т.М., 
		Шеметенко Л.П., 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022р. по справі за адміністративним позовом громадина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		У листопаді 2021р. громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ДМС України, в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України №258-21 від 30.07.2021р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є громадянином Російської Федерації, народився в Грузії в місті Руставі, не одружений, має двох синів, за національністю - езид, за віросповіданням - християнин.
		У грудні 2019р. він звернувся із заявою-анкетою до УДМС України в Полтавській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за №16. У вказаній заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказує на те, що його переслідує влада Російської Федерації за його громадську позицію, надання ним допомоги волонтерським об`єднанням, які знаходяться на території України. Позивач зазначив, що у разі його повернення до Російської Федерації йому загрожує розправа та незаконне тюремне ув`язнення, оскільки влада РФ підтримує бойовиків які воюють проти України.
		Проте, міграційної службою прийнято рішення за №258-21 від 30.07.2021р., яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 .
		Позивач вважає, що міграційною службою не було всебічно вивчено та оцінено усiх доказів наявності умов для набуття позивачем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а саме: відповідач не витребував від позивача жодних пояснень, не проводив співбесід стосовно розгляду питання щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; відповідач не звертався із запитами до відповідних органів, зокрема Міністерства закордонних справ України для встановлення справжніх фактів стосовно осіб та ситуації в країні перебування та не вимагав від Управління міграційної служби в м.Києві додаткової інформації про позивача, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та, відповідно, про його протиправність.
		Позивач зазначає, що той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
		На думку позивача, у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання. Тоді як заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічною послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. Тобто, залежно від певних обставин, отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		Таким чином, як вказано у позові, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011р. №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Як стверджує позивач, звертаючись із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, він посилається на наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через свої політичні переконання, а саме, що його незаконно можуть позбавити волі аж до його фізичної ліквідації.
		Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022р. адміністративний позов задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України №258-21 від 30.07.2021р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем.
		У задоволенні решти вимог відмовлено.
		В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
		Сторони були сповіщені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку та з`явились у судове засідання  18.05.2022р., проте, під час підготовки до проведення судового засідання було виявлено відсутність зв`язку із основним сервером комп`ютерної програми «Аккорд», а тому проведення судового засідання було неможливим. 
		На підставі чого, судовою колегією було запропоновано сторонам по справі про розгляд даної справи у порядку письмового провадження або про відкладення розгляду справи на іншу дату. Однак, представником міграційної служби та представником позивача були подані заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження.
		З урахуванням вказаного, належного сповіщення сторін та подання представниками сторін заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення скарги міграційної служби, скасування рішення суду та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
		Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що міграційною службою при прийнятті оскаржуваного рішення не повно досліджено та не прийнято до уваги інформацію по країні походження, а самим позивачем надано відповідні пояснення щодо можливого здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, що унеможливлює існування останнього на території країни походження, у зв`язку із чим суд вважав, що міграційна служба в даних правовідносинах діяла протиправно. 
		Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі та належної оцінки доказів, допустив невірне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права.
		За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує та приймає по справі нову постанову про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.
		Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, народився в Грузії в місті Руставі, не одружений, має двох синів, за національністю - езид, за віросповіданням - християнин.
		3.12.2019р. позивач звернувся із заявою-анкетою за №16 до УДМС України в Полтавській області про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		У вказаній заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав, що його переслідує влада Російської Федерації за його громадську позицію, надання допомоги волонтерським об`єднанням, які знаходяться на території України. У разі повернення до Російської Федерації йому загрожує розправа та незаконне тюремне ув`язнення, оскільки влада РФ підтримує бойовиків які воюють проти України.
		З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановлено, що позивач залишив Російську Федерацію по причині його переслідування владою за активну про Українську позицію та вагому допомогу волонтерському руху України.
		У вказаній анкеті позивач просить надати йому статус біженця у зв`язку з тим, що його незаконно можуть позбавити волі аж до його фізичної ліквідації.
		У розділі 4.2 та 4.3 анкети позивачем вказано, що він перебував у всеукраїнському громадському центрі «Волонтер», де надавав допомогу українській стороні під час конфліктів на сході України.
		3.12.2019р. щодо позивача складено реєстраційний листок як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Цього ж дня, посадовою особою ДМС проведено співбесіду з позивачем, за результатами якої складено протокол №1.
		23.12.2019р. посадовою собою міграційної служби проведено додаткову співбесіду із позивачем, за результатами якої складено протокол №2.
		23.12.2019р. завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Полтавській області Харченком О.М. складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який затверджено заступником начальника Управління - начальник відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Полтавській області.
		У вказаному висновку встановлено відсутність умов, передбачених п.1,13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та зазначено, що посадова особа УДМС України в Полтавській області вважає за доцільне прийняти рішення про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		На підставі вказаного, 24.12.2019р. УДМС України в Полтавській області прийнято наказ за №353, яким, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених п.1,13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.159).
		УДМС України в Полтавській області направлено на адресу позивача повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.12.2019р. за №24, в якому зазначається, що на підставі рішення від 24.12.2019р. за №353 йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із відсутністю умов, передбачених п.1,13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Не погоджуючись із вказаним наказом позивач звернувся в суд із відповідним позовом.
		Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 8.04.2020р. по справі за №440/83/20 (т.3 а.с.29-33), яке набрало законної сили 7.08.2020р., частково задоволено адміністративний позов громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ГУ ДМС України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу та:
		- визнано протиправним та скасовано наказ УДМС України в Полтавській області №353 від 24.12.2019р. про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язано УДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву-анкету від 3.12.2019р. за №16 подану громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.
		На виконання вказаного рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 8.04.2020р., 11.08.2020р. УДМС України в Полтавській області прийнято наказ за №118 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким наказано приступити до процедури оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.188).
		8.09.2020р. посадовими особами міграційної служби проведено додаткову співбесіду з громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами якої складено протокол №2 (т.1 а.с.191-зворотній бік, а.с.192-195).
		На підставі вказаного, 30.09.2020р. за результатами розгляду заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС України в Полтавській області Харченком О.М., на підставі наявних матеріалів в особовій справі позивача, складено висновок щодо відмови у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який затверджено начальником УДМС України в Полтавській області (надалі - Висновок) (т.2 а.с.28- зворотній бік, а.с.29-33).
		Дослідивши матеріали справи, судовою колегією встановлено, що у розділі 1 «Короткий виклад обставин справи заявника» Висновку зазначено, що ОСОБА_1 народився у м.Руставі, Грузії, де проживав разом із своєю сім`єю (батько, мати, п`ять братів). Там же (з його слів) у 1989р. він закінчив середню школу. Після закінчення школи заявник переїхав жити до м.Сальська, Ростовської області СРСР, до свого рідного дядька, у якого він зареєстрував місце проживання. У 1996р. набув громадянства Російської Федерації, як особа, яка була на той момент зареєстрована на території Російської Федерації. В місті Сальську та Ростові (з його слів) займався приватним бізнесом. Батько заявника помер, коли заявник був малолітнім, мати померла у 2012р. (проживала в м.Руставі, Грузії). Четверо рідних братів проживають в м.Руставі, Грузії, п`ятий рідний брат ОСОБА_2 - громадянин Російської Федерації, на даний час затриманий ФСБ (заявник пояснив: затримали за сфальсифікованими звинуваченнями). Зі слів заявника країну своєї громадянської належностi вiн залишив у зв`язку з тим, що мав побоювання затримання представниками ФСБ за сфальсифікованою кримінальною справою. Звинувачення, які пред`являють заявнику, вiн назвати не зміг, оскільки точно не знає. Заявник упевнений, що проблема пов`язана із його волонтерською діяльністю в Україні та в Російській Федерації на користь України. Як пояснив ОСОБА_1 , він в Російській Федерації займався волонтерською діяльністю в інтересах України. Тобто через грузинську громаду в Ростовській області він та його брат організували збір допомоги для громадян України, які потерпають від конфлікту на сході України. Даною діяльністю заявник разом з братом почали займатися одразу після початку конфлікту на сході України. Діяльність полягала в збиранні речей, продуктів харчування, грошових коштів та передачі їх на територію України. В Україну заявник потрапив останній раз (з його тверджень) 9.01.2017р.. З того часу територію України не залишав. Зі слів заявника в Україні він продовжив займатися волонтерською діяльністю (збір допомоги для потреб на сході України). Тривалий час проживав в м.Павлоград, Дніпропетровської області, згодом на запрошення друзів переїхав до м.Кременчука (допомагає їм у бізнесі). Діяльність в Україні (зі слів заявника) полягала у зборі медикаментів, продуктів харчування, з метою направлення для потреб на схід України. Раніше з метою отримання притулку в Україні до компетентних органів не звертався. Несвоєчасне звернення за захистом в Україні пояснив тим, що не знав, що це можливо зробити, а потім побоювався, що Україна видасть його в Росію. За фактом незаконного перебування на території України ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності.
		У розділі 2 «Побоювання повернення до крапни походження за словами заявника» Висновку вказано, що заявник стверджує, що на даний момент вiн не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності - Російської Федерації через побоювання відбуття покарання за сфальсифікованою відносно нього кримінальною справою через заняття волонтерською діяльністю на користь громадян України, які потерпають від конфлікту на сході України.
		У розділі 3 «Аналіз правдоподібності (елементи заяви)» Висновку вказано, що на підставі всебічного аналізу наступні елементи вбачаються важливими елементами даної заяви (твердження заявника), що потребують детального аналізу для оцінки правдоподібності. Цими елементами с наступні питання: 1. Чи є заявник громадянином Російської Федерації. 2. Чи мають місце в Російській Федерації факти утисків та порушення прав людини, стосовно осіб, які виражають свою підтримку Україні.
		Щодо того чи є заявник громадянином Російської Федерації у Висновку зазначено, що для підтвердження даного факту заявник повідомив достатньо правдоподібних деталей про країну свого походження і ситуацію в ній. Дає детальну інформацію про своє місто, де він проживав. До заяви надав паспортний документ № НОМЕР_1 , виданий 4.07.2012р. MВ УФМС РФ по Ростовськiй області. У наданій заяві немає елементів, які б викликали сумніви у твердженнях заявника щодо його особи і походження. Отже, враховуючи вищезазначене, факти, викладені заявником про те, що країною його громадянської належності Російська Федерація, можуть вважатися правдоподібними.
		Щодо того чи мають місце в Російській Федерації факти утисків та порушення прав людини, стосовно осіб, які виражають свою підтримку Україні, у Висновку вказано, що дослідження показали, що в Російській Федерації дійсно мають місце факти утисків та порушення прав людини, стосовно осіб, які виражають свою підтримку Україні. Тому даний елемент заяви можна вважати доведеним.
		У розділі 4 «Аналіз відповідності заяви вимогам п.1 ч.1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Висновку вказано, що у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 наполягає на тому, що має підстави стверджувати про наявність загрози для нього з боку представників правоохоронних структур Російської Федерації за його громадянську позицію стосовно російської агресії по відношенню до України та надання допомоги Україні у якості волонтера, зокрема особам, які постраждали внаслідок конфлікту на сході України. Отже слід дослідити, чи можуть обставини, заявленi заявником, розцінюватися як переслідування за політичними мотивами. Дослідження слід провести повторно з урахуванням вимог, викладених у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 8.04.2020. Обґрунтовуючи свою заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник повідомив, що саме його участь у допомозі Україні стала причиною переслідувань в Російській Федерації з боку ФСБ. Свій виїзд в Україну він пов`язує з небезпекою фальсифікації стосовно нього кримінальної справи, подальшого затримання і арешту. Як стверджує ОСОБА_1 дану інформацію в Російській Федерації НОМЕР_2 отримав від своїх друзів, які попередили його про можливість арешту правоохоронними органами Російської Федерації. Окрім цього він повідомив, що його рідний брат на даний час затриманий в Російський Федерації (м.Ростов) за сфальсифікованою кримінальною справою також через волонтерську діяльність на користь України. У ході спілкування із заявником було з`ясовано, що (з його слів) волонтерська діяльність на території Російської Федерації була організована в Ростовській області. Вона полягала в тому, що заявник разом зі своїм братом і грузинською громадою організували збір речей, продуктів харчування і готівкових коштів для подальшої передачі їх в Україну. Зібрані речі зберігалися частково в приміщенні грузинської громади, а частково дома у ОСОБА_1 . Подальша їх передача в Україну здійснювалась транспортним шляхом. Вся зібрана допомога завозилась в Україну через російсько-український кордон в районі (Белгород-Харків). При цьому заявник повідомив, що проблем з перетином кордону при перевезенні товару жодного разу не виникало. У підтвердження своїх слів в обґрунтування заяви ОСОБА_1 не надав жодних документів про супроводження товарів через кордон, чи передачу товарів (коштів) (будь-яких накладних на товар, розписок, тощо). У ході проведення додаткового інтерв`ю заявник повідомив, що зібрані в Російській Федерації за власною ініціативою речі, продукти харчування, медичні препарати передавалися на територію України через водіїв маршрутних таксі та рейсових автобусів невеликими частинами. Досліджуючи дану обставину заявнику було запропоновано надати будь-які підтверджуючі документи, що можуть свідчити про наведену вище діяльність, на що він дав заперечливу відповідь. Натомість повідомив, що всі домовленості, а також контроль за цілісністю переданих товарів, здійснювалися виключно в соціальних мережах. З тверджень ОСОБА_1 , на сьогоднішній день будь-яка інформація з того часу (а саме період з 2014 по 2016 роки) не зберіглася. Все було видалено ще в Російській Федерації з міркувань безпеки. Таким чином, вся інформація про волонтерську діяльність в Російській Федерації на користь України, зазначена заявником лише на словах. Жодних підтверджуючих документів до міграційної служби із вказаного вище питання заявник не надав.
		У висновку вказано, що міграційною службою було проаналізовано та вивчено факт перетину заявником українсько-російського кордону з початку конфлікту на сході України та перебування його на території України. 
		Як вказано у Висновку, що останній раз, зі слів заявника, на територію України він в`їхав у січні 2017р.. Під час проведення повторного розгляду заяви ОСОБА_1 надав копію залізничного квитка (який надавався також до суду у ході оскарження рішення УДМС України в Полтавській області про відмову в оформленні документів). При першому розгляді заяви цей документ до міграційної служби не надавався. Відповідно до інформації, зазначеної у квитку, він виданий на особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сполучення «Москва-Київ»; дата відправлення 8.01.2017р. о 19:59год.; дата прибуття 9.01.2017p. o 8:17год.. Перевіркою даного факту (за АС «Аркан») встановлено, що заявник з липня 2012р. неодноразово відвідував Україну: 2012 рік - 4 рази, 2013 рік - 11 раз; 2014 рiк - 3 рази. Відповідно до інформації з АС «Аркан» ОСОБА_1 останній раз офіційно в`їхав на територію України - 6.04.2014р.. З того часу Україну не залишав. Тобто його твердження про в`їзд в Україну на початку січня 2017р. із Російської Федерації не мають підтвердження з офіційної бази даних прикордонної служби України «Аркан». Виходячи з викладеного, у висновку міститься припущення, що заявник може надавати неправдиві дані щодо свого в`їзду та перебування на території України.
		Також, у висновку вказано, що під час анкетування ОСОБА_1 повідомив, що до кримінальної відповідальності не притягувався. Однак, згідно інформації УІАП ГУНП в Полтавській області від 27.12.2019р. ОСОБА_1 підозрювався у скоєнні на території України злочинів, за ч.3 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України. У ході повторного розгляду заяви, за даними УІАП ГУНП в Полтавській області вiд 31.08.2020 (OCK MBC України та ОСК ГУНП України в Полтавській області) інформація стосовно особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня.
		Як зазначено у Висновку, Інформація УСБУ в Полтавській області, надана до УДМС України в Полтавській області 24.04.2020р., свідчить про те, що ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку каналами МОКП-Інтерпол з метою арешту подальшої екстрадиції (червоне оповіщення), ініціатор розшуку - НЦБ Інтерполу в Російській Федерації, а також зелене оповіщення за ініціативою НЦБ Інтерполу Грузії та України. Даний факт, вказано у Висновку, також може свідчити про можливе надання заявником неправдивою або неповної інформації щодо обставин свого життя.
		Подальше дослідження матеріалів особової справи заявника дає підстави стверджувати про те, що він плутається у деяких деталях своєї історії життя, що може свідчити про нещирість або вигаданість історії з метою обґрунтування заяви про отримання притулку в Україні. Так, в анкеті заявник повідомив, що є членом всеукраїнського громадського центру «Волонтер», стверджує, що «оказывал помощь украинской стороне во время конфликта на Востоке Украины». Під час уточнення даного питання в інтерв`ю заявник повідомив, що не є членом жодної волонтерської організації в Україні: «…в организации «Волонтеры Украины» я не состоял и не состою. Я просто общался по работе с разными волонтерскими организациями а волонтеры Украины я имел в виду все волонтерские организации, которые есть в Украине». Окрім цього він стверджує, що був присутнім на з`їздi волонтерів у м.Києві у 2017р.: «.. в 2017 году, точнее на съезде волонтеров в городе Киеве весной (точную дату не могу сказать) мы с ними встретились». Однак, відповідно до ІКП форум волонтерів відбувся у м.Києві не весною 2017р., а восени 2018р.. 
		Як зазначено у Висновку, в ході повторного розгляду заяви, ОСОБА_1 надав до міграційної служби інформацію про факт реєстрації на території України благодійної організації Благодійний фонд «Діти понад усе». Згідно документу про реєстрацію організації, до її складу належать ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Відповідно до реєстраційних даних зазначений фонд дійсно засновано 9.01.2020р. ректор ОСОБА_3 . З 14.06.2020р. кінцевим бенефіціарним власником даної юридичної особи є ОСОБА_1 .
		Виходячи з викладеного, у Висновку зазначено, що оцінюючи інформацію, надану заявником, можна стверджувати про неправдоподібність та сумнівність фактів, наведених під час проведення співбесіди для обґрунтування заяви про отримання притулку в Україні. Як свідчать матеріали особової справи, ні заявник, нi його близькі ніколи не були членами жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, не мали інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов`язані з расовою, зональною, релігійною належністю, політичними поглядами, утисків в Російській Федерації за вищенаведеними ознаками не зазнавали. Тобто, аналізуючи ситуацію заявника, немає підстав вважати, що він мав обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. 
		Зважаючи на вищевикладене, у висновку вказано, що серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 , відсутні підстави для визнання його біженцем у відповідності до умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		У розділі 5 «Аналіз відповідності заяви вимогам п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Висновку вказано, що у заявника нема підстав мати побоювання застосування щодо нього в країні громадянської належності тортур, нелюдського або такого, що принижує гiднiсть, поводження чи покарання, які у відповідності до ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують податкового або тимчасового захисту» є підставами для отримання додаткового захисту. 
		Як вказано у Висновку, дослідженням матеріалів справи (інформація УСБУ в Полтавській області, та ГУНП в Полтавській області) встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліках Генерального секретаріату Інтерполу за ініціативою України, Грузії та Російської Федерації.
		У даному розділі вказано, що як свідчить інформація ГУ НП в Полтавській області заявник є особою, яка негативно впливає на криміногенну ситуацію в державі, контролює діяльність етнічних злочинних груп, має широке коло зв`язкiв у кримінальному середовищі України, Грузії та Російської Федерації, що несе загрозу національній безпеці та громадському порядку в України. За інформацією УСБУ в Полтавській області заявник за обліками Генерального секретаріату Інтерполу значиться як особа, яка становить загрозу, за ініціативи правоохоронних органів України та Грузії. Окрім цього, відповідно до ініціативного листа УСБУ в Полтавській області заявник був незаконно документований паспортами громадян України Євпаторійським МВ ГУМВС в Криму. Печерським РВ ГУДМС України в м. Києві, Димитровським МВ ГУМВС України в Донецькій області та Харцизьким МВ ГУ МВС України в Донецькій області. З метою аналізу даної обставини до ГУНП в Полтавській області направлено запит щодо наявності стосовно ОСОБА_1 кримінального провадження в Україні за будь-яких обставин, в тому числі і вищенаведених. Відповідно до інформації УІАП ГУНП в Полтавській області BП 31.08.2020 (ОСК МВС України та ОСК ГУНП України в Полтавській області) відомості стосовно заявника відсутні.
		Вищезазначене дає підстави вважати, що перебування в Україні даної особи може становити загрозу для українського суспільства.
		Зважаючи на надані ОСОБА_1 пояснення, отриману інформацію по країні походження, вивчені документи та проведений аналіз особистої історії заявника, можна стверджувати, що вжиті достатні і необхідні заходи щодо перевірки його тверджень, висловлених в заяві про отримання притулку в Україні.
		Як результат, у Висновку вказано, що у ОСОБА_1 , не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси. національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.
		На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених п.1,13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», вважає доцільним прийняти рішення про відмову громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		29.06.2021р. першим заступником начальника УДМС України в Полтавській області складено додаток до висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо позивача (т.2 а.с.86-88).
		Так, у даному додатку, зокрема, вказано, що проведений додатковий аналіз можливого перетину кордону України заявником показав, що за цей період він періодично виїздив з України, але термін відсутності в Україні кожного разу не перевищував 4 дні. З 15 виїздів у 3 випадках він повертався в Україну в день виїзду, у 5 випадках на наступний день, у решту випадків термін його відсутності не перевищував 24 дні (т.2 а.с.69-70). Таким чином, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 з липня 2012р. по квітень 2014р. фактично перебував в Україні. За даними системи «Аркан» не підтверджено в`їзд заявником в Україну - 9.01.2017р., як він повідомив під час подачі заяви про отримання притулку в Україні підтвердив копією залізничного проїзного та квитка НОМЕР_3 , виданого на його ім`я (т.1 а.с.159). При дослідженні даного документу з`ясовано, що він дійсний лише при наявності закордонного паспорту. Однак заявник стверджує, що кордон України він перетинав за внутрішнім паспортним документом, оригінал якого надав до міграційної служби під час звернення за захистом. Подальшим дослідженням даної обставини з`ясовано, що заявник в Україні неодноразово незаконно документувався паспортами громадянина України під іншими персональними даними і, як наслідок, паспортами громадянина України для виїзду за кордон. За такими паспортними документами він мав змогу виїздити за межі України, видаючи себе за іншу особу. Так, перевіркою інформації УСБУ в Полтавській області встановлено, що особа, яка ідентифікована по фото, як ОСОБА_1 , документувалася паспортам громадянина України в подальшому паспортами громадянина України для виїзду за кордон на ім`я: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 25.05.2011, паспорт громадянина Украйни для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 , виданий 8.05.2015, дійсний до 2025р.); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 . виданий 16.09.2010р., паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , виданий 24.10.2017, дiйсний до 2027р.); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (паспорт громадянина України НОМЕР_8 , виданий 27.12.2007р.; паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_9 , виданий 22.01.2008р., дійсний до 22.01.2018р.) (т.2 а.с.61-68). Перевіркою за даними системи «Аркан» з`ясовано, що особи з персональними ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неодноразово виїздили за кордон та поверталися в Україну. Так, відповідно до проведеного аналізу (т2 а.с.69) особа з персональними даними ОСОБА_7 з грудня 2015р. по червень 2017р. 8 разів залишала територію України за паспортом НОМЕР_5 . Максимальний строк, на який здійснювався виїзд з України - 1,5 мiсяцi (з 19.01.2016р. по 4.03.2016р). Особа з персональними даними ОСОБА_5 з червня 2017 року по лютий 2019р. - 4 рази залишала територію України за паспортом НОМЕР_7 . Таким чином, з вищенаведеного аналізу слід дійти висновку, що заявник, видаючи себе за iншу особу (а саме: в даному випадку ОСОБА_4 ), 9.01.2017р. з великою долею ймовірності перебував на території України. Отже із вищевикладеного слідує, що заявник не міг 9.01.2017р. в`їхати в Україну, використовуючи наданий ним у якості доказів квиток та паспортний документ № НОМЕР_1 , виданий на ім`я громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Таким чином, можна вважати обґрунтовано-доведеною відсутність в системі «Аркан» інформації про перетин українського кордону 9.01.2017р. громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 . Здійснено перевірку за «Недійсні документи» стосовно паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_10 . Відповідно до інформації із системи паспорт серії НОМЕР_10 , виданий на ім`я громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , значиться як недійсний, підлягає вилученню». На запит до адміністрації Прикордонної служби України від 1.12.2020р. №5301.5-13639/53.3-20 відповідь не надійшла. 
		Проведено додаткову перевірку інформації, наданої адвокатом заявника, про те, що компетентним державним органом України на відповідний адвокатський запит надано відповідь про відсутність інформації стосовно перебування заявника у міжнародному розшуку. З цією метою на адресу адвоката заявника направлені запити (вих. №5301.5-14147/53.1-20 від 14.12.2020р. та повторний вих. №5301 5-468/53.1-20 від 18.01.2021) щодо надання до міграційної служби відповідних копій документів, що можуть підтверджувати даний факт. Згідно відповіді, наданої адвокатом на зазначений запит, Комісія з контролю за файлами Інтерпол повідомила, що не існує інформації для повідомлення стосовно направленого запиту. В той же час Комісія рекомендувала адвокату про необхідність звернення із зазначеним запитом до відповідних національних органів. В той же час, відповідно до інформації ГУНП в Полтавській області (інформація НЦБ Інтерполу, т.1 а.с.118-124), а також інформації, викладено у листі УСБУ вiд 19.04.2021р. за №14/22-2737 «громадянин Асоян ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у міжнародному розшуку каналами МОКП-Інтерпол з метою арешту та подальшої екстрадиції, ініціатор розшуку - НЦБ Інтерполу в Російській Федерації, за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.210 КК Pocійської Федерації «Организация преступного сообщества (преступной организации) или участие в нем (ней)», за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 15 до 20 років або довічне позбавлення волі. 
		Тобто, як свідчить вищенаведене, компетентні національні органи (НЦБ Інтерпол) офіційно повідомили про перебування ОСОБА_1 у міжнародному розшуку. 3 метою уточнення інформації, в межах доопрацювання матеріалів особової справи, до ГУ НП у Полтавській області направлено запит від 15.12.2020р. за №5301.5-14189/53.3-20 щодо підтвердження перебування заявника в міжнародному розшуку та повторний запит від 7.04.2021р. за №5301,5-3827/53.3-2. відповідь на вказані запити так і не надійшла.
		Також, у додатку до висновку вказано на наявність Рішення Ради національної безпеки i оборони України від 14 травня 2021р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», затвердженого Указом президента України №203/2021 від 21.05.2021р., інформації в мережі інтернет, яка як вказано підтверджує факт порушення кримінальної справи в Російській Федерації стосовно Нодара Асояна за організацію і лідерство в організованому злочинному угрупуванні.
		На підставі вищевказаних обставин, 30.07.2021р. ДМС України прийнято рішення за №258-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до якого встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні (т.2 а.с.89).
		5.10.2021р. ГУ ДМС України в Одеській області направило на адресу позивача повідомлення за №10 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначається, що на підставі рішення ДМС України від 30.07.2021р. за №258-21 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.1,13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
		Позивач вважає вказане рішення міграційної служби протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернувся в суд із відповідним позовом.
		Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення міграційної служби, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує його незаконність та скасування, судова колегія виходить з наступного.
		У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за №3671-VI від 8.07.2011р. (надалі - Закон №3671-VI).
		Приписами п.1 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
		Положеннями п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951р. і Протоколу щодо статусу біженців 1967р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до ч.1, 7 ст.7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951р. і Протоколом 1967р. поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
		У відповідності до положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п.п.45, 66).
		За правилами ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29.04.2004р.) у разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951р. та Протоколом щодо статусу біженців 1967р.), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Крім цього, п.37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
		Відповідно до Позиції УВКБ ООН у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998р.) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. 
		Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. 
		Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.
		Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
		Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
		Як вбачається із матеріалів справи, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся - 3.12.2019р. до УДМС в Полтавській області (надалі -УДМС). Заява була прийнята до розгляду. До заяви ОСОБА_1 надав паспортний документ № НОМЕР_1 , виданий 4.07.2012р. МО УФМС РФ по Ростовській області в м.Сальську.
		24.12.2019р. УДМС було прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.92). Вказане рішення заявником було оскаржено та скасовано рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 8.04.2020р. по справі за №440/83/20.
		Так, на виконання вказаного судового рішення, міграційною службою розпочато процедуру оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача (т.1 а.с.149).
		Причиною звернення за захистом ОСОБА_1 зазначив загрозу його життю, безпеці та свободі. Зі слів заявника країну своєї громадянської належності він залишив у зв`язку з тим, що мав побоювання затримання представниками ФСБ за сфальсифікованою кримінальною справою. При цьому, позивач стверджує, що проблема пов`язана із його волонтерською діяльністю в Україні та в Російській Федерації на користь України.
		Як стверджує Позивач та вказано в протоколі співбесіди №1 (т.1 а.с.15-20) ОСОБА_1 в Російській Федерації займався волонтерською діяльністю в інтересах України. Діяльність полягала у збиранні речей, продуктів харчування, грошових коштів та передачі їх на територію України.
		В Україну заявник потрапив останній раз (з його тверджень) 9.01.2017р. З того часу територію України не залишав.
		При цьому, судовою колегією встановлено, що перетин кордону України заявником в період вказаного виїзду в Україну громадянином РФ ОСОБА_1 , за вказаними анкетними даними, відсутній (т.1 а.с.181).
		Однак, згідно наданих матеріалів, судова колегія звертає увагу на те, що ОСОБА_1 з липня 2012р. по квітень 2014р. фактично перебував на території України. З 15 виїздів у 3 випадках він повертався в Україну в день виїзду, у 5 випадках - на наступний день, у решті випадків термін його відсутності не перевищував 2-4 дні (т.2 а.с.69-70).
		Також, згідно даних системи «Аркан» не підтверджено в`їзд заявником в Україну 9.01.2017р., як він повідомив під час подачі заяви про отримання притулку в Україні та підтвердив копією залізничного проїзного квитка НОМЕР_3 , виданого на його ім`я (т.1 а.с.159). При дослідженні даного документу з`ясовано, що він дійсний лише при наявності закордонного паспорту. Проте, заявник стверджує, що кордон України він перетинав за внутрішнім паспортним документом, оригінал якого надав до міграційної служби під час звернення за захистом.
		Крім того, як встановлено вище, заявник в Україні неодноразово незаконно документувався паспортами громадянина України під іншими персональними даними і, як наслідок, паспортами громадянина України для виїзду за кордон. За такими паспортними документами він мав змогу виїздити за межі України, видаючи себе за іншу особу.
		Судова колегія звертає увагу на те, що всі обставини та факти досліджені та підтверджені в рамках розгляду заяви про отримання притулку та були направлені до суду першої інстанції разом із матеріалами справи.
		Проте, в оскаржуваному рішенні суд не досліджував викладені обставини, а лише зазначив їх наявність та недоведеність. При цьому суд взяв до уваги те, що за використання паспортів громадян України під іншими персональними даними позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, а тому вважав встановлені обставини недоведеними.
		Однак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення вибірково дослідив факти та докази, обмежившись лише фактами, вказаними позивачем в позовній заяві.
		Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом принципів неупередженості, рівності перед законом, офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів. Аналогічні висновки викладені в постанові від 30.11.2020р. за №580/207/20 Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду.
		Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги преюдиційні обставини, встановлені під час розгляду справи за №826/3143/15, викладені в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва 14.09.2015р. та підтверджені ухвалою від 15.03.2017р. Вищого адміністративного суду України. Так, при розгляді справи встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , згідно даних Укрбюро Інтерполу, значиться за базою даних як «злодій в законі» та лідер організованого злочинного угрупування, яке діяло на території Російської Федерації (м.Москва та м.Ростов-на-Дону), члени якого здійснювали озброєні розбійні напади, вимагання, грабежі, крадіжки та шахрайства; з 2006р. знаходився в міжнародному розшуку за скоєння злочинів, передбачених ст.119,158,162 КК РФ (погроза вбивством, нанесення тяжких тілесних пошкоджень, розбій та крадіжка); зарекомендував себе як стійкий прибічник злодійських традицій.
		Отже, судова колегія зазначає, що як вбачається із матеріалів справи та із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника підтверджується відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.
		Що стосується тверджень позивача про те, що він займається волонтерською діяльністю на підтримку України, то судова колегія зазначає наступне. 
		З матеріалів справи, а саме із протоколів співбесід №1, №2, вбачається, що у ході спілкування із заявником міграційною службою було з`ясовано, що (зі слів позивача) волонтерська діяльність на території Російської Федерації була організована в Ростовській області з моменту початку збройного конфлікту на території України з 2014р.. При цьому заявник повідомив, що проблем з перетином кордону при перевезенні товару жодного разу не виникало. На підтвердження своїх слів та обґрунтування заяви ОСОБА_1 не було надано жодних документів щодо супроводження товарів через кордон, чи передачу товарів на території України волонтерським організаціям (коштів) (будь-яких накладних на товар, розписок, тощо). У ході проведення додаткового інтерв`ю заявник повідомив, що зібрані в Російській Федерації за власною ініціативою речі, продукти харчування, медичні препарати передавалися на територію України через водіїв маршрутних таксі та рейсових автобусів невеликими частинами.
		З тверджень ОСОБА_1 , на сьогоднішній день будь-яка інформація з того часу (а саме період з 2014 по 2016р.) не зберіглася. Все було видалено ще в Російській Федерації з міркувань безпеки.
		Заявник стверджував, що після прибуття до України в 2017р. продовжує займатися волонтерською діяльністю. У підтвердження своїх слів ОСОБА_1 надав оригінали листів-подяк, виписаних на його ім`я за надання благодійної допомоги (т.1 а.с.24-42). 
		При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що жодних документів (розписки, накладні, квитанції, гарантійні листи тощо), які б підтверджували передачу грошових коштів, продуктів харчування, медичних препаратів, матеріальних цінностей заявником до міграційної служби та до суду надано не було.
		При цьому, твердження суду першої інстанції про те, що даний факт також встановлено показами свідків при розгляді справи №440/83/20 та не підлягає доказуванню, судова колегія вважає такі твердження помилковими та необґрунтованими, оскільки це призводить до неповного дослідження всіх заявлених заявником обставин та залишення без розгляду інших фактів, які встановлені органами ДМС при розгляді заяви про надання притулку.
		Так, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява, а єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951р. та у п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (надалі - Закон) або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/EU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону.
		Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Верховного суду від 14.03.2018р. по справі 820/1502/17.
		Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16.12.1998р., п.5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документарні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи».
		Апеляційний суд зазначає, що вказані положення передбачають прийняття рішення про надання статусу особи, яка потребує захисту, в сукупності всіх обставин, а не за наявності окремих їх елементів, що не взято до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення.
		Отже, виходячи з викладеного, судова колегія зазначає, що заявником могла надаватися благодійна допомога освітнім закладам України, органам місцевого самоврядування. Однак, факт надання волонтерської допомоги саме Збройним Силам України чи добровольчим батальйонам залишився не доведеним.
		Також, одним з елементів дослідження є сама інформація по країні громадянської належності (надалі - ІКП). 
		Обґрунтовуючи рішення про надання позивачу статусу біженця судом першої інстанції встановлено наявність фактів переслідування в Російській Федерації громадян за виявлення «прихильності» до України та незгоди з політикою Російської Федерації відносно України.
		У Російській Федерації дійсно мають місце факти утисків та порушення прав людини стосовно осіб, які виражають свою підтримку Україні. Однак, в даному випадку з аналізу вказаних заявником тверджень та досліджених матеріалів не встановлено достовірність його участі у волонтерській діяльності на підтримку України, як за межами території України, так і в Україні.
		Посилання суду першої інстанції на ситуацію, що склалася на січень 2022р. між Україною та Російською Федерацією взагалі не відноситься до розгляду даної справи та не може враховуватися при прийнятті судового рішення, а посилання на неї є помилковим.
		При цьому, апеляційний суд вважає, що особливої уваги заслуговують матеріали та інформація УСБУ в Полтавській області та ГУНП в Полтавській області, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліках Генерального секретаріату Інтерполу за ініціативою України, Грузії та Російської Федерації (т.1 а.с.117-124).
		Так, у відповідності до інформації ГУНП в Полтавській області (інформація НЦБ Інтерполу, т.1 а.с.118-124 т.1), а також інформації, викладеної у листі УСБУ від 19.04.2021р. за №14/22-2737, «громадянин Асоян ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у міжнародному розшуку каналами МОКП-Інтерпол з метою арешту та подальшої екстрадиції, ініціатор розшуку  НЦБ Інтерполу в Російській Федерації, за вчинення злочину, передбаченого ч.4 cт.210 КК Російської Федерації «Организация преступного сообщества (преступной организации) или участие в нем (ней)», за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 15 до 20 років або довічне позбавлення волі» (т.2 а.с.74-75).
		Як було зазначено вище, дані факти встановлені при розгляді справи за №826/3143/15 ще в 2015р. та свідчать про перебування заявника в міжнародному розшуку з 2006р. до початку конфлікту України з Російською Федерацією.
		Тобто, небажання заявника залишати територію України пов`язане з метою уникнення відповідальності за можливо вчинені правопорушення.
		Пунктом 56 Керівництва по процедурах і критеріях визначення статусу біженця визначено, що переслідування необхідно відрізняти від покарання за скоєні злочини: «Лица, спасающиеся от преследования или наказания за такие преступления, как правило, не являются беженцами. Следует напомнить, что беженец - это жертва или потенциальная жертва несправедливости, а не лицо, скрывающееся от правосудия».
		Тобто, як свідчить вищенаведене, компетентні національні органи (НЦБ Інтерпол) офіційно повідомили про перебування ОСОБА_1 у міжнародному розшуку.
		Відповідно до інформації УСБУ, заявник, перебуваючи в країні своєї громадянської належності, вчинив злочин («створення злочинної організації або участь у ній»), який слід віднести до злочинів неполітичного характеру. Згідно ч.4. ст.12 КК України «Класифікація злочину», тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років. Відповідно до ч.5 ст.12 КК України, особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.
		Апеляційний суд зазначає, що оскільки ст.210 КК Російської Федерації відповідає ст.255 КК України, то очевидно, що заявник, до виїзду в Україну, перебуваючи в країні своєї громадянської належності, вчинив злочин неполітичного характеру, і таке діяння відповідно до КК України належить до тяжких злочинів. Тому до заявника цілком припустиме застосування пункту b) статті F міжнародної Конвенції 1951 року «Про статус біженців», а також абз.3 ч.1 ст.6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Окрім цього, суд першої інстанції, досліджуючи матеріали справи та встановлюючи обставини справи, не дослідив той факт, що до громадянина ОСОБА_1 , відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», затвердженого Указом президента України №203/2021 від 21.05.2021р., застосовано ряд спеціальних санкцій (№41 в додатку 1 (список фізичних осіб)). Не враховано наслідки надання статусу біженця заявнику в аспекті загрози національній безпеці України в цілому з урахуванням сьогоднішньої безпекової ситуації.
		Отже, з урахуванням вищевказаного, апеляційний суд вважає, що з пояснень позивача та із матеріалів його особової справи вбачається відсутність побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а так само відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в регіоні попереднього постійного проживання через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини згідно з п.1, 13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тобто, подана ОСОБА_1 до органу ДМС заява є очевидно необґрунтованою.
		Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нову постанову про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,-
		 
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України  задовольнити. 
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022р.  скасувати. 
		Прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову громадина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. 
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий: Ю.М. Градовський
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді: Т.М. Танасогло
		 
		 
		 
		 
		 Л.П. Шеметенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...