Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/34818/14-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2022.
Дата набрання законної сили: 15.06.2022
Номер судового провадження: 51-6039км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42014100000000970

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 червня 2022 року
		м.Київ
		справа № 761/34818/14-к
		провадження № 51-6039км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000000970, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Казахстану та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст.27 ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		 
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 190, ч.2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369 КК та виправдано за недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинено ним.
		Київський апеляційний суд ухвалою від 23 вересня 2021 року залишив указаний вирок без змін.
		Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що він, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого в ОВС відділу розкриття умисних вбивств та злочинів проти особи управління карного розшуку ГУ МВС в м. Києві, шляхом обману заволодів чужим майном у великих розмірах та вчинив закінчений замах на підбурювання до надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення цією службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, відповідальність за що передбачено ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч.3 ст. 369 КК.
		Так, ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він у липні 2014 року, будучи обізнаний у зв`язку з виконанням своїх службових обов`язків про досудове розслідування кримінального провадження № 12013110000000417 за підозрою ОСОБА_7 увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, увів в оману останнього з приводу того, що в змозі вирішити питання про незміну йому запобіжного заходу в рамках кримінального провадження № 12013110000000417 із застави на тримання під вартою та сприяти закриттю зазначеного кримінального провадження за умови отримання грошей у розмірі 30000 дол. США нібито для подальшої передачі службовим особам, що займають відповідальне становище СУ ГУ МВС України в м. Києві, хоча такого наміру не мав, а отримані гроші бажав обернути на свою користь.
		19 серпня 2014 року приблизно о 18:00 ОСОБА_6 , діючи умисно, з метою заволодіння грошима ОСОБА_7 , перебуваючи у автомобілі «Toyota Rav4» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) на площі поблизу Михайлівського собору поряд ізДипломатичною академією, що розташована на вул. Великій Житомирській, 2 ум.Києві, одержав від ОСОБА_7 гроші в сумі 21 400 дол. США та 71 600 грн, після чого був затриманий працівниками правоохоронних органів.
		 
		 
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обґрунтовує свої вимоги тим, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, всупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) не навів переконливих висновків на спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, не надав оцінки сукупності доказів і не зазначив, у чому полягає порушення вимог КПК під час отримання доказів.
		Зокрема, за твердженням прокурора, суд не надав оцінки заяві ОСОБА_7 від 31липня 2014 року, а лише зазначив, що вона не зареєстрована в передбачений спосіб, при цьому не послався на жодний нормативний акт, який би свідчив про порушення порядку її отримання.
		Указує, що визнання ряду доказів недопустимими через порушення вимог ст. 41 КПК суперечить матеріалам кримінального провадження, оскільки у справі наявне доручення, видане в порядку статей 40, 41 КПК на проведення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій (далі  НСРД).
		На переконання прокурора, суд безпідставно визнав докази (протоколи огляду місця події та освідування особи; постанови про приєднання до справи речових доказів від 26вересня 2014 року і про визнання речовими доказами грошей, зразків речовини, тампонів зі змивами й нашаруваннями хімічної речовини; речові докази; протокол огляду диска з розмовою між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ; постанову про визнання диска DVD речовим доказом) недопустимими з підстав того, що вони є похідними від протоколу огляду, помітки та вручення грошей від 19 серпня 2014 року.
		Як вважає прокурор, такі порушення, допущені апеляційним судом, перешкодили цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення і призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник виправданого ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду  без зміни. 
		 
		 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що подана касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню зогляду на таке.
		За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Твердження прокурора стосовно допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, призвело до безпідставного виправдання місцевим судом ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст.27 ч. 3 ст.369 КК, є неспроможними, враховуючи таке.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
		За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
		Як регламентовано ст. 91 КПК, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого увчиненні кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках  на потерпілого.
		Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
		Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, асаме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд повно йусебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, перевірив їх і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність доказів  із точки зору достатності, та дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення не надано належних і достатніх доказів, які би доводили винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
		Зокрема, місцевий суд дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог статей 23, 94 КПК письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:
		заява ОСОБА_7 від 31 липня 2014 року про те, що заступник начальника ВКР ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_6 вимагає в нього хабар, та додаток до неї (диск з аудіозаписом, на якому зафіксована розмова ОСОБА_7 і      ОСОБА_6 );
		складені за результатами слідчих дій та НСРД протоколи, а саме: 
		прослуховування аудіозапису від 31 липня 2014 року, відповідно до якого прослухано аудіозапис розмови ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , яка відбулась 28 липня 2014року;
		огляду, помітки та вручення грошей від 19 серпня 2014 року;
		огляду місця події від 19 серпня 2014 року, згідно з яким на капоті автомобіля всередині пакета виявлено гроші; 
		освідування від 19 серпня 2014 року, відповідно до якого спеціалістом-експертом було проведено освідування ОСОБА_6 ;
		за результатами аудіо-, відеоконтролю особи від 02 вересня 2014 року;
		за результатами аудіо-, відеоконтролю особи від 03 вересня 2014 року;
		огляду від 26 вересня 2014 року, відповідно до якого оглянуто диск, що надійшов із ГУ БКОЗ СБ України і містить файлову папку з двома аудіо- та двома відео-файлами;
		огляду речей від 01 вересня 2014 року, згідно з яким оглянуто мобільний телефон ОСОБА_9 ; 
		висновки експертів від 16 вересня 2014 року № 176/5, яким установлено, що на вилучених під час огляду місця події грошах, на поверхні ватних тампонів зі змивами з долонь ОСОБА_6 і на ватному тампоні, представленому як зразок помітки грошових купюр, є нашарування спеціальної хімічної речовини, що люмінесціює жовто-зеленим кольором; від 02 лютого 2015 року № 165/2, згідно з яким на системному блоці «Impression P+» Core 2 Duo\2.93\2048\250\DWDRW, SN:345501, D41140828400110 не виявлено файлів, які містять інформацію щодо кримінального провадження № 12013110000000417;
		DVD диск, де зафіксований допит ОСОБА_7 .
		Також суд проаналізував показання свідків: ОСОБА_10 (співробітника СБУ, який за дорученням слідчого супроводжував кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 ); ОСОБА_11 (співробітника ОСОБА_6 в ГУНП у м. Києві, у провадженні якого перебувала справа ОСОБА_7 ), який вказав, що з питань затримання останнього ОСОБА_6 до нього не звертався; ОСОБА_12 (співробітника ОСОБА_6 , який проходив з ним службу в органах карного розшуку) і підтвердив, що ОСОБА_6 не звертався до нього щодо затримання ОСОБА_7 ; ОСОБА_13 і ОСОБА_14 (понятих), які були присутні під час огляду місця події та помітки грошей.
		За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку, що не доведено, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст.27 ч. 3 ст. 369 КК, вчинені ОСОБА_6 .
		Місцевий суд обґрунтував свій висновок тим, що більшість доказів, які були зібрані органом досудового розслідування у кримінальному провадженні та якими прокурор підтверджував висунуте ОСОБА_6 обвинувачення, отримані в поза процесуальний спосіб і з суттєвими порушеннями вимог КПК, а показання свідків сторони обвинувачення та інші докази, які не визнані судом недопустимими, не становлять таку сукупність даних, яка б вказувала на винуватість ОСОБА_6 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
		Зокрема, місцевий суд з`ясував, що заява ОСОБА_7 від 31 липня 2014 року, з якою він звернувся до начальника другого управління ГУ БКОЗ СБУ ОСОБА_15 , не зареєстрована в передбачений спосіб і на ній відсутній штамп з відміткою про реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події.
		Водночас суд, дослідивши протокол прослуховування аудіозапису від 31 липня 2014року, визнав його недопустимим доказом з підстав порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК та статей 40, 41 цього Кодексу, вказав, що заява ОСОБА_7 не містить даних про долучення запису розмови на диску, а сам компакт-диск отриманий із невстановлених джерел. Також зазначив, що відсутні дані з приводу обладнання, за допомогою якого було зафіксовано цю розмову, і первинного носія інформації. Не долучено стороною обвинувачення до матеріалів справи і пояснення ОСОБА_7 , яке наявне в переліку супровідного листа до його заяви.
		До того ж суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол огляду, помітки та вручення грошей від 19 серпня 2014 року з підстав порушення вимог статей 40, 41 КПК, оскільки він складений неуповноваженою особою (консультантом-експертом з оперативних питань ГУБКОЗ СБУ ОСОБА_10 ) без доручення старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м.Києва ОСОБА_16 та постанови про здійснення контролю за вчиненням злочину від 14серпня 2014 року №06/1-1832т.
		Крім того, суд встановив, що у вищезазначеному протоколі відсутня інформація стосовно джерела походження ідентифікованих грошей. 
		Разом із цим суд дійшов висновку про недопустимість: протоколів огляду місця події від 19 серпня 2014 року, освідування від 19 серпня 2014 року, огляду від 26вересня 2014 року; постанов про приєднання до кримінального провадження речових доказів від 26 вересня 2014 року, про визнання речовими доказами в рамках кримінального провадження від 14 квітня 2015 року; речових доказів та висновку експерта від 16вересня 2014 року № 176/5, у зв`язку з тим, що вони є похідними від протоколу огляду, помітки та вручення грошей від 19 серпня 2014 року.
		Більш того, суд з`ясував, що стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не були відкриті розсекречені ухвали слідчих суддів, за якими був наданий дозвіл прокурору на зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі з абонентського номера, що належить ОСОБА_6 , та на його аудіо-, відеоконтроль.
		Визнав суд недопустимим доказом і висновок експерта від 02 лютого 2015 року №165/2 з підстав відсутності джерела походження об`єкта дослідження (системного блока) та законності його отримання.
		Також за висновком місцевого суду визнано недопустимим доказом і показання ОСОБА_7 , надані ним слідчому судді Голосіївського районного суду м. Києва, через порушення права на захист, а саме права на перехресний допит.
		Оцінивши показання свідків ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ), місцевий суд установив, що вони не містять такої сукупності даних, які б вказували на винуватість ОСОБА_6 у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях. 
		У вироку місцевий суд навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, і дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не надано допустимих, належних та достатніх доказів на підтвердження того, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст.190, ч. 2 ст.15 ч. 4 ст.27 ч. 3 ст. 369 КК, вчинені ОСОБА_6 .
		Такі висновки місцевого суду відповідним чином мотивовані й ґрунтуються на даних, належно перевірених у судовому засіданні та змістовно наведених у вироку. 
		Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, визнав висновки місцевого суду обґрунтованими і вмотивованими, навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
		При цьому суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання прокурора, повторно дослідив докази в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_6 і слушно визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував вказані доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, згідно з вимогами ст.419 КПК зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
		Зокрема, суд апеляційної інстанції для підтвердження невмотивованості доводів прокурора послався на наявні у кримінальному провадженні докази, ретельно перевірені місцевим судом, на підставі яких ОСОБА_6 було висунуто обвинувачення, з дотриманням вимог ст. 94 КПК оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності й достатності та правильно дійшов висновку про недоведеність того, що кримінальні правопорушення вчинив ОСОБА_6 .
		За результатами перевірки касаційної скарги прокурора в межах доводів на погіршення правового становища, Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість цих висновків, касаційна скарга прокурора не містить.
		Доводи прокурора про те, що суд не дав оцінки заяві ОСОБА_7 від 31липня 2014 року та не послався на жодний нормативний акт, який би свідчив про порушення порядку її отримання, касаційний суд вважає неспроможними. 
		Суд відмічає, що вищевказані доводи прокурора стосовно реєстрації заяви, не мають принципового значення для цієї справи, оскільки суд визнав недопустимими зібрані органом досудового розслідування докази не з підстав порушення порядку реєстрації заяви, а з підстав порушення вимог КПК щодо збирання доказів до внесення відомостей до ЄРДР. 
		Тим не менш, Верховний Суд зазначає, що в матеріалах кримінального провадження міститься заява ОСОБА_7 від 31 липня 2014 року адресована начальнику другого управління ГУ БКОЗ СБУ, в якій він просить вжити заходів, спрямованих на документування та припинення протиправної діяльності з боку заступника начальника ВКР ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_6 , пов`язаної з вимаганням від нього хабаря.
		На цій заяві відсутні будь-які відмітки, які б підтверджували її прийняття і реєстрацію. 
		Відповідно до Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в Службі безпеки України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 16 листопада 2012 року №515 (чинної на момент звернення ОСОБА_7 із заявою) про отримання заяви на особистому прийомі робиться запис у журналі прийому відвідувачів. Заявник має право отримати від особи, яка прийняла заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію. Отримана заява після її реєстрації в РСП слідчого підрозділу доповідається керівнику слідчого підрозділу (пункт 2.3 Інструкції).
		Про необхідність реєстрації заяв, що надходять до СБУ, незалежно від їх форм, свідчать інші пункти вказаної Інструкції, зокрема 2.4  2.7.
		Таким чином, необхідність реєстрації заяви ОСОБА_7 відповідно до Інструкції не викликає сумнівів, чого в цій справі зроблено не було. Тож суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про порушення Інструкції, відповідаючи на аналогічні доводи апеляційної скарги прокурора, та про недопустимість доказів, отриманих до внесення відомостей до ЄРДР за вказаною заявою, за відсутності відомостей щодо процесуального джерела їх походження і порушення порядку їх збирання.
		Твердження сторони обвинувачення про безпідставне визнання судом недопустимим доказом протоколу огляду, помітки та вручення грошей від 19 серпня 2014 року Верховний Суд відхиляє.
		Згідно з матеріалами кримінального провадження згаданий протокол складений консультантом-експертом з оперативних питань ГУБКОЗ СБУ ОСОБА_10 на підставі доручення старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадження прокуратури м. Києва ОСОБА_16 від 14 серпня 2014 року № 06/1-1833т і постанови про здійснення контролю за вчиненням злочину від 14серпня 2014 року №06/1-1832т.
		Разом з тим, матеріали цієї справи не містять вищевказаних постанови та доручення.
		Тому суди попередніх інстанцій визнали цей протокол недопустимим доказом як такий, що складений не уповноваженою на те особою, в аспекті приписів статей 246, 251, 271 КПК.
		На цих же підставах суд апеляційної інстанції вказав про недопустимість й інших протоколів, складених зазначеним співробітником оперативного підрозділу за результатами проведення НСРД, а саме аудіо-, відеоконтролю особи від 02 і 03 вересня 2014 року, оскільки в них зазначено, що він діє за дорученням старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_16 .
		Крім того, Верховний Суд зазначає, що для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою для їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки за змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно НСРД.
		Велика Палата Верховного Суду в постановах від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) та від 16 січня 2019 року у справі №751/7557/15-к (провадження № 13-37кс18) зробила висновок про те, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК.
		Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст.290 КПК. 
		Невідкриття стороні захисту ухвал апеляційного суду, доручення старшого прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури м. Києва ОСОБА_16 від 14 серпня 2014року № 06/1-1833т та постанови про здійснення контролю за вчиненням злочину від 14серпня 2014 року №06/1-1832т, які стали підставою для проведення НСРД, додатково свідчать про недопустимість відомостей, що містяться у протоколах, складених консультантом-експертом з оперативних питань ГУБКОЗ СБУ ОСОБА_10 за результатами проведення НСРД у цій справі. 
		Зважаючи на те, що вищевказані «базові докази» отримані з грубим порушенням порядку, встановленого КПК, і правильно визнані судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, недопустимими, то всі інші докази, які є похідними від них, також є недопустимими, а доводи прокурора про протилежне  безпідставними. 
		Верховний Суд зазначає, що у зв`язку з обґрунтованим визнанням протоколу огляду, помітки та вручення грошей від 19 серпня 2014 року, а також протоколів аудіо-, відеоконтролю особи від 02 і 03 вересня 2014 року недопустимими доказами, суди, виходячи з доктрини «плодів отруйного дерева», правильно визнали недопустимими іпротокол огляду місця події від 19 серпня 2014 року, протокол про освідування особи від 15 серпня 2014 року, протокол огляду диска з розмовою між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , висновок експерта від 16 вересня 2014 року №176/5, а також речові докази (гроші, зразки хімічної речовини «люмінор-496Т», тампони зі змивами й нашаруваннями цієї хімічної речовини), оскільки зафіксовані в них результати є очевидно похідними від протоколів НСРД, які визнані недопустимими внаслідок істотного порушення вимог КПК під час їх складання. 
		Крім того, колегія суддів зазначає, що свідок ОСОБА_7 безпосередньо не був допитаний в суді, а його показання, здобуті в порядку ст. 225 КПК, визнані судом недопустимими, та за відсутності доводів у касаційній скарзі прокурора на спростування висновку суду про їх недопустимість, погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що сукупність доказів, допустимість яких не ставиться під сумнів, не вказує на винуватість ОСОБА_6 у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.
		З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає приписам статей370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався, постановляючи рішення.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.
		Отже, на думку колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду щодо ОСОБА_6  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 рокущодо ОСОБА_6  без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, єостаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...