Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/25084/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 20.06.2022. Зареєстровано: 21.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2022.
Дата набрання законної сили: 21.07.2022
Номер судового провадження: П/520/28994/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		20 червня 2022 р. № 520/25084/21 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		Головуючого судді Єгупенка В.В., 
		розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (м. Харків, вул. Золочівська, 8а) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив визнати протиправною відмову у наданні інформації на запит позивача від 17 листопада 2021 року. Зобов`язати надати інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заел. проф. М. С. Бокаріуса» за рахунок державного бюджету, яка запитувалась 17 листопада 2021 року позивачем.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 17.11.2021 позивач звернувся з інформаційним запитом до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» МЮУ, в якому просив надати відповідь щодо розміру заробітної плати, який отримали працівники державної установи за рахунок державного бюджету. В листі від 23.11.2021 відповідач не надав запитувану інформацію.
		Позивач вважає такі дії протиправними, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
		Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
		Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного. 
		Судом встановлено, що 17.11.2021 позивач звернувся з інформаційним запитом до відповідача, в якому просив надати інформацію щодо розміру заробітної плати, який отримали працівники державної установи за рахунок державного бюджету.
		Листом від 23.11.2021 №2550//К-223-1.6/21 Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України повідомив позивача, що відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних: повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Вказано, що відомості щодо заробітної плати фізичної особи не належить до публічної інформації. Також, зазначено, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» для отримання інформації щодо заробітної плати необхідна письмова згода суб`єкта персональних даних. Повідомлено, що особи, які визначені у запиті, згоди такої не надавали.
		Вважаючи, протиправними відмови відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Правовідносини, які складаються у сфері розгляду звернень суб`єктів стосовно отримання публічної інформації, врегульовані Конституцією України та відповідними спеціальними законами, а саме Законом України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) та Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
		Згідно з частиною 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати, поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Закон № 2657-XII визначає, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
		Статтею 1 Закону № 2657-XII визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		У свою чергу порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено ЗУ від 13.01.2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI).
		Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 3 Закону "Про доступ до публічної інформації" визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
		Відповідно до статті 5 Закону "Про доступ до публічної інформації" одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
		Згідно із статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №2939-VI, цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
		Частина перша статті 6 Закону України №2939-VI визначає види публічної інформації з обмеженим доступом, а саме: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		Статтею 7 Закону України №2939-VI визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
		Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 14 цього ж Закону, розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Приписами ст. 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		Як зазначалося вище відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації", не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в ч.ч. 1,2 ст.13 цього Закону, зокрема інформація щодо юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
		Встановлено, що підставою для відмови позивачу у наданні запитуваної інформації слугувало те, що згоду на надання інформації про себе особи, вказані у запиті не надавали та те, що інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом.
		Згідно з положеннями статті 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації" одним із принципів забезпечення доступу до публічної інформації є принцип прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень, вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом (п. 1,2 частини першої цієї статті).
		Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
		Так, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється двома способами: систематичного та оперативного оприлюднення інформації, і надання інформації за запитами на інформацію. Спосіб забезпечення доступу до публічної інформації залежить, у тому числі, від виду (характеру, суті) такої інформації. За положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації" кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.
		Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі.
		Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
		Аналогічну позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18, 14 травня 2020 року у справі № 9901/589/19.
		Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Статтею 6 Закону № 2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
		Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону.
		Ці вимоги є "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Доступ до інформації може бути обмежено за умови додержання сукупності всіх трьох підстав.
		Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".
		Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту".
		Отже, обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
		Також, суд наголошує, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
		Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових "трискладового тесту" означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19.
		Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VI.
		При цьому, відповідач, посилався у відповіді на запит на відсутність згоди на надання інформації про себе особами, запитуваними позивачем та те, що інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом.
		У силу частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
		Статтею 31 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.
		На підставі абзацу 2 частини 3 статті 5 Закону України "Про захист персональних даних" не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
		Згідно з частиною 5 статті 6 Закону №2939-VІ не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
		З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що інформація, яка стосується розміру заробітної плати працівника Інституту, який отримує заробітну плату за рахунок бюджетних коштів, є відкритою і має бути надана у відповідь на запит на інформацію.
		Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідь відповідача на запит від 17.11.2021 не можна вважати належним розглядом запиту на отримання публічної інформації, оскільки фактично звернення позивача у відповідності до Закону №2939-VI не розглянуто, так як відповідачем не надано повної та обґрунтованої відповіді та/або роз`яснень причин відмови на всі поставлені в запиті питання.
		З огляду на вказане, суд вважає, що відповідач, відмовляючи у наданні інформації не дослідив законодавчих підстав для обмеження у доступі до інформації, а тому не у повній мірі виконав свої повноваження.
		За таких обставин, відмова у наданні інформації на запит позивача від 17 листопада 2021 року є протиправною.
		Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		З огляду на викладене та для ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації від 17.11.2021 року в порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації" із врахуванням висновків суду
		Враховуючи вищевикладене та те що відповідач не обґрунтував обмеження доступу до інформації у відповідях на запити позивача, позовні вимоги в частині зобов`язання надати інформацію щодо розміру заробітної плати, яку отримали співробітники Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» за рахунок державного бюджету, яка запитувалась позивачем, звернені на майбутнє та задоволенню не підлягають.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		21.02.2022 до суду надійшла заява позивача, в якій він просив дозволити подати документальне підтвердження витрат, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. 
		Згідно ч.ч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		За правилами ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		З огляду на положення зазначених норм права, суд вбачає за можливе надати позивачу п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення для надання суду відповідних доказів на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (м. Харків, вул. Золочівська, 8а) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 17.11.2021.
		Зобов`язати Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 17.11.2021 в порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації" із врахуванням висновків суду.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.
		Надати позивачу строк - п`ять днів після ухвалення рішення для подання доказів понесення витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, про що заявлено до ухвалення судового рішення.
		Роз`яснити позивачу, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		Суддя В.В. Єгупенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...