Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/3620/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо визнання права власності.
Надіслано судом: 21.06.2022. Зареєстровано: 21.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2022.
Дата набрання законної сили: 17.01.2023 (частково)
Результат оскарження 17.01.2023 Південно-західний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		"08" червня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3620/19
		Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.
		при секретарі судового засідання Пелехатій А.О.
		 
		за участю представників сторін:
		від прокуратури: Тунік В.М.;
		від Фонду державного майна України: Кравченко Ю.В.;
		від відповідача-1: Цимбал С.Ю.;
		від відповідача-2: Рабюк І.О.;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
		за позовом: Заступника прокурора Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Ген. Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945)
		до відповідачів: 1. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 39/41, код ЄДРПОУ 02583780);
		2. Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (65007, м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 34, код ЄДРПОУ 43315529)
		про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		 
		1. Суть спору.
		 
		Заступник прокурора Одеської області звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Господарського суду Одеської області із позовом до ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» та Державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. з вимогами:
		1) про визнання незаконними та скасування:
		- рішення державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49464718 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема, нежитлові будівлі «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 152;
		- рішення державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 48603438 від 10.09.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема: нежитлові будівлі спального корпусу «Г», загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу «Д», загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу «З», загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки «Ц», загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури «Щ», загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури «К», загальною площею 895,0 кв.м, кафе «Л», загальною площею 83,5 кв.м, КНС «М», загальною площею 259,6 кв.м, КПП «Н», загальною площею 5,5 кв.м, кафе «А», загальною площею 184,7 кв.м, кафе «Б», загальною площею 330,9 кв.м, кафе «В», загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку «Е», загальною площею 224,0 кв.м, господарського корпусу «Є», загальною площею 395,6 кв.м, котельної «П», загальною площею 514,3 кв.м, бювету «У», загальною площею 60,9 кв.м, туалету «Ф», загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні «Р», загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170;
		- рішення державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49463537 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловин №10, загальною площею 6,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А;
		- рішення державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49464245 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловини № 15, загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-Б;
		- рішення державного реєстратора КП АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49462677 від 31.10.2019, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловини № 16, загальною площею 11,9 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-В.
		2) про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності:
		- №33948141 від 31.10.2019 про право власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема, нежитлові будівлі «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 152;
		- №33153754 від 10.09.2019 про право власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема: нежитлові будівлі спального корпусу «Г», загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу «Д», загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу «З», загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки «Ц», загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури «Щ», загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури «К», загальною площею 895,0 кв.м, кафе «Л», загальною площею 83,5 кв.м, КНС «М», загальною площею 259,6 кв.м, КПП «Н», загальною площею 5,5 кв.м, кафе «А», загальною площею 184,7 кв.м, кафе «Б», загальною площею 330,9 кв.м, кафе «В», загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку «Е», загальною площею 224,0 кв.м, господарського корпусу «Є», загальною площею 395,6 кв.м, котельної «П», загальною площею 514,3 кв.м, бювету «У», загальною площею 60,9 кв.м, туалету «Ф», загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні «Р», загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170;
		- №33947782 від 31.10.2019 про право власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ`на нежитлову будівлю свердловини № 15, загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-Б;
		- №33947101 від 31.10.2019 про право власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловин №10, загальною площею 6,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А;
		- №33946334 від 31.10.2019 про право власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловини №16, загальною площею 11,9 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-В.
		3) про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на індивідуально визначене майно у вигляді:
		- нежитлові будівлі «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», загальною площею 2027,2 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 152;
		- об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник» у складі: спального корпусу «Г», загальною площею 22 367,8 кв.м, спального корпусу «Д», загальною площею 22409,7 кв.м, спального корпусу «З», загальною площею 22697,7 кв.м, поліклініки «Ц», загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури «Щ», загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури «К», загальною площею 895,0 кв.м, кафе «Л», загальною площею 83,5 кв.м, КНС «М», загальною площею 259,6 кв.м, КПП «Н», загальною площею 5,5 кв.м, кафе «А», загальною площею 184,7 кв.м, кафе «Б», загальною площею 330,9 кв.м, кафе «В», загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку «Е», загальною площею 224,0 кв.м, господарського корпусу «Є», загальною площею 395,6 кв.м, котельної «П», загальною площею 514,3 кв.м, бювету «У», загальною площею 60,9 кв.м, туалету «Ф», загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні «Р», загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170;
		- нежитлова будівля (свердловина №10), загальною площею 6,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А;
		- нежитлова будівля (свердловина №15), загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-Б;
		- нежитлова будівля (свердловина №16), загальною площею 11,9 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-В. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що санаторій імені Пирогова (Куяльник) є державною власністю, вибуття із державної власності спірного нерухомого майна свідчить про невизнання ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, що згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України, є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на індивідуально визначене майно. Вимоги про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора, а також щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності обґрунтовані тим, що реєстрація права власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ`на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В, проведена державним реєстратором в порушення вимог статтей 10, 18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127, зокрема, без перевірки наявності необхідних для цього документів, їх відповідності заявленим правам та вимогам законодавства.
		 
		2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
		 
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2019 судом (суддя Шаратов Ю.А.) було відкрито провадження у справі №916/3620/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 09.01.2020.
		Одночасно із позовною заявою судом було отримано заяву прокурора про забезпечення позову (вх. ГСОО №2-6037/19 від 10.12.2019) в якій прокурор просив суд:
		- накласти арешт на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема, нежитлові будівлі «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 152, та зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером: 1950855351101;
		- накласти арешт на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема, нежитлові будівлі спального корпусу «Г», загальною площею 22367,8 кв.м, спального корпусу «Д», загальною площею 22 409,7 кв.м, спального корпусу «З», загальною площею 22697,7 кв.м; поліклініки «Ц», загальною площею 10388,6 кв.м, палацу культури «Щ», загальною площею 10116,4 кв.м, реєстратури «К», загальною площею 895,0 кв.м, кафе «Л», загальною площею 83,5 кв.м, КНС «М», загальною площею 259,6 кв.м, КПП «Н», загальною площею 5,5 кв.м, кафе «А», загальною площею 184,7 кв.м, кафе «Б», загальною площею 330,9 кв.м, кафе «В», загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку «Е», загальною площею 224,0 кв.м; господарського корпусу «Є», загальною площею 395,6 кв.м, котельної «П», загальною площею 514,3 кв.м, бювету «У», загальною площею 60,9 кв.м, туалету «Ф», загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні «Р», загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером: 1910842251101;
		- накласти арешт на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема, нежитлову будівлю свердловини №15, загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-Б, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером: 1950838651101;
		- накласти арешт на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема, нежитлову будівлю свердловин №10, загальною площею 6,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером: 1950806251101;
		- накласти арешт на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «Куяльник», зокрема, нежитлову будівлю свердловини №16, загальною площею 11,9 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-В, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером: 1950774051101.
		Ухвалою суду від 11.12.2019 судом було задоволено заяву (вх. ГСОО №2-6037/19 від 10.12.2019) прокурора про забезпечення позову у справі №916/3620/19.
		Ухвалою суду від 08.01.2020, у зв`язку із надходженням апеляційної скарги на ухвалу суду від 11.12.2019 про забезпечення позову, провадження у справі №916/3620/19 було зупинено до закінчення розгляду апеляційної скарги, всі матеріали справи скеровано до Південно-західного апеляційного господарського суду.
		08.01.2020 до суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення (вх. ГСОО №239/20).
		08.01.2020 до суду від ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» надійшов відзив (вх. ГСОО №338/20) на позовну заяву.
		Ухвалою суду від 11.06.2020 судом було поновлено провадження у справі №916/3620/19 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів із призначенням підготовчого засідання на 01.07.2020.
		01.07.2020 до суду від Прокуратури Одеської області надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО №17014/20).
		У судовому засіданні 01.07.2020 суд ухвалою у протокольній формі задовольнив усне клопотання відповідача та відклав підготовче засідання на 20.07.2020.
		15.07.2020 до суду від ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» надійшли письмові заперечення (вх. ГСОО №18577/20) та заява про застосування позовної давності (вх. ГСОО №18575/20).
		У судовому засіданні 20.07.2020 суд ухвалою у протокольній формі задовольнив усне клопотання позивача та відклав підготовче засідання на 02.09.2020.
		У судовому засіданні 02.09.2020 суд ухвалою у протокольній формі відклав підготовче засідання на 10.09.2022.
		03.09.2020 до суду від Прокуратури Одеської області надійшли письмові пояснення (вх. ГСОО №23746/20).
		У судовому засіданні 10.09.2020 суд ухвалою у протокольній формі задовольнив усне клопотання прокурора та відклав підготовче засідання на 30.09.2020.
		30.09.2020 на адресу суду надійшло клопотання прокурора про заміну первісного відповідача належним відповідачем (вх. ГСОО №25903/20), в якому прокурор просив суд замінити первісних відповідачів у справі № 916/3620/19  КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ», державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозову О.С. належним відповідачем  Південним міжрегіональним управлінням юстиції (м. Одеса).
		Ухвалою суду від 30.09.2020 судом було задоволено клопотання прокурора (вх. ГСОО №25903/20 від 30.09.2020) про заміну первісного відповідача належним відповідачем та замінено первісних відповідачів у справі № 916/3620/19  КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ», державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозову О.С. належним відповідачем  Південним міжрегіональним управлінням юстиції (м. Одеса) (65007, м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 34, код ЄДРПОУ 43315529).
		У судовому засіданні 30.09.2020 суд ухвалою у протокольній формі відклав підготовче засідання на 19.10.2020.
		13.10.2020 від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду надійшло клопотання (вх. ГСОО №27455/20) про розгляд справи спочатку.
		19.10.2020 до суду від Прокуратури Одеської області надійшла заява (вх. ГСОО №27894/20) про зміну предмета позову, відповідно до якої прокурор визначив, що частина позовних вимог щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності наразі не є ефективним способом захисту, у зв`язку з чим виникла необхідність заміни частини зазначених позовних вимог на скасування державної реєстрації права власності на спірне майно.
		У судовому засіданні 19.10.2020 судом ухвалою у протокольній формі задоволено заяву про зміну предмету позову та задоволено клопотання відповідача Південного міжрегіонального управління юстиції про розгляд справи спочатку. При цьому, протокольною ухвалою судом відкладено підготовче засідання на 05.11.2020.
		03.11.2020 року до суду від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду надійшов відзив (вх. ГСОО №29383/20) на позовну заяву.
		У судовому засіданні 05.11.2020 суд ухвалою у протокольній формі відклав підготовче засідання на 09.12.2020.
		У судовому засіданні 09.12.2020 суд ухвалою у протокольній формі відклав підготовче засідання на 28.12.2020.
		У судовому засіданні від 28.12.2020 судом було оголошено протокольну ухвалу, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.01.2021.
		15.01.2021 до суду від ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» надійшло клопотання (вх. ГСОО №1000/21) про залишення позову без розгляду.
		18.01.2021 на адресу суду надійшла заява від ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» про відвід судді (вх. ГСОО № 2-49/21).
		Ухвалою суду від 18.01.2021 судом було відмовлено ПРАТ«УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» у задоволенні зави про відвід судді Шаратова Ю.А, у справі №916/3620/19 від 18.01.2021 за вх.№ГСОО 2-49/21.
		Ухвалою суду від 18.01.2021 суддею Шаратовим Ю.А. було заявлено самовідвід від розгляду справи № 916/3620/19 за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» та Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		На підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду №18 від 21.01.2021 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2021 для розгляду справи №916/3620/19 визначено суддю Невінгловську Ю.М.
		Ухвалою суду від 26.01.2021 судом (суддя Невінгловська Ю.М.) було прийнято справу №916/3620/19 до свого провадження за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 10.02.2021.
		10.02.2021 від Одеської обласної прокуратури до суду надійшли заперечення (вх. ГСОО №3873/21) на клопотання ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» про залишення позову без розгляду.
		У судовому засіданні від 10.02.2021 судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.03.2021.
		03.03.2021 до суду від Прокуратури Одеської області надійшло клопотання (вх.№ГСОО 6007/21), відповідно до якого просив суд витребувати в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради реєстраційні справи на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресами: м. Одеси, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А,170-Б, 170-В.
		У судовому засіданні від 03.03.2021 судом було задоволено клопотання відповідача-1 та відкладено розгляд справи на 15.03.2021.
		Ухвалою суду від 15.03.2021 позов Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідачів: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав власності, скасування записів про право власності на нерухоме майно залишено без розгляду.
		Ухвалою суду від 14.04.2021 було скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2019 по справі №916/3620/19.
		29.09.2021 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено, постанову Південнозахідного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/3620/19 скасовано, справу №916/3620/19 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.10.2021 було прийнято справу №916/3620/19 для продовження розгляду та призначено підготовче засідання на 17.11.2021.
		У судовому засіданні 17.11.2021 суд ухвалою у протокольній формі оголосив відкладення розгляду справи на 13.12.2021.
		Ухвалою суду від 17.11.2021 було задоволено клопотання Прокурора відділу Одеської обласної прокуратури про витребування доказів (вх. ГСОО №6007/21) та витребувано в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) реєстраційні справи на об`єкти нерухомого майна з реєстраційними номерами 1950855351101, 1950838651101, 1950806251101, 1950774051101, 1910842251101, розташовані за адресами: м. Одеси, вул. Лиманна 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В.
		06.12.2021 судом отримано від Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради копії витребуваних ухвалою суду від 17.11.2021 документів.
		У судовому засіданні 13.12.2022 суд оголосив ухвалу в порядку ст. 177 ГПК України про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а також ухвалу у протокольній формі про відкладення розгляду справи на 12.01.2022.
		У судовому засіданні 12.01.2022 суд, за результатом задоволення усного клопотання представника позивача, ухвалою у протокольній формі оголосив відкладення підготовчого засідання на 19.01.2022. При цьому, суд попередньо визначив дату та час для розгляду справи по суті на 24.01.2022.
		У судовому засіданні 19.01.2022 суд оголосив ухвалу у протокольній формі про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на попередньо визначену дату та час для судового засідання для розгляду справи по суті, а саме на 24.01.2022.
		У судовому засіданні 24.01.2022 суд оголосив ухвалу у протокольній формі про відкладення розгляду справи на 14.02.2022.
		У судовому засіданні 14.02.2022 суд ухвалою у протокольній формі оголосив перерву для розгляду справи по суті до 25.02.2022.
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та із введенням на території України воєнного стану, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24.02.2022, було прийнято рішення зборів суддів Господарського суду Одеської області від 24 лютого 2022 року, оформленого протоколом №916-1/2022, яким рекомендовано суддям з 24 лютого 2022 року, як тимчасовий захід, зняти з розгляду призначені справи, окрім невідкладних.
		За вказаних обставин, судове засідання призначене на 25.02.2022 не відбулось.
		06.04.2022 до суду від Південного міжрегіонального управління юстиції надійшло клопотання (вх. ГСОО №6197/22) про відкладення розгляду справи, до закінчення воєнного стану в Україні.
		Ухвалою суду від 07.04.2022 було задоволено клопотання Південного міжрегіонального управління юстиції (вх. ГСОО №6197/22) та відкладено судове засідання з розгляду справи №916/3620/19 на 16.05.2022.
		У судовому засіданні 16.05.2022 суд оголосив ухвалу у протокольній формі про відкладення розгляду справи на 01.06.2022.
		01.06.2022 судове засідання не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги. 
		Ухвалою суду від 02.06.2022 розгляд справи №916/3620/19 призначено 08.06.2022.
		08.06.2022 в судове засідання з`явилися представники усіх учасників справи. Прокурор та представник ФДМУ підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити. Представники відповідачів заперечували проти позовних вимог, просили суд відмовити у їх задоволенні.
		У судовому засіданні 08.06.2022 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено 20.06.2022.
		 
		3. Аргументи учасників справи.
		 
		3.1. Доводи Одеської обласної прокуратури.
		 
		На думку прокуратури, зареєстровані за ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» об`єкти нерухомості є майном санаторію ім. Пирогова, що входить до об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «КУЯЛЬНИК» та належить до загальнодержавної власності, а реєстрація права приватної власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на спірні об`єкти нерухомості є незаконною та підлягає скасуванню.
		Прокуратура зазначає, що право приватної власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на вказані вище об`єкти нерухомого майна зареєстровано на підставі акта приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» від 24.01.1992 та технічних паспортів: від 30.10.2019, виданого ТОВ «АБТІ», від 28.10.2019, виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 28.10.2019, виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 28.10.2019, виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 21.08.2019, виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП», від 21.08.2019, виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП», від 21.08.2019, виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП», однак, за твердженням прокуратури, вказані вище документи не є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності, оскільки акт приймання-передачі та технічні паспорти не входять до переліку документів, передбаченого ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», необхідних для відповідної реєстрації, а також відповідно до чинного законодавства не підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
		Обґрунтовуючи належність спірного нерухомого майна до державної власності, прокуратура зазначає, що на виконання постанови Ради Міністрів Української PCP «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я Української PCP» № 606 від 23.04.1960, усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров`я зобов`язано було передати у строк до 01.05.1960 у відання Українській республіканській Раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Після розпаду Союзу PCP правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва № 9971 від 23.12.1991 зареєстровано ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» як підприємство, що є правонаступником Української республіканської Ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому частка майна Федерації професійних спілок України, переданого до статутного фонду ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», становить 92,92 % розміру: статутного фонду. Водночас профспілки діяли за загальним статутом профспілок Союзу PCP та були загальносоюзною громадською організацією.
		За твердженням прокуратури, санаторій імені Пирогова разом з курортною поліклінікою «КУЯЛЬНИК», палацом культури «КУЯЛЬНИК», кафе курорту «КУЯЛЬНИК», лікувально- діагностичним центром курорту «КУЯЛЬНИК» включено до Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 перебували у віданні Української Республіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України та належали до загальнодержавної власності, складеного Фондом державного майна України на виконання вимог постанови Верховної Ради України № 2489 від 20.08.1996 «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» від 04.02.1994.
		Крім цього, прокуратура посилається на ряд нормативно-правових актів, а саме Постановою Верховної Ради Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» № 506 від 29.11.1990 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української PCP про роздержавлення майна. Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування є державною власністю. Постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України» від 10.04.1992 передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, які перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP тимчасово передано Фонду державного майна України. Постановою ВРУ від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
		На думку прокуратури, комплекс будівель та споруд санаторію імені Пирогова є державною власністю, а передача його до статутного капіталу AT «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» відбулась всупереч мораторію, встановленому постановою Верховної Ради Української PCP від 29.11.1990 №506 «Про захист суверенних прав власності Української PCP».
		При цьому прокуратура вказує, що правовий висновок про те, що санаторій імені Пирогова є державною власністю України міститься у рішенні господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі 16-13-28/17-438-2011, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2014. На підставі чого прокуратура вважає, що у справі № 16-13-28/17-438-2011 брали участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини, правовий статус майна санаторію імені Пирогова не підлягає доказуванню під час розгляду цієї справи.
		Підсумовуючи, прокуратура зазначає, що спірне майно з моменту його передання у відання Українській республіканській Раді профспілок, в тому числі й після розпаду Союзу PCP, належало до державної власності. Шляхом прийняття вищезазначених законодавчих актів, направлених на врегулювання правовідносин державної власності на території України, за спірним майно було закріплено правовий статус майна державної форми власності та визначено Фонд державного майна України в якості уповноваженого державою органу на здійснення повноважень власника спірного майна.
		Як вважає прокуратура, вибуття з державної власності спірного нерухомого майна свідчить про невизнання ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, що згідно зі ст. 392 ЦК України є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на спірне майно.
		При цьому прокуратура також стверджує, що незаконне відчуження спірного державного майна санаторію імені Пирогова відбулося 10.09.2019 та 31.10.2019 шляхом реєстрації на нього права власності за ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на підставі відповідних рішень державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. До цього моменту державна реєстрація прав власності на вказане нерухоме майно за будь-якими суб`єктами господарювання не здійснювалась, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відповідною інформацією КП «БТІ» Одеської міської ради. Таким чином, дану позовну заяву подано в межах строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.
		У відповіді на відзив прокуратура наголошує, що майно зазначеної категорії передавалось профспілкам не у власність, а у відання, що передбачало право лише на володіння, користування майном та вказує, що аналіз наведених приписів законодавства в сукупності дозволяє дійти висновку, що будь яке майно, яке за час існування Союзу PCP було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання не є передачею у власність з огляду на різне правове значення даних форм управління майном і на різні юридичні наслідки реалізації прав на це майно.
		При цьому, прокуратура зазначає, що безпідставним є посилання відповідача на судові рішення у справі № 137/7. Так, у вказаній справі відмінним є предмет спору, зокрема, суди не визнавали за державою права власності на спірне майно. Крім того, рішення у справі № 137/7 не вважається преюдиційним з двох причин: по-перше, склад учасників справи № 137/7 та цієї справи не є тотожним; по-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правової їх оцінки.
		А також прокуратура звертає увагу на безпідставність посилання відповідача в обґрунтування своїх доводів на рішення ЄСПЛ у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», з огляду на розбіжність правових відносин.
		У додаткових поясненнях прокуратура зазначає, що передане до статутного фонду ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» майно не було новоствореним після розпаду СРСР, а є профспілковим майном колишньої системи ВЦРПС, складовою частиною якої були і профспілки України. При цьому, Федерація професійних спілок України не могла стати правонаступником майна колишньої всесоюзної організації лише на підставі власної заяви про це, чи погодження права на майно з Конфедерацією Професійних спілок СРСР, створеною після прийняття у 1990 році Закону «Про професійні спілки, права і гарантії їх діяльності», оскільки правовий режим цього майна визначено законодавством.
		Прокуратура вважає, що передане до статутного фонду ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» майно знаходилось у віданні профспілок та є державною власністю, і така передача не потягнула за собою зміни його форми власності. Отже, на думку прокуратури, позиція, що власником майна, яке було передане до статутного фонду ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», є держава і Фонд державного майна України вправі розпоряджатися майном профспілок колишнього Союзу PCP, яке розташоване на території України, є правомірною. Одночасно прокуратура посилається на висновки Вищого господарського суду України при ухваленні постанови від 20.04.2016 у справі № 9/17-4233-2011, предметом розгляду якої були відносини щодо спірного нерухомого майна профспілок 1970-х років побудови.
		Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави прокурор вказує, що Фондом державного майна України, як уповноваженим органом державної влади, відповідні заходи, направлені на захист майнових інтересів держави у виниклих спірних правовідносинах, не вжито, що, в тому числі, підтверджується листом ФДМУ від 28.11.2019 № 10-24-20893. Крім того, листом прокуратури Одеської області від 11.11.2019 №05/1-499 вих.19 повідомлено ФДМУ про факт порушення інтересів держави через реєстрацію за ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» прав власності на спірні об`єкти нерухомого майна державної форми власності. Отже, як стверджує прокуратура, розумний строк для самостійного звернення ФДМУ як уповноваженого органу до суду з відповідним позовом слід відраховувати з 19.11.2019, коли ним було одержано лист прокуратури Одеської області від 11.11.2019 №05/1-499вих19. Зазначені обставини, на думку прокуратури, підтверджують бездіяльність державного органу, уповноваженого на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах, у зв`язку з чим наявні законні підстави для звернення органів прокуратури до суду з відповідним позовом.
		 
		3.2. Доводи Фонду державного майна України.
		 
		У поясненнях Фонд державного майна України заявив, що підтримує заявлені позовні вимоги, вважає їх обгрунтованими та просить їх задовольнити.
		Також ФДМУ зазначає, що акт приймання - передачі та технічні паспорти не є правовстановлюючими документами, отже, державний реєстратор повинен був відмовити в державній реєстрації обєктів нерухомості на підставі акта приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» від 24.01.1992 та технічних паспортів: від 30.10.2019 виданого ТОВ «АБТІ», від 28.10.2019 виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 28.10.2019 виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 28.10.2019 виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 21.08.2019 виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП», від 21.08.2019 виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП», від 21.08.2019 виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП».
		Також ФДМУ повідомляє, що на виконання Постанови Верховної Ради України «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP» Фондом разом з громадськими організаціями, за участю відповідних органів державної влади було складено Перелік організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок СРСР (колишнього ВЦРПС). Санаторій ім. Пирогова, санаторій ім. В. І. Леніна, санаторій ім. Семашко, курортна поліклініка «КУЯЛЬНИК», палац культури «КУЯЛЬНИК», кафе курорту «КУЯЛЬНИК», міжгалузеве підприємство на курорті «КУЯЛЬНИК», лікувально-діагностичний центр (м. Одеса, курорт Куяльник) значаться у зазначеному Переліку.
		Крім цього, Фонд звертає увагу на правовий висновок викладений у рішенні господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі № 16-13-28/17-438-2011, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2014 у якому встановлено, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу PCP було передано зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином ні є передачею майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. 
		На думку ФДМУ, спірне майно з моменту його передання у відання Українській республіканській Раді профспілок, в тому числі й після розпаду Союзу PCP, належало до державної власності. Шляхом прийняття законодавчих актів, направлених на врегулювання правовідносин державної власності на території України, за спірним майно було закріплено правовий статус майна державної форми власності та визначено Фонд в якості уповноваженого державою органу на здійснення повноважень власника спірного майна. Отже, з моменту набрання чинності Законом України «Про управління об`єктами державної власності» будь-яке відчуження спірного майна могло бути здійснено виключно Фондом як органом, який відповідно до функцій управління об`єктами державної власності здійснює розпорядження цим майном.
		ФДМУ зазначає, що у зв`язку з протиправною реєстрацією спірне нерухоме майно вибуло з державної власності, отже це є правовою підставою для визнання за державою в особі Фонду права власності на спірне нерухоме майно.
		 
		3.3. Доводи ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ».
		 
		Відповідач-1, вважає, що ПРАТ «Укрпрофоздоровниця» правомірно набуло право власності на спірне майно. Федерацією незалежних профспілок України було передано майно, що є предметом спору, у власність АТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», що підтверджується актом від 24.01.1992. 
		За твердженням відповідача, згідно положень законодавства, яке діяло на момент передачі майна АТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», державна реєстрація права власності на нерухоме майно не передбачалася законодавством, а право власності виникало з моменту передання майна.
		Відповідач-1 посилається на висновки суду касаційної інстанції у справі №137/7 та зазначає, що АТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» правомірно набуло право власності на майно, що є предметом спору, і на сьогоднішній день є єдиним законним власником зазначеного майна.
		Також відповідач-1 звертає увагу, що у позовній заяві позивач посилається на рішення Господарського суду, як на обставину, яка звільняє позивача від доказування обставини набуття та наявності права власності держави на спірне майно. При цьому, у зазначеній справі був зовсім інший предмет спору, що унеможливлює застосування положень законодавства про звільнення від доказування. Окрім цього, у вказаному рішенні суду мова йде про майно, яке перебувало у власності Міністерства охорони здоров`я УРСР до 23.04.1960 року, при цьому позивач не надає доказів того, що майно, яке є предметом спору у цій справі, взагалі було створено станом на 23.04.1960.
		Як вказує відповідач-1, позивач у своєму позові взагалі не вказує, коли та на підставі чого держава набула право власності на зазначене майно.
		Крім цього, відповідач-1 зазначає, що сам факт державної реєстрації права власності на майно за відповідачем жодним чином не порушує прав позивача, адже відповідач набув право власності не у зв`язку з реєстрацією права власності, а у зв`язку з переданням майна за актом від 24.01.1992. 
		Відповідач-1 також посилається на справу «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Заява № 5876/15), в якій Європейський суд з прав людини постановив рішення у подібних правовідносинах.
		У запереченнях відповідач-1 вказує, що майно, яке є предметом спору, ніколи не було державною власністю та не передавалося у віддання в 1960 році, прокурором взагалі не надано жодних доказів, що спірне майно існувало та було побудовано станом на 1960 рік. 
		На думку відповідача-1, позивач повинен був довести, що спірне майно, було взагалі створено станом на 1960 рік. При цьому, в акті приймання- передачі майна, який додається позивачем, зазначено, що спірне майно було створено в 1977 році. За таких обставин, спірне майно взагалі не могло бути передано в 1960 році у відання.
		Крім цього відповідач-1 звертає увагу, що Постановою Вищого господарського суду України по справі №16-13-28/17-438-2011 від 22 грудня 2014 року, якою позивач обґрунтовує право держави на майно, що є предметом спору, жодним чином не встановлено наявності права власності на майно, що є предметом спору по справі №916/3620/19. Більш того, у зазначеній постанові суд встановив виключно ту обставину, що: «Відповідачами у встановленому чинним законодавством порядку не надано суду доказів припинення права власності держави на спірне майно при його передачі у користування профспілкам...». За таких обставин, як вважає відповідач-1, в справі №16-13-28/17-438-2011 предметом спору було майно, яке вже існувало станом на 1960 рік. При цьому, предметом спору по справі №916/3620/19 є зовсім інше майно. Доказів тотожності предмету спору по зазначеним справам прокурором не надано.
		Відповідач-1 повторно наголошує, що Вищий арбітражний суд України у рішенні по справі №137/7 від 20 січня 1997 року зазначив, що майно, на базі якого було створено АТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» було передано Республіканській раді, правонаступником якої стала Федерація, як це вбачалось з її установчих документів. Українська республіканська рада профспілок, правонаступником якої є Федерація незалежних профспілок України, ніколи не була організацією союзного підпорядкування та/або загальносоюзною громадською організацією. За таких обставин, враховуючи що спірне майно ніколи не перебувало у державній власності, дія нормативно-правових актів, на які посилається позивач, як на підставу позовних вимог, не розповсюджується на майно, що є предметом спору по цій справі.
		Також відповідач-1 заявляє про застосування позовної давності та зазначає, що про передання спірного майна у власність ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» ФДМУ дізнався ще у 1997 році, що підтверджується рішенням Вищого арбітражного суду України по справі №137/7 від 20 січня 1997 року, в якому встановлено, що передане ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» майно з моменту його передачі профспілкам у встановленому порядку державою не вилучалося: право профспілок на володіння, користування і розпорядження майном відповідно до ст.ст. 28, 48, 49 Закону України «Про власність» підтверджено. За таких обставин, на думку відповідача-1, позивач знав про обставину передання майна у власність ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» ще в 1997 році. 
		У письмових поясненнях відповідач-1 додатково роз`яснює, що Українська республіканська Рада профспілок не була загальносоюзною організацією і не мала союзного підпорядкування. Статус УРРС саме як республіканської вбачається з її назви, її діяльність обмежувалася тільки територією УРСР, тобто, зазначені акти 1990-1994 років, на які посилається позивач, не розповсюджувалися на УРРС та її правонаступників, не визначали правовий статус майна, що знаходилося у її віданні.
		Відповідач-1 звертає увагу, що згідно з п. 48 постанови КМУ від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: 48. Для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються: … 2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна. Отже, наданий для оспорюваної державної реєстрації акт прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ «Укрпрофоздоровниця» від 24.01.1992 було підписано на виконання постанови Президіуму Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 «Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», що зазначено у самому акті, тобто названий акт засвідчив приймання-передачу майна у власність новоствореної юридичної особи як внесок до її статутного капіталу (статутного фонду), що відповідає наведеним вище вимогам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
		Крім цього, відповідач-1 наголошує на тому, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту, оскільки у спірних правовідносинах має місце не просто невизнання ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» права власності держави на спірне майно, а вибуття останнього з володіння держави як за ознакою фактичного панування над ним, так і за принципом реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном, за відсутності договірних відносин між державою в особі ФДМУ і ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», що у випадку дійсного порушення прав позивача передбачає віндикацію як належний спосіб захисту.
		У письмових поясненнях відповідач-1 повторно заявляє про застосування позовної давності, оскільки ФДМУ як орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, щонайменше з 1997 року міг дізнатися про передання спірного майна у власність ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» її засновником Федерацією незалежних профспілок України, а з 2011 року напевно знав про таке передання і невизнання ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» права власності держави на таке майно. 
		 
		3.4. Доводи Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).
		 
		Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) позов не визнає, та вважає своє залучення в якості відповідача безпідставним.
		Відповідач-2 зазначає, що Південне міжрегіональне управління юстиції (м. Одеса) не є суб`єктом державної реєстрації прав на нерухоме майно, та не забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна. Окрім того, відповідно до чинного законодавства Південне міжрегіональне управління юстиції (м. Одеса) не наділено повноваженнями щодо вчинення певних дій, які пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно, навіть на підставі судовою рішення, яке набрало законної сили.
		Відповідач-2 вказує, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано, а у випадку коли позивач вважає державного реєстратора винним у порушенні його прав, такий державний реєстратор може бути залученим у якості співвідповідача. Однак, на думку відповідача-2, у разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача, отже, оскільки реєстраційні справи у паперовій формі зберігаються в Департаменті Одеської міської ради, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не є належним відповідачем, та взагалі не є суб`єктом правовідносин, що виникають в процесі прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також скасування державної реєстрації права власності.
		Також, як вказує відповідач-2, позивачем не обґрунтовано яким чином Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) порушено його права та інтереси і, взагалі, відсутні підстави залучення Управління до участі у даній справі в якості відповідача, оскільки Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не є правонаступником державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ».
		 
		4. Обставини справи, встановлені судом.
		 
		Постановою від 23 квітня 1960 року №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР» (далі - Постанова №606) Рада Міністрів Української РСР зобов`язала Міністерство охорони здоров`я УРСР передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок, зокрема, всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. 
		Пунктом 2 Постанови №606 встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно. 
		У додатку 1 до Постанови №606, а саме Переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР, зокрема, за місцем розташування - Одеська область, Куяльник вказано про передачу санаторіїв ім. Карла Маркса, ім. Леніна, ім. Семашко та санаторного пансіонату «Куяльник».
		У Додатку №2 до Постанови №606 - Перелік лікувально-допоміжних об`єктів на курортах Міністерства охорони здоров`я Української РСР, що передаються УРРП, зазначається, що з Одеського територіального управління передається, зокрема, грязелікарня «Куяльник» (м. Одеса, Куяльник).
		При цьому суд звертає увагу, що у вищезазначених переліках відсутня будь-яка інформація про конкретну адресу місцезнаходження вказаних об`єктів.
		У жовтні 1990 року на I Установчому з`їзді незалежних профспілок України було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголошено незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР. 
		Також 6 жовтня 1990 року було прийнято та затверджено Положення про Федерацію незалежних профспілок України, яким визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов`язки, у тому числі і майнові. Положенням, зокрема, передбачено що Рада ФНПУ є правонаступником Української республіканської ради профспілок, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідні для виконання цілей та завдань ФНПУ, становлять її власність і охороняються законом.
		Постановою від 18 листопада 1990 року №2-1а Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР затвердила договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18 листопада 1990 року, укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, згідно з яким Федерації незалежних профспілок України були передані права по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном, які належали ВЦРПС і її правонаступнику - Загальній конфедерації праці на території України.
		Постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991р. (№ІІ-ІІ-І) ухвалено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, установ профспілок України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ».
		Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 1971 від 23.12.1991р. було зареєстроване ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92% розміру статутного фонду.
		У відповідності до вищевказаної постанови від 22 листопада 1991 року №ІІ-ІІ-І Федерація незалежних профспілок України передала, а ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» прийняла майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об`єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно з додатком (в т.ч. майно санаторіїв ім. Пирогова, ім. Леніна, ім. Семашко та грязелікарні «Куяльник»), про що був складений акт від 24 січня 1992 року приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ».
		При цьому, у додатку до акту від 24 січня 1992 року приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність АТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», вказано, що санаторій ім. Пирогова створено у 1977 році.
		Відповідно до Переліку від 14.07.1997 лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), складеного Фондом державного майна України, санаторій ім. Пирогова станом на 24.08.1991 перебував у віданні Укрпрофради та знаходився в м. Одеса, СЛОУ «КУЯЛЬНИК».
		При цьому суд знову звертає увагу, що у зазначених переліках відсутня інформація про конкретну адресу місцезнаходження нерухомого майна таких установ.
		Актом від 10.04.2003 приймання-передачі майна та додатку №2 до акту було передано Дочірньому підприємству «КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ ІМ. ПИРОГОВА» на баланс майно - цілісний санаторно-курортний комплекс на курорті «КУЯЛЬНИК», що належить на праві власності ЗАТ «УКПРОФЗДОРОВНИЦЯ» від Одеського дочірнього підприємства ЗАТ «УКПРОФЗДОРОВНИЦЯ».
		Рішенням державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49464718 від 31.10.2019 зареєстровано право приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нерухоме майно об`єднання санаторно- курортних закладів на курорті «КУЯЛЬНИК», зокрема, нежитлові будівлі «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», загальною площею 2027,2 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 152.
		Рішенням державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 48603438 від 10.09.2019 зареєстровано право приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «КУЯЛЬНИК», зокрема: нежитлові будівлі спального корпусу «Г», загальною площею 22 367,8 кв.м, спального корпусу «Д», загальною площею 22 409,7 кв.м, спального корпусу «З», загальною площею 22 697,7 кв.м, поліклініки «Ц», загальною площею 10 388,6 кв.м, палацу культури «Щ», загальною площею 10 116,4 кв.м, реєстратури «К», загальною площею 895,0 кв.м, кафе «Л», загальною площею 83,5 кв.м, КНС «М», загальною площею 259,6 кв.м, КІШ «Н», загальною площею 5,5 кв.м, кафе «А», загальною площею 184,7 кв.м, кафе «Б», загальною площею 330,9 кв.м, кафе «В», загальною площею 864,8 кв.м, будинку відпочинку «Е», загальною площею 224,0 кв.м, господарського корпусу «Є», загальною площею 395,6 кв.м, котельної «П», загальною площею 514,3 кв.м, бювету «У», загальною площею 60,9 кв.м, туалету «Ф», загальною площею 27,6 кв.м, грязелікарні «Р», загальною площею 8760,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170.
		Рішенням державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49463537 від 31.10.2019 зареєстровано право приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловини №10, загальною площею 6,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-А.
		Рішенням державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49464245 від 31.10.2019 зареєстровано право приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловини № 15, загальною площею 10,8 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-Б.
		Рішенням державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» Морозової О.С. індексний номер: 49462677 від 31.10.2019 зареєстровано право приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на нежитлову будівлю свердловини № 16, загальною площею 11,9 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, будинок 170-В.
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на вказані вище об`єкти нерухомого майна зареєстровано на підставі акту приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» від 24.01.1992 та технічних паспортів: від 30.10.2019, виданого ТОВ «АБТІ», від 28.10.2019, виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 28.10.2019, виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БТІ», від 28.10.2019, виданого ТОВ «ОДЕСЬКЕ ПРИВАТНЕ БИ», від 21.08.2019, виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП», від 21.08.2019, виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП», від 21.08.2019, виданого ТОВ «КОНСТРУКТ-ПРОЕКТ ГРУП».
		Як встановлено судом, на думку прокуратури та Фонду державного майна, державна реєстрація права приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на спірне нерухоме майно, яке належить до державної власності в силу законодавчих положень, свідчить про невизнання відповідачем-1 права державної власності, що стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав власності, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		 
		5. Позиція суду.
		 
		В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Згідно з ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
		Як встановлено судом з матеріалів справи, прокурор звернувся до ФДМУ з запитами: від 11.11.2019 № 05/1-497вих19, від 11.11.2019 № 05/1-499вих19 та від 11.11.2019 № 05/1-501вих19 про надання інформації та документів стосовно майна об`єднання санаторно-курортних закладів на території курорту «КУЯЛЬНИК» у м. Одесі, зокрема, санаторію ім. Пирогова. У листі від 11.11.2019 № 05/1-499вих19, посилаючись на незаконність проведення за ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В, та відповідно необхідність вирішення у зв`язку з цим питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор просив у найкоротший строк надати інформацію стосовно того, чи вживалися ФДМУ заходи, направлені на реєстрацію за державою в особі ФДМУ права власності на об`єкти нерухомого майна санаторію імені Пирогова (зокрема, розташовані за вищевказаними адресами), та заходи щодо захисту майнових прав держави шляхом звернення до суду з позовом про скасування права власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на ці об`єкти нерухомості, а також просив надати перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ, підприємств, складений за результатами інвентаризації об`єктів, які перебувають у віданні профспілок і є державною власністю, проведеної у 1997 році на виконання постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 №461/96-ВР.
		ФДМУ листом від 28.11.2019 № 10-24-20893 повідомив прокурора про те, що він Законами України «Про Фонд державного майна України» та «Про управління об`єктами державної власності" не наділений повноваженнями здійснювати перевірки щодо виявлення майна загальносоюзних громадських об`єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, яке є державною власністю та підлягає витребуванню в судовому порядку, а також стосовно встановлення осіб, у власності яких може перебувати таке майно, у зв`язку з чим ФДМУ не вживалися у судовому порядку заходи, спрямовані на скасування реєстрації права власності ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» та забезпечення реєстрації права власності за державою в особі ФДМУ на об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресами: м. Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В.
		28.11.2019 Прокурор також отримав листа Регіонального відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях від 22.11.2019 № 10-08-01695, в якому останнє у відповідь на запит Прокурора щодо відчуження майна санаторію ім. Пирогова надало інформацію про власників об`єктів нерухомого майна, які знаходяться за адресами: м. Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В.
		03.12.2019 прокурор, в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» оформив повідомлення № 05/1-681вих19, яким проінформував ФДМУ про те, що найближчим часом до суду буде скеровано позовну заяву в інтересах держави в особі ФДМУ до ПРАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ» та реєстратора про визнання незаконними та скасування рішень реєстратора про реєстрацію права власності, скасування записів про право власності на нерухоме майно та визнання права власності держави на нерухоме майно об`єднання санаторно-курортних закладів на курорті «КУЯЛЬНИК» (санаторій імені Пирогова) загальною площею 102 643,4 кв. м, розташоване за адресами: м. Одеса, вул. Лиманна, 152, 170, 170-А, 170-Б, 170-В. На підтвердження направлення цього повідомлення ФДМУ прокурор надав реєстр від 04.12.2019, а 05.12.2019 прокурор звернувся до суду з цим позовом. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18, вирішуючи виключну правову проблему щодо представництва інтересів держави прокурором, зробила такі висновки: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Так, у даній справі №916/3620/19 Верховний Суд, переглядаючи станову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.03.2021, зазначив, що, дійшовши висновку про недотримання прокурором розумних строків, які надають можливість відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишились обставини того, що ФДМУ був обізнаний про таке порушення інтересів, яке відбулось раніше звернення прокурора до позивача з повідомленням про намір подати до суду позов. На підставі чого Верховний Суд встановив обґрунтованість підстав для звернення прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ. 
		За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд зазначає про правомірність звернення прокуратури з позовом та про наявність у останньої підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. 
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Згідно ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ч.1 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Як передбачено п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		За приписами п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.
		Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. (ч.1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Згідно ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
		Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Отже, за змістом ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно, прокуратура стверджує, що державну реєстрацію права приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на спірне нерухоме майно проведено на підставі акту приймання-передачі майна від 24.01.1992 та технічних паспортів, які не входять в перелік необхідних документів, передбачених ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також не підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
		Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
		Згідно в п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
		В п.42 вищезазначеного Порядку (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються, зокрема, технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.
		Пунктом 48 вищезазначеного Порядку (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються, зокрема, акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна.
		Суд звертає увагу, що відповідно до положень ст. 28 Цивільного кодексу Української РСР (діючого на момент створення ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ»), юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР. 
		Згідно ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» (діючого на момент створення ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ»), акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору.
		Також ст. 12 вищевказаного закону передбачено, що товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;
		Відповідно до ст. 13 вищевказаного закону, вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.
		Згідно ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
		Пунктом 1 частини 1 статті 44 Цивільного кодексу Української РСР, повинні укладатись у письмовій формі, зокрема, угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами.
		Отже, зазначеними нормами спростовуються доводи прокуратури та Фонду державного майна України щодо неправомірності проведеної державної реєстрації права приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на спірне нерухоме майно на підставі акту приймання-передачі майна від 24.01.1992 та технічних паспортів, оскільки такі документи є необхідними для державної реєстрації та передбачені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також, в свою чергу, акт приймання-передачі майна від 24.01.1992, в розумінні норм цивільного законодавства, діючого на той час, є правочином, яким було передано засновниками у власність ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» відповідне майно, отже такий акт може підтверджувати набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
		При цьому, суд погоджується із доводами Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) щодо недоведеності та необґрунтованості прокурором та ФДМУ яким чином Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) порушено інтереси держави та щодо відсутності правонаступництва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від державного реєстратора КП «АГЕНЦІЯ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 викладено правову позицію: «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
		Крім цього, прокуратурою позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно належить до державної власності в силу законодавчих положень, а державна реєстрація права приватної власності свідчить про невизнання відповідачем-1 права власності держави на таке майно.
		Так, серед правових підстав належності спірного майна до державної власності, прокуратура визначає Постанову від 23 квітня 1960 року №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР», Перелік організацій, установ і підприємств, які за станом на 24.08.1991 знаходились у віддані Української Республіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України Загальної конфедерації профспілок СРСР (колишнього ВЦРПС), Закон України «Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991, Постанову Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992, Постанову Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1992, а також Постанову Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990, якою було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.
		В той же час, прокуратура наголошує, що не потребує доказування та обставина, що комплекс будівель і споруд санаторію ім. Пирогова є державною власністю, оскільки такий преюдиційний висновок викладений у рішенні Господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі №16-13-28/17-438-2011.
		Між тим, суд зазначає про помилковість тверджень прокуратури та зауважує, що у справі №16-13-28/17-438-2011 судом встановлено право державної власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Одеса, Овідіопольська дуга, 3, що складаються з: адміністративної будівлі (літера "А"); медичної (літера "Б"), технічної служби (літ. "В"); ангару (літ. "Г"); складу (літера "Д"); боксу (літера "Е"); мостіння №7; огорожі №8, в той час як предметом розгляду у даній справі є майно, розташоване за адресою: Одеса, вул. Лиманна, будинок 152; 170; 170-А, 170-Б, 170-В, та прокуратурою чи ФДМУ не доведено належними та допустимими доказами тотожності такого майна.
		За таких обставин суд не приймає до уваги обставини, що встановлені у рішенні Господарського суду Одеської області від 19.11.2013 у справі №16-13-28/17-438-2011, оскільки такі обставини стосуються різного предмету спору та не можуть бути преюдиційними до даної справи.
		Крім того, суд зауважує, що прокуратурою та ФДМУ не доведено належними та допустимими доказами передачу саме цього спірного майна, що є предметом розгляду у даній справі, у відання Української республіканської ради профспілок, на виконання Постанови від 23 квітня 1960 року №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР», оскільки як було встановлено судом, додатком №1 до вказаної постанови не було передбачено конкретно визначеного нерухомого майна, яке підлягало передачі, а також інформація щодо створення санаторію ім. Пирогова у 1977 році, яка міститься у додатку до акта приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» від 24.01.1992, викликає сумніви про існування спірного майна на момент передачі профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку відповідно до Постанови від 23 квітня 1960 року №606.
		Додатково суд зазначає, що посилання прокуратури та ФДМУ на Перелік організацій, установ і підприємств, які за станом на 24.08.1991 знаходились у віддані Української Республіканської ради по управлінню курортами профспілок Федерації профспілок України Загальної конфедерації профспілок СРСР (колишнього ВЦРПС) в обґрунтування належності спірного майна до державної власності не заслуговує на увагу, оскільки такий Перелік не є правовстановлюючим документом та включення Санаторія ім. Пирогова до цього Переліку не підтверджує право власності держави на нерухоме майно, яке є предметом розгляду у дані справі.
		Також суд зауважує, що відсутні будь-які документи, з яких би вбачалося, що будь-коли спірне нерухоме майно перебувало у володінні держави, або особи, якій держава передала його у володіння на законній підставі, а також докази щодо обставин, за яких спірне майно вибуло з володіння держави (або особи, якій воно було передане державою у володіння).
		Суд звертає увагу на невизначеність обґрунтування фактичних обставин справи позивачем у тому сенсі, що посилання на передачу державою у відання профспілкам спірного майна на курорті Куяльник не конкретизовані, у складі майна якого саме санаторію на курорті Куяльник (санатоторій ім.Семашко, санаторій ім.К.Маркса, санаторій ім.Леніна, або санаторний пансіонат «Куяльник») могло перебувати спірне майно станом на квітень 1960р.
		Між тим, судом не приймаються до уваги доводи прокурора про незаконність відчуження Федерацією професійних спілок України майна у зв`язку введенням мораторію на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна згідно Постанови Верховної Ради РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 №506, оскільки при дослідженні питань щодо створення ЗАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ» і з`ясуванні правового режиму переданого у статутний фонд останнього майна, судом враховано, що Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.1992, зобов`язано Кабінет Міністрів України в строк до 15.03.1992 визначити перелік об`єктів, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані зі зміною форм власності і власника державного майна з порушенням мораторію, встановленого Постановою Верховної Ради РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 №506, та вжити заходів щодо приведення зазначених договорів у відповідність з цим Законом. Проте, прокурором та позивачем не надано суду належних доказів того, що в строк до 15 березня 1992 року Федерація професійних спілок України була включена до переліку об`єктів, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов`язані зі зміною форм власності і власника державного майна з порушенням мораторію. Крім того, посилання прокурора і позивача на Постанову Верховної Ради РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 р. № 506 до уваги не приймаються, оскільки вона втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі постанови № 2164 від 04.03.1992.
		При цьому суд звертає увагу, що питання правомірності установчих документів та заснування ЗАТ «УКПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на переданому йому майні вже досліджувалось судами, зокрема Рішенням від 20 січня 1997 року у справі №137/7 Вищий арбітражний суд України (у 2001 році перейменований у Вищий господарський суд України) відмовив у задоволенні позову Фонду держмайна до Федерації, Фонду соцстрахування, Укрпрофоздоровниці про визнання недійсними установчих документів Укрпрофоздоровниці. Зазначеним рішенням суду підтверджено право власності Федерації на спірне майно та законність його передання до статутного фонду Укрпрофоздоровниці. Посилаючись на постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року «Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України» та від 4 лютого 1994 року «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», Вищий арбітражний суд України зазначив, що Фонд держмайна не визначив, що саме становило майно відповідно до цих законодавчих актів. Майно, на базі якого було створено Укрпрофоздоровницю, було передано Українській республіканській Раді профспілок, правонаступником якої стала Федерація, як це вбачалося з її установчих документів. Оскільки майно не було передане Всесоюзній центральній раді професійних спілок, на нього не поширювалась дія зазначених постанов. Крім того, з моменту передання майна профспілкам воно не вилучалося державою у встановленому порядку. Право власності профспілок на це майно не оскаржувалося, а отже, було законним. Оскільки спеціальний закон, який регулює правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу, не був прийнятий на момент розгляду справи, законні обмеження для створення АТ «УКПРОФЗДОРОВНИЦЯ» на базі санаторного майна були відсутні. Отже, АТ «УКПРОФЗДОРОВНИЦЯ» була створена законно, підстав для визнання її установчих документів недійсними не було, а твердження ФДМУ, що він був органом управління майном АТ «УКПРОФЗДОРОВНИЦЯ», суперечило закону та обставинам справи.
		17 червня 1997 року колегія з перегляду рішень ВАСУ залишила це рішення без змін. Так, колегія дійшла висновку, що майно, на базі якого була створена АТ «УКПРОФЗДОРОВНИЦЯ», було передано Республіканській раді відповідно до постанови від 23 квітня 1960 року. Воно не перебувало у віданні Всесоюзної ради, а отже, на нього не поширювалась дія постанови від 10 квітня 1992 року. 
		Ухвалою від 22 листопада 2007 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні подання Генерального прокурора України про перегляд постанови від 17 червня 1997 року.
		Отже, Рішенням від 20 січня 1997 року у справі №137/7 Вищим арбітражним судом України було визнано законним правочин, а саме передання спірного майна Федерацією до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, оформленого актом приймання-передачі майна від 24.01.1992.
		Аналогічний висновок викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340.
		Суд вважає за необхідне звернути увагу на рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», в якому ЄСПЛ встановлено суперечність у національній практиці статусу майна Укрпрофоздоровниці, зокрема на суттєві відмінності у висновках, яких дійшли національні суди у цій справі (пункти 28, 31 та 32 Рішення), та висновках в інших судових рішеннях (пункти 20, 21, 23, 42 та 43 Рішення). ЄСПЛ зазначив, що з цих рішень не вбачається існування на національному рівні єдиного підходу щодо статусу майна колишніх профспілок, що контролювалися державою та розташовувались на території УРСР. Крім того, уряд не продемонстрував, що, незважаючи на наявні у цій справі невідповідності у судовій практиці, згодом така практика стала єдиною. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що така ситуація виникла внаслідок відсутності в Україні закону, який би регулював правовий статус розташованого на території України майна всесоюзних громадських організацій колишнього СРСР та передбачав інвентаризацію майна таких організацій. Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність прокуратурою та ФДМУ належними та допустимими доказами належності спірного майна у цій справі до державної власності, а також про необґрунтованість доводів прокуратури та позивача щодо незаконності проведеної державної реєстрації права приватної власності ПАТ «УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ», що свідчить про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.
		Водночас, обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності держави в особі Фонду на спірне майно, Прокурор посилався на статтю 392 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		З урахуванням вказаних норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		З огляду на положення зазначених вище правових норм та принципу диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Згідно ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. їхніх посадових і службових осіб.
		Зі змісту ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		Як передбачено ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
		У даній справі позивач вважає порушеним право власності держави і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передачі такого майна, а інтерес позивача полягає в поверненні державі майна з чужого незаконного, на думку позивача, володіння. Належним способом захисту такого права та інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Водночас у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (аналогічний висновок викладено у пункті 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340).
		З огляду на викладене, судом не вбачається підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності держави на спірне нерухоме майно у зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту цивільних прав.
		Підсумовуючи викладне суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, оскільки ним не представлено суду належних та допустимих доказів підтверджучих право державної власності на спірне майно та незаконність проведеної державної реєстрації права приватної вланості ПАТ "УКРПРОФЗДОРОВНИЦЯ" на таке майно, а також в зв`язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту щодо визнання права власності держави на спірне майно, яким держава фактично не володіє, на підставі чого заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Враховуючи відмову судом у позові, судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
		 
		Керуючись ст.ст. 129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		1.У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
		 
		Повний текст рішення складено 20 червня 2022 р.
		 
		 
		Суддя Ю.М. Невінгловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...