Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 396/269/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2022.
Дата набрання законної сили: 08.06.2022
Номер судового провадження: 61-15407ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 396/269/18
		провадження № 61-15407св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач ? акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
		відповідач- ОСОБА_1 , 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 року у складі судді Шепетька В. І., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л., 
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У лютому 2018 року акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
		 
		Позов мотивований тим, що 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 55207С17 про надання кредиту в сумі 30 000 дол. США з кінцевою датою погашення 26 червня 2028 року. Кредит надавався на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання - для оплати за житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, посвідченого нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 1554.
		 
		27 червня 2007 року між  банком та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, за умовами якого предметом іпотеки є житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами на АДРЕСА_1 
		 
		Позивач зазначав, що ОСОБА_2 , порушуючи зобов`язання за кредитним договором, не сплачував основний борг та проценти за користування кредитом, що призвело до виникнення станом на 16 лютого 2008 року заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 358,08 дол. США.
		 
		22 серпня 2011 року у справі № 2-257/11 Кіровським районним судом м. Кіровограда ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованості у розмірі 39 552,08 дол. США, що еквівалентно 315 772,75 грн за курсом Національного банку України, та судові витрати.
		 
		Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, складеної 06 лютого 2018 року, позивачу стало відомо про те, що 04 березня 2014 року право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_1 .
		 
		Банк просив:
		у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 55207С17, укладеним між АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 у розмірі 31 358,08 дол. США, з яких: прострочена заборгованість в сумі 27 216,66 дол. США, прострочені проценти в сумі 4141,42 дол. США, звернути стягнення на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження;
		встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оцінюючої діяльності,- незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
		виселити із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , яка зареєстрована та/або проживає у житловому будинку, зі зняттям із реєстраційного обліку у Новоукраїнському районному секторі управління державної міграційної служби в Кропивницькій області.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 року позов банку задоволено частково.
		 
		У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року№ 55207С17, укладеним між АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 , у розмірі 31 358,08 доларів США, з яких прострочена заборгованість у сумі 27 216,66 доларів США, прострочені проценти в сумі 4 141,42 доларів США, звернено стягнення на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
		 
		Встановлено початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оцінюючої діяльності - незалежним експертом - на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за безпідставністю. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що тим, що для забезпечення виконання зобов`язань було укладено між банком та ОСОБА_2 іпотечний договір від 27 червня 2007 року № 55207Z17, посвідчений 27 червня 2007 року. Відповідно до пункту 1.3. іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за АДРЕСА_1 . Право власності на предмет іпотеки підтверджено договором купівлі-продажу жилого будинку з відстроченням платежу від 27 червня 2007 року № 1554, що був посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу в Кіровоградській області Українською Н. М. та зареєстрований в Новоукраїнському відділені Ульяновського міжміського бюро технічної інвентаризації 27 червня 2007 року за № 7844/36 (а. с. 18-21). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру  заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 лютого 2018 року стало відомо про те, що 24 березня 2014 року право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 . У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що у зв`язку із тим, що позичальником порушувалися умови кредитного договору, відповідно до умов договору позичальником сплата по кредиту не здійснювалася, станом на 16 лютого 2018 року заборгованість по кредитному договору становить 31585,08 дол. США, із них: прострочений борг - 21 216,66 дол. США, прострочена заборгованість за процентами в сумі 4 141,42 дол. США, а тому є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Не надано доказів, що іпотечне майно було придбане за рахунок кредитних коштів, а лише було предметом застави в рахунок забезпечення виконання зобов`язання, а тому підстави для виселення із іпотечного житла відсутні.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. 
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі банк посилався на те, що підставою виникнення права власності у ОСОБА_1 є рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року, яким розірвано договір купівлі-продажу житлового будинку. Проте на момент укладення іпотечного договору №55207Z17 27 червня 2007 року ОСОБА_2 права власності на спірний житловий будинок не набув, а ОСОБА_1 укладенням зазначеного договору право власності на нього фактично і не втрачала. Суд на зазначені обставини уваги не звернув, задовольнивши позовні вимоги банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, не дослідив момент набуття права власності на спірне іпотечне майно та вирішив справу без залучення ОСОБА_2 до участі у справі, хоча рішення у даній справі безпосередньо впливає на його права та обов`язки.
		 
		Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
		 
		Постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року касаційну скаргу АТ «Укрексімбанк» задоволено частково, постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 26 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи відсутність судового рішення про визнання договору іпотеки недійсним, він є обов`язковим для виконання та породжує передбачені у ньому права і обов`язки. До того ж на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій іпотека зареєстрована у встановленому законодавством порядку, про що зроблені відповідні записи у державних реєстрах. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові з тієї підстави, що на момент укладення договору іпотеки до іпотекодавця не перейшло право власності на предмет іпотеки, є помилковим.
		 
		Касаційний суд вказав, що судами встановлено, що у 2011 році позивач звертався до Кіровського районного суду м. Кіровограда із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2011 року у справі № 2-257/11 позов ПАТ «Укрексімбанк» задоволено та стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрексімбанк» заборгованість у розмірі 39 552,08 доларів США, що еквівалентно 315 772,75 грн за курсом НБУ. У справі, що переглядається, суди не встановили, чи використав банк у 2011 році право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Переглядаючи справу, апеляційний суд належним чином не перевірив наданий банком розрахунок заборгованості та не встановив, чи відбулась зміна строку виконання основного зобов`язання, з урахуванням статті 1050 ЦК України. Встановлення таких обставин має вирішальне значення для правильного визначення розміру заборгованості позичальника за кредитним договором, на задоволення якої звертається стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 року залишено без змін. 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з інформаційної довідки від 06 лютого 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна судом встановлено, що 24 березня 2014 року право власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 . Підставою є рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року, відповідно до якого розірвано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 1554. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями в АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. При укладенні іпотечного договору право власності іпотекодавця підтверджувалося договором купівлі-продажу житлового будинку з відстроченням платежу від 27 червня 2007 року № 1554, що був посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу в Кіровоградській області Українською Н.М. та зареєстрований в Новоукраїнському відділенні Ульяновського міжміського бюро технічної інвентаризації 27 червня 2007 року № 7844/36. Отже, навіть за умови, що договір купівлі-продажу передбачав перехід права власності до іпотекодавця в майбутньому, можливість передання в іпотеку майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, прямо передбачена законодавством. Варто зазначити, що іпотекодавцем виступив позичальник за кредитом, який є особою, що в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» подав докази набуття права власності на нерухоме майно після укладення договору іпотеки.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що АТ «Укрексімбанк»,звернувшись у 2009 році з позовом про дострокове стягнення кредиту, змінило строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим втратило право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом. Визначені позивачем проценти у сумі 4 141,12 дол. США були нараховані після того, як банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, а тому такі проценти не підлягають сплаті за кредитним договором. Таким чином, апеляційний суд зробив висновок суд про те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини рішення визначення загальної суми заборгованості з врахуванням відсотків в розмірі 4141,42 дол. США. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 липня 2021 року, у якій просила: скасувати оскаржені судові рішення; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення договору іпотеки право власності на предмет іпотеки не перейшло від ОСОБА_1 до іпотекодавця - ОСОБА_2 , оскільки умовами договору купівлі-продажу від 27 червня 2007 року було передбачено перехід права власності після повної оплати зі сторони покупця, чого не відбулося, вказаний договір розірваний за рішенням суду, а тому були відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Судами не враховано, що кредит надано в іноземній валюті, спірний будинок має загальну площу 64 кв. м та є для відповідача єдиним місцем постійного проживання, а тому на спірний будинок не могло бути звернуто стягнення відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У своїх рішеннях суди не зазначили початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні, що не відповідає вимогами статті 39 Закону України «Про іпотеку». Судом апеляційної інстанції порушено право відповідача на захист та розглянуто справу без її участі за умови того, що відповідачем подано клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку із неможливістю участі, яка пов`язана із карантинними обмеженнями. Судом не застосовано позовної давності до спірних правовідносин. Суд не залучив до участі у розгляді справи ОСОБА_2 , який є боржником за кредитним договором.
		 
		Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		У січні 2022 року АТ «Укрексімбанк» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що Верховним Судом у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 396/992/18 ухвалено рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 до АТ «Укрексімбанк» про визнання недійним іпотечного договору від 27 червня 2007 року, а тому доводи касаційної скарги щодо незаконності укладення договору іпотеки є безпідставними. У зв`язку із переходом до ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки вона набула статусу іпотекодавця за іпотечним договором та у неї виникли всі права та обов`язки за іпотечним договором. Відповідач не зверталася до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності, а тому доводи касаційної скарги про те, що у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку із спливом позовної давності, безпідставні. Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову (скасування судового рішення, яким позов задоволено). 
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		У січні 2022 року справу № 396/269/18 передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного цивільного суду №601/0/226-22 від 18 травня 2022 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Дундар І. О., судді, які входять до складу колегії: Крат В. І., Краснощоков Є. В., Русинчук М. М., Антоненко Н. О.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 55207С17 про надання кредиту у розмірі 30 000 дол. США з кінцевою датою погашення 26 червня 2028 року.
		 
		Відповідно до умов цього договору банк надав позичальнику кредит у сумі 30 000,00 доларів США з кінцевою датою погашення 26 червня 2028 року для оплати за житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 180 000 грн, згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Українською Н. М. (пункт 2.1 кредитного договору).
		 
		27 червня 2007 року для забезпечення виконання зобов`язань з кредитного договору № 55207С17 між банком та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 55207Z17, посвідчений нотаріально 27 червня 2007 року. 
		 
		Відповідно до пункту 1.3. іпотечного договору від 27 червня 2007 року предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки підтверджено договором купівлі-продажу жилого будинку з відстроченням платежу від 27 червня 2007 року № 1554, що був посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу в Кіровоградській області Українською Н. М. та зареєстрований в Новоукраїнському відділені Ульяновського міжміського бюро технічної інвентаризації 27 червня 2007 року за № 7844/36.
		 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2011 року у справі № 2-257/11 стягнуто із ОСОБА_2 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 552,08 дол. США, що еквівалентно 315 772,75 грн за курсом Національного банку України.
		 
		Згідно з наданим АТ «Укрексімбанк» розрахунком заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 55207С17, укладеним із ОСОБА_2 , станом на 16 лютого 2018 року заборгованість за кредитом договором становила 31 358,08 дол. США, із них: прострочений борг - 27 216,66 дол. США, прострочена заборгованість за процентами - 4 141,42 дол. США.
		 
		Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року в справі № 396/1716/13-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 1554. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 . 
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру  заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 лютого 2018 року право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 24 березня 2014 року.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		У справі за позовом іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки  належним відповідачем є іпотекодавець або особа, яка набула статус іпотекодавця.
		 
		У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (пункт 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку»)
		 
		Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
		 
		Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2022 року в справі № 587/167/21 (провадження № 61-13200св21) зазначено, що:
		«Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
		Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним».
		 
		У справі, що переглядається: 
		суди встановили, що ОСОБА_2 не виконував належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором від 27 червня 2007 року, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на момент звернення банку із цим позовом не погашена;
		04 березня 2014 року право власності на спірний будинок зареєстровано за ОСОБА_1 ;
		за таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що існують правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, проте помилились щодо мотивів в частині підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки;
		звертаючись з позовом, банк зазначав про існування заборгованості у розмірі 31 358,08 дол. США (з яких 27 216,66 дол. США - основний борг, 4 141,12 дол. США - проценти за користування кредитом). Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 серпня 2011 року у справі № 2-257/11 стягнуто із ОСОБА_2 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 39 552,08 дол. США, що еквівалентно 315 772,75 грн за курсом Національного банку України. Таким чином, банк звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту, змінило строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим втратило право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом. Тому суд апеляційної інстанції, при визначенні розміру заборгованості за кредитом, у рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, у розмірі 27 216,66 дол. США, обґрунтовано виходив із того, що зазначені позивачем проценти у сумі 4 141,12 дол. США були нараховані після того, як банк змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором, а тому такі проценти не підлягають сплаті за кредитним договором. Апеляційний суд у мотивувальній частині постанови зробив висновок про наявність правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції шляхом виключення з резолютивної частини рішення визначення загальної суми заборгованості з врахуванням відсотків у розмірі 4 141,42 дол. США, проте не зазначив про вказані висновки у резолютивній частині постанови. Тому судові рішення в оскарженій частині належить змінити та резолютивну частина рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції, підлягає зміні шляхом викладення абзацу 2 резолютивної частини оскарженого рішення суду першої інстанції у наступній редакції: «У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року№ 55207С17, укладеним між АТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_2 , у розмірі 27 216,66 дол. США звернути стягнення на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження».
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що на момент укладення договору іпотеки право власності на предмет іпотеки не перейшло від ОСОБА_1 до іпотекодавця - ОСОБА_2 , оскільки умовами договору купівлі-продажу від 27 червня 2007 року було передбачено перехід права власності після повної оплати зі сторони покупця, чого не відбулося, вказаний договір розірваний за рішенням суду, а тому відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
		 
		В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
		 
		Аналіз статті 367 ЦПК свідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.
		 
		Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
		 
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		 
		Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі N 925/1351/19 (провадження N 12-35гс21) вказано, що:
		«добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно».
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		 
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
		 
		Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання, і має бути направлений на встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків.
		 
		У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
		 
		За загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Тобто, по-перше, регулююча сила договору стосується його сторін. По-друге, в певних випадках не сторона договору може наділятися правами та обов`язками (наприклад, стаття 636 ЦК України, частина перша статті 816 ЦК України). По-третє, законодавець в окремих випадках, з урахуванням того, що інші особи (не сторони договору) не можуть ігнорувати існування договору між сторонами, а також фактичне та правове становище, яке є його результатом, передбачає спеціальні правила при «інтервенції» в «чужі» договірні відносини. Наприклад, договір, укладений стороною корпоративного договору на порушення такого корпоративного договору, є нікчемним, якщо інша сторона за договором знала або мала знати про таке порушення (частина шоста статті 7 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». На рівні норм цивільного законодавства відсутня норма яка б передбачала б нікчемність договору іпотеки чи виключала можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо внаслідок вчинення договору іпотеки відбулося втручання в чужі договірні відносини, зокрема договір купівлі-продажу з відстроченням платежу.
		 
		У справі, що переглядається:
		            суди встановили, що при укладенні іпотечного договору від 27 червня 2007 рокуправо власності ОСОБА_2 (іпотекодавця) підтверджувалося договором купівлі-продажу житлового будинку з відстроченням платежу від 27 червня 2007 року № 1554, вчиненим між ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_1 (продавець), що був посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в Новоукраїнському відділенні Ульяновського міжміського бюро технічної інвентаризації 27 червня 2007 року № 7844/36;
		на момент ухвалення судом першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки: право власності на спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_1 ; було відсутнє рішення суду про спростування презумпції правомірності договору іпотеки.
		 
		За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано звернули стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що кредит надано в іноземній валюті, спірний будинок має загальну площу 64 кв. м та є її єдиним місцем постійного проживання, а тому на спірний будинок не могло бути звернуто стягнення відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» необґрунтовані.
		 
		У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 (провадження № 61-9745св21) зазначено, що: 
		«07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. 13 квітня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, відповідно до якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року. Тобто на момент прийняття апеляційним судом оскаржуваного рішення діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». 
		Однак колегія суддів звертає увагу на те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» лише обмежувала в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності. Тобто, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняв примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Оскільки зазначений Закон на час прийняття оскаржуваного судового рішення не зупиняв дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то не міг бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише унеможливлював вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадали під дію цього Закону на період його чинності. Оскільки на цей час дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив свою чинність, то немає підстав для застосування дії мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно». 
		 
		Доводи касаційної скарги про відсутність в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираження, що не відповідає вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку» необґрунтовані.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц зроблено висновок, що «виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася». 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що судом не застосовано позовної давності колегія суддів відхиляє з таких підстав.
		 
		Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом, за власною ініціативою, застосовуватись не може за жодних обставин.
		 
		У справі, що відповідач про застосування позовної давності в суді першої інстанції не заявляла, а тому в суду були відсутні правові підстави для вирішення питання щодо застосування позовної давності. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено право відповідача на захист та розглянуто справу без її участі за умови того, що відповідачем подано клопотання про перенесення судового засідання, у зв`язку із неможливістю участі відповідача, яка пов`язана із карантинними обмеженнями не можуть бути підставою для скасування судового рішення з таких підстав.
		 
		Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (стаття 372 ЦПК України).
		 
		Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
		 
		У справі, що переглядається:
		відповідач неодноразово подавала до суду клопотання про перенесення судового засідання. 
		суд апеляційної інстанції неодноразово відкладав судові засідання на 08 грудня 2020 року, на 04 лютого 2021 року, на 23 березня 2021 року, на 05 травня 2021 року;
		Останнє судове засідання у справі в суді апеляційної інстанції відбулося 19 липня 2021 року. Про дату, час та місце судового засідання відповідач була повідомлена належним чином, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. 
		19 липня 2021 року ОСОБА_1 подала клопотання про перенесення судового засідання, у якому зазначала про неможливість прийняти участь у судовому засіданні, у зв`язку із похилим віком та станом здоров`я. 
		з урахуванням неодноразового відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, оскільки поважність причин неявки відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідача не є підставою для скасування оскарженого судового рішення.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд не залучив до участі у розгляді справи ОСОБА_2 , який є боржником за кредитним договором, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
		 
		У постанові Великої Палата Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що «особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі. Отже при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі».
		 
		Тобто, не залучення до участі у розгляді справи ОСОБА_2 , який є боржником за кредитним договором, не вливає на обсяг прав чи обов`язків ОСОБА_1 та не можуть бути підставою для відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		З урахуванням висновків щодо застосування норм права викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі N 925/1351/19 (провадження N 12-35гс21), Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 (провадження № 61-9745св21) колегія суддів вважає, що: судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права; касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в оскарженій частині  змінити шляхом викладення мотивувальних та резолютивної частини рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 28 698,26 грн до закінчення касаційного провадження. Тому з ОСОБА_1 на користь держави необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 28 698,26 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		 
		Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 року, залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 липня 2021 року, змінити, виклавши пункт 2 його резолютивної частини в такій редакції: «У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року№ 55207С17, укладеним між акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_2 , у розмірі 27 216,66 дол. США звернути стягнення на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження».
		 
		Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 28 698,26 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат 
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко 
		 
		                                                                                                        І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                                        М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...