Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/14142/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання ринків фінансових послуг, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.06.2022. Зареєстровано: 22.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2022.
Дата набрання законної сили: 21.06.2022
Номер судового провадження: К/9901/25607/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 червня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа №826/14142/18
		адміністративне провадження № К/9901/25607/19  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Рибачука А.І.,
		суддів: Мороз Л.Л.,  Бучик А.Ю., 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу №     826/14142/18
		за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Таскомбанк», про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019, ухвалене у складі головуючого судді Каракашьяна С.К., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2019, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Карпушової О.В., суддів Губської Л.В., Епель О.В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. 31.08.2018 ОСОБА_1 звернулася до суду з позов, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного Банку України (далі - НБУ) від 01.03.2018 №134рш/бт «Про невідповідність керівника Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» вимогам законодавства України» у частині визнання невідповідності її як Голови правління банку вимогам законодавства. 
		В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення: керувався нормою, яка не діяла на момент вчинення Публічним акціонерним товариством «Таскомбанк» (далі - ПАТ «Таскомбанк») порушення; у порушення вимог пункту 9 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не забезпечив їй права на участь у цьому процесі.
		2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 20.02.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2019, відмовив у задоволенні позовних вимог.
		3. 04.09.2019 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Окрім того, скаржниця заявила клопотання про зупинення дії рішень судів попередніх інстанцій до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. 
		4. Верховний Суд ухвалами від 19.09.2019 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, витребував матеріали справи з суду першої інстанції, а також відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень у цій справі.
		5. 01.10.2019 до суду касаційної інстанції надійшов відзив на вказану касаційну скаргу, в якому НБУ просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		6. Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 08.02.2020, відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №     460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», що набрав чинності у зазначену вище дату. 
		ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		7. Суди встановили, що 30.01.2018 НБУ склав акт про результати безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу щодо перевірки дотримання ПАТ «Таскомбанк» вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
		За висновками цього акта встановлено ознаки здійснення ПАТ «Таскомбанк» ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу; порушення вимог частини першої статті 10 та частини першої статті 11 Закону України від 14.10.2014 №     1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон №     1702-VII).
		23.02.2018 НБУ на підставі статті 73 Закону України від 07.12.2000 №     2121-III «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №     2121-III) прийняв рішення про застосування до ПАТ «Таскомбанк» штрафу у розмірі 6     080     000,50 грн.
		01.03.2018 НБУ прийняв рішення №134рш/бт «Про невідповідність керівника ПАТ     «Таскомбанк» вимогам законодавства України».
		Рішення НБУ від 01.03.2018 прийнято на підставі статті 42 Закону №     2121-III; Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.09.2011 № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2011 за №     1203/19941 (далі - Положення №     306); Регламенту Правління Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.10.2015 № 680 (зі змінами).
		Цим рішенням визнано, що ОСОБА_1 , яка є головою правління ПAT «Таскомбанк», не відповідає вимогам законодавства України, оскільки не забезпечила належного виконання своїх посадових обов`язків, що призвело до порушення ПAT «Таскомбанк» вимог Закону №     1702-VII та здійснення ПAT «Таскомбанк» ризикової діяльності.
		ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ  
		8. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що редакції статті 42 Закону №     2121-III, які діяли, як до 01.01.2018, так і після цієї дати, встановлюють право НБУ здійснювати заміну керівника банку, якщо він не відповідає певним вимогам, зокрема: невідповідність професійної придатності та репутації (до 01.01.2018), або не забезпечення належного виконання посадових обов`язків, що призвело до порушення банком вимог законодавства (після 01.01.2018). Окрім того, суд першої інстанції виходив із того, що жодною нормою чинного законодавства не передбачено обов`язку НБУ здійснювати розгляд питання щодо заміни керівника за участю останнього.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на помилковість висновків судів попередньої інстанції щодо відсутності підстав для скасування оспорюваного рішення НБУ, оскільки при його прийнятті останній керувався нормою, яка не діяла на момент вчинення ПАТ «Таскомбанк» порушення; у порушення вимог пункту 9 частини третьої статті 2 КАС України не було забезпечено її права на участь у процесі прийняття оскаржуваного рішення.
		V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		10. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, виходить із наступного.
		11. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		12. За правилами пунктів 1, 9 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		13. За правилами статті 4 Закону №     2121-III Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. 
		14. За змістом статті 42 Закону №     2121-III (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) керівники банку повинні відповідати кваліфікаційним вимогам щодо ділової репутації та професійної придатності. 
		Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. 
		Професійна придатність керівника банку визначається як сукупність знань, професійного та управлінського досвіду особи, необхідних для належного виконання посадових обов`язків керівника банку з урахуванням бізнес-плану та стратегії банку, а також функціонального навантаження та сфери відповідальності конкретного керівника банку.
		Національний банк України має право вимагати заміни будь-кого з керівників банку, якщо він не відповідає вимогам щодо ділової репутації, а щодо незалежних директорів - також/або вимогам щодо незалежності, та/або якщо керівник банку не забезпечує належного виконання своїх посадових обов`язків, що призвело до порушення банком вимог законодавства, виявлених під час здійснення банківського нагляду у порядку, визначеному цим Законом. Банк зобов`язаний вжити заходів щодо заміни такого керівника банку у порядку, визначеному Національним банком України.
		15. Ця норма, у редакції, чинній до 06.01.2018, встановлювала, зокрема, що Національний банк України має право вимагати заміни будь-кого з керівників банку, якщо його професійна придатність та ділова репутація не відповідають вимогам цього Закону.
		16. На виконання вимог Закону №     2121-III з метою визначення, зокрема професійної придатності та ділової репутації керівників банку, прийнято Положення №     306 (чинне на час виникнення спірних правовідносин).
		17. За правилами пункту 6.1. глави 6 розділу VII Положення № 306 Національний банк здійснює контроль за відповідністю професійної придатності та ділової репутації керівників банку вимогам законодавства України протягом усього часу їх перебування на цих посадах.
		18. При цьому положеннями пункту 6.2. глави 6 розділу VII Положення № 306 передбачено, що Національний банк визначає відповідність професійної придатності та ділової репутації керівників банку вимогам законодавства України під час погодження кандидатур цих осіб на посади відповідно до вимог цього Положення, нормативно-правового акта Національного банку щодо здійснення фінансового моніторингу та нормативного акта Національного банку щодо проведення тестування керівників банку та протягом усього часу їх перебування на зазначених посадах.
		19. У свою чергу, Національний банк може прийняти рішення про розгляд питання про відповідність/невідповідність ділової репутації керівників банку вимогам законодавства України в разі наявності хоча б однієї з таких підстав:
		застосування заходів впливу (санкцій)/пред`явлення вимог до банку або його керівників;
		виявлення конфлікту інтересів керівника банку;
		невиконання банком своїх прострочених зобов`язань протягом п`яти робочих днів;
		недотримання банком вимог та обмежень, установлених Національним банком;
		виявлення недоліків у системі внутрішнього контролю банку, у тому числі в управлінні ризиками у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
		неподання документів на письмову вимогу уповноважених працівників Національного банку, приховування рахунків, документів, активів;
		виявлення Національним банком ознак відсутності бездоганної ділової репутації керівників банку, передбачених цим Положенням, або фактів, що можуть свідчити про професійну непридатність керівника банку;
		виявлення ознак здійснення банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;
		наявності судового рішення, що набрало законної сили, згідно з яким особу притягнуто до кримінальної відповідальності. (пункт 6.3. глави 6 розділу VII Положення № 306).
		20. За результатами розгляду питання щодо ділової репутації Національний банк приймає рішення про відповідність або невідповідність керівника банку вимогам законодавства України.
		Правління Національного банку приймає рішення про невідповідність керівника банку вимогам законодавства України в разі наявності такої підстави, як порушення банком вимог банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, внаслідок дій або бездіяльності такої особи (пункт 6.5 глави 6 розділу VII Положення № 306).
		21. Ураховуючи наведене, стаття 42 Закону №     2121-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наділяє Національний банк України правом вимагати заміни керівника банку у випадку незабезпечення належного виконання ним своїх посадових обов`язків, що призвело до порушення банком вимог законодавства.
		22. При цьому Положенням № 306 передбачена процедура прийняття рішення щодо розгляду питання про відповідність/невідповідність ділової репутації керівників банку вимогам законодавства України, відповідно до якої Національний банк України спочатку приймає рішення про розгляд питання про відповідність/невідповідність ділової репутації курівника банку вимогам законодавства в разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених пунктом 6.3. глави 6 розділу VII цього Положення, а за результатами розгляду питання щодо ділової репутації Національний банк приймає рішення про невідповідність керівника банку вимогам законодавства України в разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених пунктом 6.5. глави 6 розділу VII цього Положення.
		23. Оспорюваним рішенням позивачку було визнано такою, що не відповідає вимогам законодавства України, оскільки вона не забезпечила належного виконання своїх посадових обов`язків, що призвело до порушення ПАТ «Таскомбанк» вимог Закону №     1702-VII. Підставою для розгляду цього питання було застосування до ПАТ     «Таскомбанк» заходу впливу у вигляді накладення штрафу.
		24. У разі наявності наведених у пункті 6.3 Положення № 306 підстав Національний банк приймає рішення про розгляд питання про відповідність/невідповідність ділової репутації керівників банку вимогам законодавства України.
		25. Водночас відповідачем такого рішення прийнято не було, що є порушенням наведеної у Положенні № 306 процедури.
		26. При цьому, положеннями наведеного вище нормативно-правого акта визначено, що перевірка відповідності професійної придатності та ділової репутації керівників банку вимогам законодавства України здійснюється в порядку фінансового моніторингу та їх тестування, які можуть відбуватись протягом усього часу їх перебування на зазначених посадах.
		27. Матеріали справи не місять відомостей про додержання НБУ процедури під час визнання позивачки такою, що не відповідає професійній придатності та діловій репутації.
		28. Разом з цим правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
		29. Дотримання процесових, у тому числі, процедурних норм, є юридичною вимогою, згідно з якою держава, яка керується принципом верховенства права (мірило правовладдя), повинна поважати і враховувати права особи, а також визначати процедурні межі здійснення повноважень органами публічної влади. 
		30. Таким чином, встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи. Тим більше у випадку, коли її ділова репутація ставиться під сумнів.   
		31. Оцінюючи доводи позивачки щодо порушення вимог пункту 9 частини третьої статті 2 КАС України внаслідок незабезпечення її права на участь у процесі прийняття оспорюваного рішення, суд першої інстанції виходив із того, що обов`язку здійснювати розгляд питання щодо заміни керівника за участю останнього, чинним законодавством не передбачено.
		32. Переглядаючи справу, апеляційний суд не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині та не надав оцінки доводам позивача щодо цього питання, пославшись на рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Руіз проти Іспанії».
		33. Водночас одним із основних доводів позивачки щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення - є порушення її права на участь у прийнятті цього рішення.
		34. На думку колегії суддів, ухвалюючи рішення у цій справі, суди помилково не врахували базові принципи, дотримання яких може свідчити про відсутність порушень з боку суб`єкта владних повноважень та належний захист порушених прав.
		35. Так, за правилами пункту 9 частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		36. Зазначене узгоджується з проголошеним Резолюцією (77) 31 Комітету Міністрів про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади правом «бути заслуханим» (право на розгляд), за змістом якого - стосовно адміністративного акту, який, з огляду на свій характер, може негативно впливати на права, свободи чи інтереси особи, якої він стосується, така особа може подати факти та аргументи, і, якщо необхідно, докази, які відповідний адміністративний орган влади повинен прийняти до розгляду.
		37. На думку колегії суддів, порушення права особи на участь у процесі прийняття рішення свідчить про недотримання процедури прийняття оскаржуваного рішення, що є підставою для визнання його протиправним та скасування, оскільки таке порушення безпосередньо впливає на зміст прийнятого рішення.
		38. Позбавлення особи можливості взяти участь у прийнятті рішення, яке стосується її безпосередньо, є істотним порушенням процедури такого розгляду, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення.
		39. З урахуванням наведеного, суди дійшли помилкового висновку про відсутність порушення встановленої законом процедури та належне виконання відповідачем своїх повноважень, здійснення їх у спосіб, передбачений законом, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
		40. Відповідно до пункту 6.4 Положення №     306 Національний банк має право запросити на зустріч керівника банку для визначення відповідності професійної придатності та ділової репутації керівника банку вимогам законодавства України.
		У разі неявки керівника банку, який був запрошений до Національного банку, без поважних причин Національний банк має право розглянути питання щодо професійної придатності та ділової репутації за його відсутності та прийняти відповідне рішення.
		41. Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що праву керівника банку на участь у процесі прийняття рішення щодо нього кореспондує обов`язок Національного банку України щодо реалізації цього права.
		42. Не врегулювання статтею 42 Закон №     2121-III питання участі керівника банку під час прийняття рішення про його заміну та зміст пункту 6.4. глави 6 розділу VII Положення № 306, не свідчить про обмеження права особи на участь у процесі прийняття рішення щодо неї.
		43. Крім того, зі змісту Положення №     306 вбачається, що внаслідок прийняття рішення про невідповідність керівника банку вимогам законодавства ділова репутація позивачки втрачає свою бездоганність на 5 років із дня прийняття такого рішення Національним банком, що впливає на можливість обіймати аналогічну посаду та може свідчити про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		44. Професія є складовою права на приватне життя, що підтверджується усталеною практикою ЄСПЛ. Зокрема рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява №     21722/11).
		45. У пункті 165 цього Рішення суд зазначає, зокрема, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом» (див. рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom), заява № 2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (<…>), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Схожим чином, звільнення з посади було визнане втручанням у право на повагу до приватного життя (див. рішення від 19 жовтня 2010 року у справі «Озпінар проти Туреччини» (<…>), заява № 20999/04, пп. 43-48). Насамкінець, стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (А. v. Norway), заява № 28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року).
		46. У пункті 266 Рішення ЄСПЛ у рішенні від 17.10.2019 у справа «Полях та інші проти України» (Заява №     58812/15 та 4 інші заяви) зазначено, що втручання відповідає статті 8 Конвенції лише, якщо воно здійснювалося «згідно із законом» і було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї або більше цілей, зазначених у другому пункті.
		Аспектами, які мають враховуватись під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (див. рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (див., наприклад, у контексті     статті 3     Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (<…>) [GC], заява № 58278/00, пункти 22-28, 116-136, ЄСПЛ 2006-IV). Втім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення     статей 8     і     11     Конвенції (пунктм293).
		Застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (пункт 294).
		Суд усвідомлює контекст зазначених Урядом подій, про які зазначалося у заяві про відступ від зобов`язань, та готовий врахувати його (там само, пункт 71). Але передбачувано нагальний характер застосованих відповідно до     Закону «Про очищення влади» заходів нівелюється тим, що вони були застосовані до заявників не умовно або тимчасово, а на десять років. Навіть припустивши, що певні кадрові зміни були невідкладним питанням, ніщо не свідчило, що ситуація залишалася б такою нестабільною упродовж відповідного періоду, що перешкоджала би детальному аналізу особистої ролі кожної посадової особи та на підставі цього аналізу поетапній відмові від таких невідкладних заходів на пізніших етапах (пункт 307).
		Коротко кажучи, не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві (пункт 323). Отже, було порушено     статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників (пункт 324).
		47. У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №     29979/04) Європейський суд з прав людини визначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
		48. Окрім того, суди попередніх інстанцій помилково не звернули уваги на те, що підставою для визнання ОСОБА_1 такою, що не забезпечила виконання своїх посадових обов`язків, в оскаржуваному рішенні НБУ визнано, зокрема порушення, вчинені ПАТ «Таскомбанк» ще до призначення її керівником банку.
		49. Ураховуючи наведене, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для скасування оспорюваного рішення.
		50. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		51. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі не відповідають.
		52. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		53. За правилами частини першої статті 353 КАС України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		54. За правилами частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 139, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2019 скасувати, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
		Визнати противним та скасувати рішення Правління Національного Банку України від 01.03.2018 №134рш/бт «Про невідповідність керівника Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» вимогам законодавства України» у частині визнання невідповідності її як Голови правління банку вимогам законодавства.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України 3171,60 грн (три тисячі сто сімдесят одна гривня шістдесят копійок) судових витрат.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		 
		 
		...........................
		 
		 
		 
		...........................
		 
		 
		 
		...........................
		А.І. Рибачук
		Л.Л. Мороз 
		 А.Ю. Бучик ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...