Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/9396/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 22.06.2022. Зареєстровано: 23.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2022.
Дата набрання законної сили: 09.06.2022
Номер судового провадження: 22-ц/811/3878/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 466/9396/16-ц                    Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.  
		Провадження № 22-ц/811/3878/21             Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		   09 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Копняк С.М.,
		суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
		секретар судового засідання - Юзефович Ю.І.,
		з участю представника апелянта адвоката Дуди І.П., прокурора Турчина І.Я.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , підписану її представником адвокатом Дудою Іриною Петрівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2021 року (повний текст складено 11 жовтня 2021 року) у справі за позовом заступника прокурора Львівської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, про визнання недійсним рішення Брюховицької селищної ради № 628 від 02.07.2015 та договору оренди земельної ділянки, приведення земельної ділянки у попередній стан та зобов`язання повернути об`єкт оренди,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		в листопаді 2016 року заступник прокурора Львівської обласної прокуратури звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
		- визнати недійсним рішення Брюховицької селищної ради № 628 від 02 липня 2015 року «Про надання в оренду земельної ділянки для влаштування зони відпочинку по АДРЕСА_1 ; 
		- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300:08:002:0005, загальною площею 4,5 га у АДРЕСА_1 , укладений Брюховицькою селищною радою з ОСОБА_1 04 серпня 2015 року; 
		- зобов`язати ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення огорожі (паркану) за власний рахунок;
		- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 4,5 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:08:002:0005 - територіальній громаді в особі Брюховицької селищної ради (правонаступником якої є Львівська міська рада).
		В обґрунтування позову зазначав, що Брюховицькою селищною радою 02 липня 2015 року прийнято рішення № 628 «Про надання в оренду земельної ділянки для влаштування зони відпочинку по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення, 04 серпня 2015 року Брюховицька селищна рада уклала договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,5 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:08:002:0005 з ОСОБА_1 терміном на 25 років. 13 серпня 2015 року вказаний договір оренди зареєстрований органом реєстрації Львівською міською управління юстиції, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 10826617. 04 серпня 2015 року за актом приймання-передачі об`єкта оренди на підставі рішення Брюховицької селищної ради № 628 від 02 липня 2015 року «Про надання в оренду земельної ділянки для влаштування зони відпочинку по АДРЕСА_1 », ОСОБА_1 передано земельну ділянку 4,5 га, що знаходиться за вищевказаною адресою. Вважає, що дане рішення прийнято та підписано з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого воно є незаконним, та повинно бути визнано недійсним, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню на користь територіальної громади в особі вказаного органу місцевого самоврядування. Вказує на те, що згідно з пунктом 2 Договору оренди землі від 04 серпня 2015 року передано в оренду земельну ділянку загальною площею 4,5 га, з яких 4,4667 га для влаштування зони відпочинку і 0,0333 га для будівництва кафе. Наведене положення договору суперечить рішенню Брюховицької селищної ради від 02 липня 2015 року № 628 «Про надання в оренду земельної ділянки для влаштування зони відпочинку по АДРЕСА_1 », оскільки за його змістом право будівництва кафе на частині спірної ділянки не передбачене, а згідно спірного рішення земельну ділянку площею 4,5 га надано ОСОБА_1 лише для влаштування зони відпочинку, що відноситься до земель рекреаційного призначення. Жодних рішень щодо зміни цільового призначення частини спірної земельної ділянки на землі житлової та громадської забудови місцевою радою не приймалось. Відтак, при укладенні договору оренди землі головою Брюховицької селищної ради фактично змінено цільове призначення землі. Також при прийнятті оскаржуваного рішення порушено вимоги статті 123 Земельного кодексу України, адже передача земельної ділянки відбулась без затвердженої у встановленому порядку документації із землеустрою. Враховуючи те, що водний об`єкт з часу оренди земельної ділянки перебував у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_1 без укладеного належним чином договору оренди земель водного фонду та самого водного об`єкта, орендна плата за користування ним не нараховувалась та не сплачувалась, що призвело до недоотримання коштів бюджетом. Окрім того, водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Як встановлено доступ до спірної земельної ділянки огороджений, вільний доступ до неї відсутній, чим також порушено право громадян на користування водоймою (ставком). Звертає увагу на те, що відповідно до протоколу огляду від 04 вересня 2016 року ОСОБА_1 здійснено будівництво паркану по периметру орендованої земельної ділянки, що унеможливлює вільний доступ громадян до водного об`єкту - озера № 1, що є порушенням статті 88 Водного кодексу України. Оскільки на орендованій земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, належного відповідачці, земельна ділянка не могла бути передана в оренду поза межами процедури конкурсних земельних торгів.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2021 року позовні вимоги заступника прокурора Львівської обласної прокуратури до ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, договору оренди земельної ділянки, приведення земельної ділянки у попередній стан та зобов`язання повернути об`єкт оренди задоволено повністю.
		Визнано недійсним рішення Брюховицької селищної ради № 628 від 02 липня 2015 року «Про надання в оренду земельної ділянки для влаштування зони відпочинку по АДРЕСА_1 .
		Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300:08:002:0005, загальною площею 4,5 га у АДРЕСА_1 , укладений Брюховицькою селищною радою з ОСОБА_1 04 серпня 2015 року.
		Зобов`язано ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення огорожі (паркану) за власний рахунок.
		Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, загальною площею 4,5 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:08:002:0005, територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
		Стягнуто солідарно з Львівської міської ради, ОСОБА_1 , на користь Львівської обласної прокуратури 93 563 грн 98 коп. судового збору.
		Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 оскаржила таке в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
		В апеляційній скарзі зазначає, що на підставі оскаржуваного рішення від 02 липня 2015 року № 628, між Брюховицькою селищною радою та ОСОБА_2 04 серпня 2015 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,5 га у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610166300:08:002:0005 терміном на 25 років. В оскаржуваному рішенні суд звертає увагу на пункт 2 даного договору, проте, поза його увагою залишився пункт 4 згаданого рішення, згідно якого ОСОБА_1 зобов`язано оформити в користування на умовах оренди водний об`єкт, який розташований на земельній ділянці. За адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 4610166300:08:002:0005 загальною площею 4,5 га, в тому числі з водоймою загальною площею 1,8200 га., а не площею 4,4667 га, як зазначено на сторінці 4 оскаржуваного рішення. 05 травня 2017 року Брюховицькою селищною радою з ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки від 04 серпня 2015 року - Договір № 2 оренди водного об`єкта загальною площею 1,8200 га, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 4610166300:08:002:0005 строком на 23 роки та 3 місяці. Вказаним договором передбачено, що для влаштування зони відпочинку виділено 4,4667 га та для будівництва кафе передбачено земельну ділянку площею 0,0333 га. Під час розгляду справи встановлено, що земельна ділянка, з кадастровим номером 4610166300:08:002:0005 загальною площею 4,5 га обгороджена дерев`яною огорожею. Однак, Брюховицькою селищною радою з ОСОБА_1 05 травня 2017 року укладено додаткову угоду щодо оренди водного об`єкта. 21 вересня 2015 року виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради прийнято рішення № 1279 «Про надання дозволу на облаштування прилеглої території та закріплення об`єктів благоустрою за юридичними особами в смт Брюховичі», відповідно до якого, за ОСОБА_1 закріплено та надано дозвіл на облаштування прилеглої території до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , згідно доданого плану для її утримання та догляду, зобов`язано ОСОБА_1 в термін до 25 жовтня 2015 року облаштувати прилеглу територію мощенням твердим покриттям (бруківка), огорожею легких металевих конструкцій (сіткою) для запобігання її засмічення, збір атмосферних вод через дощоприймачі відвести у водовідвідну канаву, дану територію привести в належний санітарний стан. Відтак, спорудження огорожі не було самовільним, оскільки таке проводилось на виконання рішення органу місцевого самоврядування. На думку апелянта, задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання знести огорожу (паркан) за власний рахунок ОСОБА_1 не призведе до відновлення стану земельної ділянки, який існував, що є неналежним способом захисту можливого порушеного права. Окремо звертає увагу на те, що земельна ділянка кадастровий номер 4610166300:08:002:0005 до моменту укладення договору оренди із ОСОБА_1 була сформована, інформація про неї була занесена до державного земельного кадастру, оскільки на підставі рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 104 земельна ділянка була надана в строкове платне користування ФОП ОСОБА_3 , загальною площею 4,5 га, з яких 4,4667 га для влаштування зони відпочинку і 0,0333 га. для будівництва кафе. Рішенням Брюховицької селищної ради від 07 липня 2007 року № 231 термін дії договору оренди було продовжено на 10 років. Договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 21 вересня 2007 року № 10143 було зареєстровано у Львівській регіональній філії Центру державного земельного кадастру 06 лютого 2008 за № 044:08:438:00002 кн. 04-7. 28 жовтня 2014 року ОСОБА_3 відчужив будівлю літ «Б» (сауна) гр. ОСОБА_4 , яка 25 червня 2015 року відчужила дану будівлю на підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_1 . Як наслідок, у зв`язку із переходом права власності на об`єкт нерухомого майна, рішенням Брюховицької селищної ради від 02 липня 2015 року № 627 розірвано договір оренди сформованої земельної ділянки із ФОП ОСОБА_3 та на підставі Рішення Брюховицької селищної ради від 02 липня 2015 року дану земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_1 . На виконання цього рішення і було укладено оспорюваний договір, який зареєстрований у встановленому порядку. Проте, судом безпідставно не застосовано до правовідносин, що склалися приписи статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України. Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що на замовлення відповідача було проведено земельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта № 01/06-21, яким встановлено, що площа земельної ділянки 4,5 га за адресою АДРЕСА_1 , на якій розташовано готельно-відпочинковий комплекс є достатньою для функціонування за цільовим призначенням даного комплексу та забезпечення дотримання усіх необхідних для цього нормативних вимог. У висновку також зазначено, що розміри земельних ділянок та їх складових обумовлюються функціональним використанням (призначенням) і обґрунтуванням раціонального (ефективного) використання землі, будівельними, протипожежними, санітарними та іншими нормами з урахуванням придатності й цінності конкретної території. Зменшення розміру земельної площі ділянки чи зміна геометричних розмірів меж земельної ділянки призведе до порушень наведених вище вимог, та неможливості експлуатації комплексу за призначенням. Враховуючи зазначене, безпідставними є висновки суду в частині того, що посадовими особами Брюховицької селищної ради при вирішенні питання надання в оренду земельної ділянки площею 4,5 га не визначено та не обґрунтовано розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єкту нерухомого майна, що розміщений на земельній ділянці і такий розмір є непропорційним. Оскільки під час провадження справи в суді першої інстанції, позивачем не подано заяви про забезпечення позову, проведення орендарем будівельних чи інших робіт на земельній ділянці, що була передана в оренду, є правомірним.    Судом безпідставно не прийнято до уваги те, що відповідно до паспорту водойми, наявної на вказаній земельній ділянці, прибережна захисна смуга в натуру не винесена, та проект встановлення водоохоронної зони органом місцевого самоврядування не розроблявся, однак, відповідно до вимог чинного законодавства, прибережна захисна смуга водойм площею до 3 га становить 25 метрів. Оскільки, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Звертає увагу й на те, що питання сплати орендної плати під час розгляду справи по суті взагалі не досліджувалось судом. Попри те, що в матеріалах справи наявна копія договору № 2 оренди водного об`єкта загальною площею 1,8200 га, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 4610166300:08:002:0005 строком на 23 роки та 3 місяці, який оглядався під час дослідження доказів, суд безпідставно стверджує, що відповідач не сплачувала кошти за земельну ділянку під водним об`єктом. Станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 сплачена оренда плата за користування земельною ділянкою під водним об`єктом на підставі договору № 2 оренди водного об`єкту включно до 31 грудня 2021 року, заборгованість по орендній платі відсутня. Наголошує й на тому, що суд допустив ряд порушень і норм процесуального права, зокрема, при вирішенні питання про відвід, на стадії підготовчого провадження та долучення доказів до справи, таких як висновок експерта, і такі є самостійною підставою для скасування рішення суду.
		Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
		В лютому 2022 року надійшов відзив Львівської обласної прокуратури на апеляційну скаргу, який мотивовано тим, що суд правильно та законно прийняв оскаржуване рішення. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, а тому таку слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позовів, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
		Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом встановлено, що рішенням Брюховицької селищної ради № 627 від 02 липня 2015 року вирішено розірвати договір оренди земельної ділянки фізичної особи  підприємця ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 від 21 жовтня 2006 року та договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 21 вересня 2008 року за взаємною згодою сторін. Земельну ділянку площею 4,5 га (кадастровий номер земельної ділянки 4610166300:08:002:0005) віднесено до земель запасу селища.
		02 липня 2015 року Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 628, яким вирішено надати в оренду терміном на 25 років гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,5 га по АДРЕСА_1 для влаштування зони відпочинку (кадастровий номер земельної ділянки 4610166300:08:002:0005). Встановлено орендну плату у 3-кратному розмірі земельного податку. Зобов`язано гр. ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки до 31 грудня 2015 року, та оформити в користування на умовах оренди водний об`єкт, який розташований на земельній ділянці згідно ст. 51 Водного кодексу України до державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, а також використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням.
		На підставі цього рішення, 04 серпня 2015 року між Брюховицькою селищною радою та гр. ОСОБА_1 укладеного договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,5 га у АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 4610166300:08:002:0005), терміном на 25 років. Відповідно до пункту 2 даного договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею  4,5 га, з яких 4,4667 га для влаштування зони відпочинку і 0,0333 для будівництва кафе. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: будівля, літ. «Б» (сауна) (пункт 3 даного договору). Згідно з пунктом 16 даного договору, цільове призначення земельної ділянки (категорія земельної ділянки 07.01)  землі для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.
		04 серпня 2015 року за актом приймання-передачі об`єкта оренди на підставі рішення Брюховицької селищної ради № 628 від 02 липня 2015 року «Про надання в оренду земельної ділянки для влаштування зони відпочинку по АДРЕСА_1 », ОСОБА_1 передано земельну ділянку 4,5 га, що знаходиться за вищевказаною адресою. Межі земельної ділянки встановлені в натурі (на місцевості) у визначеному законом порядку згідно технічної документації.
		17 серпня 2015 року договір оренди зареєстрований органом реєстрації Львівською міською управління юстиції, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 10826617. Цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.
		Відповідно до протоколу огляду від 04 вересня 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 здійснено будівництво паркану по периметру орендованої земельної ділянки, що унеможливлює вільний доступ громадян до водного об`єкту  озера № 1.
		З матеріалів справи убачається, що рішенням Брюховицької селищної ради № 236 від 26 грудня 2003 року надано дозвіл на розробку та виготовлення проекту відведення для оренди першого озера по АДРЕСА_2 площею 4,5 га для влаштування відпочинково-оздоровчого комплексу ПП ОСОБА_3 терміном на 10 років.
		Рішенням Брюховицької селищної ради № 104 від 20 липня 2006 року затверджено проект відводу земельної ділянки, загальною площею 4,5 га по АДРЕСА_2 та надання її в оренди ОСОБА_3 , терміном на 5 років.
		21 жовтня 2006 року між Брюховицькою селищною радою та ФОП ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 5 років, за яким орендар (ФОП ОСОБА_3 ) прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 4,5 га, з яких 4,4667 га для влаштування зон відпочинку і площею 0,0333 для будівництва кафе.
		21 вересня 2007 року між Брюховицькою селищною радою та ФОП ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2006 року, за яким термін оренди збільшено до 10 років.
		Договір оренди землі, а також договір про внесення змін та доповнень до договору оренди землі зареєстровані у встановленому порядку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
		В матеріалах справи міститься проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП ОСОБА_3 для влаштування відпочинкового комплексу на першому озері в АДРЕСА_2 , а також рішення Брюховицької селищної ради від 09 листопада 2007 року № 750, яким дозволено ПП ОСОБА_3 проектування робочого проекту та будівництва кафе-бару на 24 посадочних місця та сауни по АДРЕСА_1 .
		З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно убачається, що власником будівлі, літ. «Б» (сауна) за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 видане 16 січня 2014 року Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, з 28 жовтня 2014 року власником була ОСОБА_4 (договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (сауни) від 28 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського МНО Довгополовою С.В. за № 1087), а з 25 червня 2015 року власником стала ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (сауни) від 25 червня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського МНО Довгополовою С.В. за № 636. Об`єкт нерухомого майна  сауна знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 4610166300:08:002:0005, цільове призначення: для влаштування зони відпочинку.
		21 вересня 2015 року Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 1279 «Про надання дозволу на облаштування прилеглої території та закріплення об`єктів благоустрою за юридичними особами в смт Брюховичі», відповідно до якого, за ОСОБА_1 закріплено та надано дозвіл на облаштування прилеглої території до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , згідно доданого плану для її утримання та догляду, зобов`язано ОСОБА_1 в термін до 25 жовтня 2015 року облаштувати прилеглу територію мощенням твердим покриттям (бруківка), огорожею легких металевих конструкцій (сіткою) для запобігання її засмічення, збір атмосферних вод через дощоприймачі відвести у водовідвідну канаву, дану територію привести в належний санітарний стан.
		23 березня 2017 року Державним агентством водних ресурсів України погодженого паспорти водних об`єктів: ставок площею 1,0509 га, площею 0,4396 га та площею 0,3295 га, розташовані в межах смт Брюховичі Брюховицької селищної ради Шевченківського району м. Львова Львівської області.
		Рішенням Брюховицької селищної ради № 299 від 04 травня 2017 року передано в оренду гр. ОСОБА_1 : водні об`єкти  ставки загальною площею 1,8200 га (ставок пл. 0,3295, ставок пл. 0,4396 та ставок пл. 1,0509 га) по АДРЕСА_3 для рекреаційних цілей. Цим рішення внесено зміни в договір оренди землі від 04 серпня 2015 року шляхом викладення його в новій редакції.
		У зв`язку із прийняттям цього рішення, Брюховицька селищна рада та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 04 серпня 2015 року, якою виклали договір оренди земельної ділянки від 04 серпня 2015 року в новій редакції, а саме: договір № 2 оренди водного об`єкта від 05 травня 2017 року, за яким орендар ( ОСОБА_2 ) приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рекреаційних цілей  ставки загальною площею 1,8200 га, розташовані в межах смт Брюховичі Брюховицької селищної ради Шевченківського району м. Львова Львівської області, строком на 23 роки та 3 місяці, до 04 серпня 2040 року. Об`єктом оренди за цим договором є: вода (водний простір) водного об`єкта  28,55 тис.м3; 1,8200га, земельна ділянка під водним об`єктом  1,8200 га, землі під капітальною спорудою  0,00504 га, відкриті землі  2,6749 га, кадастровий номер змеленої ділянки 4610166300:08:002:0005 (пункт 2 договору). У межах об`єкта оренди розташовані, в тому числі, об`єкти інфраструктури  нерухоме майно  будівля, літ. «Б» (сауна) (пункт 3 договору). Договір оренди водного об`єкта погоджено з Держводагенством 19 червня 2017 року, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 25 жовтня 2017 року.
		Судовим експертом Зяць І.Г. проведено земельно-технічне дослідження по заяві гр. ОСОБА_2 , за результатами якого складено висновок експерта № 01/06-21, яким встановлено, що площа земельної ділянки 4,5 га за адресою АДРЕСА_3 , на якій розташовано готельно-відпочинковий комплекс, є достатньою для функціонування за цільовим призначенням даного комплексу та забезпечення дотримання усіх необхідних для цього нормативних вимог.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
		Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
		Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. 
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною другою статті 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені статтею 141 ЗК України. Зокрема, а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
		Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовано ці об`єкти.
		Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Таким чином, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
		При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.
		Аналогічні за змістом норми містяться в статті 377 ЦК України.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
		Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі рекреаційного призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
		Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
		Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
		За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.
		Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
		Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 , який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».
		Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
		Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
		Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486.
		Викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження 14-71цс18).
		Частиною четвертою статті 59 ЗК України передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
		Згідно зчастинами третьоюта четвертоюстатті 85ВК України(вредакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин),у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Враховуючи викладене, землі водного фонду можуть передаватися в оренду громадянам лише з урахуванням їх обмеженого господарського використання і є можливим, зокрема в рекреаційних цілях.
		Згідно з частиною четвертою статті 60 ЗК України, якою Кодекс доповнено згідно із Законом України від 29 жовтня 2019 року № 233-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об`єктів для загального водокористування», який набрав чинності з 21 листопада 2019 року, обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об`єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.
		Законом № 233-IX також доповнено статтю 61 ЗК України новою частиною такого змісту: «У прибережнихзахисних смугахзабороняється влаштуванняогорож абоінших конструкцій,що перешкоджаютьдоступу громадяндо берегіврічок,водойм таостровів,крім випадків,передбачених законом. Такіогорожі абоінші конструкціїдемонтуються їхнімивласниками протягомдесяти днівпісля одержанняписьмової вимогимісцевої державноїадміністрації чивиконавчого органусільської,селищної чиміської ради.У разіневиконання такоївимоги зазначеніогорожі абоінші конструкціїдемонтуються зарішеннями місцевоїдержавної адміністраціїчи виконавчогооргану сільської,селищної чиміської ради.Видатки відповідногомісцевого бюджету,пов`язані здемонтажем зазначенихогорож абоінших конструкцій,відшкодовуються їхнімивласниками. У разі якщо неможливо встановити власника огорожі або інших конструкцій чи особу, за рішенням якої вони були встановлені, оплата робіт, пов`язаних із демонтажем, покладається на особу, у користуванні якої перебуває земельна ділянка, на якій встановлена огорожа або інші конструкції».
		Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
		Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
		Частиною десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).
		Виходячи з положень статті 152 ЗК України та роз`яснень, які містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
		Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту.
		Згідно з частиною першою статті 155ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		Частинами першою-четвертою статті 93ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.
		Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
		Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Відповідно достатті 14Закону України«Про орендуземлі» (вредакції чиннійна часукладення оспорюваногодоговору)договір орендиземлі укладаєтьсяу письмовійформі іза бажаннямоднієї ізсторін можебути посвідченийнотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Згідно зчастинами першоюта другоюстатті 15Закону України«Про орендуземлі» (вредакції чиннійна часукладення оспорюваногодоговору)істотними умовамидоговору орендиземлі є: об`єкторенди (кадастровийномер,місце розташуваннята розмірземельної ділянки); строкдії договоруоренди; оренднаплата іззазначенням їїрозміру,індексації,способу таумов розрахунків,строків,порядку їївнесення іперегляду тавідповідальності заїї несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
		Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади і здійснюють від їх імені та у їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Згідно із пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.
		Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальних громад відноситься до компетенції рад.
		У частині першій статті 123 ЗК України передбачено, що надання земельної ділянки державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		Згідно з статтею 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 124ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134цього Кодексу (Глава 21). Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (частина друга статті 134 ЗК України).
		Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною першою статті 203 цього Кодексу.
		Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 243/2499/20 (провадження № 61-17507св21) вказано, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 754/5554/16-ц (провадження № 61-5251св21) зроблено висновок, що «у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність правочину чи договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а не застосовуватися з іншою метою. Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що: «за частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
		У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		У справі, що переглядається, судами встановлено, що:
		- спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель  землі рекреаційного призначення, така виділена в натурі (на місцевості), тобто є сформована, на неї є розроблена відповідно доЗакону України «Про землеустрій» та затверджена технічна документація із землеустрою, такій присвоєний кадастровий номер, відомості про земельну ділянку містяться в державному реєстрі;
		- на ній розташований об`єкт нерухомого майна, право власності на який належить відповідачу, та позивачем не оспорюється, як факт належності цього майна відповідачу, так і факт переходу до нього права власності на цей об`єкт від попередніх його власників; а також
		- на ній знаходяться водні об`єкти, які паспортизовані уповноваженим органом;
		- договір оренди цього водного об`єкта, укладений між відповідачами на виконання оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки, який погоджений спеціальним суб`єктом у сфері водних ресурсів, позивачем в судовому порядку недійсним не визнається;
		- як і не оскаржується в судовому порядку рішення органу місцевого самоврядування щодо облаштування прилеглої території та закріплення об`єктів благоустрою на орендованій земельній ділянці;
		- спірна земельна ділянка перебувала перед укладенням оспорюваного договору в оренді гр. ОСОБА_3 ;
		- його право користування цієї земельною ділянкою припинено у встановленому законом порядку; та
		- передано у встановленому земельним та водним законодавством порядку відповідачу у справі належним органом місцевого самоврядування шляхом прийняття оскаржуваного рішення;
		- при укладені оспорюваного договору оренди його сторонами дотримано форму договору, досягнуто згоди з усіх істотних обставин, такий зареєстрований належним чином.
		З урахуванням таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що приймаючи оскаржуване рішення орган місцевого самоврядування діяв у відповідності до своїх повноважень, законно прийняв оскаржуване рішення про передачу відповідачу в оренду земельної ділянки, при цьому не змінюючи її цільове використання, а також те, що органом місцевого самоврядування дотримано процедуру передачі в оренду земельної ділянки на підставі рішення цього органу.
		З урахуванням змісту оскаржуваного рішення, з огляду на те, що на спірній земельній ділянці, яка є сформована, знаходиться об`єкт нерухомого майна, законним власником якого є відповідач у справі, а також того, що частина земельної ділянки є водним об`єктом, після паспортизації якого, з відповідачем укладено в належній формі договір його оренди, який в судовому порядку недійсним не визнається, а укладенню цих договорів не повинна була передувати процедура земельних торгів (аукціону) (не містить відповідних норм щодо застосування цієї процедури під час передачі в оренду водних об`єктів і ВК України), а нормами ЗК України не обмежена площа земельної ділянки, яка передається в оренду для обслуговування нерухомого майна, підстави для визнання недійсним оскаржуваного рішення, і як наслідок, недійсним укладеного на його виконання договору оренди, відсутні.
		Окрім цього, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу позивача на таке.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
		За обставинами цієї справи, на думку колегії суддів, позивачем цей принцип недотримано, адже неоскарження під час розгляду справи рішень органу місцевого самоврядування щодо відповідача, а також договорів, укладених на виконання цих рішень між відповідачами, які прийнято (вчинено) після відкриття провадження у справі, однак до моменту закриття підготовчого провадження, не призвело до дійсного захисту інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду з такими вимогами.
		Оскільки відсутні підстави для задоволення цих вимог, які є первісними, відсутні підстави і для задоволення похідних вимог: повернення земельної ділянки та приведення її у первісний стан.
		Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
		За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. 
		За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати, та ухвали нове про відмову в задоволенні позову. 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Згідно частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
		З огляду на те, що оскаржуване рішення скасовано з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, враховуючи ціну позову, а також характер позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, і те, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 23 листопада 2021 року відстрочено апелянту сплату судового збору в розмірі 136 100 грн 27 коп. до ухвалення судового рішення у справі, з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 слід стягнути 4 275 грн 69 коп. судового збору сплаченого за розглядсправи всуді апеляційноїінстанції,а накористь державистягнути 136100грн 27коп.судового зборуза розглядсправи всуді апеляційноїінстанції. 
		Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382  384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , підписану її представником адвокатом Дудою Іриною Петрівною, задовольнити.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2021 року скасувати, та ухвалити нове рішення.
		В задоволенні позову заступника прокурора Львівської обласної прокуратури до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, про визнання недійсним рішення Брюховицької селищної ради № 628 від 02.07.2015 року та договору оренди земельної ділянки, приведення земельної ділянки у попередній стан та зобов`язання повернути об`єкт оренди  відмовити.
		Стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 4275 (чотири тисячі двісті сімдесят п`ять) грн 69 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
		Стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь держави 136100 (сто тридцять шість тисяч сто) грн 27 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
		Повний текст постанови складено 20 червня 2022 року.
		 
		Головуючий                                С.М. Копняк
		 
		Судді:                                    С.М. Бойко
		 
		                                       А.В. Ніткевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...