Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 487/593/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2022.
Дата набрання законної сили: 02.06.2022
Номер судового провадження: 51-6469км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018150030004655

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 червня2022 року 
		м. Київ
		справа № 487/593/19
		провадження № 51-6469км19
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		з участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		засудженого   ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
		захисника  ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		потерпілого    ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		прокурора   ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого  ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в об`єднаному кримінальному провадженні за обвинуваченням 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Миколаєва,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 3 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. 
		На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
		Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.
		Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 , стягнуто з ОСОБА_5 на його користь 351, 94 грн майнової шкоди.
		Місцевий суд установив, що ОСОБА_5 в період з 23:30 13 липня до 00:30 14 липня 2018 року на літньому майданчику кафе «Платан» у м. Миколаєві під час сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_7 умисно завдав останньому ударів ножем у праву руку, заподіявши легкого тілесного ушкодження, та в обличчя, що призвело до непоправного знівечення обличчя потерпілого і відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
		Крім того, 29 листопада 2018 року близько 20:15 ОСОБА_5 біля входу в кафе «Місячне сяйво» у м. Миколаєві під час сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_9 з метою вбивства останнього умисно завдав йому трьох ударів ножем у підборіддя, шию та живіт, заподіявши легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, після чого намагався завдати йому удару ножем у груди, від якого ОСОБА_9 встиг ухилитися, а тому було пошкоджено лише куртку потерпілого. Рятуючи своє життя останній почав тікати, а ОСОБА_5 , з метою доведення задуманого до кінця, став його переслідувати. Тікаючи від нього потерпілий вибіг на проїжджу частину дороги і потрапив під автомобіль, де до нього підійшли перехожі, які надали йому допомогу та викликали швидку, що перешкодило ОСОБА_5 довести задумане до кінця.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, якя її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати вказані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що вирок у справі був ухвалений незаконним складом суду через відсутність підстав для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
		Також звертає увагу Верховного Суду (далі-Суд) на відсутність на технічному носії інформації запису судових засідань від 25 листопада 2019 року та 17 червня 2020 року. Стверджує, що при апеляційному перегляді вироку суд апеляційної інстанції у непередбачений кримінальним процесуальним законом спосіб ознайомився зі звукозаписом судових засідань на технічному носії інформації, про відсутність яких вказував в апеляційній скарзі захисник.
		Вважає, що його вина у вчиненні інкримінованих злочинів судом не доведена, оскільки у кожному з цих епізодів ініціаторами конфлікту були потерпілі. При цьому потерпілому ОСОБА_7 він жодних тілесних ушкоджень не завдавав, а потерпілому ОСОБА_9 завдав тілесні ушкодження випадково, захищаючись від його нападу. Також звертає увагу на те, що потерпілому ОСОБА_7 були заподіяні лише легкі тілесні ушкодження.
		На думку засудженого, вирішуючи питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні суд першої інстанції у вироку прийняв неправильне рішення про знищення двох кухонних ножів з дерев`яними ручками, пневматичного пістолету з 13 кульками до нього та саморобного пристрою для куріння в виді гранати, які належать йому і не є речовими доказами згідно з положеннями ст. 98 КПК. 
		Стверджує, що при перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту суд апеляційної інстанції не перевірив ретельно усіх доводів скарги та не дав на них обґрунтованих відповідей у своєму рішенні.
		З огляду на ці обставини вважає, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) і є незаконними.
		Позиція учасників у суді касаційної інстанції
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу.
		Прокурор та потерпілий ОСОБА_7 заперечили у задоволенні касаційної скарги і просили залишити оскаржувані рішення в силі.
		Мотиви Суду
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		За правилами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги. При цьому Суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Натомість обставини, на які посилається засуджений у касаційній скарзі, були предметом перевірки цих судів.
		Встановлені місцевим судом та зазначені у вироку фактичні обставини кримінального провадження ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: показаннях самого засудженого ОСОБА_5 про обставини конфлікту з потерпілими; показаннях потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; відомостей зазначених у протоколах: огляду місця події від 14 липня та 29 листопада 2018 року; слідчих експериментів від 04 і 05 січня 2019 року; пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 грудня 2018 року, 14 та 15 березня 2019 року; обшуку від 30 листопада 2018 року; висновками експертів: № 726 від 25 липня 2018 року, № 142 від 21 лютого 2019 року, № 1290 від 11 грудня 2018 року, № 139/Ц від 11 грудня 2018 року, № 541 від 12 грудня 2018 року, № 542 від 13 грудня 2018 року, № 543 від 12 грудня 2018 року, № 1-МК від 03 січня 2019 року й інших доказах.
		Суд першої інстанції ретельно перевірив надані сторонами докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку та дав їм належну правову оцінку. Ці докази узгоджуються між собою і не містять сумнівів у їх належності, допустимості та достатності. Саме на основі цих доказів місцевий суд і обґрунтував свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у незакінченому замаху на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_9 та в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_7 . 
		Не погодившись із вироком захисник засудженого подав на нього апеляційну скаргу.
		За приписами статей404та405 КПКсуд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, а у разі необхідності і шляхом повторного дослідження доказів.
		Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК цей судзобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.
		Під час перегляду вироку апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними тим, що наведені в касаційній скарзі засудженого,встановив, що висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю належних та допустимих доказів, зібраних у кримінальному провадженні, а тому вмотивовано відмовив у її задоволенні та залишив це рішення без змін.
		Наведені в касаційній скарзі засудженого доводи про те, що він не мав умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_9 та завдав йому ударів ножем у відповідь на насильство з боку останнього були предметом перевірки у судах першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли, а тому обґрунтовано були відхилені цими судами з мотивів зазначених у судових рішеннях.
		Згідно з висновком судової медичної експертизи від 11 грудня 2018 року № 1290 у потерпілого ОСОБА_9 було виявлено тілесні ушкодження у вигляді ран підборіддя, лівої ділянки шиї та черевної стінки живота. Характеристика ран, а саме їхні краї та кінці вказують на те, що ці тілесні ушкодження утворились від трикратної дії колюче-ріжучого предмету типу клинка ножа і по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.
		Відповідно до висновку експерта №1-МК від 03.01.2019 при експертному дослідженні на куртці ОСОБА_9 було виявлено два колото-різаних ушкодження розташованих у середній та нижній третинах лівої поли. На джемпері виявлено два колото-різаних ушкодження розташованих у середній і нижній третинах передньої поверхні ліворуч. Ці ушкодження є колото-різаними і утворились від дворазової комбінованої дії плаского колюче-ріжучого предмету, який має вістря, обух та лезо, внаслідок неглибокого (до 1 см) вколу вістря клинка з послідуючим протягуванням його в бік лезвійного краю. 
		Таким чином, вказаними висновками експертів спростовується довід засудженого в касаційній скарзі про те, що він завдав ударів ножем потерпілому ОСОБА_9 з метою захисту від нападу з боку останнього, і що той сам напоровся на ніж. 
		Згідно з п. 22постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи»питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
		Відповідно до положень ч. 1 ст.15 та ч. 2 ст. 24 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цьогоКодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
		Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом,який виконується виключно з прямим умислом з метою досягнення суспільно - небезпечного результату.
		Про наявність прямого умислу на вбивство при замаху можуть свідчити конкретні дії винуватої особи, які завідомо для неї мали потягнути за собою смерть потерпілого, однак не призвели добажаного результату лише в силу обставин, які не залежали від її волі. Тобто злочинна діяльність при незакінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона не є закінченою і суб`єктивно не реалізованою, оскільки особа не зробила все необхідне для досягнення своєї мети та не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
		При юридичній оцінці дій ОСОБА_5 відносно потерпілого ОСОБА_9 суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги усі обставини кримінального правопорушення, а саме поведінку засудженого до, під час та після скоєння злочину, який своїми діями фактично спровокував конфлікт в приміщенні кафе «Місячне сяйво», його дії у конкретній ситуації, який раптово завдав потерпілому ударів ножем у життєво важливі органи  шию, груди, живіт, унаслідок чого заподіяв ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а коли останній ухилився, уникаючи чергових ударів та почав тікати, ОСОБА_5 став його переслідувати, намагався наздогнати, погрожував, однак не зміг довести свій умисел до кінця тому, що потерпілий під час втечі потрапив під автомобіль і до нього підійшли перехожі, які надали необхідну допомогу та викликали швидку.
		Врахувавши всі обставини справи, знаряддя злочину, кількість ударів, їх локалізацію, характер і тяжкість завданих потерпілому тілесних ушкоджень ці суди дійшли умотивованого висновку про те, що в даній ситуації ОСОБА_5 діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого, смерть якого не настала з причин, що не залежали від волі засудженого та вірно зазначили у своїх рішеннях про наявність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст.15і ч. 1 ст.115 КК.
		Підстав ставити під сумнів правильність цих висновків колегія суддів не вбачає.
		Також не знайшли свого підтвердження під час касаційної перевірки і наведені в касаційній скарзі засудженого доводи про безпідставне визнання судом тілесних ушкоджень завданих потерпілому ОСОБА_7 такими, що спричинили непоправне знівечення обличчя. 
		Така травма може бути розцінена, як тяжке тілесне ушкодження, якщо її буде визнано такою, що знівечила обличчя, а непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправленим.
		Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення отриманих ушкоджень необхідне хірургічне втручання (косметична операція), такі ушкодження обличчя вважаються непоправними.
		Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип`ятком, кислотою чи іншою речовиною; заподіяння глибоких чи значної кількості неглибоких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, заподіюють потерпілому значну психічну травму.
		Поняття знівечення не відноситься до категорії медичних, тому право оцінювати отримане тілесне ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас тільки судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості та механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається з огляду на критерії, викладені у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. При невиправності ушкодження нарівні з визначенням ступеня його тяжкості експерт зазначає, що таке ушкодження може бути розцінене як тяжке у разі, якщо буде визнане судом таким, що знівечило обличчя.
		Як убачається з матеріалів провадження, висновок щодо віднесення тілесних ушкоджень отриманих ОСОБА_7 до категорії тяжких місцевий суд зробив на підставі загальноприйнятих уявлень про зовнішній вигляд людини, а також на підставі висновку судового медичного експерта № 142 від 22 лютого 2019 року, відповідно до якого отримана рана щоки у потерпілого загоїлась із утворенням рубця, що починається від мочки вуха через край роту і закінчується на підборідді. При закритому роті губи останнього повністю не змикаються. Під час посмішки чи відкриванні рота куток роту підтягується догори, що спричиняє його перекошування. Через загоєний рубець лівої щоки довжиною близько 10 см обличчя потерпілого має асиметричний вигляд. Цей рубець на обличчі в ОСОБА_7 з плином часу не зникне та є невиправним. 
		Зазначене негативно впливає не тільки на фізичний, а й на психічний стан потерпілого, адже згідно з загальноприйнятими уявленнями про вигляд людини обличчя є передньою частиною голови, яка виражає її зовнішність і індивідуальність, що за допомогою міміки (руху м`язів обличчя) відображає внутрішній душевний стан, настрої і переживання людини. 
		З урахуванням цих обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції у вироку про те, що завдані ОСОБА_7 тілесні ушкодження є такими, що непоправно знівечують обличчя і за цією ознакою відносяться до категорії тяжких. 
		Під час перегляду вироку за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції уважно перевірив наведені в ній доводи, які є аналогічними тим, що викладені в касаційній скарзі засудженого, та дав на них умотивовані відповіді.
		Зокрема, спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо незаконного складу суду, апеляційний суд в ухвалі вказав, що визначення складу суду для розгляду провадження в суді першої інстанції здійснено автоматизованою системою документообігу суду повторно 01 липня 2019 року за правилами ч. 3 ст. 35 КПК, згідно з якими визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який враховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень.
		Відповідно до п. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 (зізмінами та доповненнями), відповідно до визначеного процесуальним законодавством принципу незмінності складу суду, розгляд справи, як правило, проводиться визначеною автоматизованою системою колегією суддів.
		У разі неможливості продовження розгляду справи одним із суддів-членів колегії (призов на військову службу, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, довготривале перебування на лікарняному або у відпустці тощо) заміна судді-члена колегії здійснюється автоматизованою системою на підставі мотивованого розпорядження керівника апарату суду (або уповноваженої ним особи) на виконання службової записки судді-доповідача у справі з метоюдотримання передбаченого законом строку розгляду цієї справи у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 цього Положення.
		Згідно до 2.3.49. Положення, повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями застосовується у випадках визначених законом, а також з метою заміни одного, декількох суддів, всього складу суду, збільшення складу суду в порядку, визначеному підпунктами 2.3.4, 2.3.23 цього Положення.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 199 КПК клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. 
		Ухвалою слідчого судді від 13 травня 2019 року строк тримання під вартою  ОСОБА_5 у кримінальному провадженні було продовжено до 05 липня 2019 року. Тому розгляд клопотання прокурора про продовження останньому цього запобіжного заходу було призначено судом на 13:00 02 липня 2019 року.
		Оскільки суддя ОСОБА_16 , який входив у склад колегії, на той час перебував у відпустці, на підставі службової записки головуючого судді та розпорядження керівника апарату суду в справі 01 липня 2019 року було проведено повторний автоматизований розподіл і визначено іншого суддю учасника колегії  ОСОБА_17 . 
		Отже, така заміна судді в складі колегії суду була проведена у встановленому законом порядку.
		Обґрунтовуючи свої доводи щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції та порушення принципу незмінності складу суду, засуджений в касаційній скарзі також зазначає, що після заміни судді в складі колегії судовий розгляд у справі повинен був розпочатися спочатку.
		Між тим, як убачається з матеріалів провадження, на момент розгляду клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу розгляд справи по суті не було розпочато і жодні докази судом не досліджувалися. Розгляд справи по суті було розпочато 02 липня 2019 року після розгляду клопотань засудженого та його захисника про відвід складу суду, та клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, після чого прокурором було оголошено обвинувальний акт, визначено порядок дослідження доказів судом та розпочато їх дослідження. 
		У своєму рішенні суд апеляційної інстанції також дав умотивовану відповідь і на доводи захисника в апеляційній скарзі про порушення місцевим судом вимог ч. 4 ст. 107 КПК щодо повного фіксування процесу технічними засобами, зауваживши на те, що захисником у скарзі не було зазначено, яким чином відсутність на технічному носії інформації в матеріалах справи звукозапису оголошення ухвали про об`єднання кримінальних проваджень, призначення провадження до судового розгляду та продовження строку запобіжного заходу засудженому вплинуло на законність вироку. Не наведено таких мотивів і засудженим у касаційній скарзі. У той же час, такого зв`язку при перевірці матеріалів справи колегією суддів не встановлено. Тому ці доводи засудженого в скарзі Суд вважає необґрунтованими і їх відхиляє.
		Разом із тим, колегія суддів знаходить частково обґрунтованими доводи засудженого в касаційній скарзі про неправильне вирішення судами першої та апеляційної інстанцій питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.
		Так, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_5 вказує, що при вирішенні в вироку питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні суд першої інстанції прийняв неправильне рішення про знищення двох кухонних ножів з дерев`яними ручками, пневматичного пістолету з 13 кульками до нього та саморобного пристрою для куріння у виді гранати, які були вилучені в нього під час обшуку та належать йому і фактично не є речовими доказами згідно з положеннями ст. 98 КПК. Апеляційний суд при перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника ці доводи ретельно не перевірив, не проаналізував та належної оцінки їм не дав, і безпідставно відхилив, залишивши вирок без змін.
		Як убачається з матеріалів провадження, під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 30 листопада 2018 року працівниками поліції, серед іншого, також було вилучено один складний ніж, два кухонні ножі з дерев`яними ручками, пневматичний пістолет з 13 кульками до нього та саморобний пристрій для куріння у виді гранати, які належать йому на праві власності.
		Відповідно до висновку експерта №1-МК від 03.01.2019 можливість заподіяння пошкоджень на наданих для дослідження куртці та светрі потерпілого ОСОБА_9 клинками усіх наданих на експертизу трьох ножів, які були вилучені під час обшуку у ОСОБА_5 , не виключена.
		Таким чином, знаряддям злочину по епізоду замаху на умисне вбивство ОСОБА_9 можуть бути усі три ножі, що були вилучені в ОСОБА_5 .
		Яким саме з цих ножів було завдано тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 судом не встановлено. 
		Відповідно до положень п. 4 ч. 9 ст. 100 майно, яке було використано як знаряддя кримінального правопорушення та не має ніякої цінності  знищується. 
		З огляду на ці положення закону судом першої інстанції у вироку правильно було прийнято рішення про знищення всіх трьох ножів як таких, що могли бути знаряддям злочину та не мають цінності. 
		У той же час, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено обставин, які би вказували на те, що вилучені у ОСОБА_5 пневматичний пістолет та металеві кульки до нього в кількості 13 штук, а також пристрій для куріння у виді гранати були використані засудженим як знаряддя злочину, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або ж набуті кримінально протиправним шляхом. За таких обставин ці предмети не містять у собі ознак, зазначених у ст. 98 КПК, а тому на підставі права власності підлягають поверненню засудженому.
		Отже, оскаржувані судові рішення в частині вирішення питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні були ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій без урахування положень статей 98 та 100 КПК, що призвело до порушення законного права власності особи.
		Допущені порушення перешкодили цим судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення у справі та є істотними.
		За правилами ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
		З урахуванням наведеного касаційна скарга засудженого підлягає до часткового задоволення, а оскаржувані судові рішення зміні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року щодо нього змінити. 
		Речові докази у кримінальному провадженні у виді пневматичного пістолета з 13 кульками до нього та саморобного пристрою для куріння у виді гранати повернути за приналежністю засудженому ОСОБА_5 . 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...