Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/3695/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про визнання шлюбного договору недійсним.
Надіслано для оприлюднення: 23.06.2022. Зареєстровано: 23.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2022.
Дата набрання законної сили: 21.06.2022
Номер судового провадження: 22-ц/807/1330/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 21.06.2022 Справа № 336/3695/21
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		Єдиний унікальний №336/3695/21    Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І.
		Провадження № 22-ц/807/1330/22    Суддя-доповідач: Поляков О.З.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 червня 2022 року    м. Запоріжжя
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
		головуючого:    Полякова О.З.,
		суддів:    Кухаря С.В.,
		   Крилової О.В.
		при секретарі: Бєловій А.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою  ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 24 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович, провизнання частково недійсним шлюбного договору,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:    
		У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , вказавши, що з 30 березня 2018 року сторони перебували у шлюбі та є батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		10 серпня 2020 року сторони уклали шлюбний договір, відповідно до якого все майно, придбане або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, а також після укладення цього договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане та зареєстроване. Вказуючи, що шлюбний договір був укладений позивачем всупереч його вільному волевиявленню, адже його укладення було визначено відповідачем в якості обов`язкової передумови для укладення договору щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із позивачем, договір ставить позивача у надзвичайно невигідні умови, позивач просив визнати частково недійсним шлюбний договір, а саме визнати недійсними пункти 3,4,5 вказаного договору.
		Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 24 січня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсними пункти 3, 4, 5 шлюбного договору, укладеного 10 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г., реєстраційний номер 495.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 908 гривень (дев`ятсот вісім гривень).
		Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 24січня 2022року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 зазначає, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що по своїй суті за будь-яким договором кожна зі сторін має отримати якийсь корисний для себе результат, оскільки зазначена теза є помилковою. 
		Також апелянт звертає увагу на те, що позивач просив визнати недійсними лише окремі частини шлюбного договору, із чого слідує, що з іншими пунктами цього договору він погоджується.
		ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 стверджує, що позивачем не надано достовірних доказів на обґрунтування позовних вимог в силу положень статті 93 СК України, статей 203, 215 ЦК України. Зокрема, підлягає доведенню позивачем факт невигідного матеріального становища, що останнім не зроблено. В силу зазначеного, апелянт вважає, що висновки суду базуються виключно на поясненнях самого позивача всупереч вимогам статті 81 ЦПК України про неможливість обґрунтування рішення суду на припущеннях.
		Також в апеляційній скарзі зазначено, що приватним нотаріусом ЗМНО Гурою М.Г. були надані пояснення, із суті яких слідує, що шлюбний договір укладався на законних підставах.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечив проти доводів апелянта. Позивач вважає, що в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, які були належним чином досліджені, та яким була надана відповідна правова оцінка. Зазначено, що відповідач у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції вказала щодо придбання нею трикімнатної квартири та реєстрації цього майна на її ім`я, що підтверджує невигідне матеріальне становище позивача. На думку позивача, спірні пункти шлюбного договору укладені не для фіксування певного майнового статусу подружжя, а задля отримання певної вигоди відповідачем. Посилаючись на наведене, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду  без змін.
		У судовому засіданні представник ОСОБА_1  адвокат Біліченко О.О. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити її з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
		ОСОБА_3 та йогопредставник адвокат ГретченкоО.Л. у судовому засіданні заперечили проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
		Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що 30 березня 2018 року між укладено шлюб, видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.5).
		Сторони є батьками двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4).
		10 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір (а.с.78).
		Відповідно до пунктів 35 шлюбного договору, щодо недійсності яких заявлено позов, все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, є особистим майном та належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане та зареєстроване (а.с.7).
		Усе майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після укладення даного договору, буде особистим майном та належатиме на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно буде придбане та зареєстроване.
		У випадку розірвання шлюбу всі об`єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я таке майно придбане та зареєстроване.
		10 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей, за умовами якого місцем проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визначено місце проживання батька. Порядок участі в матеріальному забезпеченні дітей договором не визначений (а.с.910).
		Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01.09.2020 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.6).
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач після укладення шлюбного договору фактично не отримав жодного корисного для себе результату, адже як пояснив ОСОБА_3 та це не заперечувалось ОСОБА_1 , за час перебування сторін у шлюбі та до моменту укладення шлюбного договору жодним із подружжя не було придбано будь-яке цінне рухоме чи нерухоме майно, натомість після укладення такого договору та до розірвання шлюбу відповідач придбала квартиру. Одночасне з укладенням шлюбного договору укладення подружжям договору, за яким місце проживання дітей визначене із позивачем, викликає сумніви у наявності у позивача добровільного волевиявлення в частині укладення шлюбного договору, адже укладення шлюбного договору в даному випадку може бути вимушеною передумовою для отримання згоди подружжя в питанні місця проживання спільних дітей.
		Судова колегія не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Сторони є вільнимив укладенні договору та визначенні його умов, а зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 627,628 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1ст. 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є укладення ними шлюбного договору.
		Статтею 9 СК України визначено загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам Сімейного кодексу України, іншим законам та моральним засадам суспільства.
		Із наведеного слідує, що до правового регулювання шлюбного договору, як різновиду правочину, повинні застосовуватися, у тому числі, загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глави 52, 53 щодо загальних положень про договір.
		Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.
		Устаттях 92103 СК Українивизначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.
		Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки та можуть бути визначені майнові права та обов`язки подружжя як батьків (ч.ч. 1 і 2ст. 93 СК України).
		У частинах четвертій та п`ятій статті 93 СК Українимістяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
		Статтею 97 СК Українипередбачено право подружжя визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права, зокрема ч. 2 цієї статті вказує, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положеньст. 60 цього Кодексуі вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
		Відповідно дост. 103 СК України,шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановленихЦивільним кодексом України.
		За положеннямист. 203 ЦК України,зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3).
		Згіднозі ст. 215 ЦК України,підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 13, 5, 6ст. 203 цього Кодексу.
		Відповідно до наведених норм, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання сторонами в момент вчинення наступних вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що: положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин; у статті 103 СК України законодавець частково урегулював оспорюваність шлюбного договору. З урахуванням того, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин, то до недійсності шлюбного договору (його частини) підлягають застосуванню норми § 2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону» глави 16 ЦК України; для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору; під змістом шлюбного договору розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Під вимогами, яким не повинен суперечити шлюбний договір (його частина), мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно -правових нормах.
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 , як на підставу для визнання недійсним шлюбного договору, посилався на укладання цього договору задля отримання певної вигоди відповідачем, що ставить позивача у невигідне матеріальне становище.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.06.2022 р. у справі №759/23521/20.
		Суд першої інстанції, приймаючи доводи позивача про не отримання ним жодного корисного результату для себе, послався на ймовірність не отримання такого результату, всупереч вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України за якими доказування не може ґрунтуватися на припущеннях,дійшов до хибного висновку про необхідність задоволення позову. 
		Колегія суддів приймає доводи апелянта про те, що позивачем не підтверджено та не доведено, що оспорювані пункти шлюбного договору поставили його у надзвичайно невигідне матеріальне становище. 
		Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на належних та достовірних доказах, оскільки суд при ухваленні рішення керувався сукупними поясненнями сторін, наданими під час розгляду справи, не наводячи оцінки зібраним у матеріалах справи доказам.
		Разом з тим, суд не посилався на конкретну норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин при визнанні окремих пунктів шлюбного договору недійсними. 
		Відповідно до вимогст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно дост. 264 ЦПК України,судове рішення має відповідати, в тому числі, на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
		У справі, яка переглядається, не міститься доказів на підтвердження того, що саме на момент укладення шлюбного договору були порушені права позивача.
		Між тим, у судовому засіданні у ході апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 зазначив, що на момент укладення шлюбного договору не існувало жодних спірних питань з приводу нерухомого майна. 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 201/4255/16-ц вказано, що: «норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу. Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства».
		Установивши, що укладеним між сторонами шлюбним договором встановлено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно та за оспорюваними умовами шлюбного договору перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувся, а позивач не довів, що ці умови шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних частин шлюбного договору.
		Колегія суддів відхиляє аргументи ОСОБА_3 про те, що шлюбний договір поставив позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище після розірвання шлюбу та факт придбання відповідачем квартири до розірвання шлюбу, оскільки як наявність підстав для визнання оспорюваного шлюбного договору (чи його частини) недійсним, так і порушення (не визнання або оспорювання) суб`єктивного приватного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного шлюбного договору.
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від10 травня2022 року у справі № 755/5802/20.
		Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права.
		У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдіиг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. 
		За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . 
		Відповідно п.1, 3 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
		Суд першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог, не застосував положення статті 89 ЦПК України, внаслідок чого висновки про доведеність позивачем надзвичайно невигідного матеріального становища є необґрунтованими. У зв`язку із вказаним, рішення Шевченківського районногосуду м.Запоріжжявід 24січня 2022рокуу цій справі підлягає скасуванню.
		Керуючись ст.ст.7, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
		 
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.
		Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2022 року у цій справі  скасувати, прийняти постанову наступного змісту: 
		«У задоволенні позову  ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гура Максим Григорович, провизнання частково недійсним шлюбного договору  відмовити».
		Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
		Повний текст постанови складено 23 червня 2022 року.
		 
		Головуючий:
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...