Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 450/624/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2022.
Дата набрання законної сили: 15.06.2022
Номер судового провадження: 61-14887ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                   
		Іменем України
		 
		15 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 450/624/15-ц
		провадження № 61-14887св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Ступак О. В., Яремка В. В., 
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану адвокатом Жиравецьким Тарасом Михайловичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів:Бойко С. М., Савуляка Р. В., Ніткевича А. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 18 липня 1998 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 березня 2012 року шлюб розірвано. 
		За час шлюбу подружжя набуло у власність наступне майно: будинок на  АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для обслуговування будинку; Приватне підприємство «Асторія» (далі - ПП «Асторія»), автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску. Згоди про поділ зазначеного майна в добровільному порядку сторони не дійшли. 
		03 липня 2008 року відповідач подарував їй половину будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , а тому поділу підлягає: 1/2 частина частина будинку на  АДРЕСА_1 та земельна ділянка для обслуговування будинку; ПП «Асторія», статутний капітал та майно якого, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України (далі - Рішення Конституційного Суду України), належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя; автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску.
		З урахуванням уточнених позовних вимог,  ОСОБА_1 просила поділити майно, яке належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності наступним чином:
		- виділити їй: 1/4 частину будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , що зареєстрована за  ОСОБА_2 , та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку, кадастровий номер 01:08:458:00317; 1/2 частину статутного капіталу ПП «Асторія», що станом на 28 грудня 2011 року становив 180 250,00 грн; 1/2 частину майна ПП «Асторія», яке складається з нежитлових приміщень на  АДРЕСА_2 ; 1/2 частину вартості автомобіля NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску; 
		- виділити ОСОБА_2 : 1/4 частину будинку на АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за  ОСОБА_2 , та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку, кадастровий номер 01:08:458:00317; 1/2 частину статутного капіталу ПП «Асторія», який станом на 28 листопада 2011 року становив 180 250,00 грн; 1/2 частину майна ПП «Асторія», яке складається з нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 ; 1/2 частину вартості автомобіля «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції
		Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 59 533,50 грн грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова             НОМЕР_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 не є майном, що було набуте подружжям у шлюбі. Вказаний будинок побудований відповідачем у 1997 році, а тому саме з цієї дати, а не з моменту державної реєстрації у 2005 році, у відповідача виникло права власності на це нерухоме майно. Також судом ураховано, що 03 липня 2008 року відповідач передав у дар позивачу 1/2 частину спірного житлового будинку.  
		Посилаючись на те, що за нормою статті 120 ЗК України набуття права власності на земельну ділянку є похідним від права власності на житловий будинок, для будівництва та обслуговування якого земельну ділянку було надано, суд дійшов висновку, що земельна ділянка також не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому відсутні підстави для її поділу.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині виплати 1/2 частини розміру статутного капіталу та вартості майна ПП «Асторія», суд урахувавши положення статей 55, 112 ГК України, 115, 116, 147 ЦК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення), виходив з того, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні юридичної особи - суб`єкта господарювання, це майно належить цьому суб`єкту господарювання на праві власності. Той з подружжя, хто є засновником цього суб`єкта господарювання набуває корпоративні права, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською діяльністю підприємства, отримання певної частки від його прибутку (дивідендів) та активів у разі ліквідації. Інший з подружжя набуває право вимоги виплати йому частини доходів цього суб`єкта господарювання за доведеності обставин, які підтверджують внесення вкладу до статутного фонду за рахунок спільного майна подружжя, за взаємною згодою подружжя та в інтересах сім`ї. При цьому, поділ між подружжям статутного фонду підприємства та визнання за іншим з подружжя, який не є і не був учасником цього підприємства, права на певну частку у статутному фонді підприємства не передбачено чинним законодавством. Суд зазначав, що ПП «Асторія» було зареєстроване 23 жовтня 2000 року, засновником підприємства є ОСОБА_2 . За договором купівлі-продажу будівель шляхом викупу від 26 липня 2001 року № 474, укладеним між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ПП «Асторія», підприємству передано у власність нежитлові будівлі, розташовані на АДРЕСА_2 , стороною позивача не надано доказів на підтвердження факту внесення коштів ОСОБА_1 до статутного фонду ПП «Асторія» за рахунок спільного майна подружжя, що виключає можливість для задоволення позову у цій частині. 
		Установивши, що сторонами в період шлюбу придбано автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова   НОМЕР_1 , який на час вирішення спору відповідачем відчужено за відсутності згоди позивача, суд першої інстанції, з урахуванням наведеного та ринкової вартості автомобіля, що становить 119 067,00 грн, вважав обґрунтованими вимоги  ОСОБА_1 про стягнення з   ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля.
		Постановою апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
		Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу та майна ПП «Асторія», справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Скасовуючи у зазначеній частині рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не урахував доводів позивача про відсутність доказів на підтвердження формування статутного капіталу ПП «Асторія» відповідачем за рахунок його власних коштів, а також доводів ОСОБА_1 про те, що 02 червня 2008 року вона як фізична особа-підприємець отримувала доходи, які вкладала у сімейний бюджет, в тому числі у збільшення статутного капіталу ПП «Асторія», та не надав оцінки наданим доказам на їх підтвердження.  
		Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу та майна ПП «Асторія» скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія» в розмірі 180 250,00 грн.
		У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Судове рішення мотивовано тим, що статутний капітал ПП «Асторія», був сформований відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому  ОСОБА_1 , яка не є засновником приватного підприємства, має право на компенсацію їй 1/2 його частини, виходячи з розміру статутного капіталу на час розірвання шлюбу сторін, що становив 360 500,00 грн.  ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що формування та збільшення статутного капіталу підприємства відбувалося за рахунок його особистих коштів та/або особистого майна. Сам по собі факт зазначення у рішеннях засновника (власника) ПП «Асторія» про те, що збільшення статутного капіталу підприємства відбувалося за рахунок «внеску власника», «власних коштів засновника», не є підтвердженням таких доводів. Крім того, наявними у справі доказами підтверджено, що позивач у період з 2008 року по 2012 рік отримувала дохід від підприємницької діяльності, а отже формування статутного капіталу відбулося за рахунок спільних коштів подружжя.
		Факт придбання спірних нежитлових будівель, розташованих на  АДРЕСА_2 , приватним підприємцем для використання їх у підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об`єктом права особистої приватної власності одного з подружжя. Вказане нерухоме майно підприємство в особі засновника ОСОБА_2 набуло у власність у період шлюбу з позивачем, доказів на підтвердження того, що зазначене нерухоме майно придбано за рахунок особистих коштів відповідача матеріали справи не містять. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що належне ПП «Асторія» нерухоме майно теж є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак в силу того, що власником спірного нерухомого майна є ПП «Асторія», вимога позивачки про виділення їй у власність 1/2 частини такого майна не може бути задоволена, оскільки її право власності на майно (тобто речове право) трансформувалося у право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості майна, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15. Зважаючи на те, що позивач з вимогою про виплату їй половини вартості спірного нерухомого майна ПП «Асторія» не зверталася, і не надала доказів на підтвердження вартості належної їй частини майна для виплати грошової компенсації, її вимога про поділ зазначеного нерухомого майна задоволенню не підлягає.
		Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
		У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Жиравецьким Т. М., у якій заявник просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з нього компенсації вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія» у розмірі 180 250,00 грн, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову; змінити оскаржувану постанову апеляційного суду та виключити з її мотивувальної частини висновки про те, що належні ПП «Асторія» нежитлові будівлі,розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 та, що право власності ОСОБА_1 на майно (нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ) трансформувалося у право вимоги виплати половини вартості такого майна, а в іншій частині оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
		Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_2 , поданою адвокатом Жиравецьким Т. М., на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Жиравецьким Т. М. у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що задовольняючи вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія» у розмірі 180 250,00 грн, суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», якою визначено, що вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Аналіз норми статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» дає підстави для висновку, що у вказаній категорії спорів позивач наділений правом вимагати компенсації частини вартості частки учасника (іншого з подружжя), а не частини внеску (частки) відповідача у статутному капіталі. Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Аналогічний правовий висновок, що не був урахований апеляційним судом, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц. Водночас, позивач не надала докази на підтвердження ринкової вартості частки у статутному капіталі приватного підприємства на час вирішення справи. 
		Апеляційний суд не урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17 у подібних правовідносинах, про те, що «приватне підприємство є окремою організаційно-правовою формою суб'єкта господарювання, що передбачена статтею 113 Господарського кодексу України. Водночас наявність у підприємства, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, статутного капіталу не є достатньою підставою для ототожнення його з господарським товариством. Відсутність правового регулювання порядку створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідних правовідносин правових норм цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, положень статуту відповідного приватного підприємства». 
		Наведені вище норми матеріального права та обставини справи не були взяті апеляційним судом до уваги, оскільки суд, вирішуючи вимогу  ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини статутного капіталу виходив з вартості розміру внеску до статутного капіталу на дату розірвання шлюбу, а не з реальної вартості такої частки.  
		Зауважив, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, підлягають застосовуванню до правовідносин виключно у випадку, коли майно було набуте господарським товариством у результаті передання його у власність засновниками і учасниками як внесок в статутний капітал. У такому випадку, дійсно право власності на майно (тобто речове право) іншого члена подружжя трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна у разі поділу майна подружжя або праві вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Натомість поза оцінкою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що нежитлові приміщення, розташовані на  АДРЕСА_2 були набуті ПП «Асторія» на підставі відплатного договору, а не були внесені як внесок до статутного капіталу приватного підприємства. Спірне майно ніколи не перебувало у спільній сумісній власності подружжя, а тому відсутні правові підстави як для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину такого майна, так і для виплати позивачу грошової компенсації, оскільки власником майна є ПП «Асторія». Зважаючи на викладене, просив виключити з мотивувальної частини оскаржуваної постанови помилковий висновок апеляційного суду, про те, що у зазначеній справі право власності на спірне нерухоме майно (тобто речове право) трансформувалося у право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості майна. 
		У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимоги про виділення їй 1/2 частини майна ПП «Асторія», та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд, правильно встановив факт віднесення нежитлових будівель, площею 593,6 кв. м, що знаходяться за адресою:  АДРЕСА_2 , до складу об`єктів спільного сумісного майна подружжя, але необґрунтовано відмовив у задоволенні її вимог про поділ цього майна виключно з формальних підстав, посилаючись на те, що вона в порядку поділу майна подружжя просила виділити їй 1/2 частину майна ПП «Асторія», а не заявляла вимогу про стягнення 1/2 частини вартості цього майна. Безпідставиними вважала і посилання апеляційного суду на те, що вона не надала доказів на підтвердження вартості належної їй частини майна для виплати грошової компенсації, оскільки у матеріалах справи наявна копія іпотечного договору від 05 липня 2007 року, укладенного на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 (як фізичної особи) за кредитним договором від 05 липня 2007 року № 0032/07/6.10-CL, за умовами якого вартість спірного нерухомого майна ПП «Асторія» визначена у розмірі 495 943,00 грн, а згідно з висновком про вартість майна станом на 29 лютого 2008 року його вартість становить 1 948 000,00 грн. 
		Відмовляючи у задоволенні вимог про поділ майна ПП «Асторія», як спільного майна подружжя, апеляційний суд не урахував вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у цій справі, який направляючи справу на новий розгляд вказав, що «відмовляючи в задоволенні позову в частині поділу частки у статутному капіталі і майні підприємства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що оскільки нежитлові приміщення були придбані ПП «Асторія», вони є власністю підприємства, а тому поділу, як майно подружжя, не підлягають».
		Апеляційний суд не застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема: 
		- у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц про те, що «грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі. Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства». 
		- у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 642/2179/17 про те, що «якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства».
		Подібних за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13 та від 03 червня 2015 року у справі № 61-38цс15. 
		У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий адвокатом Жиравецьким Т. М., у якому він просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог позивача про виділ їй 1/2 частини майна ПП «Асторія», оскільки така вимога є неналежним способом захисту, а суд, зважаючи на принцип диспозитивності цивільного судочинства та межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не міг вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення на користь ОСОБА_1 . Апеляційний суд також обґрунтовано виходив з того, що позивач не надала доказів на підтвердження дійсної вартості спірного нерухомого майна на час розгляду справи. 
		У відповіді на відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазначила, що твердження відповідача про те, що позивачем не було заявлено вимог про виплату їй половини вартості майна ПП «Асторія», а тому вирішуючи спір про поділ спірного нерухомого майна, апеляційний суд був позбавлений можливості вийти за межі заявлених нею вимог у суді першої інстанції є безпідставиними, оскільки в уточненій позовній заяві вона просила в порядку поділу майна подружжя виділити їй 1/2 частку в статутному капіталі та 1/2 частку в майні ПП «Асторія», мотивуючи наведене тим, що таке майно було набуто під час шлюбу, а тому відповідно до статті 60 СК України належить до спільного майна подружжя. Вирішуючи питання про виділення їй 1/2 частки у статутному капіталі ПП «Асторія», апеляційний суд не застосовував формальних підходів до викладення такої вимоги і стягнув з відповідача 180 250,00 грн компенсації вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія», тоді як вирішуючи питання про виділення їй 1/2 частки в майні ПП «Асторія» вказав, що вона вимог про стягнення компесації вартості 1/2 частки цього майна не заявляла. 
		Звернула увагу на недобросовісні дії відповідача, який під час розгляду справи з метою зменшення обсягу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, зменшив розмір статутного капіталу ПП «Асторія» до 100,00 грн, а згодом без її згоди та відома відчужив корпоративні права ПП «Асторія» у розмірі 50% статутного капіталу на користь ОСОБА_3 , що істотно порушує її права.
		Зауважила, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2020 року прийняла до розгляду справу № 916/2813/18, як таку, що містить виключні правові проблеми, які стосуються правової природи приватного підприємства, визначення правового режиму майна, в тому числі щодо розпорядження учасником підприємства часткою в його статутному капіталі, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. 
		У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому вона просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої адвокатом Жиравецьким Т. М. на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, посилаючись на ті ж самі мотиви, що викладені нею у поданій відповіді на відзив ОСОБА_2 .
		Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 липня 1998 року, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 березня 2012 року. 
		Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, ПП «Асторія» зареєстровано 23 жовтня 2000 року, його засновником є ОСОБА_2 .
		На момент державної реєстрації ПП «Асторія», його статутний капітал становив 100,00 грн.
		16 серпня 2004 року проведено державну реєстрацію ПП «Асторія» за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Засновником ОСОБА_2 неодноразово приймалися рішення про збільшення статутного капіталу (фонду) підприємства, а саме: 11 серпня 2004 року - до 60 500,00 грн, 05 березня 2005 року - до 160 500,00 грн, 08 листопада 2007 року - до 260 500,00 грн, 28 грудня 2011 року - до 360 500,00 грн, у зв'язку з чим вносилися відповідні зміни до статуту підприємства. 
		Станом на дату звернення до суду із зазначеним позовом, статутний капітал ПП «Асторія» становив 360 500,00 грн. 
		Відповідно до договору № 474 купівлі-продажу будівель шляхом викупу від 25 липня 2001 року, укладеного між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ПП «Асторія», в особі засновника ОСОБА_2 , підприємство придбало нежитлові будівлі, розташовані на АДРЕСА_2 , вартістю 53 696,00 грн.
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржують постанову апеляційного суду лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ статутного капіталу та майна ПП «Асторія», а відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає справу лише у вказаній частині.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на них та відповіді на відзив, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Жиравецьким Т. М., підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
		Тлумачення положень статті 61 СК України свідчить про те, що спільною сумісною власністю, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воли були набуті.
		Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. 
		Щодо правової природи ПП «Асторія»
		Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
		Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу). 
		Частиною першою статті 63 ГК України визначено вид та організаційно-правову форму підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
		У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження 
		№ 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
		Щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів ураховує таке. Уразі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судам належить враховувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)) про те, що відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати).
		Отже, у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду фактично відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17 про те, що приватне підприємство є окремою організаційно-правовою формою суб'єкта господарювання.
		За ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку з чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
		Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
		Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію». 
		При визначенні виду підприємницького товариства, до якого належить ПП «Асторія», необхідно виходити з того, що ПП «Асторія»створено для ведення підприємницької діяльності, метою якого є отримання прибутку шляхом надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; ПП має статутний капітал, поділений на частки, його учасники не несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства. З огляду на наведене, ПП «Асторія» є господарським товариством (товариством з обмеженою відповідальністю).
		Щодо правового режиму майна приватного підприємства та грошових коштів, внесених як внесок до статутного капіталу підприємства
		Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.
		Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про кооперацію» джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об`єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.
		Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) дійшла висновку, що«право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності, і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю). 
		Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя». 
		Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.
		Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про віднесення до об'єктів спільної сумісної власності подружжя внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Асторія» у розмірі 360 500,00 грн та нежитлових будівель, розташованих на АДРЕСА_2 , що були набуті ПП «Асторія» під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі є помилковим, таким, що не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
		Щодо права позивача, як колишнього подружжя, на виплату половини вартості статутного капіталу ПП «Асторія» та виділ у власність половини майна підприємства 
		Вирішуючи питання нібито суперечності правових позицій щодо правового режиму спільного майна подружжя, за рахунок якого утворилося майно приватного підприємства, викладених у постановах Верховного Суду України (Верховного Суду), та з іншого боку позиції, наведеної у Рішенні Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) вказала, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя). 
		Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки:
		- перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю;
		- другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.
		При цьому часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
		Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.
		Таким чином, у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об'єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства. 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, у тому числі, шляхом виділення їй у власність:
		- 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія», що станом на 28 листопада 2011 року (на момент розірвання шлюбу) становив 180 250,00 грн.
		- 1/2 частини нерухомого майна ПП «Асторія», яке складається з нежитлових приміщень, розташованих на АДРЕСА_2 
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. 
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину нерухомого майна, належного ПП «Асторія», оскільки таке майно є власністю вказаної юридичної особи, однак помилково зазначив, що таке речове право позивача трансформувалося у право вимоги на виплату половини вартості зазначеного майна, як такого, що набуте для використання у підприємницькій діяльності, але за рахунок спільних коштів подружжя. 
		Зважаючи на необхідність урахування правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) про те, що у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об'єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника товариства до його статутного капіталу, Верховний Суд вважає обгрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої адвокатом Жиравецьким Т. М., про те, що у вказаній категорії спорів позивач наділений правом вимагати компенсації половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства, а не виплати половини вартості внеску відповідача як засновника у статутний капітал товариства чи половини вартості внесеного подружжям майна.
		Верховний Суд зауважує, що часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації. Вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника (частина восьма статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). 
		Тому Верховний Суд не може погодитися з мотивами відмови апеляційного суду в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна ПП «Асторія», а також з висновками апеляційного суду в частині задоволення вимоги ОСОБА_1 про виділення їй 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія», що станом на 28 листопада 2011 року (на момент розірвання шлюбу) становив становив 360 500,00 грн, яка за своїм змістом є вимогою про стягнення на її користь з  ОСОБА_2 грошової компенсації 1/2 частини внеску до статутного капіталу ПП «Асторія». 
		Про те, що вимога  ОСОБА_1 про виділення їй 1/2 частини статутного капіталу, є саме вимогою про стягнення грошового внеску до статутного капіталу, а не вимогою про стягнення вартості частки у статутному капіталі свідчить конкретно визначена нею сума - 180 250,00 грн, що становить 1/2 від розміру внеску до статутного капіталу, що на момент розірвання шлюбу становив 360 500,00 грн, а також окремо заявлена нею вимога про виділення їй 1/2 частини нерухомого майна ПП «Асторія», яке складається з нежитлових приміщень, розташованих на АДРЕСА_2 . 
		Зазначене дає підстави для висновку, що у спірних правовідносинах позивач наділена правом вимагати компенсації половини вартості частки учасника (іншого з подружжя), а не частини внеску (частки) до статутного капіталу приватного підприємства, однак з такими вимогами вона до суду не зверталася, що не позбавляє її права на звернення до суду з позовом про стягнення з колишнього подружжя грошової компенсанції вартості частки у статутному капіталі ПП «Асторія».
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Зважаючи на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року та постанова Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу (а фактично внеску до статутного капіталу) ПП «Асторія» ухвалені без додержання норм матеріального права, тому касаційну скаргу     ОСОБА_2 , подану адвокатом Жиравецьким Т. М., необхідно задовольнити, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у наведеній частині скасувати з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про виділення їй 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія» у розмірі 180 250,00 грн. 
		В частині вирішення вимоги  ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна ПП «Асторія» апеляційний суд дійшов правильних висновків по суті вирішення спору, однак помилився щодо мотивів відмови, тому постанова Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у наведеній частині підлягає зміні, з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
		Щодо розподілу судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.
		Ураховуючи, що касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, у задоволенні позову відмовлено, з ОСОБА_1 в дохід держави необхідно стягнути 6 212,76 грн судового збору, що підлягав сплаті нею за подання касаційної скарги. При цьому підстави для розподілу решти судових витрат, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи, відсутні.
		Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 за наслідками касаційного перегляду справи відмовлено повністю, касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Жиравецьким Т. М., задоволено, тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги, у розмірі 3 605,00 грн.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Жиравецьким Тарасом Михайловичем,задовольнити.
		Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про виділення їй 1/2 частини статутного капіталу Приватного підприємства «Асторія»скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення. 
		У задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення 1/2 частини статутного капіталу Приватного підприємства «Асторія»відмовити.
		Постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 рокув частині вирішення вимоги  ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна Приватного підприємства «Асторія» змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 6 212,76 грн судового збору.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 605,00 грн судового збору.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий:                                                                           Г. І. Усик
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		А. С. Олійник
		О. В. Ступак
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...