Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 173/3057/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2022.
Дата набрання законної сили: 24.06.2022
Номер судового провадження: 61-2531ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		24 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 173/3057/19
		провадження № 61-2531св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: ОСОБА_3 , державний нотаріус Другої кам`янської державної нотаріальної контори Астахова Ольга Сергіївна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 серпня 2020 року у складі судді Багбая Є. Д. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до   ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Астахової О. С., про розірвання спадкового договору.
		Позов мотивувала тим, що є донькою  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		06 листопада 2019 року позивач звернулася у встановлений законом строк до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого батька. 
		Проте, отримала постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки ОСОБА_4 залишив після себе заповіт на все своє майно на користь іншого спадкоємця та уклав спадковий договір на спадкову квартиру розташовану в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 . 
		У квартирі батька позивач виявила зазначені спадковий договір та копію заповіту. 
		Просила розірвати спадковий договір, оскільки останній не був виконаний відповідачем та його дружиною.
		Останні скористалися тим, що батько зловживав спиртними напоями, змусили його скласти зазначений договір та не здійснювали, згідно з умовами договору,  матеріальне забезпечення батька, не поховали його на зазначеному в договорі місці, а поховання здійснила саме позивач.
		Короткий змістрішення суду першої інстанції
		Рішенням від 19 серпня 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у позові відмовив.
		Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що розірвання спадкового договору є неналежним та ефективним способом захисту цивільних прав, оскільки в цьому випадку, позивач не є стороною спадкового договору та не може обирати такий спосіб захисту як розірвання спадкового договору.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою від 27 січня 2021 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що відповідно до частини першої статті 1308 ЦК України, спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача, проте позивач не входить до кола цих осіб. Отже, у цій справі позивач пред`явивши позовну вимогу про розірвання спадкового договору, обрала неналежний спосіб захисту її права.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду,ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою від 25 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу. 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає застосування судом апеляційної інстанції статті 15, частини другої статті 16, статті 1308 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 640/5594/17-ц.
		Касаційну скаргу мотивувала тим, що з наявних в матеріалах справи висновків поліції, показів свідків, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 (набувач) не виконував умови договору, ухилявся від надання допомоги відчужувачу, який через похилий вік та важку хворобу перебував у безпорадному стані. 
		На її думку відповідач скористався безпорадним станом відчужувача та викрав у нього пенсійну та кредитну банківські картки, щомісячно знімав з них кошти на власні потреби, чим фактично позбавив ОСОБА_4 засобів до існування, придбання дорогих ліків для лікування від хвороби, яку він отримав при ліквідації аварії на ЧАЕС в травні 1986 року;
		порушення умов спадкового договору поєднуються з крадіжкою набувачем майна відчужувача, що є істотним порушенням спадкового договору, а тому висновок судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем невиконання набувачем договірних зобов`язань та не надання належних та допустимих доказів на підтвердження наявності істотних порушень договору другою стороною, а також обґрунтування належності обраного способу захисту цивільних прав, є передчасним та таким, що не відповідає наявним в матеріалах справи письмовим доказам в розумінні статті 77 ЦПК України, є порушенням статті 15, частини другої статті 16, частини другої статті 651, статті 1308 ЦК України;
		відповідно до положень пункту 4.9. спадкового договору та частини третьої статті 1307 ЦК України контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.
		У квітні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суд установив, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 13).
		ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 14).
		21 травня 2019 року ОСОБА_4 похований дочкою, що підтверджується копією свідоцтва про поховання (а. с. 15).
		06 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася у встановлений законом строк до державного нотаріуса Астахової О. С. із заявою про прийняття спадщини після батька.
		30 листопада 2019 року позивач отримала постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дій - видачі свідоцтва про право на спадщину оскільки ОСОБА_4 залишив після себе заповіт на все своє майно на користь іншого спадкоємця та уклав спадковий договір на спадкову квартиру розташовану в АДРЕСА_1 на ім`я відповідача у справі ОСОБА_2 (а. с. 24, 33, 35).
		ОСОБА_1 в квартирі батька виявила зазначені спадковий договір та копію заповіту.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що розірвання спадкового договору є неналежним та ефективним способом захисту цивільних прав, оскільки позивач не є стороною спадкового договору та не може обирати такий спосіб захисту як розірвання спадкового договору.
		Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
		Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Так, у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 640/5594/17-ц, на яку послалася заявник як на приклад неоднакового застосування норми права, за Цивільним кодексом України ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Але статтею 1308 ЦК не регламентовано всі варіанти розірвання спадкового договору, які передбачити неможливо. Зокрема, спадковий договір може бути розірваний і після смерті відчужувача, коли виконання не було здійснено або було здійснено частково, чи здійснювалось неналежно або з простроченням. У таких ситуаціях можливе застосування аналогії закону.
		Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
		Частиною першою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
		Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.
		Договір дарування як і спадковий договір не може бути розірваний в односторонньому порядку, за деякими виключеннями, зокрема, передбаченими статтею 724 ЦК України та, якщо договір дарування виконується у момент його укладання.
		Договір дарування як і спадковий договір зумовлюється особистими відносинами дарувальника і обдаровуваного, відчужувача і набувача та укладається з добрим ставленням до обдаровуваного чи набувача, а тому містить особливі правила його розірвання, що не застосовуються до інших договорів. Загальною підставою для такого розірвання правочину є злісна невдячність обдаровуваного або набувача. Це обумовлено також і тим, що законом не може бути передбачено морального обов`язку для обдарованого та набувача, спрямованого на вдячність та повагу до дарувальника й відчужувача.
		Проте законом встановлені певні правові підстави розірвання договору дарування - у випадку вчинення обдаровуваним протиправних та аморальних дій відносно особи дарувальника.
		У таких випадках дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. Законом чітко сформульовані умови (підстави) виникнення такого права у дарувальника, причому незалежно від того, чи був договір дарування укладений з обов`язком передати дарунок у майбутньому, чи дарунок вже був переданий дарувальником та прийнятий обдаровуваним. До таких підстав закон відносить умисне вчинення злочину проти життя, здоров`я, власності дарувальника. Правова характеристика умисного злочину надається статтею 24 КК України (злочин вважається умисно вчиненим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел), або хоча і не бажала, але свідомо припускала їх настання (непрямий умисел).
		Злочин сам по собі є аморальним явищем. Тому вчинення злочину має тягнути настання цивільно-правових наслідків. Такими наслідками закон визначає розірвання договору дарування, предметом якого є нерухоме майно.
		У випадку смерті дарувальника, яка була спричинена умисними злочинними діями обдаровуваного - позбавленням життя дарувальника, право вимагати розірвання договору дарування одержують спадкоємці дарувальника.
		Враховуючи, що відносини між відчужувачем і набувачем за спадковим договором також мають як правовий, так і моральний аспект, буде справедливим у випадку спричинення умисними злочинними діями набувача позбавлення життя відчужувача, настання цивільно-правових наслідків у вигляді розірвання спадкового договору, предметом якого ж нерухоме майно. І право вимагати розірвання такого договору одержують спадкоємці відчужувача.
		Верховний Суд погодився з висновками судів у справі № 640/5594/17-ц про те, що умисне вбивство відчужувача набувачем майна є істотним порушенням спадкового договору. Результат умисних злочинних дій, спрямованих на позбавлення життя відчужувача майна, набувач не міг не розуміти, він всупереч мети, з якою був укладений спадковий договір - забезпечення відповідних потреб майнового характеру, спрямував свої дії на протиправне, всупереч природньому розвитку подій, припинення набувачем майна своїх обов`язків за договором, наслідки таких злочинних дій набувача були фатальними для відчужувача майна.
		Між тим, на відміну від справи, що переглядається, у цій справі судами встановлений факт умисного вбивства відчужувача набувачем майна, що є істотним порушенням спадкового договору, а також враховано, що відносини між відчужувачем і набувачем за спадковим договором також мають як правовий, так і моральний аспект, а тому буде справедливим у випадку спричинення умисними злочинними діями набувача позбавлення життя відчужувача, настання цивільно-правових наслідків у вигляді розірвання спадкового договору, предметом якого ж нерухоме майно. І право вимагати розірвання такого договору одержують спадкоємці відчужувача.
		Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
		Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 15, частини другої статті 16, статті 1308 ЦК України у подібних правовідносинах без врахування висновку щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 640/5594/17-ц не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
		Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 15, частини другої статті 16, статті 1308 ЦК України не врахував апеляційний суд в цій справі.
		Тому, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення апеляційного суду. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  Судді:    С. Ю. Мартєв     В. В. Сердюк     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...