Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/6545/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 24.06.2022. Зареєстровано: 25.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2022.
Дата набрання законної сили: 23.11.2022
Номер судового провадження: 2/753/290/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА 
		 
		справа № 753/6545/21
		провадження № 2/753/290/22 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"06" червня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді - Лужецької О.Р.,
		при секретарі - Григораш Н.М.,
		учасники справи:
		представник позивача - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		представник відповідача - ОСОБА_3 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя, -
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_4 (далі по тексту - Позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - Відповідач), в якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини спірної квартири, а за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини спірної квартири.
		Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 27.12.2014 по 28.03.2018 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.03.2018. Від шлюбу у позивача та відповідача є дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Вказує, що під час шлюбу сторони набули у спільну власність квартиру  АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .Після розірвання шлюбу спірне майно залишилося у відповідача. 
		Враховуючи, що дитина проживає з позивачем, перебуває на її утриманні на підставі ст. 70 СК України просить визначити їй 3/4 частки квартири при поділі майна, а відповідачу -1/3 частину відповідно.
		Зазначає, що звернулася до відповідача із наміром поділити спільно набуте майно, однак получила відмову. Вважаючи, що зазначені дії порушують її права, звернулася до суду з позовом.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2021 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в підготовчому судовому засідання за правилами загального позовного провадження.
		27.09.2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він, заперечуючи проти позову зазначив, що квартира АДРЕСА_1 не є об`єктом спільної сумісної власності, а є його особистою приватною власністю, оскільки придбана хоча і в шлюбі, але за особисті кошти.
		Ухвалою суду від 19.10.2021 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
		В судовому засіданні, представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та просив суд їх задовольнити. 
		Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. ОСОБА_2 пояснив, що 12.09.2013 року він набув у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира була його особистою приватною власністю, оскільки була набута ним до шлюбу з позивачем. 28.04.2016 року він продав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Грошові кошти в розмірі 1 100 000 грн. за продаж цієї квартири були його особистою власністю, не вносилися до сімейного бюджету. В подальшому, 17.06.2016 року за ці грошові кошти ОСОБА_2 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 999 900 грн.
		Крім того, звернулися до суду з заявою про застосування строку позовної давності. 
		Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
		Судом встановлено, що з 27.12.2014 по 28.03.2018 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.03.2018 розірвано. 
		Від шлюбу у позивача та відповідача є дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
		Предметом спору в даній справі є: квартира АДРЕСА_1 . 
		Фактично спір між сторонами виник з приводу поділу вказаного майна.
		Судом встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_1 за ціною 999 900 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу від 17.06.2016 року та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта майна № 61746973 від 17.06.2016 року.
		Згідно матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 17.06.2016 року, ОСОБА_4 10.06.2016 року подано нотаріусу заяву, в якій вона зазначила, що гроші, які витрачаються на цю купівлю є особистою власністю чоловіка, ОСОБА_2 та внаслідок цього квартира придбавається ним у особисту приватну власність. ОСОБА_4 стверджує, що від будь-яких майнових прав на цю нерухомість відмовляюсь, претензій до ОСОБА_2 в подальшому не матиму.
		Станом на день розгляду справи заява ОСОБА_4 від 10.06.2016 року є чинною, ОСОБА_4 заяву не відкликала.
		За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
		Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
		За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
		У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).
		За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
		За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		В пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.
		Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
		Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
		Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
		Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
		Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
		Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
		Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
		Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.
		Стороною відповідача стверджується, що квартира АДРЕСА_1 , дійсно була придбана у шлюбі, але за кошти, які були ним отримані від продажу його власної квартири в м. Буча.
		Як вже зазначалось вище, за наявними в матеріалах справи доказами - Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 від 12.09.2013 року, Договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 28.04.2016 року, Договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 від 17.06.2016 року, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_4 від 10.06.2016 року, судом встановлено, що під час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 за особисті грошові кошти було придбано нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 . Вартість квартири становить 999 900 грн.
		При цьому 28.04.2016 року ОСОБА_2 було відчужено належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_4 за ціною 1 100 000 грн.
		Позивачем стверджувалось, що спірна квартира, була придбана сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя, що не доведено стороною позивача відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, яким в даному рішенні надана докладна оцінка.
		Разом з тим, положеннями ч.1 ст.82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		Таким чином суд приходить до висновку, хоча спірне нерухоме майно було придбано у період шлюбу, відповідачем було доведено, що придбання майна відбувалось за кошти, отримані від продажу квартири, придбаної ним до шлюбу з позивачем, тобто, за особисті кошти відповідача, відтак, це маи?но не може вважатися об`єктом спільноі? сумісноі? власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, тобто, відповідача.
		При цьому, суд бере до уваги, що позивачу було відомо, що право власності на придбане нерухоме майно оформляється на відповідача на праві приватної власності та придбавається ним за його особисті кошти, що було зазначено позивачем у заяві від 10.06.2016 року.
		З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_2 
		19.10.2021 року відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, обґрунтована тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20.03.2018 року шлюб між сторонами було розірвано, з вказаним позовом до суду звернулася 30.03.2021 року.
		Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
		У частині другій статті 72 СК України визначено та у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
		Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
		Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі
		№ 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі
		№ 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19), від 24 лютого 2021 року у справі
		№ 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19) та від 26 січня 2022 року у справі
		№ 215/5672/20 (провадження № 61-17173св21)
		В наявній в матеріалах справи копії рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23.06.2016 року, яким шлюб між сторонами розірвано, відсутні будь-які дані або встановлені факти щодо наявності між сторонами майнового спору.
		Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, що до звернення ОСОБА_4 до суду з даним позовом 30.03.2021 року відбулось порушення прав на спірну квартиру будь-ким із подружжя, суд приходить до висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.
		Таким чином, враховуючи те, що позивач звернулась до суду із вказаним позовом у межах строку позовної давності, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для застосування позовної давності щодо вимоги про поділ майна подружжя.
		Розподіл судових витрат здійснити згідно ст.141 ЦПК України.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 57, 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, статтями 2, 4, 10-12, 76-82, 89, 90, 95, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355ЦПК України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності та поділ спільного майна подружжя - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		 
		СУДДЯ                                                                                  О.Р.ЛУЖЕЦЬКА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...