Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 213/3186/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 24.06.2022. Зареєстровано: 25.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.06.2022.
Дата набрання законної сили: 14.06.2022
Номер судового провадження: 22-ц/803/3729/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/3729/22 Справа № 213/3186/21   Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 червня 2022 року                                                                м.Кривий Ріг
		справа № 213/3186/21
		Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді: Остапенко В.О.,
		суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
		секретар судового засідання: Євтодій К.С.
		сторони:
		позивач:  ОСОБА_1 
		відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінтаргет»
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Галач Тетяни Анатоліївни , яка діє від імені позивача ОСОБА_1 , на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 02 лютого 2022 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -
		ВСТАНОВИВ:
		В серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінтаргет» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору кредитної лінії.
		В обґрунтування позову позивач зазначив, що 30.06.2021 року невідома особа, за допомогою шахрайських дій, внаслідок здійснення блокування мобільного номера позивача, оформила у відповідача кредит та отримала грошові кошти. За даним фактом внесені відомості до ЄРДР, триває досудове розслідування. Позивач особисто не вчиняв будь-яких дій, направлених на укладення кредитного договору, тому позивач просив суд визнати  його недійсним та зобов`язати відповідача скасувати і списати в повному обсязі згідно бухгалтерського обліку заборгованість позивача перед ним за Договором № 622470 про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування) від 30.06.2021 року.
		Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог  відмовлено.
		Стягнуто з  ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.
		В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Т.А., просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача скасувати та списати у повному обсязі, згідно бухгалтерського обліку відповідача заборгованість позивача ОСОБА_1 перед ТзОВ «Фінтаргет» за договором № № 622470 про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування), а також в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору, з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог.
		При цьому, позивач зазначає, що між сторонами виник спір саме на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів», тому відмова у задоволенні позову та встановлення факту не укладення спірного договору не є підставою для покладення на позивача судових витрат, а саме судового збору, оскільки у даній справі судовий збір, суд повинен був компенсувати за рахунок держави, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідно до норм ч.6 ст.141 ЦПК України.
		Окрім того, сторона позивача вказує на те, що в оскаржуваному судовому рішенні не наведено мотивів відмови у задоволенні, заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а також не зазначено норми матеріального права, які були застосовані судом при ухваленні судового рішення.
		Позивач вважає, що, з урахуванням встановлення судом першої інстанції факту не укладення спірного договору, ефективним способом захисту права позивача, є вимога про зобов`язання відповідача скасувати та списати у повному обсязі, згідно бухгалтерського обліку відповідача заборгованість позивача ОСОБА_1 перед ТзОВ «Фінтаргет»  за договором № 622470 про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування). Зазначає, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення, тому вимога позивача про зобов`язання вчинити певні дії є належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів, за умови встановлення не укладення спірного договору.
		Відзив на апеляційну скаргу не подано.
		Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Галач Т.А. надала заяву про розгляд справи за її відсутності, а інші учасники справи про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині розподілу судових витрат, виходячи з наступних підстав.
		Судом встановлено, що 30.06.2021 року укладено Договір № 622470 про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування), в якому сторонами зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінтаргет» та ОСОБА_1 . Позика надана позичальнику за допомогою вебсайту Позикодавця, здійснена його ідентифікація та використано Електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
		Електронний підпис одноразовим ідентифікатором отриманий Позичальником за допомогою СМС-коду, надісланого на телефон, зазначений у договорі - НОМЕР_1 .
		Даний телефонний номер обслуговувався в мережі ПрАТ «Київстар» відповідно до публічного договору, телекомунікаційні послуги за яким надавались знеоособлено (анонімно) і ПрАТ «Київстар», як оператору, не відомо, хто саме користувався зазначеним телефонним номером у період часу з 29.06.2021 року по 30.06.2021 року.
		29.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «СВП Плюс» за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 2.
		30.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «ФРЕШ-КОМ» за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Перемоги, 25.
		Зі слів позивача, він є користувачем даного телефонного номера, але 29.06.2021 року приблизно у період часу з 12:00 год. невідомою особою було здійснено блокування цього мобільного номера і він відновив свою SIM-карту 30.06.2021, перейшовши на умови обслуговування даного номера за контрактом для забезпечення подальшої безпеки від шахрайських дій.
		Відновлення SIM-карти ОСОБА_1 здійснив 30.06.2021 року, оскільки в період часу з 27.06.2021 року по 29.06.2021 року перебував з дружиною у м. Київ. Прибув у м.Кривий Ріг 29.06.2021 року о 23:23 год.
		Грошові кошти перераховані на номер банківської карти НОМЕР_2 без визначення особи, якій вона належить, банк-емітент RAIFFEISEN BANK AVAL.
		За повідомленням АТ «Райффайзен Банк» на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 - рахунків, в т.ч. платіжної картки НОМЕР_2 - не знайдено.
		05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ВП № 6 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовою заявою про вчинення злочину щодо оформлення на його ім`я за допомогою шахрайських дій кредитних договорів, про що 03.08.2021 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021046610000125, розпочато досудове розслідування (а.с.4-7).
		Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, на підставі досліджених доказів, виходив з того, що спірний договір № 622470 від 30.06.2021 року про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування) позивачем не підписувався та не укладався, тобто є неукладеним, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (визнання правочину недійсним відповідно до п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України) не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся, тому позовні вимоги є необґрунтованими.
		При цьому, суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на те, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» він вважає порушеними свої права як споживача фінансових послуг, не є слушним, оскільки положення зазначеного закону не поширюється на договори кредиту, які фактично не були укладені.
		Зважаючи на те, що  ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Т.А., в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача скасувати та списати у повному обсязі, згідно бухгалтерського обліку відповідача заборгованість позивача ОСОБА_1 перед ТзОВ «Фінтаргет» за договором № 622470 від 30.06.2021 року про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування), а також в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в цій частині, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТзОВ «Фінтаргет» скасувати та списати у повному обсязі, згідно бухгалтерського обліку відповідача заборгованість позивача ОСОБА_1 перед ТзОВ «Фінтаргет» за договором № 622470 від 30.06.2021 року про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування), а також в частині розподілу судових витрат у справі, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції  України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, провадження № 12-14звг19, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гс19. 
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
		Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
		Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, провадження № 12-140гс19.
		У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
		Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
		Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.
		Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування чергових платежів, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
		До такого правового виснвоку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 року у справі №320/8618/15.
		Так, судом першої інстанції було встановлено, що спірний договір 642470 від 30.06.2021 року про надання коштів у позику за програмою споживчого кредитування (споживче кредитування) позивачем не підписувався та не укладався, тому оскільки договір є неукладеним, вимоги позивача про визнання недійсним договору та похідна вимога про зобов`язання відповідача скасувати та списати у повному обсязі, згідно бухгалтерського обліку відповідача заборгованість позивача ОСОБА_1 перед ТзОВ «Фінтаргет» за договором надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, вилучити з кредитної історії ім`я ОСОБА_1 , інформацію про спірний договір, яка розміщена на сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій», є неналежно обраним способом захисту порушеного права.
		З уточненої позовної заяви видно, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач спірний договір позики не укладав з відповідачем, то й будь які дії з боку відповідача, направлені на вимагання від ОСОБА_1 сплати заборгованості є незаконними та підлягають припиненню, тому відповідач зобов`язаний скасувати заборгованість по договору позики та припинити всі незаконні дії відносно позивача з вилученням інформації про спірний договір з кредитної історії позивача, розміщеної на сайті ТОВ «Українське бюро кредитний історій».
		З відповіді ТзОВ «Фінтаргет» на позовну заяву ОСОБА_1 видно, що Товариство до суду з позовом щодо виконання ОСОБА_1 договірних зобов`язань не зверталося, тому оскільки судом першої інстанції встановлено, що спірний договір є неукладеним, відповідно похідні вимоги позивача є необґрунтованими і не можуть бути задоволенні з тих підстав, що відповідач жодним чином не порушував прав позивача.
		Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі, з огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся, оскільки такі висновки зроблено судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин.
		Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з позивача на користь держави судового збору, з огляду на наступне.
		Позивач звернувся до суду з позовом в порядку захисту прав споживачів фінансових послуг, пославшись у позовній заяві, як на підставу звільнення від сплати судового збору ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.3).
		Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
		25 серпня 2021 року суд першої інстанції прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі, що підтверджено ухвалою суду (а.с.32-33).
		При цьому в ухвалі зазначено, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України.
		За змістом ч.4 ст.175 ЦПК України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
		Відповідно до положень ст.185 ЦПК України, підставою для залишення позову без руху є, зокрема несплата судового збору у встановленому законом розмірі, у зв`язку з чим судом постановлюється ухвала про залишення позовної заяви без руху із зазначенням точної суми судового збору, яку необхідно сплатити.
		Матеріали справи не містять ухвали про залишення позову без руху, отже суд погодився з доводами позивача, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання як розподілити між сторонами судові витрати.
		За правилами статті 133 ЦПК України, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.
		Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
		Згідно положень п.п.1, 2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:  у разі задоволення позову - на відповідача;  у разі відмови в позові - на позивача.
		Відповідно до норм ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог,а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Отже, суд першої інстанції, прийнявши позов ОСОБА_1 до розгляду та відкривши провадження у справі, погодився з позицією позивача, що останній звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», проте під час ухвалення рішення при вирішенні питання розподілу між сторонами судових витрат, проігнорував норми ч.6 ст.141 ЦПК України, поклавши обов`язок зі сплати судового збору за подачу позову на позивача, а не компенсував їх за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, стягнувши з позивача на користь держави судовий збір в сумі 908 грн. допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у цій частині.
		З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника Галач Т.А. , яка діє від імені позивача ОСОБА_1 та скасування рішення суду в частині стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 908 грн.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.
		Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Тетяна Анатоліївна, - задовольнити частково.
		Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2022  року в частині стягнутого з позивача  ОСОБА_1 судового збору - скасувати.
		Судовий збір за подачу позивачем позовної заяви в розмірі 908 грн. віднести на рахунок держави.
		В іншій, оскаржуваній частині, рішення суду залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 14 червня 2022 року.
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...