Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/9488/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 28.06.2022.
Дата набрання законної сили: 22.06.2022
Номер судового провадження: 61-5304ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                   
		Іменем  України 
		 
		22 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/9488/18
		провадження № 61-5304св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від                       11 вересня 2019 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 11 грудня 2013 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» (відділення у м. Севастополі,                    АР Крим) було укладено договір № SAMDNWFD0070033002800 банківського вкладу «Депозит плюс на 3 місяці», на підставі якого ним було внесено на відкритий банком рахунок № НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 80 000 доларів США. 
		Договір передбачав можливість пролонгації його дії без укладення додаткових угод. 
		За користування грошовими коштами банк зобов`язався сплачувати вкладнику проценти за ставкою 7,5 % річних, яка додатковою угодою з 11 березня 2014 року була збільшена до 9,5 % річних.
		08 січня 2014 року позивач додатково поповнив суму свого депозитного вкладу на 6 000 доларів США.
		Відповідно до довідки № 22576350 від 02 травня 2014 року та згідно із витягом з банківського рахунку, виданих Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк», станом на  02 травня 2014 року на банківському рахунку № НОМЕР_1 знаходилось (з урахуванням нарахованих відсотків, що капіталізовані) 87 565,06 доларів США. 
		Позивач зазначав, що факт прийняття відповідачем грошових коштів за вказаним договором банківського вкладу підтверджується відповідними квитанціями. 
		ОСОБА_1 вказує, що у лютому 2016 року він звертався до відповідача із вимогою про розірвання договору банківського вкладу, повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів. Вимога отримана банком 02 лютого 2016 року, однак залишилась без задоволення, вклад не повернутий, а нараховані проценти не виплачені. 
		Жодних повідомлень про дострокове розірвання договору відповідач не надсилав.
		Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позов, ОСОБА_1 просив суд стягнути з банку на його користь:
		- кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11 грудня 2013 року у розмірі 87 565,06 доларів США;
		- передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України 3 % річних за період із 10 лютого 2016 року по 11 жовтня 2018 року у розмірі                       7 002,81 доларів США;
		- пеню, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»,у розмірі 17 137,40 доларів США.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року позов задоволено частково.
		Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11 грудня 2013 року у розмірі 87 565,06 доларів США та 3 % річних за період із 10 лютого 2016 року по 11 жовтня 2018 року у розмірі 7 002,81 доларів США.
		В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) в розмірі 87 565,06 доларів США, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості вказаних позовних вимог. При цьому зазначив, між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, позивач звертався до відповідача з вимогою розірвати  договір і повернути вклад, проте ці вимоги банком виконані не були. 
		Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 7 002,81 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання ним своїх зобов`язань, що є наслідком настання відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати відсотків розмірі 3 % річних.
		Разом із цим суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині нарахування на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пені у сумі 17 137,40 доларів США та відмовив в цій частині позову, зазначивши, що нарахування та стягнення такої пені має бути здійснене в національній валюті України.
		Не погодившись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від                    11 вересня 2019 року, ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» звернулись з апеляційними скаргами.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року в частині відмови у нарахуванні та стягненні пені скасовано, прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 79 124,76 грн.
		В інший частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову про стягнення з відповідача грошових коштів за договором банківського вкладу (депозиту) в розмірі 87 565,06 доларів США та 3 % річних у розмірі 7 002,81 доларів США, зазначивши, що вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування і стягнення пені та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про її стягнення у розмірі 79 124,76 грн, апеляційний суд виходив з того, що пеня є неустойкою і має штрафний характер, вона не входить до складу основного зобов`язання, а її сплата та розмір визначені частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		30 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось через засоби поштового зв`язку до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове судове рішення у справі про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій  судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		11 травня 2021 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від представника ОСОБА_1 - адвоката Яким`яка О. В. надійшов відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «Приватбанк», витребувано її матеріали із суду першої інстанції, зупинено виконання оскаржених судових рішень до закінчення касаційного провадження.
		 
		06 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційне провадження у даній справі зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20). 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року касаційне провадження поновлено, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суди встановили, що 11 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу «Депозит плюс на 3 місяці» № SAMDNWFD0070033002800, відповідно до умов якого позивачем внесено грошові кошти у сумі 80 000 доларів США на депозитний рахунок                   № НОМЕР_1 , відкритий відповідачем.
		Договір передбачав пролонгацію його дії без укладення додаткових угод (пункт 3) та можливість дострокового розірвання шляхом повідомлення іншої сторони за два банківських дні до розірвання (пункт 9).
		За користування грошовими коштами банк зобов`язався сплачувати вкладнику проценти за ставкою 7,5 % річних, яка додатковою угодою з 11 березня 2014 року була збільшена до 9,5 % річних.
		08 січня 2014 року позивач додатково поповнив суму депозитного вкладу на 6 000 доларів США.
		Внесення грошових коштів у розмірі 80 000,00 доларів США підтверджується квитанцією відділення «Центрального офісу» Севастопольської філії                             № 10702294 від 11 грудня 2013 року.
		08 січня 2014 року позивач додатково поповнив суму банківського вкладу та грошові кошти у розмірі 6 000 доларів США, що підтверджується квитанцією № 26950406.
		Оригінали даних квитанцій, оригінал договору банківського вкладу були оглянуті судом першої інстанції під час розгляду справи у судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання від 09 липня 2019 року (том 1, а. с. 228-229).
		В подальшому копії вказаних документів, посвідчені судом, долучені до матеріалів справи.
		Відповідно до довідки № 22576350 від 02 травня 2014 року та згідно із витягом з банківського рахунку, виданих Кримським регіональним управлінням ПАТ КБ «Приватбанк», станом на  02 травня 2014 року на банківському рахунку № НОМЕР_1 знаходилось (з урахуванням нарахованих відсотків, що капіталізовані) 87 565,06 доларів США. 
		01 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з вимогою про розірвання договору банківського вкладу                                                              № SAMDNWFD0070033002800, повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів.
		Вимога отримана банком 02 лютого 2016 року, однак залишилась без задоволення.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають не у повній мірі. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		 
		Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
		 
		Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. 
		 
		Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		 
		Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
		 
		Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
		 
		Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України 
		від 03 грудня 2003 року № 516, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення № 516).
		 
		Укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів (пункт 2.9 Положення № 516).
		 
		За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину та нараховані проценти на першу вимогу вкладника (пункт 3.3 Положення № 516).
		 
		Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункти 1.8 та 
		1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків 
		у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Інструкція № 492).
		 
		Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
		Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
		Встановлено, що на підтвердження внесення депозитних коштів позивач надав суду оригінали договору банківського вкладу та квитанцій № 10702294 від 11 грудня 2013 року, № 26950406 від 08 січня 2014 року про внесення коштів, які були оглянуті та досліджені судом першої інстанції, їх копії були посвідчені судом та долучені до матеріалів справи.
		01 лютого 2016 року ОСОБА_1 , відповідно до пункту 9  договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11 грудня 2013 року, звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з вимогою про розірвання вказаного депозитного договору, повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів.
		Вимога отримана банком 02 лютого 2016 року.
		Доказів повернення банком позивачу коштів за вкладом матеріали справи не містять.
		При таких обставинах суди попередніх інстанцій, приймаючи до уваги вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, нарахування банком відсотків за вкладом та їх капіталізацію, ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11 грудня 2013 року у розмірі 87 565,06 доларів США.
		Крім того, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку і щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 10 лютого 2016 року по 11 жовтня 2018 року у розмірі 7 002,81 доларів США, з наступних підстав.
		Згідно з частиною другою статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
		 
		Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		 
		З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, установивши, що АТ КБ «ПриватБанк», отримавши вимогу позивача про розірвання договору та повернення вкладу, допустив прострочення виконання свого грошового зобов`язання, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за договором банківського вкладу                                            № SAMDNWFD0070033002800від 11 грудня 2013 року.
		Разом із цим колегія суддів Верховного Суду не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за договором банківського вкладу                            № SAMDNWFD0070033002800 від 11 грудня 2013 року та вважає, що у вказаній частині позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
		У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
		Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками                     і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець- це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
		Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача. 
		Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
		У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
		Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги.
		Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
		Пунктом 9 укладеного 11 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 передбачена можливість дострокового розірвання договору шляхом повідомлення іншої сторони за два банківських дні до розірвання.
		У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 лютого 2016 року позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0070033002800 від 11 грудня 2013 року та видачу вкладу й відсотків, яку банком було отримано 02 лютого 2016 року, тому зі спливом двох банківських днів з моменту отримання відповідачем вказаної заяви - з 05 лютого 2016 року між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу.
		Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
		Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
		Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
		Як установлено судом, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у той час як договір банківського вкладу було розірвано за його власною ініціативою.
		Оскільки між позивачем та банком з 05 лютого 2016 року припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. 
		При таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку наявність підстав про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 79 124,76 грн на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, проте помилився з мотивами такої відмови, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
		При таких обставинах, на підставі статей 410 ЦПК України, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми банківського вкладу у розмірі 87 565,06 доларів США та про стягнення 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України підлягають залишенню без змін.
		Разом із тим, на підставі статей 412, 413 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог - зміні з викладенням мотивів відмови в редакції цієї постанови.
		При цьому Верховний Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 400 ЦПК України, у відповідності до якої суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		При таких обставинах постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судового збору у розмірі 1978,11 грн підлягає скасуванню.
		Щодо питання про поновлення виконання (дії) оскаржених судових рішень
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Оскільки виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від                       11 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від                           24 лютого 2021 року, були зупинені ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року, необхідно поновити їх виконання у не скасованій та не зміненій частині.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»  задовольнити частково.
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу у розмірі 87 565,06 доларів США за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070033002800 від 11 грудня 2013 року та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України залишити без змін.
		 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року в цій частині позовних вимог змінити, виклавши мотиви відмови в редакції цієї постанови.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»на користь держави судового збору у розмірі 1978,11 грн скасувати.
		Поновити виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року вне скасованій та не зміненій частині.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                                      її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                               С. Ю. Бурлаков
		 
		А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...