Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 145/903/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2022.
Дата набрання законної сили: 22.06.2022
Номер судового провадження: 61-41146ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                  
		 
		22 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 145/903/17
		провадження № 61-41146св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018  року у складі судді Ратушняка І. О. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року у  складі колегії суддів: Берегового  О. Ю., Ковальчука  О. В., Марчук В. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки предметом іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що 03 вересня 2007 року між ПАТ  КБ  «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту № VIWWGA00001618.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань між ПАТ  КБ  «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 03 вересня 2007 року № VIWWGA00001618, відповідно до якого відповідачі надали в  іпотеку банку нерухоме майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить відповідачам на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
		 
		Умовами договору іпотеки також передбачено передачу в іпотеку банку земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, та внесення відповідних змін до договору іпотеки після оформлення права власності або права користування на земельну ділянку, а також у разі отримання земельної ділянки у власність - протягом 10 днів після отримання іпотекодавцем державного акта на право власності на земельну ділянку.
		 
		Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2011 року у справі № 2-399/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок, загальною площею 77,70 кв. м, житловою площею 60,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з укладенням ПАТ  КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з третіми особами.
		 
		Невиконання відповідачами вимог договору іпотеки щодо передачі земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, перешкоджає належному виконанню зазначеного рішення суду, банк фактично позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.
		 
		З урахуванням викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд: 
		- встановити факт порушення відповідачами положення договору іпотеки від 03 вересня 2007 року № VIWWGA00001618 щодо непередачі йому в іпотеку земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0256, і  земельної ділянки, площею 0,01 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0257, на яких розташований будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та які перебувають у приватній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		- визнати земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0256, і земельну ділянку, площею 0,01 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0257, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , предметом іпотеки згідно з договором іпотеки від 03 вересня 2007 року №VIWWGA00001618, а  також право задоволення позивачем вимог за рахунок земельних ділянок;
		- на погашення заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № VIWWGA00001618 у розмірі 1 466,22 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 31 травня 2017 року (26,35  грн/1 долар США) складає 38 634,90 грн, звернути стягнення на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0256 і земельну ділянку, площею 0,01 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0257, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу, у тому числі з нотаріальним укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем і отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, кадастрового номера земельної ділянки, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-яких дій, передбачених законодавством України, необхідних для продажу предмета іпотеки;
		- стягнути з відповідачів судові витрати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018  року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з умовами договору іпотеки від 03 вересня 2007 року № VIWWGA00001618 відповідачі передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 77,70 кв. м, житловою площею 60,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить відповідачам на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу.
		Відповідно до наданих позивачем звітів про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 0524555700:02:003:0256, та земельної ділянки, площею 0,01 га, кадастровий номер 0524555700:02:003:0257, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на ці ділянки у відповідачів виникло 24 липня 2007 року на підставі цивільно-правового договору, реєстровий № 1871.
		Оскільки у договорі іпотеки, який було укладено після виникнення у відповідачів права власності на вказані земельні ділянки, ці ділянки не були визначені предметом іпотеки, то у відповідачів відсутній обов`язок передати зазначені земельні ділянки в іпотеку.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції в  повному обсязі встановив фактичні обставини справи, перевірив доводи сторін і  дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не звернули уваги на усталену практику Верховного Суду України у подібних спорах, зокрема на постанови від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та від 12 жовтня 2016 року у справі  № 6-2225цс16.
		Відповідачі не виконали положення договору іпотеки в частині дооформлення іпотечних зобов`язань, які були погоджені ними з банком.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року і  витребувано із Тиврівського районного суду Вінницької області цивільну справу № 145/903/17.
		 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2020 року справу за позовом ПАТ  КБ  «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки предметом іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 145/903/17 (провадження № 61-41146св18) до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою  Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18).
		 
		Постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 10 серпня 2017 року скасовано.
		У задоволенні позову ПАТ АБ «Порто-Франко», правонаступником якого є ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 про визнання об`єкта незавершеного будівництва предметом іпотеки та встановлення способу виконання рішення суду відмовлено.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		Відзиви на касаційну скаргу відповідачі до суду не подали.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		03 вересня 2007 року між ПАТ  КБ  «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту № VIWWGA00001618, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 19 450,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01  вересня 2017 року.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ  КБ  «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 03 вересня 2007 року № VIWWGA00001618, відповідно до пункту 35.3 якого відповідачі надали в  іпотеку банку нерухоме майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить відповідачам на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 24  липня 2007 року (з розстроченням платежу), посвідченого приватним нотаріусом Тиврівського районного нотаріального округу Вінницької області Смоляк Л. С. за реєстровим № 1862. Цільове призначення предмета іпотеки жила нерухомість.
		 
		Сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 161 600,00 грн (пункт 35.4 договору іпотеки).
		 
		Пунктом 8 договору іпотеки визначено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку» іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, яке є предметом цього договору.
		 
		ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 31 травня 2017 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 32 212,58 дол. США, з якої 4 434,56 дол. США - заборгованість за кредитом, 0,55 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 27 777,47 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
		 
		Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2011 року у справі № 2-399/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на погашення заборгованості за кредитним договором від 03 вересня 2007 року № VIWWGA00001618 у розмірі 15 727,53 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок, загальною площею 77,70 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Згідно з витягами із Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві власності належать земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер 0524555700:02:003:0256, та земельна ділянка, площею 0,01 га, кадастровий номер 0524555700:02:003:0257, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Документом, що посвідчує право відповідачів, зазначено цивільно-правовий договір від 24 липня 2007 року № 1871.
		 
		2.     Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права 
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		За змістом статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у  володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Нерухоме майно (нерухомість) - це земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці і невід`ємно пов`язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Статтею 1 та частиною першою статті 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки є об`єкти нерухомого майна та об`єкти, які прирівнюються до таких цим законом, до них, зокрема, віднесено: земельні ділянки; будівлі; споруди; підприємство як майновий комплекс; житлові будинки; квартири; дачі; садові будинки; гаражі; об`єкт незавершеного будівництва, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому; право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об`єкт нерухомого майна.
		 
		Об`єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
		 
		Підстави та умови передачі в іпотеку земельної ділянки при передачі в  іпотеку будівлі чи споруди визначені частинами четвертою та п`ятою статті 6 Закону України «Про іпотеку»: якщо будівля (споруда), що передається в  іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), які на ній розташовані.
		 
		Це положення Закону України «Про іпотеку» узгоджується із визначеним у статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України загальним принципом, за яким визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду.
		 
		За змістом статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
		 
		Згідно зі статтею 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю чи споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. 
		 
		При переході права власності на будівлю чи споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі чи споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі або  споруди. 
		 
		При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
		 
		Аналізуючи зазначені положення норм матеріального права, Верховний Суд України у постановах від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та від  12  жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 дійшов таких висновків: «положення статті 377 ЦК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість»;
		«при цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з  нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
		Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості».
		 
		Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від  17  червня 2020 року у справі № 466/1875/14-ц (провадження                     № 61-37171св18).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) не встановлено правових підстав для відступу від наведених висновків.
		 
		Згідно з підпунктом «ґ» пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01  січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК  України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частину могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001  року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених, відповідно, відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31  грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року                № 997-V і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 01 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України в редакції Закону України від 05 листопада 2009 року № 1702-VІ.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року викладено такі правові висновки про тлумачення статей 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
		    - іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі;
		- існують такі окремі об`єкти цивільних прав, як земельна ділянка і об`єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці. Унаслідок цього відбувається окреме регулювання іпотеки земельної ділянки та визначення, за яких випадків об`єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці, буде предметом іпотеки; 
		   - частини п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулювали правовідносини щодо передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій вже були розташовані будівлі чи об`єкт незавершеного будівництва на момент укладення договору іпотеки. У такому разі предметом іпотеки були і будівлі (споруди) чи об`єкт незавершеного будівництва;
		- учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об`єкти відсутні.
		 
		У справі, що переглядається, встановлено, що житловий будинок, загальною площею 77,70 кв. м, який ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано в іпотеку ПАТ  КБ  «ПриватБанк», та земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0256, і земельна ділянка, площею 0,01 га, кадастровий номер 052455570:02:003:0257, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		На момент укладення договору іпотеки спірні земельні ділянки перебували у власності відповідачів.
		 
		Пунктом 8 договору іпотеки, укладеного 03 вересня 2007 року між ПАТ  КБ  «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , визначено, що іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, яке є предметом цього договору.
		 
		Таким чином, за змістом положень договору сторони визначили предметом іпотеки не тільки домоволодіння, а і земельні ділянки, на яких воно розташоване.
		 
		Такі положення договору узгоджуються з вимогами статей 1, 5 та 6 Закону України «Про іпотеку» та не суперечать змісту поняття «домоволодіння».
		 
		Так, відповідно до пункту 1.1 Інструкції з ведення погосподарського обліку в  сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005 року № 95, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, домоволодіння - це житловий будинок з прилеглою до нього земельною ділянкою та належними йому господарськими спорудами та будівлями.
		 
		У договорі іпотеки (пункт 35.3) надано характеристику (здійснено опис) предмета іпотеки  - домоволодіння, яке належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу (з розстроченням платежу). Зазначено, що на земельній ділянці розташований житловий будинок літ. «А», сіни «а», ганок, сараї, погріб, вбиральня, навіс та ін. 
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 січня 2016 року № 52080796 цільове призначення земельної ділянки, площею 0,15 га, кадастровий номер 0524555700:02:003:0256, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
		 
		Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, обмежившись лише висновком про те, що у відповідачів відсутній обов`язок передати земельні ділянки в  іпотеку, оскільки право спільної сумісної власності на ці ділянки виникло у відповідачів до укладення договору іпотеки від 03  вересня 2007 року.
		 
		Таким чином, вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій не дослідили змісту умов договору іпотеки з урахуванням положень статті 6 Закону України «Про іпотеку», статті 377 ЦК України, статей 120, 125 ЗК України, не врахували фактичне волевиявлення відповідачів щодо передачі земельної ділянки (земельних ділянок) в іпотеку, на якій розташоване домоволодіння, яке також є предметом іпотеки, не обґрунтували, яка норма законодавства України перешкоджає у такому випадку захисту права банку в спосіб, визначений умовами договору іпотеки.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до положень пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не виконали вимоги, передбачені процесуальним законодавством України щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно застосували норми матеріального права, рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018  року та постанова Апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року не є законними і  обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України.
		 
		Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
		 
		Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2018  року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 05 липня 2018 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                                 І. А. Воробйова 
		 
		                                                                                                            Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець 
		 
		                                                                                                           Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...