Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 313/936/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2022.
Дата набрання законної сили: 06.06.2022
Номер судового провадження: 61-18102ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		                                                                                       
		06 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 313/936/19
		провадження № 61-18102св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко Валентина Володимирівна,
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в складі колегії суддів Гончар М. С., Кримської О. М., Маловічко С. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Історія справи
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів міни земельних ділянок недійсними.
		 
		Позов мотивувала тим, що 19 травня 2018 року сторони уклали договори міни земельних ділянок, за якими позивачка передала відповідачу земельні ділянки площею 6,5913 га та 6,9700 га в обмін на земельні ділянки площею 0,0500 га та 0,0500 га. Вказувала, що оскільки обмін був не рівнозначний, сторони усно домовились про необхідність доплати відповідачем різниці в ринковій вартості земельних ділянок. Зазначала, що після укладення договорів відповідач спочатку відтягував оплату набутої ним землі, а потім зовсім відмовився сплатити різницю у вартості земельних ділянок. При цьому будь-яких належних відповідачу земельних ділянок у порядку обміну позивачка не отримувала. Уважала, що сторони фактично уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок, а тому договори міни є удаваними, тобто такими, що приховують укладення сторонами договорів купівлі-продажу, оскільки цивільні права й обов`язки, а також правові наслідки, характерні для договорів міни, між сторонами не настали. Указувала також, що відповідно до чинного на момент укладення оспорюваних договорів законодавства дозволялася міна земельних ділянок сільськогосподарського призначення виключно за схемою «пай на пай».
		 
		З огляду на викладене, посилаючись на статті 203, 215, 235 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними договори міни земельних ділянок від 19 травня 2018 року, укладені між нею та ОСОБА_2 , що посвідчені приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В. та зареєстровані в реєстрі за № 1302 та № 1303 відповідно.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 25 січня 2021 року позов задоволено:
		визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 19 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В. (зареєстрований в реєстрі за № 1302);
		визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 19 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В. (зареєстрований в реєстрі за № 1303);
		            вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що позивачка за договорами міни обміняла товар більшої вартості (214 268,00 грн) на товар меншої вартості (5 310,00 грн) з різницею у 208 958,00 грн. Пославшись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18-ц (провадження № 14-66цс19), суд зазначив, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати. При цьому у справі, що переглядається, позивачка доплату за різницю у ринковій вартості земельних ділянок у сумі 208 958 грн не отримувала, що свідчить про недотримання загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності та розумності при укладенні оспорюваних правочинів. Суд першої інстанції висловив сумнів у тому, що позивачка ОСОБА_1 , звернувшись за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлювала значення, зміст, правові наслідки цієї дії та не перебувала під впливом насильства. Суд уважав, що такі ж сумніви мали виникнути й у нотаріуса під час посвідчення договорів міни, адже наслідки їх укладення є вкрай невигідними та шкідливими для ОСОБА_1 . Суд зазначив, що позивачка вчиняла договори міни з надією, що відповідач доплатить їй різницю у вартості земельних ділянок, але доплату вона так і не отримала. 
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та його представника задоволено, рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 25 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підставою для визнання укладених договорів міни недійсними позивачка визначила їх удаваність, оскільки насправді сторони приховали укладення договору купівлі-продажу. При цьому колегія суддів установила, що за змістом пункту 3 укладених договорів міни обмін земельних ділянок здійснено без доплати, доказів на спростування чого сторони суду не надали, а між сторонами виникли права та обов`язки, характерні для договорів міни, оскільки за позивачем зареєстровано право власності на земельні ділянки, які попередньо належали ОСОБА_2 , а за відповідачем - право власності на земельні ділянки, що до укладення правочинів належали ОСОБА_1 . Посилання позивачки на положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)» апеляційний суд відхилив, зазначивши, що на спірні правовідносини дія вказаного закону не поширюється, оскільки предметом міни були сформовані земельні ділянки, а не земельні частки (паї). Колегія суддів зробила висновок, що оспорені правочини не суперечать підпункту «б» пункту 15 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, а також положенням статей 203, 715 ЦК України, якими дозволено міну земельних ділянок без будь-яких обмежень щодо їх площі. Апеляційний суд наголосив на тому, що в позовній заяві ОСОБА_1 не посилалася на укладення оспорюваних правочинів під впливом обману та не скористалася своїм правом на уточнення чи зміну позовних вимог. Колегія суддів також зазначила, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, пославшись на наявність сумнівів щодо усвідомлення позивачкою значення своїх дій. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		03 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            обмін земельних ділянок у справі, що переглядається, був нерівноцінним, однак позивачка не отримала доплату за передані у власність відповідача земельні ділянки в розмірі різниці між ринковою вартістю землі;
		            метою укладення оспорюваних правочинів була реєстрація права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за відповідачем в обхід мораторію;
		            земельна ділянка не є товаром, а тому не може бути об`єктом міни в розумінні положень статті 715 ЦК України;
		            апеляційний суд порушив статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивачка внаслідок укладення оспорюваних правочинів позбулася належного їй майна, не отримавши в обмін належної (справедливої) компенсації.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду 
		 
		Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 10 січня 2022 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 19 травня 2018 року сторони уклали два договори міни земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчені приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В. В., які зареєстровані в реєстрі за № 1302 та № 1303.
		 
		Внаслідок укладення вказаних договорів 19 травня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельні ділянки площею 6,97 га та 6,5913 га, а за ОСОБА_1 - на земельні ділянки площею 0,05 га і 0,05 га.
		 
		Згідно з пунктами 3 договорів обмін земельних ділянок здійснено без доплати.
		 
		Загальна вартість земельних ділянок, набутих у власність позивачкою, становить 5 310 грн, відповідачем - 214 268 грн.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 78 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		 
		Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК Українигромадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
		 
		Задоговором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).
		 
		Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).
		 
		Згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
		 
		 
		Тлумачення пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних правочинів, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо їх площі.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18-ц (провадження 14-66цс19) зазначила, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також зазначено, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни земельних ділянок доплати.
		 
		Висновків про те, що обміну підлягають виключно рівнозначні за ціною та площею земельні ділянки вказана постанова не містить.
		 
		У справі, що переглядається, оспорювані договори міни земельних ділянок укладено між їх власниками, які обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», які можуть бути об`єктом цивільних прав та обов`язків. 
		 
		З огляду на викладене висновок апеляційного суду про те, що оспорювані правочини відповідають приписам підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договорів міни, та статтям 203, 715, 716 ЦК України, не суперечить висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 227/1506/18-ц (провадження 14-66цс19).
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що земля не є товаром, а тому не може бути об`єктом міни в розумінні положень статті 715 ЦК України, не ґрунтуються на нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також не відповідають вказаному вище висновку Великої Палати Верховного Суду, на який сама ж позивачка посилається в касаційній скарзі.
		 
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		 
		Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
		 
		У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		 
		Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частини перша, друга статті 235 ЦК України).
		 
		Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
		 
		За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
		 
		У справі, що переглядається, обґрунтовуючи удаваність оспорюваного договору міни, позивачка посилається на те, що насправді сторони приховали укладення договору купівлі-продажу.
		 
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		 
		При цьому за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (частина перша статті 715 ЦК України). 
		 
		У договорі міни можуть бути наявні елементи договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку встановлення в ньому доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частина третя статті 715 ЦК України). Однак обмін певного товару виключно на грошові кошти є договором купівлі-продажу, а не міни. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. 
		 
		За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
		 
		Таким чином, пред`являючи позов про визнання договору міни удаваним з тих підстав, що насправді було укладено договір купівлі-продажу, позивачка мала довести, що сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, зокрема, факт отримання продавцем коштів за відчужуване майно та неотримання будь-якого товару взамін на відчужену земельну ділянку.
		 
		Установивши, що наслідком укладення договорів міни була реєстрація права власності позивача на земельні ділянки відповідача й навпаки, а в пунктах 3 оспорюваних договорів сторони передбачили, що обмін земельних ділянок відбувається без доплати, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність передбачених статтею 235 ЦК України підстав для визнання оспорюваних правочинів удаваними.
		 
		Суд апеляційної інстанції, пославшись на положення частини шостої статті 367 ЦПК України щодо меж апеляційного перегляду справи, також обґрунтовано зазначив, що доводи позивачки про укладення оспорюваних правочинів під впливом обману (стаття 230 ЦК України) та неусвідомлення наслідків укладення правочинів (стаття 225 ЦК України) не підлягають оцінці судом, оскільки вказані обставини не були визначені ОСОБА_1 як підстави позову в суді першої інстанції.
		 
		Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом статті 1 Першого протоколу Конвенції колегія суддів відхиляє з таких мотивів.
		 
		Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (частина перша статті 627 ЦК України).
		 
		Оскільки сторони, власноручно підписавши оспорювані правочини, погодили обмін земельних ділянок на умовах, передбачених у договорі, зокрема без доплати з боку будь-якої зі сторін, аргументи позивачки про неотримання нею справедливої компенсації за відчужені земельні ділянки не можуть бути підставою для визнання договорів міни недійсними.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова прийнята без дотримання норм матеріального й процесуального права та без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 227/1506/18-ц (провадження 14-66цс19), у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                          Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                              І. О. Дундар
		 
		                                                                                                                     М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...