Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/12555/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2022.
Дата набрання законної сили: 21.06.2022
Номер судового провадження: 61-19280ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		21 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 766/12555/16
		провадження № 61-19280св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Брушко Інни Ігорівни на постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 
		2021 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Вейтас І. В., Семиженко Г. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми позики. 
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 10 червня 2014 року між ним та 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав у спільну сумісну власність відповідачам терміном до 01 травня 2015 року включно грошову суму в розмірі 
		525 168,30 грн, що еквівалентно 44 318,00 доларів США, виходячи з курсу готівкового продажу комерційними банками на день підписання цього договору 1 USD = 11,85 грн. 
		 
		Відповідачі зобов`язалися повернути позивачу кошти без нарахування відсотків до 01 травня 2015 року включно в порядку та на умовах, передбачених договором. 
		 
		Умовами договору сторони погодили, що у разі, якщо позичальники своєчасно не повернули суму позики, вони зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. 
		 
		Уточнивши позовні вимоги в ході розгляду справи та посилаючись на те, що відповідачі борг вчасно не повернули, ОСОБА_1 остаточно просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь борг за договором позики з урахуванням індексу інфляції у розмірі 
		1 875 736,36 грн, 3% річних з простроченої суми у розмірі 182 882,35 грн та судові витрати в розмірі 18890,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 червня 
		2021 року позов задоволено.
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 2 058 618,71 грн, з яких: 1 875 736,36 грн - борг за договором позики з урахуванням індексу інфляції, 182 882,35 грн - 3% від простроченої суми.
		Стягнуто пропорційно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 6 890,00 грн, витрат на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн, загалом 18 890,00 грн, а саме 9 445,00 грн з кожного.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами взятих не себе зобов`язань за договором позики утворилась заборгованість, з урахуванням визначених умовами договору інфляційних втрат та 3% річних, яка підлягає примусовому стягненню на користь позивача.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 червня 
		2021 року в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1 .
		 
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 червня 
		2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 загальної суми заборгованості за договором позики змінено, зменшивши зазначену суму з 2 058 618,71 грн до 1 367 059,35 грн.
		 
		Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 червня 
		2021 року в частині розподілу судових витрат змінено шляхом зменшення судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , з 18 890,00 грн до 9 318,67 грн.
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат, апеляційний суд виходив з того, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК Україниінфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
		З огляду на вказане апеляційний суд, погоджуючись з наявністю підстав для стягнення з відповідачів суми основного боргу та 3 % річних, дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення загальної суми заборгованості за договором позики та судових витрат.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Брушко І. І. на постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Брушко І. І., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 645/183/17, провадження № 61-36996св18, від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1713/18, провадження № 61-17982св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував наявність укладеного між сторонами договору позики, посвідченого нотаріально, у якому прямо передбачено, що у разі якщо позичальники своєчасно не повернули суму позики, вони зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Тобто самим договором була передбачена відповідальність за несвоєчасне повернення боргу, до умов якого відповідачі не мали жодних зауважень, тому апеляційний суд дійшов помилково висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 червня 2014 року між 
		 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г.
		Відповідно до пункту 1 договору     ОСОБА_1 передав у спільну сумісну власність         ОСОБА_2  та     ОСОБА_3 терміном до 01 травня 2015 року включно грошову суму в розмірі 525 168,30 грн, що еквівалентно 
		44 318,00 доларів США, виходячи з курсу готівкового продажу комерційними банками на день підписання цього договору 1 USD = 11,85 грн. Позичальники несуть солідарну відповідальність за вказаним договором перед позикодавцем.
		Згідно з пунктом 2 договору суму грошових коштів в грошовій одиниці України - гривні в сумі, що буде еквівалентом 44 318,00 доларів США, виходячи з курсу готівкового продажу валюти комерційними банками на день повернення грошових коштів, без нарахування відсотків, позичальники зобов`язалися повернути позикодавцю до 01 травня 2015 року включно в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Цей строк може бути продовжений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою сторін до цього договору.
		Відповідно до пункту 6 договору після настання строку, вказаного в пункті 1 цього договору, позичальники зобов`язалися протягом одного робочого дня повернути позичені грошові кошти в повному обсязі.
		За умовами пункту 7 договору у разі, якщо позичальники своєчасно не повернуть суму позики, вони зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
		Укладення договору підтверджується борговою розпискою від 10 червня 2014 року.
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;  4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржуванапостанова апеляційного суду є законноюі обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Частиною першою статті 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) 
		(стаття 610 ЦК України).
		Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі фактично не спростовували існування боргу та обумовлений договором позики обов`язок його повернення.
		З огляду на вказане, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про обов`язок відповідачів повернути борг за основною сумою позикиу розмірі 1 184 177,00 грн. Крім того, стягнення заборгованості за позикою, еквівалентної обумовленій сторонами сумі в іноземній валюті, відповідає вимогам закону та умовам укладеного між сторонами спору договору.
		Також суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення 3 % річних у розмірі 182 882,35 грн.
		Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідачів 3% річних, які визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
		Також Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідачів інфляційних втрат, виходячи з наступного.
		Нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
		Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у гривні.
		У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
		Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
		Відповідно до умов договору позики від 10 червня 2014 року   ОСОБА_1 передав у спільну сумісну власність    ОСОБА_2  та  ОСОБА_3 терміном до 01 травня 2015 року включно грошову суму в розмірі 525 168,30 грн, що еквівалентно 44 318,00 доларів США.
		Тобто, у цьому випадку предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті.
		При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідачів суму основного боргу у розмірі 1 184 177,00 грн, виходячи з курсу готівкового продажу комерційними банками на день повернення грошей (станом на 22 червня 2020 року 1 USD = 26,72 грн).
		За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про неможливість нарахування інфляційних втрат на грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, узгоджуються із нормами цивільного законодавства України.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 2610/9200/2012 (провадження № 61-13809св21).
		Доводи касаційної скарги про те, що оскільки умовами договору позики передбачено відповідальність у вигляді стягнення інфляційних втрат, тому до спірних правовідносин має бути застосована ця відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами частин першої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.
		Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 645/183/17, провадження № 61-36996св18, та від 16 вересня 2020 року у справі 
		№ 464/1713/18, провадження № 61-17982св19, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
		Зокрема, у вказаних справах№ 645/183/17 та № 464/1713/18 позивачі скористались своїм правом та просили стягнути суму основного боргу у гривні без застосування еквівалента у доларах США, а також 3% річних та інфляційні втрати. В цих справах рішеннями судів було стягнуто суми основного боргу в гривні у тому ж розмірі, у якому вони були передані при укладенні договорів позики. У зв`язку із цим суди нарахували та стягнули 3% річних і інфляційні втрати, які застосовувалися як відповідальність за порушення грошового зобов`язання у гривні.
		В цій справі, яка є предметом перегляду, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються стягненнямсуми заборгованості з використанням еквіваленту іноземної валюти.
		Таким чином, вказані постанови Верховного Суду не є релевантними до вказаних правовідносин.
		Доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваним судовим рішенням, що не може бути підставою для його скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують удержавах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 
		§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
		Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Брушко Інни Ігорівни залишити без задоволення.
		Постанову Херсонськогоапеляційного суду від 03 листопада 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   Н. Ю. Сакара   С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...