Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/234/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 28.06.2022. Зареєстровано: 29.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2022.
Дата набрання законної сили: 15.06.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"15" червня 2022 р.           Справа№ 910/234/21
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Куксова В.В.
		суддів:            Яковлєва М.Л. 
		          Шаптали  Є.Ю. 
		  
		при секретарі          Пнюшкову В.Г.
		за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 15.06.2022.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури
		на рішення Господарського суду міста Києва 
		від 29.11.2021 (повний текст складено 10.12.2021)
		у справі №910/234/21 (суддя Смирнова Ю.М.)
		за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради
		до Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків "Совські ставки"
		про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,
		ВСТАНОВИВ:
		Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» (далі - відповідач), в якому просить суд:
		- розірвати договір оренди земельної ділянки площею 5,1064 га, яка розташована по вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:90:332:0055), укладений між Київською міською радою та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків Совські ставки , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 03.10.2014 та зареєстрований в реєстрі за №144, а також зареєстрований в Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.10.2014 за №МЗК-1-00294;
		- зобов`язати відповідача повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 5,1064 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0055), яка розташована по вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м.Києва, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протягом тривалого часу неодноразово та систематично порушує істотні умови вищевказаного договору в частині своєчасної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою та використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 в позові відмовлено повністю.
		Стягнуто з Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків "Совські ставки" на користь Київської міської прокуратури судовий збір за подання позову у розмірі 4204 грн. 00 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2270 грн. 00 коп.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. 
		Також скаржник зазначає, що з наяваного в матеріалах справи акту обстеження земельної ділянки вбачається саме факт використання відповідачем земельної ділянки всупереч цільовому призначенню (для облаштування лінійних обєктів траспортної інфраструктури) визначеному умовами договору оренди (п. 2.1), що відповідно до його умов (п. 11.5) є додатковою підставою для його розірвання.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Тищенко А.І., Яковлєва М.Л.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/234/21. 
		Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/234/21.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21. Призначено справу до розгляду на 02.03.2022 
		08.02.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
		Зокрема відповідач зазначає, що станом на момент розгляду справи заборгованість з орендної плати за ним не обліковується, а тому відсутні підстави вважати, що з боку відповідача нанесена істотна шкода та позивач позбавлений того, на що розраховував при укладенні спірного договору. Також відповідач вказує, що твердження прокурора про те, що частина спірної земельної ділянки використовується не за цільовим призначенням, визначеним власником землі, документально не підтверджені. Зокрема, відповідач вказує, що прокурор невірно співвідносить поняття «цільового призначення земельної ділянки» та «вид використання земельної ділянки».
		Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
		Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
		Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 у зв`язку перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/234/21.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 для розгляду справи №910/234/21 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов  В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21 прийнято до провадження у визначеному складі суддів. Призначено справу до розгляду на 15.06.2022.
		Учасники апеляційного провадження з`явилися в судове засідання 15.06.2022 та надали свої пояснення щодо апеляційної скарги.
		В судовому засіданні 15.06.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
		У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 03.10.2014 між Київською міською радою (далі - орендодавець) та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» (далі - орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №144, а також зареєстрований в Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.10.2014 за №МЗК-1-00294 (надалі - Договір).
		Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №788/4226 за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності .
		Згідно з п. 2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:
		- місце розташування - вул. Лютнева, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м.Києва;
		- розмір - 51064 га;
		- цільове призначення - для облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури;
		- кадастровий номер - 8000000000:90:332:0055.
		Відповідно до п. 6.1 Договору передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в момент укладення цього договору.
		У п. 2.2 Договору вказано, що відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держземагентства у м.Києві Державного агентства земельних ресурсів України від 17.06.2014 №3612 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 10102478,98 грн.
		Згідно з п. 4.1 Договору визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.
		Пунктом 4.2 Договору передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
		Відповідно до п. 4.8 Договору орендна плата вноситься орендарем рівними частками за податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
		Згідно з п. 5.1 Договору на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.
		Пунктом 8.1 Договору встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з цим договором; своєчасного внесення орендної плати; дострокового розірвання цього договору; відшкодування понесених збитків, в тому числі неотриманих доходів, відповідно до чинного законодавства у разі у разі розірвання цього договору.
		Відповідно до п. 8.3 Договору орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов цього договору.
		Згідно з п. 8.4 Договору орендар зобов`язаний, зокрема, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; повернути земельну ділянку орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії цього договору.
		Відповідно до п. 3.1 Договору договір укладено на 25 років.
		Пунктом 11.3 Договору передбачено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; ліквідації юридичної особи-орендаря; набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до п. 11.4 Договору останній може бути розірваний: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; у разі необхідності використання земельної ділянки для суспільних потреб у порядку, встановленому законодавством; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, порушення строків завершення облаштування об`єктів, встановлених п. 8.4 договору, здійснення без згоди орендодавця відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.
		Наявним у справі Актом приймання-передачі земельної ділянки від 03.10.2014 підтверджується, що орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку: місце розташування - вул. Лютнева, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м.Києва; розмір - 51064 га; цільове призначення - для облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури; кадастровий номер - 8000000000:90:332:0055.
		За змістом п. 3 вказаного Акту, сторони підтверджують, що земельна ділянка, зазначена в п. 1 цього акта, передається в оренду у придатному для її використання стані.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Київською міською прокуратурою встановлено порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки площею 5,1064 га по вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва, у зв`язку з чим він підлягає розірванню у судовому порядку, а земельна ділянка - поверненню територіальній громаді міста Києва.
		Так, за твердженням прокурора, Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» систематично порушує умови Договору в частині своєчасної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою, внаслідок чого Київська громада не отримує до бюджету міста грошові кошти, на які вона розраховувала, укладаючи спірний договір.
		Також прокурор стверджує, що частина спірної земельної ділянки використовується у порушення п. а ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України та ст. 35 Закону України Про охорону земель , п.п. 5.1, 8.4 Договору не за цільовим призначенням, визначеним власником землі.
		Отже, предметом позовних вимог у даній справі є розірвання спірного Договору та повернення земельної ділянки позивачу, а підставами позову прокурором визначені істотні порушення орендарем покладених на нього договором оренди землі зобов`язань у вигляді систематичної несплати орендної плати та використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що відсутні підстави стверджувати, що Київська міська рада значною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладенні спірного договору (як обов`язкової умови для застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору)..
		Розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Щодо представництва прокурорм інтересів держави в особі Київської міської раді, колегія суддів зазначає наступне.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
		Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Як зазначає заступник керівника Київської міської прокуратури, внаслідок невиконання відповідачем вимог закону та умов договору оренди землі територіальна громада міста в особі Київської міської ради позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, що тягне за собою неможливість для територіальної громади міста досягнення цілей договору та ефективного використання землі в інтересах громади.
		При цьому, прокурор вказує, правомочності власника землі від імені територіальної громади міста Києва здійснює Київська міська рада, яка відповідно до положень чинного законодавства наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади міста, контролю за раціональним використанням таких земель та захисту прав і майнових інтересів територіальної громади, однак тривалий час не здійснює контроль за використанням спірної земельної ділянки, виконанням відповідачем умов договору, у тому числі щодо своєчасності сплати орендної плати за користування землею.
		З матеріалів справи вбачається, що Київська міська прокуратура у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зверталась до Київської міської ради з листами від 27.10.2020 та від 16.12.2020, в яких повідомляла про порушення вимог земельного законодавства при використанні спірної земельної ділянки комунальної форми власності.
		Листом від 22.12.2020 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (який згідно з Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим рішенням Київської міської ради від 19.12.2002 №182/342, є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері земельних відносин) за дорученням заступника міського голови, повідомив прокуратуру, що заходи цивільно-правового характеру щодо повернення територіальній громаді міста земельної ділянки площею 5,1064 га на вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м.Києва не вживались.
		Більш того, у листі від 22.12.2020 Департамент земельних ресурсів на виконання доручення заступника голови - секретаря Київської міської ради від 16.12.2020, звернувся до прокуратури з проханням про вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.
		Отже, після отримання повідомлення прокурора Київською міською радою заходів щодо звернення до суду з позовом вжито не було, що у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в даному випадку.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.
		Щодо суті позовних вимог, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		За правовою природою укладений між Київською міською радою та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» Договір від 03.10.2014 є договором оренди землі.
		Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про оренду землі», які кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
		Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
		Статтею 14 Податкового кодексу України також визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
		Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про оренду землі» розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
		За змістом ст. 24 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з даним позовом), орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
		Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
		Відповідно до 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з даним позовом) орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному податковому органу.
		Згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату тощо.
		Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.
		Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
		Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
		Положеннями ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		Подібна правова позиція сформована, зокрема, але не виключно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №912/1385/17, постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №911/2259/19.
		Колегією суддів враховано, що відповідно до інформації Головного управління ДПС у м. Києві Державної податкової служби України (лист від 06.11.2020 №19/26-15-12-07-24), наданій на запит Київської місцевої прокуратури, станом на 06.11.2020 за Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» обліковувалася заборгованість по платі за землю, зокрема, заборгованість по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 4  973 091,66 грн, яка виникла у зв`язку з несплатою податкових зобов`язань, самостійно визначених платником податків в податкових рахунках земельного податку за період з 30.12.2017 по 02.11.2020.
		Як вірно зазначив прокурор, факт того, що відповідач допускав порушення умов Договору в частині своєчасної сплати орендної плати підтверджується також судовими рішеннями, а саме: рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 у справі №910/18471/16, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2017 у справі №826/13745/17, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 у справі №640/19111/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020.
		У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив, що у відповідності до довідки голови правління Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» від 26.03.2021, станом на 18.03.2021 в електронному кабінеті платника податків відповідача рахувалась заборгованість з орендної плати в розмірі 5  531  731,07 грн, з яких:
		- 5  385  326,47 грн - заборгованість з орендної плати (в тому числі, враховуючи суму орендної плати в розмірі 1036326,47 грн, яка присуджена до стягнення рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 у справі №640/19111/18) по лютий 2021 року включно;
		- 146 404,60 грн - заборгованість по пені (в тому числі, враховуючи 89943,29 грн пені, яка присуджена до стягнення рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 у справі №640/19111/18).
		В свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, 19.03.2021 в рахунок погашення зазначеної заборгованості з орендної плати відповідачем сплачено грошові кошти у загальному розмірі 5  385 326,47 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №15 від 19.03.2021 на суму 1036086,86 грн та №18 від 19.03.2021 на суму 4  349 239,61 грн.
		Крім того, згідно з платіжними дорученнями №16 та №17 від 19.03.2021 відповідачем сплачений штраф у розмірі 8025,58 грн та пеню у розмірі 89943,29 грн на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 у справі №640/19111/18.
		В подальшому, як пояснив відповідач та вказано у витягу з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та цільовими фондами станом на 31.03.2021, після сплати вказаної суми боргу, враховуючи передбачену п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України черговість погашення податковими органами податкового боргу в залежності від моменту його виникнення, в електронному кабінеті відповідача станом на 31.03.2021 утворилась така заборгованість:
		- 181  443,41 грн, що утворилась із суми часткової заборгованості з орендної плати за січень місяць в розмірі 48  435,73 грн та повної суми боргу за лютий 2021 року 133007,68 грн;
		- 601  560,40 грн донарахована пеня за порушення строків сплати зобов`язань.
		Платіжними дорученнями №24 від 31.03.2021 та №25 від 02.04.2021 відповідач сплатив до бюджету грошові кошти у сумі 133  007,68 грн та 649  996,13 грн, а всього 783  003,81 грн (належним чином засвідчені копії платіжних доручень долучено до матеріалів справи та досліджено колегією суддів).
		Наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №26 від 26.04.2021 на суму 133 007,68 грн, №37 від 24.05.2021 на суму 133 007,68 грн, №46 від 24.06.2021 на суму 133 007,68 грн, №56 від 28.07.2021 на суму 133 007,68 грн, №58 від 16.08.2021 на суму 133 007,68 грн, №70 від 22.09.2021 на суму 133 007,68 грн підтверджується сплата відповідачем орендної плати за березень, квітень, травень, червень, липень та серпень 2021 року.
		Також платіжним дорученням №49 від 22.07.2021 відповідач здійснив оплату штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати в розмірі 337 122,29 грн який нараховано ГУ ДПС у м.Києві згідно податкового повідомлення-рішення від 26.05.2021 №403010417.
		Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві від 31.08.2021 №82942/6/26-15-13-03-10 станом на 28.08.2021 відповідно до даних інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючих органів, податковий борг по земельному податку з юридичних осіб та орендній платі за землю Обслуговуючого ЖБК «Совські ставки» не обліковується.
		Надалі, в ході розгляду справи в суді першої інстанації відповідачем були надані належним чином засвідчені копії платіжних доручень №77 від 26.10.2021 на суму 133 007,68 грн та №79 від 26.11.2021 на суму 133 007,68 грн, якими підтверджується сплата відповідачем орендної плати за Договором за вересень та жовтень 2021 року.
		Таким чином, колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, що заборгованість з орендної плати, існування якої зумовило звернення прокурора з даним позовом до суду, була погашена відповідачем в повному обсязі (разом із нарахованими штрафними санкціями), та починаючи із квітня 2021 року відповідач регулярно у встановлений Договором строк сплачує орендну сплату за користування спірною земельною ділянкою.
		Станом на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції заборгованість зі сплати орендної плати у відповідача відсутня. Доказів зворотного прокурор та позивач не надали.
		Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вказані дії з боку відповідача свідчать про намір останнього виконувати належним чином зобов`язання по Договору, а також його заінтересованість в існуванні правовідносин в рамках спірного Договору оренди.
		У позовній заяві прокурор посилається також на те, що відповідно до рішення Київської міської ради від 29.04.2010 №788/4226 спірну земельну ділянку надано відповідачу в оренду для облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури, і таке ж цільове призначення даної земельної ділянки, за твердженням прокурора, також визначено у п. 2.1 Договору.
		Як зазначає прокурор у апеляційній скарзі, відповідно до акта обстеження від 19.11.2020, складеного спеціалістом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що на спірній земельній ділянці ростуть зелені насадження, частина ділянки огороджена парканом та охороняється, на ділянці розміщено кілька тимчасових та цегляну споруди пляжного клубу Маячок , що, на думку прокурора свідчить про використання частини земельної ділянки не за цільовим призначенням, визначеним власником землі.
		Колегією суддів враховано, що окремою підставою для припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди (а також підставою для розірвання договору оренди) є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням (п.п. ґ) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України).
		При цьому, судова колегія зазначає, що поняття невикористання земельної ділянки за призначенням та використання земельної ділянки не за цільовим призначенням різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.
		Отже, за змістом приписів ст. 141 Земельного кодексу України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею.
		Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №911/2259/19.
		Зі змісту поданих суду заяв по суті справи та апеляційної скарги слідує, що фактично доводи скаржника та позивача зводяться до того, що цільовим призначенням спірної земельної ділянки є облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури, проте відповідач використовує земельну ділянку не за визначеним цільовим призначенням.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду, цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		В чинній редакції ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки визначено як допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
		Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду України на категорії передбачено Земельним кодексом України.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Частиною 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		В свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		З наведених положень законодавства слідує, що цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а вид використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
		Єдина умова, яку встановлювали положення ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду) при самостійному визначенні виду використання земельної ділянки її власником або користувачем в межах певної категорії земель, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахуванням містобудівної документації і документації із землеустрою.
		Відповідно до наявних у справі Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.07.2014 №НВ-8000113342014, Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.03.2021, Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 24.03.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:332:0055 має, зокрема, такі характеристики:
		- цільове призначення: 02.02 для колективного житлового будівництва;
		- категорія земель: землі житлової та громадської забудови;
		- вид використання земельної ділянки: для облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури.
		Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірна земельна ділянка належить до такої категорії земель як землі житлової та громадської забудови, а облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури є видом використання земельної ділянки в межах вказаної категорії земель, а не цільовим призначенням земельної ділянки, як про те стверджує скаржник.
		Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у ст.ст. 38, 39 Земельного кодексу України.
		Так, відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з даним позовом до суду) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.
		В чинній редакції цієї статті визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.
		Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано ст. 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.
		Поняття використання земельної ділянки не за цільовим призначенням стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
		Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.
		Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі 915/47/17, від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, від 14.07.2020 у справі №916/1998/19.
		Рішенням Київської міської ради №788/4226 від 29.04.2010 внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, а саме: територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, перевести за функціональним призначенням до зони малоповерхової житлової забудови.
		В свою чергу, належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України використання відповідачем спірної земельної ділянки всупереч Генеральному плану міста Києва, іншій містобудівній документації тощо, тобто всупереч земельному законодавству України, скаржник колегії суддів не надав.
		Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку прокурор помилково ототожнює поняття цільове призначення та вид використання земельної ділянки .
		Наведені скаржником в апеляційній скарзі обґрунтування, на переконання колегії суддів, можуть лише свідчити про те, що у цьому разі мала місце зміна виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови, а не використання її відповідачем не за цільовим призначенням як підстави для припинення права користування земельною ділянкою та розірвання договору.
		При цьому, щодо розташування на спірній земельній ділянці тимчасових споруд, суд зазначає таке.
		Відповідно до ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
		Відповідно до п. 2.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 № 244 (надалі - Порядок), підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС.
		Пунктом 2.2 Порядку передбачено, що замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1 : 500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності. Цей перелік документів є вичерпним.
		Відповідно до п.2.6 Порядку для оформлення паспорта прив`язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат; технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно.
		Паспорт прив`язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (п 2.7 Договору).
		В свою чергу, відповідачем до матеріалів справи надані копії паспортів прив`язки тимчасових споруд № НОМЕР_1 .10972.917, № НОМЕР_2 .10972.918, № НОМЕР_3 .10972.919, № НОМЕР_4 .10972.920, №07351-ГЛ.10972.921, №07352-ГЛ.10972.922, №07353-ГЛ.10972.923, №07354-ГЛ.10972.924, №07355-ГЛ.10972.925, №07356-ГЛ.10972.926, видані відповідачу 14.09.2021 Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). У вказаних паспортах прив`язки тимчасових споруд мова йде про розташування декількох павільйонів площами 29,96 кв.м та 27,56 кв.м по вул. Лютневій, буд. 58а, 58в у Голосіївському районі міста Києва.
		При цьому, в даних паспортах прив`язки ТС Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вказано, що вони видані на підставі договору оренди землі від 03.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за №144 (кадастровий номер земельної ділянки  8000000000:90:332:0055).
		Тобто, в даному випадку Київська міська рада, підтримуючи позицію прокурора щодо того, що розміщення тимчасових споруд на спірній земельній ділянці є використанням земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню і підставою для розірвання Договору, одночасно з цим видала відповідачу паспорти прив`язки відповідних тимчасових споруд, які відповідно до положень законодавства є підставою для розміщення таких тимчасових споруд на цій же земельній ділянці.
		В цьому контексті, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо того, що маючи претензії до легітимності розміщення на спірній земельній ділянці споруд, про які зазначено в Акті обстеження земельної ділянки №20-0672-01 від 19.11.2020, прокурор та позивач не позбавлені можливості врегулювати це питання у визначеному законодавством порядку.
		Разом з тим, з огляду на наведені вище положення законодавства, колегія суддів дійшла до переконання, що в будь-якому випадку розміщення відповідних споруд на земельній ділянці, належній до земель житлової та громадської забудови, не може розцінюватися як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а може лише свідчити про зміну виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель (що не є підставою для припинення права користування земельною ділянко та розірвання договору оренди землі).
		При цьому, суд зауважує, що рішенням Київської міської ради №788/4226 від 29.04.2010 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» для житлового будівництва та облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури на вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва», на підставі якого укладено спірний Договір, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» для житлового будівництва та облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури на вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва, та передано обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки», за умови виконання пункту 7 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 15,7371 га на вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія МАКРОС», наданих відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2008 № 18/248, право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 23.09.2008 № 79-6-00653 (площею 3,2700 га), Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекреаційно-оздоровчий центр Зелений порт», наданих відповідно до рішення Київської міської ради від 23.10.2003 № 122-1/995 «Про надання і вилучення земельних ділянок, погодження місць розташування об`єктів та припинення права користування землею», право користування якими посвідчено договорами оренди земельної ділянки від 11.08.2005 № 79-6-00337 та № 79-6-00338 (площею 11,1512 га), міських земель, не наданих у власність чи користування (площею 1,3159 га), з них:
		- площею 10,4183 га (ділянка № 1 - площею 9,4029 та, ділянка № 2 -площею 1,0154 га) - у власність для житлової забудови;
		- площею 5,3188 га (ділянка № 3) - в довгострокову оренду на 25 років для облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури.
		Отже, колегія суддів зазначає, що спірна земельна ділянка надана відповідачу у користування для облаштування лінійних об`єктів транспортної інфраструктури одночасно із земельною ділянкою, наданою у власність для житлової забудови. Матеріали справи свідчать, що дані комунікації зводяться для транспортного забезпечення приватних житлових будинків обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки». Тобто, використання спірної земельної ділянки носить вузький адресний характер і не може бути змінено для забезпечення потреб інших осіб, крім відповідача.
		В той же час, як зазначає сам прокурор, основною метою передачі в оренду земельної ділянки, належної до комунальної власності, є отримання та зарахування до місцевого бюджету коштів, сплачених в якості орендної плати.
		Таким чином, з огляду на повне погашення відповідачем заборгованості з орендної плати (існування якої зумовило звернення прокурора з даним позовом до суду) та наявність в матеріалах справи доказів щомісячної сплати відповідачем обумовленої Договором орендної плати за період перебування даної справи на розгляді в суді першої інстанції, а також врахуючи, що прокурором не доведено факту використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розірвання Договору в даному випадку жодним чином не відновить прав позивача та не відповідатиме інтересам територіальної громади міста Києва, а навпаки може позбавити територіальну громаду міста Києва надходжень коштів до бюджету міста.
		За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави стверджувати, що Київська міська рада значною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладенні спірного договору (як обов`язкової умови для застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору).
		Враховуючи викладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного та обгрунтованого висновку, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню.
		Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційних скаргах обставин. 
		Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. 
		У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. 
		Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. 
		За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. 
		Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). 
		Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21  є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
		У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст.  129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури - залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №910/234/21 - залишити без змін.
		Матеріали справи №910/234/21 повернути до господарського суду першої інстанції.
		Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
		Повний текст складено 24.06.2022.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            В.В. Куксов 
		 
		Судді                                                                                М.Л. Яковлєв
		 
		                                                                                Є.Ю. Шаптала

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...