Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-693/2010 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 30.06.2022.
Дата набрання законної сили: 22.06.2022
Номер судового провадження: 13-227зво21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		22червня 2022 року
		м.Київ
		справа №1-693/2010
		провадження №13-227зво21
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючої судді   ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,  ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання     ОСОБА_15 ,
		захисника (у режимі відеоконференції)   ОСОБА_16 ,
		прокурора   ОСОБА_17 ,
		розглянула в судовому засіданні заяву захисника ОСОБА_16 , подану в інтересах ОСОБА_18 , про перегляд вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року, ухвал Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2011 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від24січня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
		встановила:
		Зміст оскаржуваних рішень національних судів і встановлені обставини справи
		1. Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від27грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2011 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2012 року, ОСОБА_18 визнано винним та засуджено за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі  КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності на строк 2 роки. На підставі статті 54 КК він позбавлений 10 рангу державного службовця. 
		2. На підставі статті 75 КК ОСОБА_18 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 статті 76 цього Кодексу.
		3.  ОСОБА_18 визнано винним у тому, що він як начальник відділу кадрового, аналітичного, нормативно-правового забезпечення та контролю за додержанням законодавства Територіальної державної інспекції праці в Тернопільській області  заступник головного державного інспектора праці в Тернопільській області, будучи державним службовцем 5-ї категорії 10 рангу, тобто службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду, під час виконання доручення керівництва з проведення перевірки фактів порушення законодавства про працю в ПП «Світ дитинства» приблизно о 15:00 07 квітня 2010 року у своєму службовому кабінеті у приміщенні на вул. Шпитальній, 7 у м. Тернополі отримав від директора ПП «Світ дитинства» ОСОБА_19 хабар у розмірі 3000 грн за невідображення в акті перевірки факту недотримання цим підприємством вимог законодавства про працю щодо надання працівникам ПП «Світ дитинства» відпустки без збереження заробітної плати терміном більше ніж на 15 днів та факту безпідставної невиплати працівникам цього підприємства заробітної плати.
		Зміст рішення Європейського суду з прав людини
		4. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ, Суд) від 08 липня 2021року у справі «Берлізев проти України» (заява № 43571/12), яке набуло статусу остаточного 08 жовтня 2021 року (далі  рішення), констатовано порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) стосовно порушення права на повагу до приватного життя через негласну відеозйомку заявника за відсутності передбаченого національним законодавством дозволу суду на її проведення.
		5. Решту скарг заявника, в тому числі за пунктом 1 статті 6 Конвенції, зокрема щодо використання результатів відеозйомки як доказу вини у його справі, ЄСПЛ визнав явно необґрунтованими і відхилив як неприйнятні(пункти 46, 54 рішення ЄСПЛ).
		6. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_18 4500 (чотири тисячі п`ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та1500 (одна тисяча п`ятсот) євро компенсації судових та інших витрат. Вимогу про відшкодування матеріальної шкоди Суд відхилив.
		Позиція заявника й інших учасників судового провадження
		7. У заяві про перегляд судових рішень захисник ОСОБА_16 , посилаючись на констатоване ЄСПЛ у справі «Берлізев проти України» порушення статті 8 Конвенції щодо заявника, ставить питання про скасування вироку і ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій та закриття кримінальної справи на підставі пункту 2 статті 213 Кримінально-процесуального кодексу України (далі  КПК 1960 року).
		8. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на необхідність надання іншої оцінки доказу, що був отриманий з порушенням конвенційних прав людини, визнання його ключової ролі в засудженні заявника та виключення зобвинувачення як такого, що є недопустимим і, на думку захисника, не міг бути покладений національними судами в основу обвинувачення.
		9. Таким є речовий доказ  відеокасета із записом зустрічі ОСОБА_18 та ОСОБА_19 від 07 квітня 2010 року. Визнання його недопустимим та виключення з обсягу обвинувачення, на думку захисника, істотно вплине на результат розгляду справи по суті, оскільки інших належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_18 матеріали кримінальної справи не містять.
		10. Крім того, захисник наводить аргументи щодо незаконності протоколу огляду місця події, вказує, що суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які були присутні під час проведення огляду місця події. Також захисник зазначає про належним чином не перевірені судами апеляційної та касаційної інстанції доводи, що містяться в апеляційних і касаційних скаргах сторони захситу.
		11. У судовому засіданні захисник підтримала позицію, викладену в заяві про перегляд судових рішень, однак просила закрити кримінальну справу за пунктом 1частини 1 статті 6 та пунктом 1 статті 213 КПК 1960 року. ОСОБА_18 надіслав клопотання в якому підтримав заяву захисника та просив розглядати справу без його участі.
		12. Прокурор вважав, що підстав для задоволення заяви немає.
		Позиція Великої Палати та мотиви ухвалення постанови
		13. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Це відбувається шляхом врахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі  Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		14. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом, іншими нормативно-правовими актами. 
		15. Відповідно до абзацу дев`ятого частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення ЄСПЛ передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. 
		16. Відповідно до статті 10 вказаного Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Частиною третьою цієї статті передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
		17. У заяві про перегляд судових рішень щодо  ОСОБА_18 захисник порушує питання про забезпечення заявнику такого заходу індивідуального характеру, як повторний розгляд справи зі скасуванням судових рішень як незаконних і ухваленням рішення про закриття кримінальної справи щодо нього. Однак вказана заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		18. Як убачається зі змісту рішення ЄСПЛ, заявник скаржився за статтею 8 Конвенції на проведення працівниками міліції відеозйомки його зустрічі з потерпілим без рішення суду та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на визнання його винним в одержанні хабара на підставі незаконно отриманих доказів, у тому числі за результатами проведення негласної відеозйомки без рішення суду, та вказував, що його аргумент стосовно недопустимості цього доказу не був належним чином розглянутий на національному рівні.
		19. Розглянувши скаргу  ОСОБА_18 за статтею 8 Конвенції, Суд констатував порушення права заявника на повагу до його приватного життя через відеозйомку негласної слідчої дії щодо нього без рішення суду та постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на його користь 4500 (чотири тисячі п`ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та1500 (одна тисяча п`ятсот) євро компенсації судових та інших витрат.
		20. Суд виходив з того, що відповідно до статті 8 Закону України від 18 лютого 1992 року № 2135-XII «Про оперативно-розшукову діяльність» відеозйомка негласної слідчої дії щодо заявника мала бути санкціонована рішенням суду. Ця вимога національного законодавства була важливою процесуальною гарантією проти свавільного втручання у приватне життя. Суд підтвердив важливість цієї гарантії, наголосивши, що після введення її в дію судові органи влади повинні наводити відповідні та достатні підстави у своїх дозволах на проведення негласних слідчих дій. Проте ніщо не вказує, що в цій справі такий попередній судовий дозвіл коли-небуть отримувався працівниками міліції. З огляду на це та спираючись на свою усталену практику ЄСПЛ констатував, що у цій справі втручання не можна вважати здійсненим «згідно із законом», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції (пункт 40 рішення ЄСПЛ). 
		21. Разом з тим, розглядаючи скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо використання незаконного доказу  відеокасети із записом зустрічі  ОСОБА_18 та ОСОБА_19 від 07 квітня 2010 року як результату негласної відеозйомки, здійсненої за відсутності рішення суду, ЄСПЛ вказав, що його завданням є вирішити питання, чи було провадження справедливим у цілому, і в тому числі в спосіб, у який були отримані докази. Це включає перевірку відповідної «незаконності» та, якщо йдеться про порушення іншого права Конвенції, характер встановленого порушення.
		22. Суд встановив, що у цій справі розмова заявника була таємно записана без отримання попереднього дозволу суду. Це становило порушення національного законодавства та статті 8 Конвенції. Стосовно стверджуваного порушення статті 6 Конвенції, то Суд зазначив, що спірний доказ не був єдиним доказом, і суди посилалися на інші матеріали, у тому числі показання свідків, висновки експертів і речові докази. Навіть припускаючи, що спірний доказ мав вирішальне значення для визнання заявника винним, на що заявник не скаржився, вказуючи натомість виключно на його важливості  цей елемент не був вирішальним фактором під час оцінки ЄСПЛ справедливості судового розгляду в цілому. У зв`язку із цим Суд зазначив, що заявнику ніколи не перешкоджали оскаржити достовірність і точність спірного доказу та заперечити проти його використання у кримінальному провадженні щодо нього. Однак хоча заявник користувався процесуальними гарантіями протягом усього кримінального провадження, він не скористався ними у судах першої та апеляційної інстанції (пункт 52 рішення).
		23. ЄСПЛ також зазначив, що лише на стадії касаційного розгляду заявник виклав твердження про недопустимість зазначеного відеозапису. При цьому він не ставив під сумнів достовірність і точність цього доказу, хоча це були відповідні фактори для розгляду згідно з практикою Суду. Наведене із такою запізнілою та обмеженою аргументацією, воно все ж було розглянуте касаційним судом у своєму рішенні в межах компетенції згідно з відповідною законодавчою базою та відхилене як незначне. Суд, зі свого боку, не вважає, що обґрунтування касаційного суду було свавільним або явно недостатнім з огляду на обставини цієї справи та процесуальну поведінку заявника (пункт 53 рішення).
		24. Враховуючи вищезазначене, ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність підстав для твердження про порушення загальної справедливості кримінального провадження щодо ОСОБА_18 (пункт 54 рішення).
		25. Отже, ЄСПЛ не робив висновку про порушення національними судами таких конвенційних прав ОСОБА_18 , які б могли вплинути на загальну справедливість судового розгляду та поставити під сумнів законність оспорюваних рішень. Натомість Суд указав на достатню обґрунтованість ухвали суду касаційної інстанції щодо оскаржуваного доказу з огляду на процесуальну поведінку заявника та обставини цієї справи.
		26. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) Велика Палата Верховного Суду має право переглянути судові рішення та за наявності для цього підстав втручатися в них у випадку, зокрема, коли міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановить порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
		27. Крім того, за Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосувати, у разі коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; а також коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		28. Однак ЄСПЛ не визнавав рішення національних судів у справі  ОСОБА_18  такими, що по суті суперечать Конвенції, і не ставив під сумнів результат кримінального провадження на національному рівні, адже за змістом рішення міжнародної судової установи заявник хоч і скаржився на недодержання Україною його права на справедливий суд, проте його скарга в цій частині була визнана неприйнятною. 
		29. Крім того, у рішенні ЄСПЛ не міститься висновку про те, що в основі констатованих порушень статті 8 Конвенції лежали такі недоліки, які б ставили під сумнів результат провадження в цілому або що їх було спричинено ухваленими стосовно ОСОБА_18  рішеннями, котрі й надалі зумовлюють шкідливі наслідки, які не можна усунути в інший спосіб, ніж як скасування оспорюваних судових рішень.
		30. Таким чином, ЄСПЛ хоч і констатував порушення статті 8 Конвенції щодо заявника на стадії досудового розслідування кримінальної справи, однак таке порушення не вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, також Суд не встановив порушень вимог закону та статті 6 Конвенції національними судами під час розгляду справи щодо ОСОБА_18 по суті, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання судових рішень щодо заявника незаконними та їх скасування.
		31. Установлене ЄСПЛ порушення конвенційних прав заявника не є наслідком прийнятих судових рішень у його справі та не пов?язане з їх змістом чи процедурою ухвалення.
		32. У таких випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
		33. Як убачається з рішення ЄСПЛ, констатувавши порушення статті 8 Конвенції, Суд присудив заявнику 4500 (чотири тисячі п`ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та1500 (одна тисяча п`ятсот) євро компенсації судових та інших витрат.
		34. Твердження захисника, викладені в заяві про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_18 , щодо незаконності його засудження, однобічності та неповноти судового розгляду, процесуальних порушень, допущених органами досудового слідства, були предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій під час перегляду справи за скаргами сторони захисту і не знайшли свого підтвердження. Крім того, ЄСПЛ не констатував порушень національними судами вимог Конвенції у цій частині. Відтак інші наведені у заяві захисника доводи виходять за межі визначеного законом предмета перегляду судових рішень і не можуть слугувати підставами для їх скасування.
		35. З огляду на викладене Велика Палата вважає, що відсутні правові підстави для задоволення заяви захисника ОСОБА_16 про перегляд оспорюваних судових рішень за виключними обставинами, їх скасування та закриття кримінальної справи щодо  ОСОБА_18 .
		Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Велика Палата Верховного Суду
		ухвалила:
		Заяву захисника ОСОБА_16 , подану в інтересах ОСОБА_18 , про перегляд вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року, ухвал Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2011 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом  залишити без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Головуючий суддя   ОСОБА_1 
		Судді: ОСОБА_2  ОСОБА_9 
		 ОСОБА_3  ОСОБА_10 
		  ОСОБА_4  ОСОБА_11 
		 ОСОБА_5  ОСОБА_12 
		 ОСОБА_6  ОСОБА_13 
		 ОСОБА_7  ОСОБА_14 
		 ОСОБА_8

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...