Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/8641/15 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2022.
Дата набрання законної сили: 22.06.2022
Номер судового провадження: 61-9085ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		22 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 523/8641/15
		провадження № 61-9085св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
		особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів:           Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, придбаного в період шлюбу, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки АДРЕСА_1 .
		В обґрунтування свого позову позивач посилалася на те, що під час проживання одною сім`єю з відповідачем в зареєстрованому 14 жовтня 2006 року шлюбі, вони придбали у свою спільну сумісну власність подружжя зазначені житловий будинок та земельну ділянку на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу              від 14 лютого 2008 року, право власності на які оформлені на відповідача. Вони припинили шлюбні відносини і проживати однією сім`єю ІНФОРМАЦІЯ_1 , розірвавши свій шлюб. Оскільки відповідач оспорює її право власності на частину житлового будинку та частину земельної ділянки, то вона просила на підставі статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) її позовні вимоги задовольнити.
		Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада                 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, № 2, 7-8 огорожі, І - мостіння. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої на  АДРЕСА_1 .
		Задовольняючи позовні вимоги та визначаючи рівні частки кожному з подружжя                у зазначених об`єктах нерухомості, суд першої інстанції виходив із того, що вони придбані в період шлюбу та належать сторонам на праві спільної сумісної власності.
		Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2019 року                            в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі відмовлено.
		Не погоджуючись із заочним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав у березні 2019 року апеляційну скаргу на нього.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року скасовано та прийнято нову постанову. Позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, № 2,                   7-8 огорожі, І - мостіння. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 490,0 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 .
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що відповідач не був належним чином сповіщений про час та місце судового засідання на 04 листопада 2015 року, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, оскільки відповідач обґрунтовував апеляційну скаргу такою обставиною.
		Водночас апеляційний суд, задовольняючи позов ОСОБА_1 , погодився (із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада               2018 року у справі № 372/504/17) із висновками суду першої інстанції про те, що спірна нерухомість є спільним сумісним майном подружжя, оскільки: житловий будинок із земельною ділянкою сторони придбали під час шлюбу; відповідач не надав доказів, що майно придбано за його особисті кошти; знаходження спірного майна               в іпотеці не змінює його правового статусу.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У травні 2021 року представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 (як особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права) звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, зазначивши, що оскаржуване судове рішення порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 як іпотекодержателя нерухомого майна, що є предметом спору між подружжям, та просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для розгляду по суті.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами прийнято судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 жовтня             2018 року у справі № 654/1528/17, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14, від 05 серпня 2020 року у справі № 361/1693/16-ц. Також як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що існують обов`язкові підстави для скасування судових рішень, передбачені пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України.
		 
		У своїй касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що оскаржувана постанова апеляційного суду порушує права та законні інтереси ОСОБА_3 , яка є правонаступником АТ «Райффайзен Банк Аваль» як іпотекодержателя спірного майна, проте вона не була залучена до участі у розгляді цієї справи. У межах цієї справи вирішується спір щодо майна, яке передано в іпотеку за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, а його іпотекодержателем з 24 жовтня 2018 року та по теперішній час є ОСОБА_3 . Крім того, оскаржуваною постановою із власності позичальника/іпотекодавця ОСОБА_2 вибула частина іпотечного майна, що є порушенням норм чинного законодавства України; суд апеляційної інстанції посилається виключно на норми СК України та не надає оцінки обставинам, що стосуються знаходження спірного майна в іпотеці; нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, та водночас перебуває під іпотечною забороною, не може бути поділене між подружжям ані в судовому, ані в позасудовому порядку без здійснення розподілу кредитних зобов`язань між обома із подружжя.
		 
		Станом на дату розгляду справи відзив на касаційну скаргу представника                ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до Верховного Суду не надходив.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 14 червня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 523/8641/15 із Cуворовського районного суду м. Одеси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
		У вересні 2021 року матеріали справи № 523/8641/15 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2006 року по 20 березня 2015 року.
		 
		14 лютого 2008 року ними придбано нерухоме майно, а саме:
		- житловий будинок АДРЕСА_1 , який в цілому складається з однієї житлової будівлі під літерою «А», загальною площею 89,3 кв. м, житловою площею 49,8 кв. м, надвірних споруд під літерою «З» - гаражу, № 2, 7-8 огорожі, І - мостіння, котрий розташований на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності загальною площею 490 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Це майно зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 .
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що спірне нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці: набуте за рахунок кредитного договору від 14 лютого 2008 року № 014/80054/74/88193 про надання кредиту в розмірі 249 690,00 грн та передано банку в іпотеку відповідно до договору від 14 лютого 2008 року.
		 
		Обставини, які стали підставами касаційного оскарження
		 
		Надані заявником при поданні касаційної скарги документи свідчать про наступне.
		 
		06 грудня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси рішенням у справі                    № 2-2403/10 задоволено позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», що є правонаступником                     ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитом на загальну суму                         2 480 038,63 грн, судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн у солідарному порядку. 
		 
		28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси виданий виконавчий лист у справі № 2-2403/10.
		 
		18 липня 2011 року Першим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника  ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 27646608 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення з  ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 2 418 858,63 грн.
		 
		18 липня 2011 року Першим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника  ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 27646135 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про солідарне стягнення з  ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 2 418 858,63 грн.
		 
		19 лютого 2014 року Другим суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції відносно боржника  ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження № 42158722 на підставі виконавчого листа № 2-2403/10, виданого 28 квітня 2011 року Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з  ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми у розмірі                     2 481 858,63 грн.
		 
		За інформацією, наявною в АСВП, відносно боржника ОСОБА_2 . Першим суворовським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 29 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54809136, стягувач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
		 
		24 жовтня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Оксі Банк» (далі - ПАТ «Оксі Банк») (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого           2008 року № 014/80054/74/88193, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника первісного кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
		 
		До вказаного договору відступлення права вимоги 24 жовтня 2018 року складено  також розрахунок заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року № 014/80054/74/88193 (додаток № 1), згідно з яким станом на 24 жовтня 2018 року загальна сума заборгованості боржника ОСОБА_2 перед первісним кредитором становить 562 971,06 доларів США та 47 910 241,39 грн; форма повідомлення боржнику про відступлення (додаток № 2); форма повідомлення поручителю про відступлення (додаток № 3); акт приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги (додаток № 4).
		 
		24 жовтня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та                   ПАТ «Оксі Банк» (новий іпотекодержатель) укладений нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_1 .
		 
		24 жовтня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп») (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого              2008 року № 014/80054/74/88193, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
		 
		24 жовтня 2018 року між ПАТ «Оксі Банк» (іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (новий іпотекодержатель) укладений нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги (про що свідчить копія відповідного договору) за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_1 .
		 
		24 жовтня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (кредитор) та ОСОБА_3 (новий кредитор) укладений договір відступлення права вимоги, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором від 14 лютого 2008 року № 014/80054/74/88193, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. При цьому новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги (пункт 2.1 договору відступлення права вимоги).
		 
		24 жовтня 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» (іпотекодержатель) та            ОСОБА_3 (новий іпотекодержатель) укладений нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги (про що свідчить копія відповідного договору) за іпотечним договором від 14 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , предметом іпотеки за яким є спірні житловий будинок та земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 березня 2019 року відносно житлового будинку під АДРЕСА_1 наявний запис про іпотеку № 28548604: іпотекодавець - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ОСОБА_3 .
		 
		Тож на дату прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду, 11 травня              2021 року, іпотекодержателем спірного нерухомого майна - житлового будинку та земельної ділянки, розташованих на АДРЕСА_1 , є заявниця ОСОБА_3 .
		 
		Апеляційний суд своєю ухвалою від 11 червня 2020 року залучив до участі у справі як третю особу АТ «Райффайзен Банк Аваль», хоча з 24 жовтня 2018 року новим іпотекодержателем спірного нерухомого майна є ОСОБА_3 (особа, яка подала касаційну скаргу).
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За змістом частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		 
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зважаючи на таке.
		 
		Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати 
		Правовий режим майна подружжя
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Отже у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у      статті 57 СК України),  допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
		Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).
		Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).
		У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
		При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
		Правовий режим майна, переданого в іпотеку
		Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Згідно з частиною шостою статті 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи,         у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
		Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. 
		За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020                   у справі за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
		Аналогічний підхід, на думку судової колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, підлягає застосуванню при визначенні розміру часток у праві спільної сумісної власності подружжя при його поділі. Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток  кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.
		Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону № 898-IV, у якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).
		Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку, відповідно не порушує прав іпотекодержателя.
		Практика Верховного Суду
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду підтримує висновок щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку» у спорах про поділ майна подружжя у подібних відносинах, який також застосовується і іншими судовими палатами.
		Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19) зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
		Разом з цим положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
		Із урахуванням наведеного, на думку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що перебування спірного майна в іпотеці перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії ТОВ «Кредитні ініціативи» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Близькі за змістом правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду               у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від                     08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18), де також зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки. Разом з цим положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.Із урахуванням наведеного, Верховний Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ «Дельта Банк» як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором,             у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваними рішеннями порушено права АТ «Дельта Банк» є безпідставними, оскільки після визнання за Особа_1 права власності на 1/2 частини спірної квартири іпотека не припинилася, позивач набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження№ 61-8100св21) суд касаційної інстанції вказав, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Близькі за змістом правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня             2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження № 61-27532св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня            2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21).
		Разом з тим у Касаційному цивільному суді існує судова практика із протилежними висновками.
		Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 361/1693/16-ц (провадження № 61-34766св18) суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відсутність порушення прав АТ «Дельта Банк» (особи, яка не брала участі у справі) внаслідок поділу майна подружжя, яке перебуває у іпотеці. Апеляційний суд виходив із того, що положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено,  а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном. Крім того, статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Таким чином, на думку апеляційного суду, обтяження спільного сумісного майна подружжя іпотекою не є підставою для скасування рішення суду про поділ майна подружжя.
		У свою чергу суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд, виходячи з того, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно. 
		Посилання апеляційного суду на те, що права банку незалученням до участі у справі не порушені, оскільки згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, є безпідставними, оскільки зазначена норма закону регулює абсолютно інші правовідносини, а саме ті, які стосуються спадкування та правонаступництва.  У випадку визнання право власності на предмет іпотеки за одним із подружжям або за особою, яка проживає з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то тут до нового набувача не переходить право власності на предмет іпотеки після укладення договору іпотеки, оскільки вважається, що така особа набула право на майно у період первинного придбання майна.
		Близькі за змістом правові висновки містяться у:
		-         постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 175/1753/17 (провадження № 61-3023св19), де Верховний Суд вказав, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання на користь іпотекодержателя рішення про стягнення з заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно;
		-         постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 330/1424/16-ц (провадження № 61-36090св18), де Верховний Суд вказав, що, встановивши, що іпотекодержателем спірного майна є ПАТ «Банк Національний кредит», що не брало участі у справі, в якій ухвалено рішення про визнання права власності на спірне майно подружжя, апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у позові;
		-         постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 2034/2-4324/11 (провадження № 61-17152св20), вказано: встановивши, що позивач, звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, знала про обтяження спірного майна іпотекою, вказані обтяження були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та були чинними на час розгляду справи судом першої інстанції, однак банк як іпотекодержатель спірного нерухомого майна до участі у справі не залучений, хоча оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про його права і обов`язки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що такий поділ фактично направлений на невиконання боржником кредитних зобов`язань і порушує права та інтереси третьої особи і свідчить про очевидну недобросовісність та зловживання сторонами своїми правами стосовно кредитора, за відсутності спору між собою, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб;
		-         постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 686/16461/18 (провадження № 61-12877св21), де Верховний Суд вказав, що при вирішенні спору про поділ між сторонами нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, суд першої інстанції вирішив питання про права ТОВ «Преміум Лігал Колекшн», яке є іпотекодержателем цього майна і яке не було залучено до участі у справі. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимогпро встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.
		Висновки
		У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
		 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає необхідним передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку» в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 361/1693/16-ц (провадження № 61-34766св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 175/1753/17 (провадження № 61-3023св19), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 330/1424/16-ц (провадження № 61-36090св18), у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 2034/2-4324/11 (провадження № 61-17152св20), у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 686/16461/18 (провадження № 61-12877св21), зокрема щодо обов`язковості залучення іпотекодержателя у спорах про поділ майна подружжя, оскільки після визнання за одним із подружжя права власності на 1/2 частини спірного майна іпотека не припиняється, інший з подружжя набуває статусу іпотекодавця і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до визначення його частки у спільному майні, яке є предметом іпотеки. У результаті поділу майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність, що не порушує права іпотекодержателя, а тому його залучення до участі у справі не є обов`язковим.
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 523/8641/15 (провадження № 61-9085св21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 11 травня 2021 року.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак    Судді:І. Ю. Гулейков     А. С. Олійник     С. О. Погрібний     В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...