Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/129/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2022.
Дата набрання законної сили: 29.06.2022
Номер судового провадження: 61-20106ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		29 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 265/129/20
		провадження № 61-20106св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану від її імені адвокатом Дейнегіним Сергієм Миколайовичем, на постанову Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів:Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП  ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 06 вересня 2018 року між нею та відповідачем укладений договір оренди нежитлових приміщень № 50, № 63 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 106,7 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т. С., зареєстрований у реєстрі за № 863.
		Згідно з пунктом 3.4 вказаного договору, в розмір орендної плати не включаються комунальні платежі. Орендар самостійно оплачує використання ним опалення, водопостачання, електроенергії, послуги охоронної сигналізації, ЖЕКа, експлуатаційні витрати, пропорційно займаної площі, а також несе витрати, пов`язані з підтриманням у орендованих приміщеннях чистоти і порядку.
		03 червня 2019 року договір оренди нежитлових приміщень розірвано за згодою сторін. Станом на день розірвання договору за період його дії (з 06 вересня 2018 року до 06 вересня 2019 року) існує заборгованість зі сплати комунальних платежів, а саме за постачання теплової енергії (опалення) у розмірі 20 228,34 грн.
		Посилаючись на наведене, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість з оплати послуг теплопостачання у розмірі 20 228,34 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 4 300,00 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення заборгованості з оплати послуг теплопостачання в розмірі 20 228,34 грн. 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала зобов`язання за договором оренди нежитлового приміщення, в результаті чого виникла заборгованість з оплати послуг теплопостачання, що підлягає стягненню з неї на користь позивача.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		Постановою Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2021 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не урахував, що відповідно до пункту 1.1. договору оренди нежилого приміщення ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняла в оренду нежитлове приміщення для розміщення салону краси. Тобто, відповідач використовувала нежитлове приміщення як ФОП, з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач була достовірна обізнано про те, що  ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем і використовує нежитлове приміщення для ведення підприємницької діяльності. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 з 25 січня 2017 року, а ОСОБА_1 з 17 жовтня 2007 року зареєстровані як фізичні особи - підприємці. Відомості про припинення сторонами підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом до суду відсутні. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що спір у цій справіпідлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
		Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
		У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана від її імені адвокатом Дейнегіним С. М., у якій вона просила скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18(провадження № 12-37гс19).
		Касаційна скарга заявника у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 23 жовтня 2021 року позивачем припинено господарську діяльність як фізичною особою - підприємцем. Оскільки у разі припинення діяльності фізичної особи як суб`єкта господарювання відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) провадження у господарській справі припиняється, то з часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі - Закон 
		№ 755-IV), спори за участю такої фізичної особи - підприємця, у тому числі пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася ним раніше, належить розглядати в порядку цивільного судочинства, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги статус позивача на момент перегляду справи у апеляційному порядку. Зважаючи на наведене, справа на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення була фактично підсудна місцевим загальним судам. Залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду призведе до необхідності повторного звернення до місцевого суду та повторного розгляду справи судом загальної юрисдикції.
		Зауважила що висновок апеляційного суду про те, що відповідач використовувала орендоване нежитлове приміщення як фізична особа - підприємець для ведення підприємницької діяльності є помилковим, оскільки відповідно до укладеного сторонами договору оренди нежитлового приміщення, відповідач діє як громадянин України, у договорі відсутнє будь-яке посилання на правовий статус відповідача як фізичної особи - підприємця або його виконання суб`єктом господарювання. Позивач не зазначила, як фактично відповідач використовувала орендоване приміщення, зважаючи на те, що договір є наміром про використання його в господарській діяльності, однак чи використовувала відповідач орендоване приміщення у господарських цілях як фізична особа - підприємець чи в особистих цілях як фізична особа невідомо. Суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19), вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання, та від визнання цих правовідносин як господарських. 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Судами попередніх інстанцій установлено, що нежиле приміщення №50, № 63 за адресою:  АДРЕСА_2 , площею 106,7 кв. м, належало ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 грудня 2008 року до 11 грудня 2019 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 січня 2009 року № 21526220, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2021 року № 246184647.
		06 вересня 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв за довіреністю ОСОБА_5 , та  ОСОБА_2 укладений договір оренди нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т. С., зареєстрований у реєстрі за № 863, за умовами якого орендодавець передала, а орендар прийняла в тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 106,7 кв. м, для розміщення салону краси.
		Згідно з договором про розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 03 червня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Борисевич Т. С., зареєстрованим у реєстрі за № 554, договір оренди нежитлових приміщень від 06 вересня 2018 року розірвано за згодою сторін. 
		Заборгованість з оплати послуг теплопостачання за період з 06 вересня 2018 року до 06 червня 2018 року у розмірі 20 228,34 грн, підтверджується актом зведення взаєморозрахунків клієнта ФОП « ОСОБА_1 », складеним Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (далі - ККП «Маріупольтепломережа»). 
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_4 з 25 січня 2017 року, а  ОСОБА_1 з 17 жовтня 2007 року зареєстровані як фізичні особи - підприємці. На дату звернення з позовом до суду та вирішення справи судом першої інстанції, відомості про припинення ними підприємницької діяльності відсутні.
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга  ОСОБА_1 , подана від її імені адвокатом Дейнегіним С. М., не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
		Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
		Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це ж право закріплене й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої, право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
		Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
		Статтею 1 ГК України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
		Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями (статті 2, 3 ГК України).
		Отже, фізична особа, яка виявила бажання реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.
		Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
		Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
		Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до пункту 1.1. договору оренди нежилого приміщення від 06 вересня 2018 року,  ОСОБА_1 передала, а  ОСОБА_3 прийняла в оренду нежитлове приміщення для розміщення салону краси, тобто для використання його у господарській (підприємницькій) діяльності. 
		Про те, що належне позивачці ОСОБА_1 нежитлове приміщення також використовувалося нею у підприємницькій діяльності, підтверджуєтьсяактом зведення взаєморозрахунків клієнта ФОП « ОСОБА_1 », складений ККП «Маріупольтепломережа», відповідно до якого нарахована їй заборгованість з оплати послуг теплопостачання за період з 06 вересня 2018 року до 06 червня 2018 року становить 20 228,34 грн. 
		Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на дату укладення договору оренди нежитлового приміщення та на дату звернення з позовом до суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані як фізичні особи - підприємці.
		Тобто, у справі, що розглядається спір виник між двома суб`єктами підприємницької діяльності щодо належного виконання умов договору оренди нежитлового приміщення для ведення господарської (підприємницької) діяльності.
		Аналізуючи характер спірних правовідносин сторін, а також наявність між сторонами господарських відносин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо здійснення господарської діяльності, а отже підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
		Твердження заявника про те, що закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції не урахував, що на дату розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач припинила господарську діяльність як фізична особа- підприємець, що унеможливлює її звернення з відповідним позовом до господарського суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
		За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
		Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
		З 15 грудня 2017 року господарський суд, згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
		Отже, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
		Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18).
		Зважаючи на викладене, втрата позивачем у спірних правовідносинах статусу фізичної особи-підприємця на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не впливає на правильність висновків апеляційного суду про належність спору до господарської юрисдикції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_1 , поданої від її імені адвокатом Дейнегіним С. М.
		Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені адвокатом Дейнегіним Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення.
		Постанову Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року залишити без змін.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                    Г. І. Усик
		А. С. Олійник
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...