Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/6610/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.06.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.07.2022.
Дата набрання законної сили: 23.06.2022
Номер судового провадження: 51-508км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020040630000962

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 червня 2022 року
		м. Київ
		справа № 199/6610/20
		провадження № 51-508км22
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , 
		засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		захисника  ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника 
		ОСОБА_8 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 27 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040630000962, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини 
		За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 27 липня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна. 
		Постановлено на підставі ст. 54 КК позбавити ОСОБА_7 військового звання «старший сержант». 
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом у званні «старший сержант», перебуваючи на посаді контролера групи захоплення взводу спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, вчинив розбійний напад за попередньою змовою з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, на потерпілого ОСОБА_9 за таких обставин. 
		26 червня 2020 року близько 19:30 ОСОБА_7 , неподалік будинку 
		АДРЕСА_2 підійшов до ОСОБА_9 та схопив його за праву руку, обмеживши рух останнього та подолавши волю до опору. У той же час особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, приставив до тулубу потерпілого невстановлений металевий предмет, схожий на пістолет, та висунув йому вимогу передати особисті речі, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, на що останній почав чинити опір. У цей момент особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, підійшовши ззаду, охопив лівою рукою шию ОСОБА_9 , а правою, в якій був металевий предмет схожий на пістолет, завдав один удар по потилиці останнього. У свою чергу ОСОБА_7 обома руками штовхнув потерпілого, внаслідок чого той упав спиною на землю. Після цього злочинці заволоділи сумкою потерпілого, в якій знаходилися його документи, речі та гроші, завдавши ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 25130, 18 грн. У результаті розбійного нападу потерпілому 
		ОСОБА_9 було заподіяно легких тілесних ушкоджень. 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_7 та захисника залишені без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК).
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що досудове розслідування та судовий розгляд проведені неповно та однобічно, з порушенням норм кримінального процесуального закону, що призвело до необґрунтованого засудження 
		ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу. Посилається на те, що в кримінальному провадженні неправильно визначено підслідність, оскільки ОСОБА_7 не є працівником правоохоронного органу, отже ДБР не вправі було проводити досудове розслідування; крім того, прокурор ОСОБА_10 не є прокурором, який наділений повноваженнями виносити постанову про визначення підслідності. Стверджує, що в основу обвинувального вироку покладені неналежні та недопустимі докази. Так, слідчі дії  пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілого, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 проведені з порушеннями вимог частин 2, 7 ст. 228 КПК, до відповідних протоколів не додані відеозаписи або фотознімки, які відображають перебіг процедури впізнання; свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні не впізнала ОСОБА_7 як особу, що здійснила напад на потерпілого, а тому суди були не вправі посилатися на її показання, які вона надала під час проведення впізнання; згідно ухвали слідчого судді було надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля марки «Volkswagen Jetta», проте обшук проведено в автомобілі марки «Volkswagen Passat», крім того, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не відкривався диск з відеозаписом обшуку; речові докази в судовому засіданні були пред`явлені для огляду без належного клопотання прокурора, а сам огляд проведено з порушенням права на захист ОСОБА_7 (за відсутності захисника); до протоколу огляду транспортного засобу від 04 серпня 2020 року не долучено відеозапис цієї слідчої дії, хоча в протоколі зазначено про здійснення відеофіксації; стосовно протоколу огляду від 04 серпня 2020 року (карти пам`яті microCD, яка була вилучена з відеореєстратора на автомобілі «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 ) зазначає, що стороні захисту в порядку ст. 290 КПК не відкривалося відео або фотофіксація слідчої дії; у порядку ст. 290 КПК не відкривався стороні захисту супровідний лист з диском (відеозапис затримання), а сам відеозапис ОСОБА_7 не переглядався; також у порядку ст. 290 КПК не відкривався диск із відеозаписом слідчого експерименту за участю потерпілого та ніким не переглядався; не переглядався і відеозапис слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 ; щодо протоколу огляду від 24 вересня 
		2020 року (який фіксувався на фотоапарат мобільного телефону «Iphone XS MAX») зазначає, що слідчу дію проведено за відсутності понятих. Крім того, захисник звертає увагу на те, що головуючий у суді першої інстанції не надав можливості ОСОБА_7 надати показання, судові дебати провів неналежно, з порушенням вимог ст. 364 КПК. Також, на думку захисника, ОСОБА_7 призначено надто суворе покарання. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув, повторно не дослідив докази, про що клопотала сторона захисту, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		У запереченні на касаційну скаргу прокурор ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7  без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та захисник підтримали доводи касаційної скарги.
		Прокурори вважали, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, 
		а судові рішення щодо ОСОБА_7 мають бути залишені без зміни.  
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		При цьому за правилами ч. 1зазначеної нормисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Таким чином, неповнота та однобічність досудового розслідування та судового розгляду, на що посилається у касаційній скарзі захисник, ураховуючи наведені вимоги закону, не може бути предметом перегляду суду касаційної інстанції. 
		Згідно зіст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_7 , з огляду на наведені вимоги закону, Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд, відповідно до приписів 
		ст. 370 КПК вмотивував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно зі ст. 94 КПК.
		Такими доказами, зокрема, є показання: потерпілого ОСОБА_9 щодо обставин вчиненого на нього розбійного нападу; свідка ОСОБА_13  таксиста про те, як він, отримавши виклик, відвіз ОСОБА_7 та іншу особу на вул. Любарського (місце події), де останні вийшли, а через декілька хвилин повернулися, в одного був пістолет, наказали негайно їхати, коли почав рух, вибіг потерпілий та, підскочивши, вдарив лобове скло автомобіля, в подальшому на вул. Малиновського біля СТО його та ОСОБА_7 затримали працівники поліції; свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15  поліцейських, які затримували ОСОБА_7 на заправці на 
		вул. Малиновського; свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11  очевидців подій; дані протоколів: пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілого, свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 ; проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_13 ; дані протоколів обшуку, огляду, висновку експерта щодо локалізації, часу, механізму утворення та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого, інші наведені у вироку докази, яким суд дав належну оцінку.
		Отже, висновок судових інстанцій про те, що ОСОБА_7 вчинив розбійний напад на потерпілого ОСОБА_9 , сумніву в колегії суддів не викликає.
		У касаційній скарзі захисник наводить доводи щодо численних, на його думку, порушень вимог КПК під час досудового розслідування та судового розгляду справи. Більшість із цих доводів, аналогічні доводам апеляційних скарг сторони захисту, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції і, як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними.
		Так, апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту щодо порушення підслідності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що таких порушень органами досудового розслідування не допущено.
		Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року № 3781-XII із наступними змінами законодавець до правоохоронних органів відносить органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
		Статтею 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 
		2014 року № 876-VIIпередбачено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
		Відповідно до ч. 4 ст. 216 КПК слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень вчинених, зокрема, працівником правоохоронного органу.
		Як убачається з постанови першого заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області від 27 червня 2020 року про призначення групи прокурорів, старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні призначено прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_10 .
		Враховуючи наведені положення законів, з огляду на які  ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу, а також згадану постанову від 27 червня 2020 року, прокурор  ОСОБА_10 як процесуальний керівник, діючи у межах наданих процесуальним законом повноважень, виніс постанову від 08 липня 
		2020 року про визначення підслідності у кримінальному провадженні 
		№ 12020040630000962 за Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтава. 
		Отже, порушень правил підслідності колегія суддів не вбачає.
		Судові інстанції належним чином перевірили та не знайшли порушень органами досудового розслідування вимог статей 223, 228 КПК під час пред`явлення особи для впізнання, у тому числі за фотознімками. 
		Як убачається з відповідних протоколів від 26 червня 2020 року, потерпілий, а також свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (за фотознімками), впізнали ОСОБА_7 як особу, яка вчинила розбійний напад на ОСОБА_9 . Ці слідчі дії проведені за участю понятих, жодних зауважень або клопотань від учасників не надходило, до протоколів додані фотографії осіб, що пред`являлися для впізнання. 
		Колегія суддів вважає, що судові інстанції дотримались вимог ст. 94 КПК під час оцінки цих доказів і зазначені протоколи обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку. 
		У касаційній скарзі захисник зазначає про те, що згідно ухвали слідчого судді було надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля марки «Volkswagen Jetta», проте обшук проведено в автомобілі марки «Volkswagen Passat». 
		У зв`язку із цим колегія суддів зазначає, що дані автомобіля, в якому відповідно до протоколу було проведено обшук, збігаються з даними автомобіля, на який слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку  «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 , а різниця в зазначені моделі, як правильно звернув увагу апеляційний суд, є технічною опискою, яка не впливає на допустимість та належність як доказу протоколу обшуку. Крім того, цю слідчу дію було проведено в присутності самого ОСОБА_13  водія «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 , який не заперечував проти проведення обшуку транспортного засобу, який перебував у його користуванні та належить його батьку  ОСОБА_16 . Саме цим автомобілем 
		ОСОБА_13 керував 26 червня 2020 року.
		У касаційній скарзі захисник стверджує, що органами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК не відкривалися диск з відеозаписом протоколу обшуку, карта пам`яті microCD, яка була вилучена з відеореєстратора на автомобілі «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_2 ,диски з відеозаписами слідчих експериментів за участю потерпілого та свідка ОСОБА_13 .
		Проте, як убачається з протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування та реєстру матеріалів досудового розслідування, сторона захисту в повному обсязі ознайомилася із зазначеними матеріалами, без обмеження в часі, жодних заяв, клопотань або доповнень не мала. При цьому не була позбавлена можливості заявляти клопотання про відтворення відповідних відеозаписів, проте таким правом не скористалася. За таких обставин, колегія суддів не вбачає порушень вимог ст. 290 КПК і, як наслідок, підстав для визнання цих доказів недопустимими. Крім того, протокол обшуку автомобіля, протокол огляду карти пам`яті microCD від 04 серпня 2020 року, а також протоколи зазначених слідчих експериментів були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, і саме на ці протоколи суд послався у вироку, як на докази вини 
		ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу. 
		Що стосується посилання у касаційній скарзі захисника на невідкриття органами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК супровідного листа з диском (відеозапис затримання, т. 3, а.с. 83, 84), а також його посилання на порушення вимог КПК під час пред`явлення особи ( ОСОБА_13 ) для впізнання свідкам 
		 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 (т. 2, а.с. 67, 76, 81), то цими протоколами та відеозаписом не обґрунтовувався обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 . Отже, доводи з цього приводу колегією суддів не перевіряються. 
		Також, предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції були і доводи захисника стосовно недопустимості як доказу протоколу огляду від 04 серпня 
		2020 року (під час якого слідчим ДБР було оглянуто автомобіль «Volkswagen», 
		д.н.з. НОМЕР_2 ), з огляду на відсутність відеозапису слідчої дії про застосування якого зазначено в протоколі. 
		Апеляційний суд дійшов висновку, що у даному кримінальному провадженні не допущено порушень вимог ст. 237 КПК під час проведення цієї слідчої дії, а ненадання стороною обвинувачення відеозапису, який є невід`ємним додатком до протоколу, хоча і становить порушення вимог ч. 2 ст. 104 КПК, проте, за обставин даної справи, не є істотним у контексті положень ст. 87 КПК. 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком. Крім того, цей доказ не є визначальним, а такими є показання потерпілого та водія автомобіля «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_2  ОСОБА_13 . 
		Як убачається з матеріалів справи, для встановлення офіційного курсу долара США станом на 26 червня 2020 року (день вчинення ОСОБА_7 розбійного нападу на потерпілого), органами досудового розслідування 24 вересня 2020 року було оглянуто офіційну вебсторінку Національного банку України. Зазначену слідчу дію (огляд), яка фіксувалася на фотоапарат мобільного телефону «Iphone XS MAX», було проведено за відсутності понятих, що не протирічить вимогам ст. 223 КПК, яка не вимагає обов`язкової участі останніх під час проведення даного огляду.
		Отже, доводи захисника у касаційній скарзі з цього приводу безпідставні.
		Колегія суддів не вбачає порушення права ОСОБА_7 на захист під час дослідження місцевим судом речових доказів.
		Як убачається з ухвали місцевого суду від 01 грудня 2020 року, у зв`язку з неявкою в судове засідання захисника ОСОБА_8 , ОСОБА_7 за його клопотанням було призначено захисника ОСОБА_18 , який, згідно з дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, здійснював захист обвинуваченого протягом проведення окремої процесуальної дії  у судовому засіданні 03 грудня 2020 року під час дослідження речових доказів. При цьому, як видно з журналу та технічного запису судового засідання, 
		ОСОБА_7 не заперечував проти дослідження речових доказів за участю захисника ОСОБА_18 . У подальшому, захист інтересів ОСОБА_7 здійснював захисник ОСОБА_8 . Що стосується самих речових доказів, то про їх дослідження заявляв клопотання прокурор у судовому засіданні під час з`ясування головуючим у справі обсягу доказів та порядку їх дослідження 
		(ст. 349 КПК). 
		У касаційній скарзі захисник наводить доводи про те, що головуючий у суді першої інстанції не надав можливості ОСОБА_7 надати показання, крім того неналежно, з порушенням вимог ст. 364 КПК провів судові дебати.
		Проте такі доводи, також є безпідставними. Як свідчать матеріали справи, 
		ОСОБА_7 спочатку відмовлявся від дачі показань, посилаючись на 
		ст. 63 Конституції України. У подальшому, під час судових дебатів, він виявив бажання дати показання, у зв`язку із чим головуючим був відновлений судовий розгляд, а ОСОБА_7 скористався наданим йому правом. 
		Що стосується судових дебатів, то вони проведені у відповідності до вимог 
		ст. 364 КПК, без обмеження у часі. Порушень процесуальних прав учасників судового провадження, у тому числі і ОСОБА_7 , під час судових дебатів колегією суддів не встановлено.
		Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК є правильною.
		Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів зазначає про таке.
		Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
		Статтею 65 КК визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Місцевий суд дотримався зазначених вимог закону.
		Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд, з яким правильно погодилася й апеляційна інстанція, зокрема, врахував, що він вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, позитивно характеризується, а також відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання. З огляду на наведені обставини, ОСОБА_7 призначено покарання близьке до мінімальної межі санкції за вчинений злочин і підстав вважати його надто суворим, таким, що за своїм видом і розміром не відповідаєвимогам статей 65, 50 КК, колегія суддів не вбачає.
		Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 405, 404 КПК. 
		Як убачається з ухвали від 22 листопада 2021 року, апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив скарги без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу. 
		Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, немає підстав.
		Доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 3 
		ст. 404 КПК, у зв`язку з відмовою в задоволенні клопотання сторони захисту щодо повторного дослідження доказів, позбавлені підстав. 
		Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження закон покладає на суд апеляційної інстанції обов`язок повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. 
		Проте сторона захисту не навела обставин, які б свідчили про дослідження місцевим судом доказів не повністю або з порушеннями. Тому апеляційний суд вмотивовано відмовив в їх дослідженні. З таким висновком погоджується суд касаційної інстанції.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду. 
		Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.
		Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_7 . Судом не встановлено. 
		Таким чином, постановлені у справі судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими, тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 27 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду 
		від 22 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  ОСОБА_8  без задоволення. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...