Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/11786/13-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: 30.06.2022. Зареєстровано: 01.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2022.
Дата набрання законної сили: 24.01.2023
Результат оскарження 24.01.2023 Львівський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/461/51/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013150010000688

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		461/11786/13-к
		1-кп/461/51/22
		 
		   В И Р О К
		   І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		   29.06.2022 року  м. Львів
		 
		Галицький районний суд м. Львова
		в складі:
		головуючого-судді         ОСОБА_1 
		при секретарі             ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		прокурорів     ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого     ОСОБА_6 ,
		захисника     ОСОБА_7 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові кримінальне провадження № 12013150010000688 року про обвинувачення
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янка-Бузька Львівської області, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, на утримання син ОСОБА_8 2008 року народження, донька ОСОБА_9 2004 року народження, на час вчинення злочину, перебував на посаді старшого державного виконавця Личаківського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції, звільнений на підставі наказу № 1572/к від 06.09.2013 року за п. 1 ст. 36 КЗпП України,не працюючого, раніше не судженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
		 
		за ч.4ст.368КК України(вредакції від04.07.2013року), -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Орган досудового розслідування обвинувачує ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.368КК України(вредакції від04.07.2013року), зокрема, що він вчинив одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду та в інтересах третіх осіб, будь-якої дії з використання наданої йому влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
		Сторона обвинувачення, покликається на наступні обставини щодо означеного кримінального правопорушення. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_6 , працюючи, у відповідності до наказу начальника Головного управління юстиції у Львівській області № 629/к від 14 березня 2013 року, на посаді старшого державного виконавця Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, за яким закріплена дільниця «В-7», здійснюючи функції представника влади та службової особи, в обов`язки якої відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та Посадової інструкції входить здійснення примусових виконань рішень судів, інших органів (посадових осіб), виконання яких відповідно до законів України покладено на державну виконавчу службу, вжиття передбачених ЗУ «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, неупереджене, своєчасне і в повному обсязі вчинення виконавчих дій, діючи всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів, маючи умисел на безпідставне отримання неправомірної вигоди в сумі 3200 грн. від ОСОБА_10 , яка діяла в інтересах своєї матері ОСОБА_11 , свого батька ОСОБА_12 та у власних інтересах, в період з 07.08.2013 року по 03.09.2013 року вимагав та одержав неправомірну вигоду у сумі 3200 грн. за закінчення вказаних виконавчих проваджень у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
		ОСОБА_6 , використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів, маючи умисел на безпідставне та незаконне одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 , будучи зобов`язаним після спливу строку (05.08.2013 року), який був наданий боржнику для самостійного виконання рішення, визначений в постановах про відкриття виконавчих проваджень від 29.07.2013 року, примусово розпочати виконання рішень у виконавчих провадженнях №№ 1144/7, 1145/7, 1143/7, 1146/7, 1147/7, 1148/7, які відповідно до резолюції начальника Личаківського ВДВС ЛМУЮ «В-7 до розгляду» були розписані на нього та перебували в його провадженні, 07.08.2013 року під час зустрічі з ОСОБА_11 , яка відбулась в службовому кабінеті ОСОБА_6 № 3 за адресою: АДРЕСА_3 , вимагав у останньої неправомірну вигоду у сумі 8000 грн. за невжиття ним заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду щодо демонтажу обшивки метало-пластикових конструкцій балкону загального користування в будинку АДРЕСА_4 .
		08.08.2013 року ОСОБА_6 , перебуваючи на вулиці, неподалік адміністративного приміщення Личаківської ВДВС ЛМУЮ за адресою: м. Львів пр. Чорновола, 39, під час наступної зустрічі з ОСОБА_11 - та її дочкою ОСОБА_10 , яка діяла в інтересах своєї матері ОСОБА_11 , свого батька ОСОБА_12 та у власних інтересах, повідомив ОСОБА_10 про те, що закінчення виконавчих проваджень № 1145/7 про зобов`язання ОСОБА_11 привести балкон загального користування в будинку АДРЕСА_4 до попереднього стану шляхом демонтажу обшивки метало-пластикових конструкцій та проваджень № 1147/7 та № 1148/7 про зобов`язання ОСОБА_10 та ОСОБА_12 не чинити перешкод у приведенні балкону загального користування в будинку АДРЕСА_4 до попереднього стану йому необхідно передати грошові кошти у сумі 3500 грн., які їй потрібно передати 09.08.2013 року.    
		09.08.2013 року ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_10 і запитав її, чи зібрала вона необхідну суму грошей, на що остання повідомила, що на даний час у неї немає такої великої суми грошових коштів і їй необхідно декілька днів для того щоб її зібрати.
		18.08.2013 року ОСОБА_11 добровільно виконано рішення суду у виконавчих провадженнях № 1144/7, 1143/7, 1146/7 про стягнення солідарно з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 в користь Личаківської РА ЛМР 107 грн. 30 коп. судового збору, про що повідомлено ОСОБА_6 .
		27.08.2013 року ОСОБА_6 повторно зателефонував до ОСОБА_10 та домовився з нею про зустріч на стоянці супермаркету «Арсен», за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 60. В цей же ж день, о 20.15 год., під час зустрічі з ОСОБА_10 на території стоянки супермаркету «Арсен» останній зменшив суму неправомірної винагороди за закінчення виконавчих проваджень до 3200 грн., зазначивши, що вказані грошові кошти йому необхідно передати 28.08.2013 року до обіду. У разі непередачі йому вказаних грошових коштів, ОСОБА_6 повідомив, що буде вживати заходи, спрямовані на примусове виконання рішення суду із накладенням відповідних штрафів, а також накладе арешт на майно ОСОБА_10 та її батьків.
		Будучи поставленою в умови, за яких відмова від передачі ОСОБА_6 вказаної ним суми неправомірної вигоди могла потягнути порушення законних прав та інтересів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , накладення арешту на їх майно, примусовий демонтаж балкону загального користування в будинку АДРЕСА_4 та нарахування їм в подальшому штрафних санкцій та безпідставних витрат у виконавчих проваджень, ОСОБА_10 , діючи у власних інтересах та інтересах своїх батьків, змушена була погодитися на вказані протиправні вимоги ОСОБА_6 
		03.09.2013 року, о 15.50 год., ОСОБА_10 відповідно до попередніх домовленостей з ОСОБА_6 , прийшла в службовий кабінет останнього, за адресою: АДРЕСА_3 , де під час розмови останній розвернув до ОСОБА_10 монітор свого службового комп`ютера, на якому було набрано текст «на стоянці стоїть чорна машина», тим самим давши зрозуміти ОСОБА_10 , що їй необхідно вийти на стоянку та йти до чорного автомобіля. Підходячи до вказаного автомобіля ОСОБА_10 побачила, що автомобіль ОСОБА_6 дистанційно відкрився, після чого підійшла до даного автомобіля марки «Шевроле Круз» /державний реєстраційний номер НОМЕР_1 /, який знаходився на стоянці біля адміністративної будівлі Личаківського ВДВС ЛМУЮ за адресою: м. Львів пр. Чорновола, 39, сіла на переднє пасажирське місце та очікувала на ОСОБА_6 . Через декілька хвилин підійшов невідомий їй чоловік та жестом показав залишити грошові кошти в автомобілі та вийти з нього, що остання і зробила, поклавши неправомірну вигоду у сумі 3200 грн. на сидіння водія, після чого вийшла з автомобіля. У подальшому, під час обшуку в автомобілі марки «Шевроле Круз» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_6 , було виявлено та вилучено неправомірну вигоду у сумі 3200 грн.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 своєї вини у вчиненому кримінальному правопорушенні не визна та пояснив, що станом на 2013 рік працював на посаді державного виконавця Личаківського відділу ДВС Львівського МУЮ; в липні 2013р. ним було відкриті виконавчі провадження на підставі судового рішення про зобов`язання відповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , ОСОБА_11 не чинити перешкод у приведенні балкону загального користування в будинку АДРЕСА_4 , про стягнення грошових коштів. У даних виконавчих провадженнях боржники повинні були оплачувати виконавчий збір у сумі 10 % від суми боргу, витрати на проведення виконавчого провадження. Дані платежі складали приблизно 680 грн. Виконавчі дії по даним провадженням здійснені не були, оскільки ОСОБА_11 повідомила про звернення до суду щодо розстрочки виконання рішення суду. 07.08.2013 року до нього в кабінет прийшла ОСОБА_11 для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Під час розмови він попередив ОСОБА_11 про примусове виконання рішення суду у разі, якщо його не буде виконано добровільно і не буде надана судом відстрочка виконання. Через декілька днів ОСОБА_11 знову прийшла до відділу ДВС з дочкою ОСОБА_10 , яка почала його просити не зносити балкон, на що він порадив дані питання вирішувати в міській раді та районній адміністрації. ОСОБА_10 неодноразово ініціювала зустрічі, одна, з яких відбулась в районі магазину «Арсен» на Сихові. Під час зустрічі він пояснив ОСОБА_10 про необхідність сплати штрафів та виконавчого збору в сумі 3200 грн., сказав, що надасть необхідні для сплати рахунки. 03.09.2013 року ОСОБА_10 прийшла до нього в кабінет, він спитав чи принесла вона квитанції про проведені необхідні платежі, на що вона відповіда, що ні. Яким чином грошові кошти опинилися в його транспортному засобі він не знає, оскільки ключі від машини «Шевроле Круз» перебували у його співробітника ОСОБА_13 , якого він попросив закрити автомобіль. Жодної неправомірної вимоги у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 він не вимагав, а лише роз`яснював необхідність виконати рішення суду. Під час проведення процесуальних дій, зокрема, обшуку, який проводився без участі понятих, без роз`яснення йому прав, йому не було дозволено скористуватись послугами захисника. Дозволу на обшук автомобіля, який йому не належав взагалі дозволу не було. Вважає, що дії ОСОБА_11 , щодо нього носили провокативний характер з метою уникнення в такий спосіб виконання рішення суду. Під час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні він неодноразово, будучи зобов`язаний виконати рішення суду, наголошував боржникам про необхідність сплати 3200 грн.- витрат по виконавчому провадженні, штрафів та судового збору по рішенню суду, і що саме повне виконання рішення суду може бути підставою для закриття виконавчого провадження. Просить його виправдати.
		 
		Відповідно ст.129Конституції України,норм КПКУкраїни, основними засадами судочинства в Україні  є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.
		 
		Ухвалення судом вироку Іменем України є свідченням того, що саме державаУкраїна в особі суду надає правову оцінкуособі та вчиненому нею діянню. 
		 
		Вирок суду повинен бути ухвалений судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та оціненими під час судового розгляду з точки зору їх належності, допустимості і достовірності; сукупність доказів повинна бути достатньою та взаємозв`язаною для прийняття законного, обґрунтованого вмотивованого судового рішення.
		 
		При цьому,суд виходить із положень Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року,норм КонституціїУкраїни,КПК України, які визначають права і свободи кожного, хто перебуває під юрисдикцією членів Ради Європи, які підписали означену конвенцію, держави, яка ратифікувала її у встановленому Законом порядку, та гарантують кожному права і свободи, визначені в розділі 1 Конвенції та розділу VIII Конституції України. 
		 
		Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		 
		       Постанова Пленуму Верховного суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя» зазначає, що визнання особивинною увчиненні злочинуможливо лишеза умовидоведеності їївини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.62Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		 
		Згідно частин1,2статті 17КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто незобов`язаний доводитисвою невинуватістьу вчиненнікримінального правопорушенняі маєбути виправданим,якщо сторонаобвинувачення недоведе винуватістьособи позарозумним сумнівом; підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом ;усі сумнівищодо доведеностівини особитлумачаться накористь такоїособи. 
		 
		На підставі ст.22КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		 
		З врахуванням правових норм, статей 368, 370 КПК України, суд прийшов до висновку про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.4 ст.368 КК України (в редакції від 04.07.2013 року), оскільки обвинувачення не підтверджуються доказами та документами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду.
		Сторона обвинувачення покликається, як на докази винуватості ОСОБА_6 на письмові та речові докази, показання свідків, а також на результати проведених НСРД. 
		Суд оцінюючи докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, встановив наступне.
		 
		В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомила, що на виконанні у державного виконавця Личаківського ВДВС ОСОБА_6 перебували виконавчі провадження щодо знесення (демонтажу) балкону в квартирі її батьків. 07.08.2013 року до неї зателефонувала її мати ОСОБА_11 та пояснила, що була у державного виконавця, який вимагав у неї 8000 грн. за те, щоб не розпочинати примусове виконання рішення суду. Через деякий час ОСОБА_6 передзвонив до неї та повідомив, що вже необхідно розпочинати виконавчі дії. На що свідок домовилась про зустріч з виконавцем, яка відбулася біля ТЦ «Арсен» на просп. Червоної Калини у м. Львові, під час зустрічі в автомобілі ОСОБА_10 . ОСОБА_6 зазначив про необхідність оплати штрафів у розмірі 3200,00 грн., тоді він закриє виконавче провадження. 03.09.2013 року вона, маючи при собі помічені купюри по 200 грн.  16 штук, прийшла до відділу ДВС, де у службовому кабінеті ОСОБА_6 на комп`ютері набрав текст і показав свідку напис «на стоянці чорна машина». Вона здогадалася, що необхідно пройти до вказаного автомобіля і залишити там гроші. На стоянці біля приміщення ДВС, вона побачила машину марки «Шевроле», сіла на переднє праве сидіння. До неї підійшов мужчина, за мімікою якого свідок зрозуміла про необхідність залишення грошей в машині. Положивши на сидіння водія гроші, вона вийшла з машини.
		Свідок ОСОБА_11 пояснила, що Личаківський ВДВС виконував рішення суду, згідно якого вони повинні були знести балкон квартири, який обладнали самовільно. Коли вона прийшла до державного виконавця ОСОБА_6 , останній назвав суму 16 тис. гривень, по 3500 грн. з кожного боржника. За що саме потрібно заплатити гроші вона не зрозуміла, бо йшлося про штрафи, виконавчі та судові збори. При цьому, ОСОБА_6 на комп`ютері набрав суму та повернув до неї монітор з написом «8000». Вона відповіла, що необхідно подумати до наступного дня. Наступного дня, 08.08.2013 року вона разом з дочкою ОСОБА_10 прийшла до ОСОБА_6 ; про що дочка розмовляла із обвинуваченим вона не знає. 
		Покази означених свідків суд оцінює критично, оскільки такі не узгоджуються в повній мірі з іншими фактичними обставинами справи та спростовуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
		Обвинувачення стверджує, що 09.08.2013 р. ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_10 і запитав її чи зібрала вона необхідну суму грошей, на що остання повідомила, що наданий час у неї немає такої великої суми грошових коштів і їй необхідно декілька днів для того, щоб її зібрати.
		Однак, процесуально такі доводи прокурора нічим не підтверджуються. ОСОБА_6 заперечує ту обставину, що ініціював таку телефонну розмову та подальшу зустріч з ОСОБА_10 , яка діяла в інтересах своїх батьків. З ОСОБА_11 не проводились оперативно слідчі заходи, спрямовані на підтвердження факту вимагання ОСОБА_6 у неї 8000 гривень. 
		Ці обставини повністю заперечує ОСОБА_6 .
		Судом досліджено дані протоколу огляду від 23.09.2013 року, предметом дослідження якого був мобільний телефон, вилучений під час обшуку в кабінеті ОСОБА_6 , а саме «Sumsung GT Wave 8500». Оглядом встановлено, що на мобільний телефон 02.09.2013 поступали вхідні дзвінки з номеру ОСОБА_10 о 17:11 тривалість 00:00:11, о 16:42 тривалість 00:00:13, о 16:02 тривалість 00:00:26, о 09:05 тривалість 00:01:04.; 03.09.2013р, з мобільного телефону № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_10 було здійснено два телефонні дзвінки на вказаний мобільний телефон ОСОБА_6 : 03.09.2013 р. о 15:56 тривалість 00:00:25, а також о 14:52 тривалість розмови 00:00:14. 
		Таким чином, із змісту даних протоколу огляду від 23.09.201Зр. вбачається, що неодноразово ініціатором телефонних дзвінків до ОСОБА_6 була саме свідок ОСОБА_10 , а не ОСОБА_6 , як це зазначає прокурор в обвинувальному акті.
		Автор обвинувального акту вказує на дві дати, коли на думку слідства, ОСОБА_6 дзвонив до ОСОБА_10 , а саме це 09.08.2013р. та 27.08.2013р. Однак, відповідно до даних протоколу огляду телефону ОСОБА_6 від 23.09.2013 року, слідчим не вказано такого факту і іншими доказами ця обставина не стверджується. 
		З пояснень ОСОБА_10 вбачається, що ОСОБА_6 після 28.08.2013 їй не телефонував.
		На думку суду, ініційовані телефонні дзвінки ОСОБА_10 до ОСОБА_6 і навпаки, за відсутності процесуальної можливості встановити зміст цих розмов, не можна розцінювати, як доказ винуватості обвинуваченого у вимаганні неправомірної вигоди.
		Захист вважає, що неодноразові телефонні дзвінки ОСОБА_10 , свідчать про провокаційні дії останньої щодо поведінки ОСОБА_6 з метою створення умов та обставин, які б могли при порушенні кримінальної справи відстрочити чи створити умови, при яких можливо зовсім не виконати рішення Личаківського районного суду м.Львова, а також уникнути накладення арештів на майно. З цією метою ОСОБА_10 звернулась із заявою до СБУ про вимагання обвинуваченим у її матері ОСОБА_11 неправомірної вигоди.
		Такі доводи захисту досудовим слідством не спростовані. 
		Із змісту обвинувачення вбачається, що ОСОБА_14 добровільно сплатила 107 гри. 30 коп. судового збору, який був сплачений Личаківською районною адміністрацією при подачі позовної заяви до суду.
		Проте, суду не надано доказу на підтвердження цієї обставини - оригінал квитанції про сплату судового збору в матеріалах справи відсутній.
		Разом з тим, сама по собі сплата судового збору за рішенням суду не свідчить про виконання судового рішення вцілому. Зокрема, в частині примусового демонтажу балкону.
		Слідством також не надано будь-яких підтверджень того, що ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 сплатили штрафи по виконавчим провадженням, які були відкриті ОСОБА_6 на підставі виконавчих листів чи виконали рішення суду в добровільному порядку.
		Із протоколу огляду від 23.09.2013 року (а.с.22-25, т.2). вбачається, що слідчим прослухано файл «Запис 0005», де зафіксована розмова між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , яку зробила свідок на власний планшет. Як пояснила суду ОСОБА_10 , записати розмову у такий спосіб їй запропонували друзі із СБУ, до яких вона зверталась за допомогою у вирішенні проблеми. 
		Із змісту означеного доказу вбачається, що ОСОБА_6 в розмові з ОСОБА_10 зазначає, що у зв`язку із виконанням судового рішення боржникам слід проплатити кошти в сумі 3200 грн. Дослівно зафіксовано текст розмови: «…3200  це буде виконавчий збір, затрати, штраф…». Також ОСОБА_6 під час цієї розмови пояснює, що виконавчі провадження можливо закрити при умові, якщо ОСОБА_10 сплатить ці затрати за всіх; розповідає про механізм закриття виконавчого провадження, який відповідає нормам Закону України «Про виконавче провадження». 
		При цьому, ОСОБА_6 не говорить про те, що гроші потрібно передати йому особисто, і тим більше зі змісту розмови жодним чином не звучить, що обвинувачений вимагає неправомірну вигоду.
		Окрім того, розмова, зафіксована свідком ОСОБА_10 на диктофон власного планшету, є недопустимим доказом, який був здійснений цілеспрямовано.
		До такого висновку прийшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 661/4683/13-к.
		ККС ВС враховує рішення Конституційного Суду України № 12- рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, та констатує, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативпо-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року № 2135-Х1І, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.
		Конституційний Суд України в означеному рішенні зазначив, що оперативно- розшукова діяльність здійснюється виключно оперативними підрозділами органів, визначених у ч. 1 ст. 5 Закону № 2135-ХІ1. Відповідно до ч. 2 вказаної статті проведення оперативно-розшукової діяльності громадськими, приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх підрозділами, крім визначених у ч. 1 цієї статті, заборонено. 
		Згідно частини 1статті 87КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України. У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 87 КПК України, суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
		Таким чином, дані протоколу огляду від 23.09.2013 року слід визнати неналежним та недопустимим доказом у справі. 
		Судом досліджено матеріали НСРД, зокрема:
		- стенограма розмови№1між ОСОБА_10 і ОСОБА_6 від 02.09.2013року (а.с.29,т.1). Із змісту розмови вбачається, що мова йде про касаційну скаргу у справі, інші речі, пов`язані із виконанням судового рішення. Дослівно ОСОБА_6 говорить:» витрати, збори там всьо проплатите і всьо. Я вам дам рахунок, закинете чек»;
		-cтенограмарозмови №2від 02.09.2013рік (а.с.30т.1№21-39) між ОСОБА_10 і ОСОБА_6 . Із змісту розмови вбачається, що сторони розмовляють про оплату суми 3200 грн. у зв`язку із невиконанням рішення суду. Дослівно ОСОБА_10 : »… перепрошую, що я вас відриваю, ОСОБА_15 , дивіться, що я хочу перепитатися … цих три двісті (3200), що я маю дати вам, а квитанції окремо треба буде оплачувати, чи воно ввійде в цю саму суму?». ОСОБА_6 на запитання ОСОБА_10 : » ось цю всю суму ?» - відповідає : «…цю суму ви оплачуєте квитанціями, «… так, з квитанціями все-все», « ви оплачуєте мені 3200 по виконавчому провадженню і все … в нас збір, витрати»,» для вас всі витрати, то є 3200 грн.
		- cтенограма розмови № 1 від 03.09.2013 рік (а.с.30-33, т.1) між ОСОБА_10 і ОСОБА_6 . Обвинувачений питає у свідка ОСОБА_10 чи вона принесла квитанції про проведені оплати, на що вона відповіла дослівно: « я нічого не брала із собою».
		В судовому засіданні досліджено матеріали аудіо-відеофіксації під час перебування ОСОБА_10 03.09.2013 року в службовому кабінеті ОСОБА_6 , в приміщенні Личаківського ВДВС ЛМУЮ.
		Орган звинувачення стверджує, що ОСОБА_6 під час розмови розвернув до ОСОБА_10 монітор свого службового комп`ютера, на якому було набрано текст «на стоянці стоїть чорна машина». 
		Однак, під час дослідження цього доказу достовірно встановити цей факт неможливо із-за відсутності такої події саме у спосіб, який трактується автором обвинувачення. Зокрема, текст на моніторі незрозумілий і не читабельний. 
		Із протоколу від 11 вересня 2013 року за результатами проведення негласних слідчих( розшукових) дій по кримінальному провадженні №1201311500100000688 від 02.09.2013р. за результатами слухового контролю та негласного телебачення вбачається, що під час розмови між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 03.09.2013року не видно та не чути, щоб ОСОБА_6 говорив про суму грошей, або про автомобіль, в який треба покласти гроші, також не можливо визначити та достовірно встановити, що на моніторі видно будь-який напис, та що такий стосується конкретних обставин справи. Із обстановки кабінету та змісту розмови, розміщення предметів на робочому столі, неможливо прийти до переконливого висновку, що обвинувачений у такий спосіб, як припустила свідок, давав їй зрозуміти, що вона повинна піти до автомобіля та покласти туди гроші в сумі 3200 грн., як неправомірну вигоду за невиконання рішення суду. Із дослідженого доказу встановлено, що ОСОБА_6 03.09.2013 в своєму службовому кабінеті розпочав розмову із ОСОБА_10 зі слів про квитанціі про проплату. Дослівно «…Ви квитанції там маєте, що ви щось платили, чи ні?» (а.с.31т.1).
		Свідок ОСОБА_10 довільно тлумачить ситуацію, що з поведінки обвинуваченого, він дав їй зрозуміти, що їй необхідно вийти на стоянку та йти до чорного автомобіля.
		Аналізуючи зміст означених розмов, слід прийти до висновку, що в жодній із них обвинувачений не вимагає у свідка ОСОБА_10 неправомірної вигоди; щоразу роз`яснює умови закриття виконавчого провадження, алгоритм дій, який відповідає закону про виконавче провадження та необхідність оплати по квитанціях на відповідні рахунки 3200 грн., що складає суми штрафів, виконавчого збору та витрат в межах виконавчого провадження.
		 
		Як на доказ винуватості ОСОБА_6 прокурор покликається на дані протоколу обшуку службового кабінету обвинуваченого у приміщенні Личаківського ВДВС ЛМУЮ та транспортного засобу марки «Шеврове Круз» д.р.н. НОМЕР_1 , в якому було вилучено грошові кошти в сумі 3200 грн.
		Суд, дослідивши означений доказ на предмет його належності та допустимості, прийшов до наступного висновку. 
		Згідно частини 1статті 87КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України. У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов. 
		З врахуванням означених процесуальних положень, докази отримані за результатами проведення обшуку в приміщенні Личаківського ВДВС ЛМУЮ та в автомобілі марки «Шевроле КРУЗ» д.н.з. НОМЕР_1 суд вважає недопустимими доказами.
		 
		Відповідно до статті 233КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установленихчастиною третьоюцієї статті. 
		Згідно з частиною 3статті 233КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
		 
		Відповідно до вимог частини 3статті 223КПК України перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їх права і обов`язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом. 
		Всупереч вимогам цієї норми закону ніхто зі службових осіб, які проводили обшук в службовому кабінеті ОСОБА_6 , належним чином не роз`яснив присутнім учасникам слідчої дії, зокрема права і обов`язки, передбачені КПК України, в тому числі, право користуватись правовою допомогою адвоката. 
		Як вбачається з відеозапису обшуку, обвинувачений мав намір скористатись правовою допомогою, однак, таке його право було проігноровано. 
		Відповідно до статті 59 Конституції Українипередбачено право кожногона професійну правничу допомогу.
		У відповідності до частини 3статті 236КПК України слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватись правовою допомогою адвоката. Такий негативний обов`язок вимагає від слідчого щонайменше сприяти особі, чиї права та інтереси можуть бути обмежені або порушені під час обшуку, в отриманні правової допомоги та запрошенні адвоката.
		Проте, уповноважені на проведення обшуку особи такого обов`язку не дотримались, та не дозволили запросити для участі в обшуку адвоката.
		Окрім того, процедура обшуку була розпочата без участі понятих.
		Як убачається із оглянутого судом відеозапису обшуку, один із працівників Личаківського ВДВС, звернув увагу слідчого та оперативних працівників, що при проведенні обшуку повинні бути присутні поняті від самого початку цієї слідчої дії.
		Згідно частини 1статті 87КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України. У відповідності до пункту 3 частини 2 статті 87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод порушення права особи на захист. 
		Обшук у транспортному засобі марки «Шевроле КРУЗ» д.н.з. НОМЕР_1 проводився з порушенням кримінального процесуального законодавства-без відповідної ухвали слідчого судді.
		Ухвалою слідчого судді від 03.09.2013 р. (а.с.104, т.1) було надано дозвіл на проведення обшуку у службовому кабінеті державного виконавця Личаківського ВДВС ЛМЮ.
		Як вбачається із протоколу обшуку від 03.09.2012 (а.с.105-109, т.1)  обшук транспортного засобу, в якому було виявлено грошові кошти в сумі 3200 грн. був проведений в межах означеної ухвали, що суперечить вимогам ст.ст.233-234 КПК України.
		Окрім того, такий обшук було проведено у відсутності власника вказаного транспортного засобу (навіть не було встановлено кому він належить), а також у відсутності ОСОБА_6 , який на думку слідчого, ним користувався.
		В подальшому питання законності обшуку транспортного засобу, зокрема, невідкладності його проведення, не було вирішено в порядкуч.3 ст.233 КПК України.
		Із врахуванням цих положень усі докази, отримані за результатами проведення обшуку, суд визнає недопустимими доказами.
		 
		На докази винуватості ОСОБА_6 прокурор покликається на показання свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та інші письмові документи, які на переконання суду не стверджують вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України (в редакції від 04.07.2013 року).
		Зокрема, судовому засіданні свідок ОСОБА_21 пояснив, що 03.09.2013 року ОСОБА_6 надав йому ключі від своєї машини, яка стояла на стоянці біля будівлі відділів ДВС, та попросив закрити її. Про передачу грошових коштів, свідку нічого відомо не було. Стверджує, що зверталась увага працівникам, які розпочали обшук, що такий проводиться без понятих, які прибули пізніше.
		Свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 безпосередніми очевидцями обставин вимагання обвинуваченим неправомірної вигоди та отримання такої не були; їх показання не містять відомостей про обставини, що мають значення для справи, як для сторонни обвинувачення, так і для захисту.
		Свідок ОСОБА_23 , пояснив, що 03.09.2013 року він був запрошений оперативними працівниками у якості понятого до приміщення Личаківського відділу ДВС, де у службовому кабінеті ОСОБА_6 у його присутності був проведений обшук, в ході якого ОСОБА_6 на питання слідчого повідомив, що жодних грошей він не отримував та не має. Після цього був проведений обшук в автомобілі «Шевроле Круз» на парковці відділу ДВС, де було виявлено грошові кошти купюрами по 200 грн.  16 шт., які при освітленні спеціальним пристроєм світилися зеленим кольором. З якого саме моменту свідок, як понятий, приймав участь у слідчій дії достименно не пригадує.
		 
		Рапорт ст. о/у 2 відділу ГВ «К» УСБ України у Львівській області від 31.08.2013 року на ім`я т.в.о. начальника ГВ «К» УСБУ, в якому зазначено, що отримано інформацію про те, що державним виконавцем Личаківського ВДВС ОСОБА_6 у ОСОБА_10 вимагається неправомірна вигода 3200 грн. не є належдним доказом в межах предмету доказування, а лише констатує факт отриманої інформації.
		Досліджені судом матеріали виконавчих документів та документів відділу ДВС лише підтверджують, що виконавчі провадження №№ 1144/7, 1145/7, 1143/7, 1146/7, 1147/7, 1148/7, які відповідно до резолюції начальника Личаківського ВДВС ЛМУЮ «В-7 до розгляду» були розписані на ОСОБА_6 та перебували в його провадженні, що останнім не оспорюється, однак, і не доводить його винуватості у вчиненому.
		 
		Із даних протоколу ідентифікації та помічення грошових коштів від 03.09.2013 року, вбачається, що було помічено спецхімпрепаратом «світлячок» 16 купюр по 200 грн., серії та номери яких описані в протоколі.
		Означені купюри були вилучені в автомобілі марки «Шевроле КРУЗ» д.н.з. НОМЕР_1 під час обшуку 03.09.2013, який проводився з порушенням встановлених норм КПК - без ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку.
		 
		Обвинувачення, як на доказ вини ОСОБА_6 , також покликається на дані протоколу огляду від 19.09.2013 року (а.с.12, т.1), предметом якого був транспортний засіб марки «Шевроле Круз», д.р.н. НОМЕР_1 , з сидіння водія автомобіля були здійснені змиви.
		Суд звертає увагу, що огляд місця події, де виявили гроші в сумі 3200 грн. відбувався 03.09.2013, а змиви з сидіння автомобіля здійснювались 19.09.2013, тобто, через 16 днів.
		Згідно висновку криміналістичної експертизи №3280 від 25.09.2013, наданого ЛНДІСЕ вбачається, що на поверхнях ватного тампону із змивами з водійського сидіння автомобіля марки «Шевроре Круз» д.р.н. НОМЕР_1 нашарувань спеціальних хімічних речовин не виявлено (а.с.20-21,т.1).
		Відтак, наведені докази не можуть свідчити про вчинення злочину чи доводити вину обвинуваченого у вчиненому. 
		 
		Норма частини четвертої статті 368 КК України(вредакції від04.07.2013) передбачає кримінальну відповідальність за прийняття службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто дає неправомірну вигоду та в інтересах третіх осіб, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
		Об`єктивна сторона даного складу злочину визначає, що одержання неправомірної вигоди означає прийняття службовою особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
		Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами. 
		У постанові Поенуму Верховного суду України №5 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначається, що згідно п.4 примітки до ст.368 КК України вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам та законним інтересам того , хто дає хабар, або умисне створення нею умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав та обовязків.
		Проте, за обставинами справи та дослідженими доказами, ОСОБА_6 не вчиняв перелічених дій, спрямованих на вимагання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
		 
		ОСОБА_6 в розумінні примітки 1 достатті 364 КК Українимає статус службової особи та відповідно може бути суб`єктом злочину, передбаченогостаттею 368 Кримінального кодексу України, за умови прийняття пропозиції, отримання неправомірної вигоди та виконання або невиконання ним за неправомірну вигоду дій з використанням наданої йому влади або службового становища.
		У формулюванні пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення зазначено, що він використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів, маючи умисел на безпідставне та незаконне одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 , будучи зобов`язаним після спливу строку (05.08.2013 року), який був наданий боржнику для самостійного виконання рішення, визначений в постановах про відкриття виконавчих проваджень від 29.07.2013 року, примусово розпочати виконання рішень у виконавчих провадженнях №№ 1144/7, 1145/7, 1143/7, 1146/7, 1147/7, 1148/7, які відповідно до резолюції начальника Личаківського ВДВС ЛМУЮ «В-7 до розгляду» були розписані на нього та перебували в його провадженні, 07.08.2013 року під час зустрічі з ОСОБА_11 , яка відбулась в службовому кабінеті ОСОБА_6 № 3 за адресою: АДРЕСА_3 , вимагав у останньої неправомірну вигоду у сумі 8000 грн. за невжиття ним заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду щодо демонтажу обшивки метало-пластикових конструкцій балкону загального користування в будинку АДРЕСА_4 .
		Однак, судом не встановлені викладені автором обвинувального акту обставини, які б достовірно засвідчили вимагання та одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди від ОСОБА_11 за невжиття заходів щодо примусового виконання судового рішення.
		Державний виконавець ОСОБА_6 , виконуючи рішення суду діяв в межах своїх повноважень та відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», зобовязуючи боржників ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 виконанти рішення суду.
		Примусовий демонтаж балкону не є порушення прав та законних інтересів останніх, а є обовязком, передбаченим рішенням Личаківського районного суду м.Львова. За невиконання такого рішення на боржників накладаються штрафні санкції, арешт майна, а також можливість порушення кримінальної справи. Обвинувачений неодноразово пояснював ОСОБА_10 означені норми і пропонував виконати рішення суду, сплатити штрафи, судовий та виконавчий збір, що в сукупності становило 3200 грн. Кожного разу при спілкуванні з ОСОБА_10 наголошував, що вказана сума повинна бути проплачена офіційно із наданням йому квитанцій. В жодній із розмов не йдеться, що ОСОБА_6 вимагає грошей особисто для себе за вчинення чи невчинення виконавчий дій. 
		Відповідно до ст. 37 КПК України, прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.
		Відповідно до ст.36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування; доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом; погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання.
		 
		При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що відомості ЄРДР № 10013150010000688 від 02.09.2013 року було внесено 02.09.2013 р. (а.с.1, т.1)
		Постанова про проведення контролю за вчиненням злочину від 02.09.2013 року підписана прокурором групи прокурорів ОСОБА_24 (а.с.9-10, т.1).
		02.09.2013 року подано клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, погоджено прокурором ОСОБА_24 , не як процесуальним прокурором, визначеним у встановленому процесуальному порядку, а як начальником відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Львівської області.
		02.09.2013 року в суд було подано клопотання про проведення обшуку в приміщенні службового кабінету ОСОБА_6 , яке погоджено та підписано прокурором ОСОБА_24 за посадою -начальником відділу управління нагляду додержанням законів спсцпідрозділами та іншими органами які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Львівської області.
		 
		Однак, постанова про призначення групи прокурорів, якою старшим групи прокурорів у означеному провадженні призначено прокурора ОСОБА_24 , підписана заступником прокуратури Львівської області ОСОБА_25 03.09.2013 року.
		Як вбачається із витягу із кримінального провадження № 10013150010000688, відомості в ЄРДР внесно 02.09.2013 року; у витягу не міститься відомостей про жодного прокурора (а.с.1, т.1). 
		Відповідно до постанови ККС ВС від 11 лютого 2020 року у справі № 761/33311/15-к згідно зч. 1, 3 ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.
		Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а гакож, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
		Отже, виходячи із зазначених положень кримінального процесуального закону, постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору (групі прокурорів) повноваження, передбачені ст. 36 КПК України, у кримінальному провадженні, є обов`язковою.
		Така ж правова позиція міститься і в постанові колегії судді Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 754/7062/15-к, відповідно до якої витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за відсутності відповідного процесуального рішення керівника органу прокуратури не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
		Таким чином, прокурор ОСОБА_24 погоджував і підписував процесуальні документи від 02.09.2013 року без належних процесуальних повноважень. 
		Постанова про розсекреченя матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій від 12.09.2013 року, яка підписана старшим прокурором групи прокурорів ОСОБА_26 і погоджена заступником прокурора Львівської області ОСОБА_27 .
		Разом з тим, у матеріалах справи відсутня постанова про зміну групи прокурорів, якою б визначився прокурор ОСОБА_28 , як старший прокурор групи прокурорів.
		 
		Згідно статті 1КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
		Згідно ч.ч.1,2ст.8КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно ч.1ст.9КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. 
		Відповідно до рішення Конституційного суду України від 20 жовтня 2011 р. у справі № 12-рп/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначено, що аналіз положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, в якій зазначено, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
		Дослідивши надані сторонами кримінального провадження докази, суд не здобув належних, допустимих та достовірних доказів, що ОСОБА_6 вимагав від ОСОБА_10 , ОСОБА_11 неправомірну вигоду та отримав таку. 
		Відповідно достатті 62 Конституції України,статті 373 Кримінального процесуального кодексу Україниобвинувальний вирокне можеґрунтуватися наприпущеннях іухвалюється лишеза умовидоведення уході судовогорозгляду винуватостіособи увчиненні кримінальногоправопорушення.Тоді яквсі сумнівищодо доведеностівини особитлумачаться наїї користь.А виправдувальнийвирок ухвалюється,зокрема,у томуразі,якщо недоведено,що вдіянні обвинуваченогоє складкримінального правопорушення. 
		За таких обставин, оцінивши надані стороною обвинувачення докази, суд приходить до переконання про недоведеність наявності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України (в редакції від 04.07.2013 року).
		Відтак, ОСОБА_6 належить визнати невинуватим та виправдати у пред`явленому йому обвинуваченні.
		 
		Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_6  визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.368КК України (в редакції від 04.07.2013 року) та виправдати його на підставі п. 1 ч. 1ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Речові докази:
		- протокол про результати здійснення негласних слідчих (розшукових) дій № 14/2-2272 з додатками; носії інформації «SD-HC 8 Gb», інв. № 463; № 464; носій інформації «SD-НС micro 8 Gb», інв. № 465; ком пакт-диск DVD-R №512/11 - зберігати в матеріалах кримінального провадження;
		- планшет марки «Samsung Galaxy Tab II», який був переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_10 - залишити останній за належністю.
		 
		Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Обвинуваченим та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, надіслати копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення.
		Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.
		 
		 
		 
		Суддя                     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...