Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/4664/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 01.07.2022. Зареєстровано: 02.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.07.2022.
Дата набрання законної сили: 12.09.2022
Номер судового провадження: 2/932/1291/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 932/4664/21
		Провадження № 2/932/1291/22
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		12 травня 2022 року суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцева Т.О., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання надати відповіді на запити на публічну інформацію, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовними вимогами, пред`явленими до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1», на предмет визнання бездіяльності відповідача протиправною у зв`язку із ненаданням відповідей на запит про публічну інформацію, зобов`язання надати відповіді на запити на публічну інформацію та, з урахуванням уточнення вимог, компенсування завданої моральної у розмірі 20000,00 грн. та матеріальної шкоди в розмірі 34108,68 грн. 
		В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звернувся до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» із запитами від 01 жовтня 2019 року, від 25 січня 2020 року, від свого імені, та 26 травня 2021 року із журналістським запитом від імені газети Багнет Нації як голова редколегії, головний директор друкованого засобу масової інформації газети Багнет Нації, однак в своїх інтересах, на публічну інформацію, в яких просив надати завірені належним чином копії документів, що стосуються відповідача - Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» (ЄДРПОУ 36162640): Розпорядчого акту про утворення, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копії відомостей (витягу, виписки) з Єдиного державного реєстру про юридичну особу копії протоколів загальних зборів/зібрань членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» за 2017-2019 роки (включно); копії схем кадастрової геолокації (географічного місцезнаходження земельної ділянки) юридичної особи Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» на мапі міста та відповідного району у місті; просив відповідь надати в повному обсязі, у хронологічній послідовності відповідно до вищевикладених пунктів прохальної частини запиту, та надіслати у письмовому (паперовому) і електронному вигляді на зазначену електронну пошту та електронну адресу; у випадку, якщо з якихось причин не можливо надати змістовну відповідь по суті запиту  письмово вказати причину, або перенаправити (переадресувати) запит за належністю у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» до розпорядника відповідної інформації. Проте, відповідач не надав відповіді на вказані запити, чим були порушені його (позивача) права та заподіяна моральна та матеріальна шкода. 
		Посилаючись на зазначене, позивач просить визнати протиправною бездіяльність Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» (ЄДРПОУ 36162640) щодо ненадання йому відповідей на запити на публічну інформацію від 01 жовтня 2019 року за вих.№737/19, від 25 січня 2020 року за вих.№757/20 та від 26 травня 2021 року за вих.№ЗПІ-007/008/21; зобов`язати відповідача надати йому у паперовому та електронному вигляді відповіді на запити від 01 жовтня 2019 року за вих.№737/19, від 25 січня 2020 року за вих.№757/20 та від 26 травня 2021 року за вих.№ЗПІ-007/008/21; стягнути з відповідача завдану матеріальну та моральну шкоду.
		Згідно протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 14 червня 2021 року зазначена цивільна справа була передана в провадження судді Кудрявцевій Т.О.
		Ухвалою суду від 18 червня 2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення її недоліків.
		Ухвалою суду від 10 серпня 2021 року, після усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 18 червня 2021 року, у справі відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
		З відкриттям провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, відповідачу двічі надсилалась ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками до неї. Відповідно до вимог ст. 272 ЦПК України відповідач є таким, що належним чином повідомлений про розгляд цієї цивільної справи та про свої процесуальні права та обов`язки, однак, на виконання вимог ст.178 ЦПК України, свого відзиву на позов суду не подавав та в силу ч.8 ст.178 ЦПК України суд розглядає справи за наявними в ній доказами. 
		Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 
		Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Згідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. 
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч.2 ст. 16 ЦК України. 
		У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		У відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» із запитами від 01 жовтня 2019 року, від 25 січня 2020 року, від свого імені, та 26 травня 2021 року із журналістським запитом від імені газети Багнет Нації як голова редколегії, головний директор друкованого засобу масової інформації газети Багнет Нації, однак в своїх інтересах, на публічну інформацію, в яких просив: надати завірену належним чином копію Розпорядчого акту про утворення Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1»; надати завірену належним чином копію Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія-1»(ЄДРПОУ 36162640); надати завірені належним чином копії відомостей (витягу, виписки) з Єдиного державного реєстру про юридичну особу - Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1»(ЄДРПОУ 36162640); надати завірені належним чином копії протоколів загальних зборів/зібрань членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1»(ЄДРПОУ 36162640) за 2017-2019 роки (включно); надати всі наявні завірені належним чином копії схем кадастрової геолокації (географічного місцезнаходження земельної ділянки) юридичної особи Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1»(ЄДРПОУ 36162640) на мапі міста та відповідного району у місті; відповідь надати в повному обсязі, у хронологічній послідовності відповідно до вищевикладених пунктів прохальної частини запиту, та надіслати у письмовому (паперовому) і електронному вигляді на зазначену електронну пошту та електронну адресу; у випадку, якщо з якихось причин не можливо надати змістовну відповідь по суті запиту  письмово вказати причину, або перенаправити (переадресувати) запит за належністю у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» до розпорядника відповідної інформації.
		Зазначені запити позивач направив відповідачеві на юридичну адресу засобами поштового зв`язку, що підтверджується наданими у копіях квитанціями про оплату послуг та накладних (а.с.109, 114-117).
		Станом на день розгляду справи відповідач не надав, в силу ст.81 ЦПК України, будь-яких доказів реагування на заяви позивача, як і не надавав жодних відповідей на звернення позивача.
		Так, стаття 40 Конституції України гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Одним із дієвих способів отримання необхідних відомостей від публічних органів та установ є звернення до них із запитами на публічну інформацію. Таку можливість передбаченоЗаконом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації".
		Під інформацією вважаються будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Використання запитів на публічну інформацію  інструмент, який може стати у пригоді не лише журналістам, а й громадським активістам і пересічним громадянам, аджеЗаконне містить розбіжностей між правом на інформацію журналістів і правом на інформацію інших осіб. Тому запити на інформацію можуть бути ефективно використані майже в будь-якій ситуації і будь-якою особою  незалежно від посади, віку, майнового стану тощо.
		Публічна інформація ? це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації».
		До публічної відноситься інформація: що перебуває у володінні органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим; пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг; щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями; про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація).
		Якщо така інформація відсутня у вільному доступі, особа може звернутися до органу державної влади чи місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації (далі  розпорядники інформації) із запитом на її отримання.
		Розпорядник інформації має надати відповідь на запит не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту. У деяких випадках відповідь може бути надана не пізніше 48 годин (наприклад, якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи), або строк відповіді може бути продовженим до 20 робочих днів (щодо надання великого обсягу інформації або здійснення пошуку інформації серед значної кількості даних).
		Суд, з`ясовуючи правову природу запитів, відповідей на які просить позивач від відповідача, який є юридичною особою, зареєстрованою у відповідності до норм Закону, вважає, що зазначена інформація є публічними документами, в розумінні положень статті 1 Закону України № 2939-VІ, оскільки не має цивільно-правову природу та містить інформацію, що була отримана або створена у процесі створення юридичної особи та її реєстрації як в органах державної реєстрації юридичних осіб, так і при вирішенні питань юридичної особи на загальних зборах членів кооперативу, а зворотного відповідачем не доведено шляхом надання відзиву на позов, з чого суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в частині визнання бездіяльності відповідача неправомірною щодо ненадання відповідей на запити на публічну інформацію позивача та надання таких відповідей на запити позивача від 01 жовтня 2019 року за вих.№737/19, від 25 січня 2020 року за вих.№757/20 та від 26 травня 2021 року за вих.№ЗПІ-007/008/21.
		Відповідно до статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 6) несвоєчасне надання інформації.
		Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
		Розв`язуючи вимоги щодо стягнення з відповідача а користь позивача матеріальної шкоди у загальному розмірі 34108,68 грн. та моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн., суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні.
		Так, судом встановлено, що позивач мав право на отримання публічної інформації, однак Цивільним кодексом України встановлені межі здійснення цивільних прав, відповідно до яких не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3 ст.13 ЦК).
		Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа,якій завданозбитків урезультаті порушенняїї цивільногоправа,має правона їхвідшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 
		Збитки відшкодовуютьсяу повномуобсязі,якщо договоромабо закономне передбаченовідшкодування уменшому абобільшому розмірі.  
		Відповідно до ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. 
		В позові з урахуванням уточнення вимог позивач зазначає, що в наслідок неправомірної бездіяльності відповідача йому була завдана матеріальна шкода у загальному розмірі 34108,68 грн.
		Розглянувши обгрунтування цих вимог, суд вважає доведеними вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 8254,89 грн., як витрат, які він зробив для відновлення свого відповідачем зазначеною бездіяльністю порушеного права (реальні збитки), а саме виготовлення копій позовної заяви з додатками в розмірі 2472,03 грн., оплата вартості придбаних копій документів для звернення до суду 1464,00 грн., поштові витрати  89,85 грн., виготовлення копій документів в сумі 4229,01 грн., що не спростовано відповідачем.
		Разом з цим, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування решти частини витрат задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів, що ці витрати понесені ним саме для відновлення своїх прав у цій справі. 
		Суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 20000,00 грн. задоволенню не підлягають зважаючи на наступне.
		     Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, щопід моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Зазначені положення кореспондуються з висновками, викладеними у Постанові Верховного Судувід 26.11.2020 у справі №826/18130/16, в якій зазначено: При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
		За змістом частини 1 статті 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Проте фізична чи юридична особа звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини.
		З п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» слідує, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи шкода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
		Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: а) наявність шкоди; б) протиправність дій заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; г) вина у заподіянні шкоди. Диспозиція наведених норм покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір.
		Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України № 6-183цс14 від 03 грудня 2014 року. 
		Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини і основних свобод та інші міжнародні договори. 
		Стаття 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі  Європейська конвенція) установлює, що якщо суд визнає факт, що мало місце порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, а внутрішнє право Високої Договірної Сторони допускає можливість лише часткового відшкодування, суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Необхідно зазначити, що при цьому Європейська конвенція не розкриває сутності використаного в ній поняття «справедлива сатисфакція», що дає ЄСПЛ змогу в силу наданої йому компетенції тлумачити зазначене поняття самостійно. Справедлива компенсація може бути присуджена щодо матеріальних збитків, моральної шкоди, судових витрат. Так, згідно з Регламентом, моральна шкода  це шкода, що не піддається оцінюванню, може бути виражена в психічних чи фізичних стражданнях заявника. Якщо встановлено, що моральна шкода була заподіяна, і суд вважає за необхідне присудити відповідну грошову компенсацію, оцінювання її розміру здійснюється на основі принципу справедливості й з урахуванням практики, що склалася. 
		Згідно з Практичною інструкцією, сформульованою Головою ЄСПЛ відповідно до Правила 32 Регламенту 28 березня 2007 року, суд надає компенсацію тільки в разі дотримання одночасно двох умов: судом зроблено висновок про порушення Високою Договірною Стороною Європейської конвенції, національне право Високої Договірної Сторони не дає змоги повністю усунути наслідки цього порушення. Третя умова про наявність причинного зв`язку випливає із системного тлумачення рішень ЄСПЛ. Так, стосовно першої умови у справі «Тімотієвич Д. проти України» суд зазначив, що застосування і тлумачення внутрішнього законодавства належить виключно до компетенції внутрішніх судових органів і в рамках статті 19 Конвенції, його єдиним обов`язком є забезпечення дотримання зобов`язань Договірних Держав у рамках Конвенції. 
		Справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ з урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер. 
		У своїх рішеннях ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де Суд послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». В рішенні у справі «Ромашов проти України» (заява № 67534/01) від 27 липня 2004 року ЄСПЛ вказав, що моральна шкода завдана самим фактом правопорушення. Суд не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду. Проте Суд ураховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Тобто випливає висновок, що сам лише факт правопорушення має своїм наслідком спричинення моральної шкоди. 
		У позовній заяві в обгрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача 20000,00 грн. завданої моральної шкоди позивач посилалася на те, що в наслідок порушення його прав протиправною бездіяльністю відповідача йому було завдано моральної шкоди. 
		Суд вважає, що позовні вимоги позивача по стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, в тому числі у заявленому ним розмірі, тому ці позовні вимоги задоволенню не підлягають. 
		Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). 
		На підставі ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесені витратипо справі-сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн.
		Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 274, 352-355 ЦПК України, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання надати відповіді на запити на публічну інформацію, стягнення матеріальної та моральної шкоди  задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Таврія 1» (ЄДРПОУ 36162640) щодо ненадання відповідей на запити на публічну інформацію ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 01 жовтня 2019 року за вих.№737/19, від 25 січня 2020 року за вих.№757/20 та від 26 травня 2021 року за вих.№ЗПІ-007/008/21.
		Зобов`язати Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «Таврія 1» (ЄДРПОУ 36162640) надати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у паперовому та електронному вигляді відповіді на запити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 01 жовтня 2019 року за вих.№737/19, від 25 січня 2020 року за вих.№757/20 та від 26 травня 2021 року за вих.№ЗПІ-007/008/21.
		Стягнути зОбслуговуючого кооперативу«Гаражний кооператив«Таврія-1»(ЄДРПОУ36162640)на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) матеріальнушкоду врозмірі 8254,89грн.,понесені витратипо справі-сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн., а всього 10070,89 грн.
		В іншій частині вимог ОСОБА_1 - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання учасником справи його копії.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		 
		Суддя                                          Т.О. Кудрявцева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...