Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/4987/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої внаслідок ДТП.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2022.
Дата набрання законної сили: 29.06.2022
Номер судового провадження: 61-14454ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України                                         
		 
		29 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 489/4987/19
		провадження № 61-14454 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), 
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2021 року у складі судді Кирильчука О. І. 
		та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2021 року 
		у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Лівінського І. В., Шаманської Н. О., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (далі - ПрАТ «Київський страховий дім»), третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ),
		в якому просив стягнути майнову шкоду з ОСОБА_3 у розмірі 
		1 000,00 грн, з ОСОБА_2 - у розмірі 27 810,82 грн, з ПрАТ «Київський страховий дім» - 34 806,12 грн.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 листопада 2017 року 
		у місті Миколаєві на перехресті вулиць Троїцькій та Космонавтів сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та його транспортного засобу, яким він керував, Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_2 . Транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 і застрахований у ПрАТ «Київський страховий дім». При цьому ОСОБА_2 є власником 
		та директором товариства з обмеженою відповідальністю «Автонік», 
		серед видів діяльності якого зазначена діяльність автомобільного вантажного транспорту (КВЕД 60.24.0).
		Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 
		2017 року у справі № 3/489/2138/2017 ОСОБА_3 визнано винним 
		у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. 
		Про факт ДТП він повідомив страхову компанію, за результатами чого відкрито страхову справу, а його транспортний засіб оглянуто страховим експертом, однак після цього ПрАТ «Київський страховий дім» не реагувало на його звернення щодо суми страхового відшкодування та строків 
		її виплати.
		Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження транспортного засобу від 14 березня 2018 року № 18-194, проведеного 
		за його заявою судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - висновок експертного автотоварознавчого дослідження 
		№ 18-194), вартість відновлювального ремонту його транспортного засобу,
		з урахуванням факторів, викладених у дослідницькій частині, складає 63 870,94 грн. 
		Вказував, що у червні 2018 року направив претензію до страхової компанії щодо виплати йому страхового відшкодування, також письмово звертався до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , проте не отримав повного відшкодування майнових збитків ні від власника транспортного засобу, ні від водія, 
		ні від страхової компанії. Зазначав, що ОСОБА_3 виплатив йому тільки франшизу у розмірі 1 000,00 грн.
		Крім того, у серпні 2018 року ПрАТ «Київський страховий дім» припинило свою діяльність шляхом ліквідації у добровільному порядку за рішенням органу товариства. У травні 2019 року він отримав лист від ліквідатора страхової компанії, яким його повідомлено про включення його заяви 
		до реєстру кредиторів для отримання коштів під № 108, акцептована сума заявленої вимоги - 34 806,12 грн. 
		У червні 2020 року ОСОБА_1 змінив позовні вимоги і просив суд стягнути завдану йому майнову шкоду у розмірі 63 616,94 грн із ОСОБА_2 , як власника транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак 
		НОМЕР_1 .
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити. 
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції 
		 
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 червня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відвід головуючого судді у справі.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2020 року у складі судді Кирильчука О. І. прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 .
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2021 року 
		прийнято відмову ОСОБА_1 від позову у частині позовних вимог 
		до ОСОБА_3 та ПрАТ «Київський страховий дім», закрито провадження у справі у цій частині.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ЦК України, Закон України «Про страхування», Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), й виходив із того, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім», а покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. У цій частині суд першої інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду, зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
		Районний суд також указав, що у разі ліквідації страховика обов`язок 
		із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі її ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
		У спірних правовідносинах позивач звернувся до страхової компанії 
		із заявою про отримання страхового відшкодування, тобто здійснив своє волевиявлення та обрав один з можливих способів захисту свого порушеного права. Суд першої інстанції зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки розмір завданої позивачу шкоди не перевищує ліміту відповідальності страховика, який не виплатив розмір страхового відшкодування. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. 
		Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2021 року залишено без змін. 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції 
		про те, що у спірних правовідносинах цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак 
		НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім», а тому покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Апеляційний суд послався на ті самі норми матеріального права та застосував ті самі правові висновки Верховного Суду, що й суд першої інстанції.
		Крім того, апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги щодо можливого стягнення з ОСОБА_2 різниці між вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу позивача і акцептованою страховою компанією сумою через недоведеність відповідних грошових сум. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, 
		 ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення 
		та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, 
		що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, існує необхідність у відступленні від висновку щодо застосування норми права 
		у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норми права у подібних правовідносинах, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, 
		що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 2, 3, 4 частини другої 
		статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року клопотання 
		ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2021 року 
		та постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній малозначній справі 
		з підстав, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України,витребувано із суду першої інстанції цивільну справу 
		№ 489/4987/19. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив 
		на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2021 року справу призначено 
		до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними 
		у ній матеріалами.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/16373/16-ц (провадження 
		№ 14-27цс21).
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року 
		№ 791/0/226-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з відпусткою судді Лідовця Р. А., на підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д.
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи 
		між суддями від 22 червня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А., 
		Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях урахували судову практику Верховного Суду, сформовану у справах, які не є подібними до цієї справи. При цьому відсутній правовий висновок Верховного Суду у правовідносинах, в яких потерпіла внаслідок ДТП особа позбавлена можливості отримати страхове відшкодування через неплатоспроможність страхової компанії, 
		з якою винний у ДТП уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 
		Крім того, справи про банкрутство страхових компаній тривалі у часі, 
		ще довше триває затвердження ліквідаційного балансу, а без цього 
		МТСБУ не може здійснити регламентні виплати по зобов`язанням неплатоспроможного страховика.
		У даному спорі на момент вчинення ДТП транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1 , який належить відповідачу та яким керував ОСОБА_3 , був застрахований у ПрАТ «Київський страховий дім», яке знаходиться у стані ліквідації. У травні 2019 року він отримав лист від ліквідатора страхової компанії про включення його заяви до реєстру кредиторів для отримання коштів під № 108, акцептована сума заявленої вимоги - 34 806,12 грн, проте у поданій ним заяві сума страхового відшкодування зазначена у розмірі 65 616,94 грн.
		Вказує, що судами попередніх інстанцій враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), відповідно до якої відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором 
		або законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Однак, з урахуванням вищенаведених доводів касаційної скарги, наявні підстави для відступлення від указаної правової позиції з метою ефективного 
		та швидкого захисту права потерпілої в ДТП особи на відшкодування збитків, яке є абсолютним і не може обмежуватися, а отже, й для задоволення позову у цій справі.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		16 листопада 2017 року у місті Миколаєві на перехресті вулиць Троїцькій 
		та Космонавтів сталася ДТП за участю транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 
		та транспортного засобу Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_2 , 
		під керуваннямОСОБА_1 (а. с. 9).
		Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 
		2017 року у справі № 3/489/2138/2017 ОСОБА_3 визнано винним 
		у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а. с. 8).
		Власником транспортного засобуMercedes-Benz Sprinter, номерний знак 
		НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 , є ОСОБА_2 . Цивільно-правова відповідальність вказаного транспортного засобу застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім» (а. с. 10).
		21 листопада 2017 року    ОСОБА_1 направив страховику повідомлення про подію, що може бути визнана страховою, внаслідок чого відкрита страхова справа № 712-12088.
		Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження 
		№ 18-194 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням факторів, викладених 
		у дослідницькій частині, складає 63 870,94 грн (а. с. 18-40). 
		Загальними зборами акціонерів ПрАТ «Київський страховий дім» 
		від 10 серпня 2018 року прийнято рішення про припинення товариства шляхом ліквідації у добровільному порядку.
		11 вересня 2018 року    ОСОБА_1 подано заяву про включення 
		до реєстру кредиторів ПрАТ «Київський страховий дім». Заяву задоволено, ОСОБА_1 включено до реєстру кредиторів за № 108, акцептована сума заявленої вимоги становить 34 806,12 грн (а. с. 44).
		Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ПрАТ «Київський страховий дім» на момент розгляду справи судом першої інстанції не є припиненою.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення 
		від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених 
		частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                               і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи 
		чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної 
		в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує 
		при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини 
		як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, 
		що регулює спірні відносини.
		Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового 
		або майнового права та інтересу.
		Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
		За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
		Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним 
		із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.
		Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій                              (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
		За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
		Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
		Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.
		Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають 
		з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
		Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами 
		за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
		Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
		Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
		У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує 
		у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 
		Закону № 1961-IV).
		Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, 
		що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди 
		в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 
		Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду 
		від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження 
		№ 14-316цс18,з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).
		У зв`язку з цим, посилання касаційної скарги на те, що потерпілий має право вибору і пред`явлення позову до винної особи є його абсолютним правом 
		є безпідставними, так як у 2018 році Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше існуючої правової позиції Верховного Суду України 
		й з того часу судова практика незмінна, враховує баланс інтересів усіх сторін спору, а тому немає підстав для відступлення. 
		У Законі № 1961-IV наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, 
		які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 цього Закону).
		Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів 
		як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність 
		та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
		При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 
		ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
		ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена 
		від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга, четверта статті 14 ЦК України).
		Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права 
		та обов`язки.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема у постановах: від 05 червня 2018 року (справа 
		№ 910/7449/17, провадження № 12-104гс18); від 04 липня 2018 року (справа 
		№ 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18); від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18); від 19 червня 
		2019 року (справа № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19); 
		від 11 грудня 2019 року (справа № 465/4287/15, провадження 
		№ 14-406цс19).
		У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням відповідних мотивів та з огляду на те, що у постановах від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року (справа № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18) не висловлювалося правової позиції щодо відповідальної особи за спричинення шкоди 
		за наслідками ДТП у випадку ліквідації страхової компанії, виключення 
		її зі складу МТСБУ або позбавлення ліцензії тощо, вказала, що підстав 
		для відступу від таких правових висновків шляхом їх уточнення немає (пункт 59).
		Крім того, у пунктах 136, 137 указаної постанови зазначено, що Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами 
		про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. 
		Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року 
		у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18)та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)). 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені 
		в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, правильно врахували вищенаведені норми матеріального права та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду 
		у подібних справах й зробили обґрунтовані висновки про те, що оскільки 
		у спірних правовідносинах цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1 , 
		на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім» (поліс № АК/2225757, строк дії з 18 березня 2017 року до 17 березня 2018 року), 
		тому покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. 
		Вирішуючи питання щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду 
		у випадку, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена 
		з МТСБУ, перебуває в стані припинення, банкрутства, фактично не здійснює діяльності, Верховний Суд виходить з наступного.
		Правовідносини страховика та МТСБУ врегульовано розділом IV 
		Закону № 1961-IV та Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії 
		з регулювання ринків фінансових послуг України № 40 від 28 серпня 
		2003 року (далі - Ліцензійні умови).
		Статтею 39 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		За положеннями цієї норми МТСБУ є самоврядною організацією її засновників (членів) та гарантом відшкодування шкоди, яка має завдання щодо: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом; управління централізованими страховими резервними фондами, 
		що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених 
		на нього функцій; забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування «Зелена картка» та виконання загальновизнаних зобов`язань перед уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи; збирання необхідної інформації про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення 
		та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, координація обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників та/або водіїв транспортних засобів - нерезидентів у разі в`їзду їх на територію України та власників та/або водіїв транспортних засобів - резидентів - у разі їх виїзду за межі України; співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; розробка зразків страхових полісів і договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються уповноваженим органом; надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників (частина друга статті 39 цього Закону).
		Визначення страхування закріплено у статті 1 Закону України 
		«Про страхування».
		Здійснення страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів може відбуватись лише за умови членства страхової компанії у МТСБУ та наявності ліцензії на її здійснення, виданої відповідно 
		до законодавства. 
		Так, відповідно до пункту 49.1 статті 49 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на здійснення даного виду страхування 
		та є членом МТСБУ. У разі припинення страховиком членства в МТСБУ уповноважений орган зобов`язаний зупинити дію ліцензії. 
		Ліцензування страхової діяльності з боку держави має на меті не тільки гарантування законності такої діяльності та її підконтрольності, 
		а й забезпечення відшкодування шкоди за рахунок забезпечення, 
		яке виникає на підставі договору страхування, зокрема договору обов`язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних заходів, укладеного відповідно до Закону № 1961-IV 
		та в порядку і на підставах, визначених цим Законом.
		Наявність статусу члена МТСБУ надає можливість страховій компанії 
		як юридичній особі здійснювати страхову діяльність, яка насамперед полягає у взятті на себе відповідальності за іншу особу за спричинену шкоду                                             за наслідками ДТП.
		Страховики можуть входити до складу МТСБУ як асоційовані та повні його члени, які мають лише право на укладення договорів міжнародного страхування (стаття 50 Закону № 1961-IV).
		Припинення членства та виключення із членів врегульовано положеннями статті 52 Закону № 1961-IV.
		Зокрема, пунктом 52.1 статті 52 передбачено, що членство страховика 
		в МТСБУ припиняється в разі виключення такого страховика із членів МТСБУ або втрати цим страховиком статусу асоційованого члена МТСБУ.
		Пунктом 52.2 статті 52 встановлено, що виключення страховика із членів МТСБУ та/або позбавлення статусу повного члена МТСБУ здійснюється рішенням загальних зборів членів МТСБУ за поданням дирекції МТСБУ 
		з таких підстав: а) подання страховиком заяви про припинення членства 
		в МТСБУ або позбавлення статусу повного члена МТСБУ; б) відсутність 
		у страховика ліцензії на обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності або її анулювання; в) припинення дії договору 
		про співпрацю між МТСБУ та страховиком - членом МТСБУ згідно 
		із законодавством; г) виключення страховика - члена МТСБУ з Державного реєстру страховиків (перестраховиків); ґ) неплатоспроможність (банкрутство) страховика - члена МТСБУ; д) ліквідація страховика - члена МТСБУ як юридичної особи; е) наявність заборгованості страховика - 
		члена МТСБУ з оплати перестрахувальних платежів за договорами перестрахування, укладеними відповідно до вимог МТСБУ, понад шість місяців; є) порушення страховиком - членом МТСБУ вимог законодавства, положень Статуту МТСБУ, рішень органів управління МТСБУ або договору 
		про співпрацю з МТСБУ.
		Підстави позбавлення страховика ліцензії зазначено в розділі 7 Ліцензійних умов. Серед цих підстав, зокрема, нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом останніх 12 місяців. Анулювання ліцензії страхової компанії згідно з пунктом 1.8 Ліцензійних умов  означає заборону на здійснення страхової діяльності після її анулювання.
		Відтак нездійснення страховиком страхової діяльності протягом 12 місяців 
		є підставою для позбавлення його ліцензії на здійснення страхової діяльності, а позбавлення ліцензії з інших підстав у свою чергу є підставою для припинення страхової діяльності, що в обох випадках має наслідком виключення цього страховика зі складу членів МТСБУ (підпункт «б» 
		пункту 52.2 статті 52 Закону № 1961-IV).
		За положеннями пунктів 52.4, 52.5 статті 52 Закону № 1961-IV страховик 
		у разі припинення його членства в МТСБУ втрачає право укладати будь-які договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Припинення повного членства в МТСБУ позбавляє страховика права укладати договори міжнародного страхування.
		Страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов`язаний виконати свої зобов`язання згідно з укладеними ним договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
		Крім того, в абзаці третьому пункту 2.5 Положення про застосування Держфінпослуг заходів впливу (затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року № 125) прямо передбачено, 
		що в разі призупинення або анулювання ліцензії страховика заборона 
		на здійснення страхової діяльності не поширюється на виконання зобов`язань за вже укладеними договорами.
		Таким чином, наслідком анулювання ліцензії страхової компанії буде неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, 
		а також внесення змін до чинних, а не позбавлення її зобов`язань 
		за існуючими договорами. Зобов`язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, у тому числі 
		за рахунок страхових резервів.
		У випадку укладення страховою компанією договору зі страхувальником після виключення із членства в МТСБУ відповідальність за спричинену шкоду у ДТП за цим страховим договором має нести винна особа. Особа, 
		яка укладає договір зі страховою компанією, має діяти обачливо, з огляду 
		на доступність інформації на сайті МТСБУ, та з`ясувати, чи має така страхова компанія членство в МТСБУ.
		Таким чином, у випадку нездійснення страхової діяльності, позбавлення ліцензії та/або виключення страховика зі складу МСТБУ він зобов`язаний виконати всі договірні зобов`язання з відшкодування шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільної відповідальності, укладеними 
		до цього.
		Як організація, що створена задля відшкодування шкоди, МТСБУ зобов`язане відшкодувати шкоду, спричинену потерпілим, за певних умов, зокрема, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів 
		та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (підпункт «ґ» частини першої статті 41 Закону), а за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ у таких самих випадках (підпункт «а» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV).
		Згідно з пунктами 20.2, 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика 
		за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, бере на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
		При цьому згідно з пунктом 7 статті 51 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов`язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, такий страховик зобов`язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій 
		із цього виду страхування.
		Відтак обов`язок з виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у разі недостатності коштів та майна відповідного страховика, покладено на МТСБУ з моменту визнання цього страховика банкрутом та/або його ліквідації як юридичної особи.
		Системний аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, 
		що МТСБУ має зобов`язання на відшкодування шкоди замість страховика лише у випадку визнання його банкрутом та/або ліквідації. При цьому немає значення, чи це було підставою для його виключення із числа членів МТСБУ та/або позбавлення його повного членства.
		Одночасно у випадку припинення членства страховика в МТСБУ (виключення з числа членів та/або позбавлення повного членства) у зв`язку 
		з банкрутством та ліквідацією, МТСБУ зобов`язане здійснити регламентні виплати на підставі переданих до нього матеріалів усіх укладених договорів обов`язкового страхування у випадку недостатності коштів і майна страховика для здійснення страхових виплат.
		Відповідно до зазначеного Закону з моменту визнання судом страховика банкрутом та введення ліквідаційної процедури передбачено обов`язкові умови для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, 
		що визнаний банкрутом, а саме: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов`язань страховика за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов`язань за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.
		Таким чином, МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV відшкодовує шкоду 
		за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов`язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі 
		в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.
		У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право 
		на відшкодування шкоди в такий спосіб.
		Закон не передбачає обов`язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у випадку виключення зі складу членів МТСБУ з інших підстав, і в цих випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах.
		Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження 
		№ 14-27цс21), зокрема у пунктах 90, 91.
		Колегія суддів зазначає, що зроблені судами попередніх інстанцій висновки по суті вирішення спору не суперечать указаній постанові Великої Палати Верховного Суду, в якій не відступлено від правових висновків, викладених
		Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року 
		у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18). 
		При цьому Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи відповідній спір, відповіла на питання щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду 
		у випадку, якщо страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена 
		з МТСБУ, перебуває в стані припинення, банкрутства, фактично не здійснює діяльності.
		Із цих самих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи врахували судову практику Верховного Суду, сформовану у справах, які не є подібними до цієї справи, про відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 
		2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), 
		з наведених у касаційній скарзі підстав.
		Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою. 
		У справі, яка переглядається касаційним судом, суди попередніх інстанцій 
		зробили правильні висновки про відсутність підстав для відшкодування шкоди за рахунок винної у ДТП особи (власника транспортного засобу), 
		а тому доводи касаційної скарги є необґрунтованими. 
		За таких обставин, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на відповідача, як власника транспортного засобу, який уклав відповідний договір страхування і сплачував страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
		Суди попередніх інстанцій не встановили і сторони не посилалися на те, 
		що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладено винною особою після припинення членства страхової компанії в МТСБУ.
		Крім того, судами обґрунтовано враховано, що   ОСОБА_1 подано заяву про включення до реєстру кредиторів ПрАТ «Київський страховий дім», яку задоволено, його включено до реєстру кредиторів за № 108, акцептована сума заявленої вимоги - 34 806,12 грн, що підтверджується листом ліквідатора ПрАТ «Київський страховий дім» від 14 травня 2019 року № 39 (а. с. 44).
		При цьому у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження 
		№ 14-27цс21) зазначено, що у разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб.
		Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести 
		до неправильного вирішення справи. 
		Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 
		ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони 
		не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться 
		до незгоди з висновками судів і переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це 
		не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, 
		що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду 
		на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
		Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - 
		без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального 
		і процесуального права.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом 
		не здійснюється.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити 
		без задоволення.
		Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                    І. А. Воробйова 
		                                                                                                    Б. І. Гулько
		Г. В. Коломієць
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...