Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 700/321/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2022.
Дата набрання законної сили: 30.06.2022
Номер судового провадження: 61-6374ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 700/321/20
		провадження № 61-6374св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс», державний реєстратор виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопа Богдан Анатолійович,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2020 року у складі судді Яценко Г. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Єльцова В. О.,
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс», державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Богдана Анатолійовича про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області), ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс»(далі - ТОВ «Наше Зерно Плюс»), державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А. про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
		 
		Позов мотивований тим, що позивач 19 липня 2019 року звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340.
		 
		Клопотання зареєстроване ГУ Держгеокадастру у Черкаській області01 серпня 2019 року за № 5664/0/94-19.
		 
		За результатам розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 16 серпня 2019 року № 23-3032/14-19-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		 
		Позивач через свого представника уклав договір із сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		 
		Після розробки проект землеустрою був погоджений експертом державної експертизи Більською С. І. відповідно до висновку від 08 листопада 2019 року № 15050/82-19.
		 
		ОСОБА_1 через управління надання адміністративних послуг 16 грудня 2019 року подав заяву до ГУ Держгеокадасту у Черкаській області з проханням затвердити вказаний проект землеустрою, до якої долучив витяг з Державного земельного кадастру та погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		 
		За результатами розгляду цієї заяви ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 02 січня 2020 року № 23-60/14-20-СГ, яким було відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою та наданні земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 у власність з тих підстав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області затверджено проект землеустрою та передано у власність іншій особі дану земельну ділянку.
		 
		З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 14 січня 2020 року згідно рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Цьопи Б. А. на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 35020731, підстава - наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення від 28 грудня 2019 року № 23-6719/14-19-СГ.
		 
		Крім того, державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50817246 від 27 січня 2020 року, яким зареєстровано інше речове право: право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» на спірну земельну ділянку, підстава - договір оренди землі б/н від 20 січня 2020 року.
		 
		Позивач вважає, що вищевказані накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області є незаконними, а право власності ОСОБА_2 та договір оренди землі - недійсними, оскільки вони виникли всупереч вимог законодавства та порушують права позивача щодо отримання у власність спірної земельної ділянки.
		 
		В позовній заяві ОСОБА_1 просив суд:
		- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-60/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адмінмежах Хижинської сільської ради Лисянського району, площею 2,00 га, кадастровий № 7122887600:03:001:0340, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність;
		 
		- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6719/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку;
		 
		- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Цьопи Б. А., індексний номер 50634732 від 14 січня 2020 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 за ОСОБА_2 та визнати припиненим право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 січня 2020 року, запис № 35020731;
		 
		- визнати недійсним договір оренди землі, який укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Наше Зерно Плюс» щодо вказаної спірної земельної ділянки;
		 
		- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Цьопи Б. А., індексний № 50817246 від 27 січня 2020 року про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Наше Зерно Плюс» та визнати припиненим вказане право оренди, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 січня 2020 року, запис № 35191767;
		 
		- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та надання цієї земельної ділянки у власність.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 18 березня 2021 року,позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-60/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адмінмежах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розмір земельної ділянки 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0340, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність.
		 
		Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6719/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,00 га, (кадастровий номер 7122887600:03:001:0340) із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адмінмежах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.
		 
		Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50634732 від 14 січня 2020 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку під кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 за ОСОБА_2 та припинено усі права та їх обтяження ОСОБА_2 на земельну ділянку під кадастровим номером 7122887600:03:001:0340, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 січня 2020 року, запис за номером 35020731.
		 
		Визнано недійсним договір оренди землі, який укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Наше Зерно Плюс», об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0340, яка розташована на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.
		 
		Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер 50817246 від 27 січня 2020 року про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку під кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 за ТОВ «Наше Зерно Плюс» та визнано припиненим право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» на земельну ділянку під кадастровим номером 7122887600:03:001:0340, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 січня 2020 року, запис за номером 35191767.
		 
		В задоволенні решти позовних вимог відмовлено та вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що після проходження позивачем всіх законодавчо визначених етапів безоплатної приватизації земельної ділянки та звернення до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про затвердження проекту землеустрою у нього виникли легітимні сподівання на отримання земельної ділянки у власність, які, однак, були порушені переданням у власність та в подальшому в оренду цієї ж земельної ділянки іншій особі.
		 
		Суд також врахував те, що позивач із відповідною заявою до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області звернувся раніше ніж ОСОБА_2 , його дії щодо оформлення права на земельну ділянку були послідовними, своєчасними, добросовісними, з дотриманням вимог законодавства, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області фактично надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки іншій особі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду,  ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:
		-    скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; 
		-    рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову залишити без змін. 
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Лисянського районного суду Черкаської області.
		 
		28 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16, у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 570/4524/17 та інших.
		 
		В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 116, 118, 122, 186-1 ЗК України.
		 
		ОСОБА_1 у порівнянні з ОСОБА_2 самостійно допустив свідоме зволікання з розробкою та поданням на затвердження свого проєкту, у зв`язку з чим цілком міг очікувати, що спірну ділянку буде надано у власність іншій особі. 
		 
		Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_2 першим пройшов всі визначені законом етапи порядку безоплатної приватизації спірної земельної ділянки. Позивач суттєво пізніше за скаржника замовив розробку свого проекту землеустрою стосовно спірної земельної ділянки. Всі етапи отримання у власність земельної ділянки позивач проходив пізніше ніж скаржник.
		 
		Вважає, що суди попередніх інстанцій, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, належним чином не дослідивши докази, порушуючи норми процесуального права, дійшли помилкового висновку про набуття  ОСОБА_1 , а не    ОСОБА_2  першочергового права на отримання у власність спірної земельної ділянки. 
		 
		Задоволення позовних вимог до державного реєстратора є безпідставним, оскільки останній є неналежним відповідачем. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У травні 2021 року  ОСОБА_1  надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.  
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суд установив, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області із клопотанням від 19 липня 2019 року, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340.
		 
		Вказане клопотання зареєстровано в ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 01 серпня 2019 року за вх. № К-5664/0/94-19.
		 
		За результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 16 серпня 2019 року № 23-3026/14-19-СГ про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (т. 1 а. с. 13).
		 
		ОСОБА_1 , через свого представника, уклав договір з сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		 
		З висновку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 листопада 2019 року № 15050/82-19 вбачається, що після розробки проект землеустрою був погоджений експертом державної експертизи Більською С. І. (т. 1 а. с. 18).
		 
		Позивач через управління надання адміністративних послуг 16 грудня 2019 року подав до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області заяву з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області. До заяви було долучено витяг з Державного земельного кадастру та погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (т. 1 а. с. 19).
		 
		Наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-60/14-20-СГ позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та наданні земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 у власність з тих підстав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Черкаській області затверджено проект землеустрою та передано у власність іншій особі дану земельну ділянку (т. 1 а. с. 19 зворот).
		 
		Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що 14 січня 2020 року згідно рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер 50634732 від 14 січня 2020 року, за земельною ділянкою з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 зареєстровано право власності за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 35020731. Підставою для реєстрації права власності став наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення від 28 грудня 2019 року № 23-6719/14-19-СГ (т. 1 а. с. 20).
		 
		Крім того, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також вбачається, що державним реєстратором виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопою Б. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50817246 від 27 січня 2020 року, яким зареєстровано інше речове право - право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» (орендар) на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340, номер запису про інше речове право: 35191767. Підставою для виникнення права оренди зазначено - договір оренди землі б/н від 20 січня 2020 року.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		 
		Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		 
		Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		 
		Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
		 
		Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		 
		За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.
		 
		Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.
		 
		Суд установив, що 16 серпня 2019 року, тобто в один день, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області видало накази, якими надало дозвіл на розроблення проєкту землеустрою і ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 , незважаючи на те, що позивач першим подав відповідну заяву. 
		 
		Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		 
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.
		 
		Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		 
		Відповідно до положень частин четвертої - шостої статті 186-1 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розробник проєкту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою - п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		 
		Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
		 
		У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).
		 
		Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).
		 
		Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. 
		 
		У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
		 
		Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.
		 
		При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.
		 
		Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.
		 
		З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.
		 
		Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.
		 
		Вказаний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц та Верховним Судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц.
		 
		Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.
		 
		Із справи відомо, що на час звернення  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340 перебувала у державній власності (землі резервного фонду) та вже була сформована, їй було присвоєно кадастровий номер, що підтверджується довідкою із державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 16 січня 2018 № 102/167-18 (т. 1 а. с. 87).
		 
		Вказане також підтверджується даними із проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення наданими як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 , оскільки в них міститься висновок, що земельні ділянки вже сформовані в НКС.
		 
		Отже, проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки замовлялися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою зміни її цільового призначення із земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01) на ведення особистого селянського господарства (код 01.03) в порядку статті 50 Закону України «Про землеустрій», а тому посилання на те, що  ОСОБА_2 замовив проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки раніше, ніж позивач не має правового значення для правильного вирішення цієї справи, так як спірну земельну ділянку вже було сформовано та присвоєно кадастровий номер, тобто визначено її як об`єкт цивільних прав не за розробленим на замовлення відповідача проєктом землеустрою.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц зазначено, що земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
		 
		Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
		 
		Неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам.
		 
		Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. 
		 
		Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу.
		 
		За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.
		 
		Із справи відомо, що ГУ Держгеокадастру у Черкаській області 19 грудня 2019 року зареєстрована заява ОСОБА_1 за номером К-9967/0/94-19.
		 
		Цього ж дня, 19 грудня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Черкаській області зареєстрована заява ОСОБА_2 за номером К-9976/0/94-19.
		 
		Згідно нумерації реєстрації заяв, заява ОСОБА_1 за номером К-9967/0/94-19 була зареєстрована раніше ніж заява ОСОБА_2 К-9976/0/94-19.
		 
		Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку про те, що видаючи наказ від 28 грудня 2019 року № 23-6719/14-19-СГ, яким спірну земельну ділянку передано у власність саме ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру у Черкаській області фактично надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки особі, заява якої була зареєстрована пізніше (згідно вхідної нумерації прийому заяв) за заяву ОСОБА_1 .
		 
		За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність оспорюваних наказів ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6719/14-19-СГ та від 02 січня 2020 року № 23-60/14-20-СГ.
		 
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Оскільки під час передачі у власність  ОСОБА_2 спірної земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Черкаській області не дотримало вимог, передбачених Конституцією України та ЗК України, то з урахуванням вищенаведених положень статей 203, 215 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору оренди землі, який укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Наше Зерно Плюс» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0340.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що  ОСОБА_2 першим пройшов всі передбачені земельним законодавством процедури безоплатної приватизації земельної ділянки, а тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури - прийняття ГУ Держгеокадастру у Черкаській області рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність, спростовуються змістом положень статті 118 ЗК України, відповідно до яких завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність, а також встановленими судами обставинами, згідно з якими ОСОБА_1 першим подав належно оформлену заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури.
		 
		Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 700/315/20, від 12 липня 2021 року у справі № 700/294/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 700/311/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 700/318/20, від 17 червня 2021 року у справі № 700/297/20 та від 24 червня 2022 року у справі № 700/310/20.
		 
		Щодо неналежного складу учасників справи
		 
		Доводи касаційної скарги про неналежний склад відповідачів є безпідставними.
		 
		Відповідачами у справі визначені: ГУ Держгеокадастру у Черкаській області (як орган, чиї рішення оскаржені), ОСОБА_2  (як власник земельної ділянки), так і ТОВ «Наше Зерно Плюс» (як орендар спірної земельної ділянки).
		 
		Державний реєстратор виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області апеляційну та касаційну скаргу не подав.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої  та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16, у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 570/4524/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                     А. І. Грушицький
		 
		 
		                                                                                                     І. В. Литвиненко
		 
		 
		                                                                                                                                     Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...