Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/28342/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.07.2022. Зареєстровано: 05.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2022.
Дата набрання законної сили: 02.08.2022
Номер судового провадження: П/520/32647/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 Харків  
		 01 липня 2022 року                                                                                 № 520/28342/21  
		Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до  військової частини НОМЕР_3 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_4) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії   про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		установив
		Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини військової частини НОМЕР_3   щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.12.2020 по 21.12.2021 рік; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.12.2020 по 21.12.2021 рік, у сумі 140994 (сто сорок тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 23 коп.
		В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що  затримка розрахунку при звільненні зумовлює виникнення обов`язку виплати середнього заробітку у порядку  ст.117 Кодексу законів про працю України.
		Відповідач, з позовом не погодився, зазначив, що розрахунок з позивачем на виконання рішення суду проведений в повному обсязі відповідно до вимог діючого законодавства, підстав для стягнення середнього заробітку немає; вказав, що присуджені виплати за рішенням суду не єтими коштами невиплата ких прі звільненні обумовлює застосування ст.117 КЗпП України; зазначив про необхідність застосування до спірних правовідносин ст.122 КАС України
		Установлені судом обставини спору полягають у наступному. ОСОБА_1 в період з 18.06.2016 року по 13.06.2019 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_3. Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 отримав статус учасника бойових дій.
		Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 13.06.2019 року № 72-РС позивача звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту з 18.06.2019 року.
		09.12.2019 року позивача призвано на військову службу за контрактом до військової частини НОМЕР_3. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 03.12.2020 року № 84-РС позивача звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту з 09.12.2020 року.
		У відповідності витягу наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 09.12.2020 № 277 та від 18.06.2019 №147 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення
		Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 06.09.2017 року по 18.06.2019 року, передбаченої п. 12 ч. 1     ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та індексацію грошового забезпечення за період з 18.06.2016 року по 18.06.2019 року та за період з 09.12.2019 року по 09.12.2020 року, позивач звернувся з позовом до суду.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі № 520/19352/2020 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 18.06.2016 року по 30.11.2018 рік та з 09.12.2019 року по 09.12.2020 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1  індексацію грошового забезпечення за період з 18.06.2016 року по 30.11.2018 рік та з 09.12.2019 року по 09.12.2020 рік; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 06.09.2017 року по 18.06.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 18.06.2019 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 06.09.2017 року по 18.06.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення - 18.06.2019 року.
		На виконання вказаного рішення суду, 21.12.2021 відповідачем виплачено заявнику грошові кошти у сумі 18868,67 грн., що підтверджується випискою з банку та не заперечується відповідачем.
		Отже, датою проведення відповідачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні з заявником є 21.12.2021р.
		При здійснені виплати позивачу не проведено компенсації середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільнення у порядку  ст.117 КЗпП України, що обумовило звернення до суду.
		По суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне. 
		Приписами   ст.43 Конституції України   встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до   ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII   (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим   Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		В свою чергу згідно частини 2   статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ   закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Отже, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
		Відповідно до   Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002   (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми   Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
		Варто зауважити, що непоширення норм   КЗпП України   на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
		В той же час такі питання врегульовані   Кодексом законів про працю України. Відтак, приписами ч. 1   ст. 47 КЗпП України   передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в   статті 116 цього Кодексу.
		Відповідно   ст. 116 КЗпП України   при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Згідно зі   ст. 117 КЗпП   України   в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті   116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню статті   116   та   117 КЗпП України   як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
		Зазначена   позиція суду узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17 та відповідно до ч. 5   ст. 242 КАС України   при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		З аналізу вищевикладених норм слід дійти висновку про те, що підставою для виплати передбаченого   статтею 117 КЗпП України   відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
		Підставою для виплати передбаченого   статтею 117 КЗпП України   відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Як уже зазначено,   стаття 116 КЗпП   оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а   стаття 117 цього Кодексу   передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всі компенсаційні виплати на день виключення зі списків особового складу військової частини.
		Отже, індексація та компенсація за неотримані дні відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні   статті 116 КЗпП України.
		Таким чином, застосування передбаченої   статтею 117 КЗпП України   відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.   Зазначена   позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним   у   постанові від 30.11.2020 року   по справі №480/3105/19.
		Під час розгляду справи   встановлено, що позивача   звільнено   з   військової служби 09.12.2020 року, при цьому 21.12.2021 відповідачем   виплачена   компенсація за невикористані дні відпустки та індексація. Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні з 09.12.2020 по 20.12.2021 (21.12 не враховується, оскільки є днем виплати), з урахуванням розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020-2021 рік (листи Мінсоцполітики від 12.08.2020 № 3501-06/219, 29.07.2019   № 1133/0/206-19) складає - 376   днів.
		Судом встановлено, що відповідно до довідки про доходи від 19.01.2022 № 3220/031/014 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 373,99 грн.
		Відтак, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає   140620,24 грн.
		Водночас, суд наголошує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого   статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
		Зазначена   позиція суду відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
		Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені   у постанові від 26.09.2019 року у справі №761/9584/15-ц, де вказано, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, використовуючи дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
		З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 6% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 18868,67 грн., 6% річних від цієї суми становитиме 1509,49 грн., тобто 4,14 грн. за день затримки розрахунку (1509,49:365).
		З використанням вказаного алгоритму розрахунку, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача суд вважає стягнення на його користь суми коштів 1556,64 грн., що являє собою добуток 4,14 грн. на 376 день затримки розрахунку.
		  Протилежне тлумачення змісту норм ст.117 КЗпП України у даному конкретному суд вважає явно та очевидно неспівмірним і несправедливим набуттям приватною особою у власність активів від Держави, котре виходить поза межі змісту, характеру і наслідків реального діяння органу публічної адміністрації та поза межі розумного балансу між публічним інтересом суспільства і приватним інтересом колишнього публічного службовця. 
		Такий підхід до визначення розміру суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 23.12.2020р. по справі №825/1732/17 та у постанові від 14.04.2021р. №620/1487/2020.
		Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 140994   грн за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 18868,67   грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
		Щодо посилання відповідача на приписи ст.122 КАС України, суд зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 по справі №240/532/20 дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням  публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої  статті 122 КАС України.
		Судом встановлено, що позовну заяву подано до суду 24.12.2021, що підтверджується відбитком печатки на конверті, при цьому позовні вимоги стосуються питання невиплати на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (21.12.2021).
		Відповідно, суд приходить до висновку, що відлік строку на звернення до суду розпочався з 21.12.2021, отже, адміністративний позов подано до суду у межах місячного строку, встановленого  КАС України.
		Відповідно до частин 1, 2   ст. 77 КАС України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно з   ст. 90 КАС України   суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до ч. 1   ст. 139 КАС України   при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього   Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись ст.ст.   2,   6,   8-10,   13,   14,   72-77,   90,   139,   241-246,   250,   255,   262,   293,   295 КАС України, суд 
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити частково
		Визнати протиправною бездіяльність військової частини військової частини НОМЕР_3   щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.12.2020 по 20.12.2021 рік 
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити невиплати ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.12.2020 по 20.12.2021 рік, у сумі 1509 (одна тисяча п`ятсот дев`ять) грн 49 коп.
		В іншій частині вимог позов залишити без задоволення.
		Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
		Суддя                                                                                      Зоркіна Ю.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...