Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/2301/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо оренди.
Надіслано для оприлюднення: 04.07.2022. Зареєстровано: 05.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2022.
Дата набрання законної сили: 29.06.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 червня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/2301/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Таран С.В.,
		Суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.,
		при секретарі судового засідання: Земляк А.В.,
		за участю представників:
		від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях  Стапінський В.О.,
		від ОСОБА_1   Гриценко В.Є.,
		від Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп"  участі не брали,
		розглянувши апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і ОСОБА_1 
		на рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2021, прийняте суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 31.12.2021,
		у справі №916/2301/21
		за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
		до відповідача:  ОСОБА_1 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп"
		про стягнення 418 781,62 грн, розірвання договору та виселення
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача до Державного бюджету України заборгованість у загальній сумі 418781,62 грн, що складається із заборгованості по орендній платі у розмірі 400021,81 грн та пені у розмірі 18759,81 грн; розірвати укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912006 від 03.02.2020, а також виселити ОСОБА_1 із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: з частини нежитлового приміщення шостого поверху 9-ти поверхового корпусу, інвентарний номер 2255, реєстровий номер 01037904.2ФОЛСР002, загальною площею 517,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що обліковується на балансі Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп".
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912006 від 03.02.2020.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі №916/2301/21 та залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача  Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут "Укрпівдендіпроводгосп".
		Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі №916/2301/21 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 до державного бюджету України заборгованість по орендній платі у сумі 200010,91 грн та пеню у сумі 4923,66 грн; розірвано договір оренди №209840912006 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.02.2020, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ОСОБА_1 ; виселено ОСОБА_1 із займаного орендованого державного нерухомого майна, а саме: з частини нежитлового приміщення шостого поверху 9-ти поверхового корпусу, інвентарний №2255, реєстровий №01037904.2ФОЛСР002, загальною площею 517,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що обліковується на балансі Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп"; у задоволенні решти позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях судовий збір у розмірі 7614,02 грн.
		Судове рішення мотивоване доведеністю Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912006 від 03.02.2020 у зв`язку з систематичним невиконанням ОСОБА_1 обов`язку щодо внесення орендної плати, що зумовлює правомірність заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості, розірвання вказаного договору та виселення останньої, при цьому місцевим господарським судом враховано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" нарахування орендної плати за користування відповідачем нерухомим державним майном повинно було здійснюватися з урахуванням зменшення її на 50%, чого позивачем безпідставно зроблено не було, а тому судом першої інстанції самостійно проведено відповідний перерахунок орендної плати та пені.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі №916/2301/21 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості по орендній платі скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 до державного бюджету України заборгованість по орендній платі у сумі 400021,81 грн та пеню у сумі 4923,66 грн, а в іншій частині рішення залишити без змін.
		Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції було безпідставно зменшено на 50% нараховану відповідачу орендну плату за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912006 від 03.02.2020, оскільки, за твердженням апелянта, єдиною підставою для звільнення (зменшення) від орендної плати в період дії карантину є наказ орендодавця, прийнятий на підставі відповідної заяви орендаря, між тим ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях з вказаною заявою не зверталася та, як наслідок, зазначений наказ позивачем не приймався, а відтак місцевий господарський суд фактично підмінив собою державний орган, до компетенції якого віднесено питання звільнення орендарів від орендної плати в період дії карантину, що є неприпустимим. Водночас апелянт зауважує на тому, що у будь-якому разі правові підстави для звільнення відповідача від сплати 50% орендної плати відсутні, оскільки передана ОСОБА_1 за вищенаведеним договором у користування частина нежитлового приміщення, за твердженням скаржника, не є виробничою площею.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. від 01.02.2022 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи №916/2301/21 на 10.03.2022 об 11:00.
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України №2102-IX від 24.02.2022.
		Згідно зі статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
		Однак, з огляду на загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, керуючись статтею 3 Конституції України, статтею 29 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", рішенням Ради суддів України №9 від 24.02.2022, враховуючи положення Указу Президента "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, наказом в.о. голови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2022 №6-ОД "Про встановлення особливого режиму роботи Південно-західного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових справ до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України.
		За таких обставин, у зв`язку з викладеним судове засідання у справі №916/2301/21, призначене на 10.03.2022, не відбулося.
		Крім того, ОСОБА_1 також звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі №916/2301/21 в частині задоволених позовних вимог про розірвання договору оренди та виселення скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.
		У даній апеляційній скарзі відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що орендна плата ОСОБА_1 хоча несвоєчасно та не в повному обсязі, але сплачувалась, що свідчить про неналежне виконання нею своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912006 від 03.02.2020, між тим в силу приписів чинного законодавства договір може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін лише у випадку невиконання сторонами своїх зобов`язань, а не у разі їх неналежного виконання. Крім того, ОСОБА_1 наголошує на тому, що неналежне виконання останньою своїх зобов`язань за вищенаведеним договором зумовлене наявністю форс-мажорних обставин  запровадженням загальнодержавного карантину, спрямованого на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
		У відзиві на апеляційну скаргу №10-07-00887 від 14.04.2022 (вх.№492/22/Д2 від 18.04.2022) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі №916/2301/21 в частині розірвання договору оренди та виселення  без змін. Зокрема, позивач посилається на те, що відповідачем допущено істотне порушення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912006 від 03.02.2020, оскільки при його укладенні Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, як орендодавець державного майна, розраховувало на надходження 70% орендної плати до державного бюджету та ефективне використання державного майна, проте в результаті істотних порушень прийнятих на себе зобов`язань відповідач користується державним майном вже декілька років, проте орендну плату не сплачує. Позивач також зазначає про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 про настання форс-мажорних обставин, оскільки на вказані обставини під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не посилався, при цьому у період карантину останній продовжував користуватися об`єктом оренди, адже доступ до орендованого майна був забезпечений.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. від 03.02.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; скаржнику встановлено строк для усунення недоліків його апеляційної скарги: 10 днів з дня вручення даної ухвали.
		Між тим, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку з 17.02.2022 за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2301/21.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду для апеляційного розгляду справи №916/2301/21 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
		Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2022 у визначеному складі суддів справу №916/2301/21 прийнято до свого провадження та, з огляду на введення в Україні воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації, вирішено про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи повідомити додатково, а також відкрито апеляційне провадження за вищенаведеною апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
		В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 вирішено розглянути апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі №916/2301/21 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України; призначено дану справу до розгляду на 29.06.2022 о 12:00; попереджено учасників справи про те, що явка представників останніх у судовому засіданні 29.06.2022 обов`язковою не визнається, а також запропоновано їм надати до суду апеляційної інстанції заяви про розгляд справи без їх участі або заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
		У судовому засіданні 29.06.2022 представники Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і Халецької Олени Ігорівни власні апеляційні скарги підтримали, проти задоволення апеляційних скарг один одного висловили заперечення; представник Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.46, 47).
		За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		З матеріалів справи вбачається, що 03.02.2020 між Регіональним відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях ("Орендодавець") та Фізичною особою-підприємцем Халецькою Оленою Ігорівною ("Орендар") укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840912006 (далі  договір №209840912006 від 03.02.2020), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне майно, а саме: частину нежитлового приміщення шостого поверху 9-ти поверхового корпусу, інвентарний №2255, реєстровий №01037904.2.ФОЛСР002, загальною площею 517,30 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, буд. 13 ("майно"), що обліковується на балансі Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп" ("Балансоутримувач"), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінергія інвест" станом на 30.09.2019, та становить 2573400 грн.
		Згідно з пунктом 1.2 договору №209840912006 від 03.02.2020 майно передається в оренду з метою: інше використання нерухомого майна (здійснення швейного виробництва).
		Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди. Орендоване нерухоме майно залишається на балансі Балансоутримувача із зазначенням того, що цей об`єкт є орендованим (пункти 2.1, 2.2, 2.5 договору №209840912006 від 03.02.2020).
		Відповідно до пунктів 3.1-3.3 договору №209840912006 від 03.02.2020 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (листопад 2019 року)  32425,07 грн. Орендна плата за перший місяць оренди (лютий 2020 року) визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена в першому абзаці цього пункту, на індекси інфляції (грудень 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
		Пунктом 3.6 договору №209840912006 від 03.02.2020 передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
		В силу пункту 3.7 договору №209840912006 від 03.02.2020 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 даного договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
		За умовами пункту 3.11 договору №209840912006 від 03.02.2020 у разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою у повному обсязі, якщо така виникла, враховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.
		Орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу, а у разі припинення або розірвання договору повернути Балансоутримувачу об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Балансоутримувачу збитки у випадку погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкту оренди з вини Орендаря (пункти 5.3, 5.10 договору №209840912006 від 03.02.2020).
		У пункті 8.2 договору №209840912006 від 03.02.2020 узгоджено, що Орендодавець та Балансоутримувач мають право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору, стягнення збитків по заборгованості з орендної плати, пені, неустойки, його розірвання в разі погіршення стану об`єкту оренди, а також його втрати (повної або часткової) внаслідок невиконання або неналежного виконання умов цього договору.
		Положеннями пункту 9.1 договору №209840912006 від 03.02.2020 визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
		Відповідно до підпункту г) пункту 9.4 договору №209840912006 від 03.02.2020 Орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків у разі, якщо Орендар не сплачує орендну плату протягом 3-х місяців поспіль або несвоєчасно сплачує орендну плату.
		Згідно з пунктом 10.1 договору №209840912006 від 03.02.2020 цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців та діє з моменту підписання його сторонами.
		Пунктами 10.6, 10.9, 10.10 договору №209840912006 від 03.02.2020 передбачено, що чинність цього договору припиняється, зокрема, за рішенням суду. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу. Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Орендодавцем акту приймання-передавання.
		В силу пункту 10.12 договору №209840912006 від 03.02.2020 взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.
		На виконання умов вищезазначеного договору 03.02.2020 між сторонами підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп" б/н, з якого вбачається, що відповідачу з метою здійснення останнім швейного виробництва було передано частину нежитлового приміщення шостого поверху 9-ти поверхового корпусу, інвентарний №2255, реєстровий №01037904.2.ФОЛСР002, загальною площею 517,30 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, буд. 13.
		В адресованій відповідачу претензії №18-06-01002 від 09.03.2021 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях вимагало негайно сплатити до державного бюджету заборгованість з орендної плати за договором №209840912006 від 03.02.2020.
		Згідно з наданим позивачем до місцевого господарського суду звітом про стан надходження коштів до бюджету заборгованість відповідача з орендної плати за договором №209840912006 від 03.02.2020 становить 400021,81 грн.
		У листі Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп" №077/417-ОД/к3 від 17.12.2021 зазначено, що на рахунок даного підприємства від орендаря  Фізичної особи-підприємця Халецької Олени Ігорівни надійшли кошти за договором №209840912006 від 03.02.2020, а саме: у 2020 році  120000 грн, на відшкодування комунальних витрат  123135,86 грн; у 2021 році  141500 грн, на відшкодування комунальних витрат  172000 грн.
		З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.08.2021 вбачається, що 06.08.2019 було внесено запис №25560060004046524 про припинення здійснення Фізичною особою-підприємцем Халецькою Оленою Ігорівною підприємницької діяльності, при цьому, з огляду на надані відповідачем для укладення договору №209840912006 від 03.02.2020 документи, копії яких наявні у матеріалах справи, вказаний договір позивачем було укладено з Халецькою Оленою Ігорівною саме як з особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, тим більше, що відповідачем не заперечувався факт укладення зазначеного договору саме для здійснення господарської діяльності.
		З огляду на викладене, враховуючи те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності  фізичної особи, її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, при цьому спірні правовідносини за своєю правовою природою є господарськими, колегія суддів вбачає, що предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача до Державного бюджету України боргу за договором №209840912006 від 03.02.2020 у загальній сумі 418781,62 грн, з яких: 400021,81 грн заборгованості з орендної плати і 18759,81 грн пені, про розірвання вказаного договору та про виселення Халецької Олени Ігорівни з частини нежитлового приміщення шостого поверху 9-ти поверхового корпусу, інвентарний номер 2255, реєстровий номер 01037904.2ФОЛСР002, загальною площею 517,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що обліковується на балансі Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп".
		Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях факту неналежного виконання Халецькою Оленою Ігорівною прийнятих на себе зобов`язань за вищенаведеним договором оренди у зв`язку з систематичним невиконанням останньою обов`язку щодо внесення орендної плати, що зумовило правомірність заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати та пені, а також про розірвання вказаного договору та виселення відповідача, між тим Господарським судом Одеської області було враховано, що нарахування орендної плати за користування відповідачем нерухомим державним майном повинно було здійснюватися з урахуванням зменшення її на 50%, чого позивачем безпідставно зроблено не було.
		Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.
		Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист  це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
		Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
		Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
		Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
		Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.
		Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
		Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
		В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
		Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
		За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
		Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №209840912006 від 03.02.2020 є договором найму (оренди) державного майна.
		Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
		В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
		За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
		Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата  це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
		Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
		В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
		Пунктом 3.6 договору №209840912006 від 03.02.2020 передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
		Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
		Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідач за користування орендованим на підставі договору №209840912006 від 03.02.2020 майном сплатив на користь балансоутримувача  Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп" орендну плату у загальній сумі 261500 грн, що підтверджується листом останнього №077/417-ОД/к3 від 17.12.2021, у той час як докази сплати Халецької Оленою Ігорівною орендної плати за вказаним договором до державного бюджету у матеріалах справи відсутні.
		За таких обставин, відповідно до наданого позивачем розрахунку, правильність якого була перевірена судом апеляційної інстанції, заборгованість Халецької Олени Ігорівни з орендної плати за договором №209840912006 від 03.02.2020 за період з лютого 2020 року по червень 2021 року склала 400021,81 грн.
		При цьому колегією суддів враховується, що 11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.
		В подальшому на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була неодноразово продовжена, у зв`язку з чим останній триває до теперішнього часу.
		Постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" було затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна.
		В подальшому на підставі постанови Кабінету Міністрів України №630 від 28.04.2021 "Деякі питання розрахунку орендної плати за державне майно", яка набрала чинності 19.06.2021, вищенаведений Порядок було доповнено пунктом 1291, за умовами якого якщо у зв`язку із змінами у соціально-економічному становищі в країні або в окремих її регіонах внаслідок економічної кризи, стихійного лиха, запровадження карантинних обмежень або інших подій, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, Кабінет Міністрів України або представницький орган місцевого самоврядування ухвалили рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, визначеними у такому рішенні, то підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.
		15.07.2020 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину", відповідно до підпункту 2 пункту 2 якої визначено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, здійснюється у розмірі: 
		-50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
		-25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
		В силу пункту 2 зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 орендодавцям державного майна доручено забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
		Додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 виступає "Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків", до якого увійшли, у тому числі вітчизняні юридичні і фізичні особи, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).
		Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач як орендар, який здійснює виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах, відповідно до підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 має право на зниження орендної плати на 50 відсотків.
		Доводи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про те, що відповідач не підпадає під категорію осіб, яким вищенаведеною постановою надано право на зниження орендної плати, у зв`язку з тим, що об`єкт оренди за договором №209840912006 від 03.02.2020, за твердженням позивача, не належить до виробничих площ, Південно-західним апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки вказані посилання спростовуються безпосередньо змістом зазначеного договору оренди, пунктом 1.2 якого чітко визначено мету використання орендованого майна  здійснення швейного виробництва.
		При цьому суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що нарахування орендної плати орендарям у передбачених цією постановою розмірах є державним регулюванням такої плати, при цьому постановою Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 не передбачено необхідності отримання будь-яких погоджень щодо звільнення чи знижки орендної плати або укладення додаткових угод, у зв`язку з чим право на нарахування орендної плати орендарям у розмірах, визначених даною постановою, виникає автоматично, тобто в силу прямої норми закону.
		Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 16.09.2021 у справі №922/3734/20, від 05.07.2021 у справі №910/13397/20, від 16.09.2021 у справі №922/3734/20, від 21.09.2021 у справі №910/13158/20, від 20.10.2021 у справі №911/3067/20, від 16.11.2021 у справі №910/14244/20, від 09.12.2021 у справі №911/354/21, від 09.02.2022 у справі №921/1/21 та від 14.06.2022 у справі №910/3536/21.
		З огляду на вказану правову позицію Верховного Суду, а також беручи до уваги те, що період заявленої до стягнення у даній справі заборгованості з орендної плати складає лютий 2020 року  червень 2021 року, у той час як постанова Кабінету Міністрів України №630 від 28.04.2021, якою Порядок передачі в оренду державного та комунального майна було доповнено пунктом 1291 щодо застосування зниження орендної плати на підставі наказу орендодавця, прийнятого в результаті розгляду відповідного звернення орендаря, набрала чинності лише 19.06.2021, що у будь-якому разі об`єктивно унеможливлювало своєчасне звернення ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях з приводу зниження орендної плати, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги позивача щодо незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин наведеного вище пункту 1291 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020.
		Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №209840912006 від 03.02.2020, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем до державного бюджету орендних платежів за вказаним договором за період з лютого 2020 року по червень 2021 року, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи право Халецької Олени Ігорівни на зниження орендної плати на 50 відсотків на підставі постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020, погоджується з проведеним судом першої інстанції перерахунком розміру основної заборгованості та вважає обґрунтованим висновок Господарського суду Одеської області щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь державного бюджету 200010,91 грн заборгованості з орендної плати за вищенаведеним договором.
		Щодо доводів ОСОБА_1 про звільнення останньої від сплати орендних платежів апеляційний господарський суд зазначає наступне.
		Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
		Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
		Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.
		Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.
		Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
		При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.
		Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 16.11.2021 у справі №910/14244/20, від 21.09.2021 у справі №910/13158/20 та від 08.07.2021 у справі №910/8040/20.
		Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
		На підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач послався на те, що запровадження загальнодержавного карантину є форс-мажорною обставиною, яка унеможливила виконання ОСОБА_1 прийнятих на себе за договором №209840912006 від 03.02.2020 зобов`язань.
		Однак, запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.
		Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №911/3067/20.
		Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів наголошує на недоведеності відповідачем факту припинення ним господарської діяльності у період карантину, у тому числі внаслідок відсутності доступу до орендованого майна, при цьому самі лише доводи останнього про запровадження загальнодержавного карантину жодним чином не свідчать про наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати орендних платежів за спірний період.
		Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також зазначає, що невиконання вищезазначеного зобов`язання правильно кваліфіковане місцевим господарським судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а відповідача визнано таким, що прострочив виконання зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
		За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
		Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
		Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
		Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. 
		Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
		Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
		Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		У пункті 3.7 договору №209840912006 від 03.02.2020 узгоджено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 даного договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
		Перевіривши наданий позивачем до суду розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний розрахунок здійснено невірно, а саме: наростаючим підсумком, тобто на усю суму заборгованості, без урахування шестимісячного періоду нарахування, а також без урахування зменшення орендної плати на 50% на підставі постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020, відтак місцевий господарський суд обґрунтовано здійснив власний перерахунок, який виконано арифметично правильно, та встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 до державного бюджету, становить 4923,66 грн.
		Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
		Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини перша-четверта статті 188 Господарського кодексу України).
		Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
		При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладанні договору.
		Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.
		Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
		Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору,  відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
		Положеннями статті 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
		Визначена статтею 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця. 
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
		Отже, норми чинного законодавства України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, а відтак право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.
		Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
		В силу положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
		Вказана норма Закону України "Про оренду державного та комунального майна" застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
		Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди комунального майна орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні відповідного договору оренди об`єкта комунальної форми власності.
		З огляду на викладене, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку. У разі звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців позивачу необхідно довести факт такої несплати та її триваючий характер (протягом трьох місяців).
		Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 21.01.2020 у справі №914/252/19 та від 13.11.2019 у справі №908/1399/17.
		Відповідно до підпункту г) пункту 9.4 договору №209840912006 від 03.02.2020 Орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків у разі, якщо Орендар не сплачує орендну плату протягом 3-х місяців поспіль або несвоєчасно сплачує орендну плату.
		Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Халецькою Оленою Ігорівною, остання взагалі не сплачувала орендну плату за договором №209840912006 від 03.02.2020 до державного бюджету, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про розірвання вказаного договору у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов останнього.
		Посилання ОСОБА_1 на те, що договір може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін лише у випадку невиконання сторонами своїх зобов`язань, а не у разі їх неналежного виконання, яке обґрунтоване посиланням на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №916/2357/17, колегією суддів оцінюються критично, оскільки вказана постанова суду касаційної інстанції була прийнята за інших фактичних обставин та у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин, що є спірними у даній справі. Зокрема, у справі №910/20607/17 орендна плата орендарем сплачувалась, але несвоєчасно та не в повному обсязі, за що умовами відповідного договору оренди була передбачена певна відповідальність, у той час як у даній справі орендна плата до державного бюджету орендарем не сплачувалася взагалі, при цьому у підпункті г) пункту 9.4 договору №209840912006 від 03.02.2020 сторони конкретно узгодили, що підставою для розірвання договору оренди як несплата орендної плати протягом 3-х місяців поспіль, так і несвоєчасна сплата орендних платежів.
		Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги припинення між сторонами договірних орендних правовідносин у зв`язку з розірванням договору №209840912006 від 03.02.2020, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовної вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про виселення відповідача з орендованого на підставі вищенаведеного договору державного нерухомого майна, а саме: з частини нежитлового приміщення шостого поверху 9-ти поверхового корпусу, інвентарний номер 2255, реєстровий номер 01037904.2ФОЛСР002, загальною площею 517,30 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що обліковується на балансі Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Укрпівдендіпроводгосп".
		За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
		Доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянтів про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 21.12.2021 у справі №916/2301/21 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
		Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях покладаються на позивача, а за подання апеляційної скарги ОСОБА_1  на відповідача.
		Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2021 у справі №916/2301/21  без змін.
		Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.
		Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 покласти на ОСОБА_1 .
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено та підписано 04.07.2022.
		 
		 
		Головуючий суддя С.В. Таран
		 
		 
		Суддя К.В. Богатир
		 
		 
		Суддя І.Г. Філінюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...