Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/13491/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 05.07.2022. Зареєстровано: 06.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.07.2022.
Дата набрання законної сили: 05.07.2022
Номер судового провадження: К/990/5726/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 липня 2022 року 
		м. Київ
		справа №380/13491/21
		адміністративне провадження № К/990/5726/22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління Держпраці у Львівській області
		про визнання протиправною та скасування постанови
		за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області
		на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року (постановлену у складі судді Кузана Р.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.),
		У С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		1. 12 серпня 2021 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26 липня 2021 року №ЛВ8673/1358/ПД/АВ/ФС; визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень від 20 травня 2021 року №ЛВ8673/1358/АВ/П.
		2. Крім того, з позовною заявою до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26 липня 2021 року №ЛВ8673/1358/ПД/АВ/ФС до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
		3. Зазначена заява вмотивована тим, що спірна постанова про накладення на позивача штрафу набрала законної сили 26 липня 2021 року та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення, а саме до 26 жовтня 2021 року включно. Заявник вважає, що існує очевидна ймовірність того, що до прийняття судового рішення за вказаним позовом, відповідач зверне постанову до виконання. Вважає, що звернення відповідачем до виконання постанови щодо стягнення цих коштів з позивача в примусовому порядку може призвести до повної зупинки господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме, неможливості проведення безготівкових розрахунків із контрагентами, безготівкової сплати ЄСВ за найманих працівників, що, в свою чергу, може завдати значної шкоди правам та законним інтересам позивача, а також істотно ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року, заяву позивача про забезпечення позову задоволено та зупинено дію постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26 липня 2021 року №ЛВ8673/1358/ПД/АВ/ФС до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/13491/21.
		5. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у зазначений спосіб не є вирішенням справи по суті, а є засобом тимчасового захисту, який рішення по суті не підмінює, а лише тимчасово, до вирішення спору, зупиняє процедуру стягнення штрафу за оскаржуваним виконавчим документом.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, Головне управління Держпраці у Львівській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
		7. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті без дотримання судом положень статей 150, 151 КАС України щодо вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову.
		8. Скаржник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не враховано при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, висловлених: у постанові від    20 серпня 2019 року у справі №200/3887/19-а («висновок суду не повинен ґрунтуватися на припущеннях без перевірки відповідних доказів та повинен відповідати вимогам процесуального закону щодо законності та обґрунтованості судового рішення, вкладеним в статті 242 КАС України»), у постановах від 3 жовтня 2018 року у справі №826/5233/18, від 12 лютого 2020 року у справі №824/902/19-а («В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.»)
		9. Також скаржник звертає увагу на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №826/16888/18, де Суд вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		10. Касаційна скарга надійшла до суду 11 лютого 2022 року.
		11. Ухвалою Верховного Суду від 5 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №380/13491/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано надати відзив на касаційну скаргу.
		12. Ухвалою Верховного Суду від 4 липня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 5 липня 2022 року.
		13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Позиція інших учасників справи
		14. 7 червня 2022 року до суду надійшов відзив ФОП ОСОБА_1 на касаційну скаргу відповідача, у якому зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм процесуального права, а тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 
		15. Так, позивач вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням вимог статті 150, 151 КАС України. При цьому зазначає, що необхідність звернення до суду із заявою про забезпечення позову була викликана тим, що спірна постанова про накладення на позивача штрафу від 26 липня 2021 року №ЛВ8673/1358/ПД/АВ/ФС набрала законної сили 26 липня 2021 року, відтак існувала імовірність пред`явлення до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення, а саме до 26 жовтня 2021 року включно. Також позивач зазначає, що у разі відсутності заходів забезпечення позову згідно ухвали від 16 серпня 2021 року, на рахунки ФОП ОСОБА_1 було б накладено арешт, що, в свою чергу, могло спричинити негативні наслідки для позивача у вигляді неможливості проведення безготівкових розрахунків із контрагентами, безготівкової сплати ЄСВ за найманих працівників та інших операцій, пов`язаних із підприємницькою діяльністю.
		16. Зазначає позивач і те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17 та від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги
		17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		18. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		19. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		20. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		21. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на таке.
		22. Відповідно до частини першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		23. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		24. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
		25. Відповідно до пункту 4 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
		26. Згідно Рекомендацій № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
		27. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
		Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
		Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.
		28. Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
		Забезпечення позову шляхом зупинення дії нормативно-правового акта повинно повною мірою узгоджуватися з положеннями частини першої статті 6 Основного Закону України, які встановлюють, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
		29. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		30. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
		31. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
		32. Зазначені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20.
		33. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що звернення відповідачем до виконання постанови щодо стягнення цих коштів з позивача в примусовому порядку може призвести до повної зупинки господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме, неможливості проведення безготівкових розрахунків із контрагентами, безготівкової сплати ЄСВ за найманих працівників, що в свою чергу може завдати значної шкоди правам та законним інтересам позивача, а також істотно ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		34. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у зазначений спосіб не є вирішенням справи по суті, а є засобом тимчасового захисту, який рішення по суті не підмінює, а лише тимчасово, до вирішення спору, зупиняє процедуру стягнення штрафу за оскаржуваним виконавчим документом.
		35. З огляду на вищезазначене, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.
		36. У цій справі постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26 липня 2021 року №ЛВ8673/1358/ПД/АВ/ФС прийнята на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
		37. Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна постанова є самостійним виконавчим документом і може бути пред`явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
		38. Так, пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
		39. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
		40. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
		41. У пункті 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
		42. Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
		43. Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
		44. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
		1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 
		2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 
		3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 
		4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 
		5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
		45. Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
		46. Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій передбачені статтею 34 Закону № 1404-VIII. У вказаній статті не передбачено можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів Держпраці про накладення штрафів. У Законі № 1404-VIII взагалі відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
		47. За приписами частини четвертої статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
		48. Зупинення вчинення виконавчих дій не є тотожним забезпеченню позову судом шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі.
		49. Верховний Суд вважає, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.
		50. Так, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.
		51. Верховний Суд у вказаній справі застосував підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб`єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. В контексті цього, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування Товариства і здійснення ним господарської діяльності.
		52. Водночас колегія суддів зазначає, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 1 червня 2022 року у справі №380/4273/21 уточнила такий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та вказала таке.
		53. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
		54. Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.
		55. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
		56. Рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
		57. Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
		58. З урахуванням вищенаведеного, суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
		59. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
		60. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
		61. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
		62. З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти. 
		63. Колегія суддів зазначає, що судові рішення у цій справі наведеним вище вимогам не відповідають, а висновки судів попередніх інстанцій про існування визначених у статті 150 КАС обставин для вжиття заходів забезпечення позову є хибними з огляду на таке.
		64. До заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову не було додано документів на підтвердження майнового стану позивача.
		65. Забезпечуючи позов, суди не обґрунтували того, що невжиття таких заходів, як зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення, зумовить настання негативних і незворотних наслідків для господарської діяльності позивача. Можливість настання негативних наслідків не підтверджена оцінкою судами будь-яких доказів. Так само суди не зазначили з посиланням на докази про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
		66. Також колегія суддів звертає увагу на те, що в заяві позивача про забезпечення позову не наведено належних мотивів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або очевидними є ознаки протиправності спірного рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням. 
		67. Колегія суддів вважає обґрунтованим посилання скаржника на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від   20 серпня 2019 року у справі №200/3887/19-а про те, що висновок суду не повинен ґрунтуватися на припущеннях без перевірки відповідних доказів та повинен відповідати вимогам процесуального закону щодо законності та обґрунтованості судового рішення, вкладеним в статті 242 КАС України та у постановах від 3 жовтня 2018 року у справі №826/5233/18, від 12 лютого 2020 року у справі №824/902/19-а про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
		68. Також слушним є посилання скаржника на неврахування судами правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №826/16888/18, де Суд вказав, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		69. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС України, Верховний Суд визнає висновок судів попередніх інстанцій про забезпечення позову помилковим.
		70. Крім того, як встановлено колегією суддів Верховного Суду, судами попередніх інстанцій, в порушення вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, не враховано висновки щодо застосування статей 150, 151 КАС України, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 та від 16 березня 2020 року у справі №640/4769/19.
		71. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із доводами касаційних скарг щодо порушення судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норм процесуального права, а саме статей 150 та 151 КАС України, при вжитті заходів щодо забезпечення позову у цій справі та не урахування висновків
		72. З приводу доводів, викладених у відзиві на касаційну скаргу, то колегія суддів зазначає, що вони є аналогічними тим, які були зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову, та яким судом касаційної інстанції було надано оцінку вище.
		73. Колегія суддів не бере до уваги доводи відзиву про те, що оскаржувані рішення відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах у від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17 та від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, оскільки позивачем не зазначено жодних правових позицій щодо застосування статей 150, 151 КАС України, які на його думку, свідчать про правильне застосування судами норм процесуального права та які б мали бути враховані судом касаційної інстанції під час перегляду оскаржуваних судових рішень. При цьому у вказаних справах заходи забезпечення позову були скасовані.
		74. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		75. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		76. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга Головного управління Держпраці у Львівській області підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. 
		Керуючись статтями 349, 351, 355, 356 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.
		Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2022 року скасувати.
		Прийняти нове рішення.
		У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі №380/13491/21 відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          Н.В. Коваленко
		                                                                                          Т.Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...