Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 511/2303/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.07.2022.
Дата набрання законної сили: 06.07.2022
Номер судового провадження: 61-3544ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала 
		06 липня 2022 року
		м. Київ
		справа № 511/2303/19
		провадження № 61-3544св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області у складі судді Бобровської І. В. від 19 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., від 01 лютого 2022 року.
		Зміст заявлених позовних вимог
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, поділ майна в натурі.
		Свої вимоги  ОСОБА_1 мотивувала тим, що у період шлюбу, а саме 11 серпня 2005 року, сторони спору придбали житловий будинок АДРЕСА_1 (з господарськими будівлями та спорудами), загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 46 кв. м, який оформили на відповідача ОСОБА_2 . Вказувала, що вони за спільні кошти, без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт та без прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта у період з 2005 року по 2015 рік здійснили самочинне будівництво, збільшивши загальну площу придбаного будинку та довели її приблизно до 120 кв. м. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2018 року по справі № 511/1960/18 шлюб між ними розірвано. 
		Із урахуванням зазначеного, а також змін до позовних вимог, ОСОБА_1  остаточно просила: визнати будинок літ. «А» загальною площею 57,5 кв. м, господарські будівлі і споруди: «Б» - навіс, «Г» - гараж, № 1-2-3 - огорожа та будівельні матеріали у вигляді житлової прибудови літ. «А-1», «В» - літня кухня, «Г» - гараж, які розташовані по АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя; провести поділ вказаного майна відповідно до висновку судової експертизи, виділивши їй 52/100 частини нерухомого майна, присудити на користь ОСОБА_2 компенсацію за зменшення його частки; перерозподілити ідеальні частки у праві власності на нерухоме майно, право власності на 52/100 частини нерухомого майна визнати за нею; витрати по переобладнанню житлового будинку розподілити в рівних частках між сторонами; припинити право власності ОСОБА_2                       на 52/100 частини земельної ділянки; визнати за нею право власності на 52/100 частини земельної ділянки; провести поділ в натурі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , площею 0,0994 га, кадастровий номер: 5123910100:02:007:0054, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
		ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, посилався на те, що право власності на земельну ділянку він зареєстрував після розірвання шлюбу, а також на те, що будинок відноситься до категорії самочинно збудованих і може підлягати поділу лише після введення його в експлуатацію.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
		Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Роздільнянського районного суду Одеської області від 04 грудня 2019 року та 13 січня 2020 року.
		Підстав для задоволення позову про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна в натурі судом першої інстанції не встановлено. Зазначено, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
		Доводи позивачки про те, що спірний об`єкт нерухомого майна є новоствореним майном та підлягає поділу між подружжям визнано судом першої інстанції безпідставними і такими, що не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачкою норм матеріального права.
		Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Не можуть бути підставою скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що допускається окремий режим для визнання права власності на будинок без врахування добудов, оскільки з часу здійснення відповідних будівельних робіт із створенням об`єкта, реконструйований об`єкт зазнає змін та не може обліковуватися окремо.  
		Вимоги про одночасне визнання права власності на будинок в статусі до будівництва та будівельні матеріали як окремий об`єкт задоволенню не підлягають.
		Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що районним судом не були вирішені позовні вимоги про визнання земельної ділянки спільним майном подружжя. Ці вимогивизнані такими, що до задоволення не підлягають, оскільки у задоволенні вимог про визнання права власності на будинок відмовлено, а вимоги про визнання права власності на земельну ділянку є похідними. При цьому звернуто увагу, що безоплатна передача земельної ділянки у власність свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визнання її об`єктом права спільної сумісної власності, втім позивачка має право на отримання у власність частки у разі визнання за нею права власності на частину будинку після його поділу та отримання у власність його частини.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		07 квітня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо захисту права власності (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Заявниця стверджує, що суди не вирішили по суті частину заявлених вимог. Посилається на те, що при вирішенні спору суди відхилили належний          доказ - висновок судової будівельно-технічної експертизи № 06-2020, зробили недопустиме припущення, без посилання на відповідну норму права, про те, що наявність самочинної прибудови до будинку та господарських споруд є підставою для визнання всього будинку самочинним. Вважає, що суди безпідставно віднесли до самочинного будівництва житловий будинок під літ. «А», навіс під літ. «Б»  та Д, а також прибудинкові споруди, які не підпадають під ознаки самочинного будівництва. Також неправильними заявниця вважає висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності на спірну земельну ділянку, на якій розташований будинок. Звертає увагу, що у призначенні повторної будівельно-технічної експертизи було відмовлено, отже суд фактично погодився із висновком проведеної будівельно-технічної експертизи, оскільки в протилежному випадку мав би призначити повторну експертизу для з`ясування спірних питань. На думку позивачки, суди не забезпечили захист її порушеного права, не вирішили спір по суті, фактично позбавили її права власності на частку у спірному майні, набутому подружжям за час шлюбу, обґрунтовуючи це втратою об`єктом нерухомості тотожності у порівнянні тим, на який власником було набуто право власності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди залишили поза увагою презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним у період шлюбу, встановлену статтею 60 СК України.
		Також заявниця посилається на те, що суди, відмовивши у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, поставили її у нерівне становище із відповідачем, оскільки така відмова позбавила її права ініціювати питання прийняття в експлуатацію самочинно зведених будівель. Вважає, що при вирішенні спору судами неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також неповно встановлено фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення. 
		ОСОБА_1 посилається на те, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції відбувався неповноважним складом, оскільки апеляційне провадження відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, постановленою колегією суддів у складі: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., призначене до розгляду відповідно до ухвали Одеського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, постановленої колегією суддів у складі: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Громік Р. Д., у той час, як постанова ухвалена колегією суддів Одеського апеляційного суду у складі:              Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я. Ураховуючи відсутність ухвали Одеського апеляційного суду про прийняття колегією суддів Одеського апеляційного суду у складі суддів Сєвєрової Є. С.,                    Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я. до свого провадження справи                        № 511/2303/19, стверджує, що розгляд і вирішення цієї справи здійснено неповноважним складом суду.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 511/2303/19.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2022 року справу № 511/2303/19 призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У поданому відзиві на касаційну скаргу представник  ОСОБА_2 -           ОСОБА_3 посилається на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Вимоги про одночасне визнання права власності на будинок в статусі до будівництва та будівельні матеріали як окремий об`єкт задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою обрано неправильний спосіб захисту прав. 
		У поданих запереченнях на відзив ОСОБА_1 посилається на те, що відзив подано неуповноваженою на те особою, повноваження адвоката         Печериці В. П., як представника ОСОБА_2 , не підтвердженні належним чином, а тому відзив підлягає поверненню.
		Слід зазначити, що представником  ОСОБА_2 -  ОСОБА_3 до поданого відзиву надано докази на представництво (копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер серії ОД № 369920), а тому доводи  ОСОБА_1 про повернення відзиву не заслуговують на увагу.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2  перебували у шлюбі з 04 вересня 2004 року, який розірвано на підставі рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2018 року у справі № 511/1960/18.
		За період шлюбу, а саме 11 серпня 2005 року сторони за спільні кошти за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Грубиком (Фішер) Б. І. № 1665, придбали житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будинок зареєстроване за ОСОБА_2 .
		Площа придбаного будинку становила 69,4 кв. м, розмір жилої площі становив 46,0 кв. м. Житловий будинок розташований на земельній ділянці розміром 873,0 кв. м, власником вказаної земельної ділянки виступала Роздільнянська міська рада Одеської області. 
		У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 189604050 станом на 21 листопада 2019 року власником будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Загальна площа будинку становить 69, 40 кв. м, житлова площа 46,00 кв. м, площа земельної ділянки 873,00 кв. м. 
		Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складеного суб`єктом господарювання ПП ОСОБА_4 у 2016 році, у вказаному будинку наявні самочинно збудовані будівлі та переобладнані приміщення. Загальна площа будинку становить                     124, 80 кв. м, житлова 62,00 кв. м, підсобна 62,80 кв. м. Самочинно збудована або переобладнана площа становить 94,50 кв. м. 
		Згідно з технічним паспортом літ «А» позначено житловий будинок, 1964 року побудови, площа 77,60 кв. м, літ «А1» жила прибудова, 2006 року побудови, площа 90,20 кв. м, літ «Б» навіс, 2006 року побудови, площа           7,80 кв. м, під літ «В» літня кухня, 2006 року побудови, площа 14,90 кв. м, під літ «Г» - гараж, 2006 року побудови, площа 14,90 кв. м. Також сторонами було побудовано навіс під літ «Д», який судовим експертом визначено як тимчасова споруда.
		У висновку судової будівельно-технічної експертизи № 06-2020                      від 10 березня 2020 року судовий експерт Тінкован Р. Д. зазначила, що житлова прибудова до будинку, яка збудована у 2006 році, є самочинною та класифікується як будівельні матеріали, що використані у процесі будівництва прибудови. Літня кухня та гараж також є самочинними та класифікуються як будівельні матеріали, що використані у процесі будівництва літньої кухні та гаража. За конструктивною системою навіси відносяться до тимчасових будівель та споруд.  
		У зв`язку з вищевикладеним експерт дійшла висновку, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що призначена під індивідуальну житлову забудову, самочинно зведені наступні будівлі: житлова прибудова під літ «А1», літня кухня під літ «В», гараж під літ. «Г». Будівлі, які збудовані самочинно, мають 100 % готовності, але через відсутність декларації про готовність об`єкта до експлуатації, розглядаються як незавершене будівництво та класифікуються як будівельні матеріали, з яких збудовані будівлі.
		Експертом було запропоновано два варіанти розподілу нерухомого майна по АДРЕСА_1 , а саме: варіант 1 розподілу нерухомого майна по АДРЕСА_1 (без урахування самочинного будівництва); варіант 2 розподілу нерухомого майна по АДРЕСА_1 з урахуванням будівельних матеріалів, з яких складаються самочинно збудовані будівлі.
		Судовий експерт Тінкован Р. Д. у судовому засіданні підтримала свій висновок, однак зазначила про те, що перший варіант розподілу спірного житлового будинку є «мертвим», оскільки спочатку вищевказаний житловий будинок необхідно привести в первинний стан або узаконити усі самочинні прибудови, що може зробити лише власник житлового будинку. Додатково експерт Тінкован Р. Д. зазначила, що добудова під літ «А1» не робить увесь житловий будинок самочинним.
		Відповідно до рішення Роздільнянської міської ради Одеської області XXXIV сесії VII скликання від 21 грудня 2018 року № 1793- VII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Роздільнянської міської ради Одеської області, в АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 було безоплатно передано у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0994 га, кадастровий номер 5123910100:02:007:0054, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
		Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5113138472019 від 26 грудня 2019 року за ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею  0,0994 га, кадастровий номер 5123910100:02:007:0054, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Дослідивши встановлені судами обставини, застосовані норми матеріального права, доводи касаційної скарги, практику застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 чинної редакції ЦПК України).
		Вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права.
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 
		Частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 
		Особистою приватною власністю дружини, чоловіка вважається майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування (частина перша статті 57 СК України).
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Згідно з положеннями статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такогомайна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
		У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
		У той же час частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. 
		Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13,                                від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15).
		У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).
		За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
		Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
		Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проєкту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
		Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
		Слід зазначити, що у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності .
		Не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.
		Схожі висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18),                    від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження                             № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21).
		Виходячи з перелічених вище висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу. 
		У той же час у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16-ц (провадження № 61-18773св18) Верховний Суд вважав за можливе проведення поділу житлового будинку з господарськими спорудами без урахування самочинних будівель та прибудов.
		Неоднозначно вирішувалось у судовій практиці проблема визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва самочинно збудованих об`єктів
		У постанові від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18) Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про визнання права власності та поділ домоволодіння між подружжям з посиланням на те, що гараж літ. «Г», літня кухня літ. «М», сарай літ. «Н» є самочинним будівництвом, а визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цих об`єктів, є неправильно обраним способом захисту. Отже дійшов висновку, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
		У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження  № 61-45361св18) Верховний Суд розмежував правовий статус незавершеного та самочинного будівництва, зазначивши, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю із дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними, а щодо самочинного будівництва такі способи захисту прав не підлягають до застосування. 
		У той же час при вирішенні спору про поділ майна подружжя Верховний Суд України зазначив, що у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання (постанова від 18 листопада 2015 року по справі № 6-338цс15).
		У постанові від 16 грудня 2015 року по справі 6-2710цс15 Верховний Суд України звернув увагу, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними (аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України       від 18 листопада 2015 року №6-388цс15, від 27 травня 2015 року                           № 6-159цс15).
		У постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 Верховний Суд України, пославшись, зокрема на те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, залишив в силі рішення суду першої інстанції про визнання за позивачкою права співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, яке фактично експлуатується.
		У постанові від 25 березня 2020 року у справі № 715/1347/14-ц (провадження № 61-34987св18) Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що самочинне будівництво підлягає поділу шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на будівельні матеріали, які були використанні при будівництві у відповідності до судової будівельно-технічної експертизи, де зазначено, що в процесі самочинного будівництва житлових будинків літ. «А», літ. «Ж», господарських будівель та споруд, використано будівельні матеріали, обладнання, вироби та конструкції, які підлягають поділу. Верховний Суд вказав, що самочинно збудовані житлові будинки, господарські будівлі і споруди не підлягають визнанню об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Водночас будівельні матеріали, обладнання та конструкції, які були використані в процесі будівництва, є майном, набутим подружжям під час шлюбу.
		У постанові Верховного Суду від 26 березня 2021 року у справі № 414/277/17 (провадження № 61-2934св19) зазначено, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.
		Верховний Суд погодився із висновком про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про визнання права власності на сарай, вартість витрачених матеріалів на спорудження якого становить 30 000 грн, оскільки вказаний сарай є самочинним будівництвом, і вказав, що визнання права власності за особою на частину будівельних матеріалів, використаних подружжям в процесі будівництва незавершеного житлового будинку в порядку поділу майна подружжя, є законним, проте такі позовні вимоги не заявлялися.
		У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц (провадження № 61-3261св20) суд касаційної інстанції погодився з висновком про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва прибудов літ. «а1» та літ. «а5», стягнення з відповідача їх вартості та припинення права власності позивача на 1/2 частину будівельних матеріалів.
		Доцільно також звернути увагу, що Пленум Верховного Суду України у  пункті 7 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
		Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо можливості спадкування будівельних матеріалів, які входять до спадкової маси та являють собою самочинне будівництво (зокрема у постанові 01 квітня                 2019 року у справі № 569/15959/16-ц (провадження № 61-31923св18),               від 16 грудня 2019 року у справі № 489/1685/15-ц (провадження                       № 61-33873св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц (провадження № 61-3261св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 520/448/17 (провадження № 61-19412св19)).
		Вказане свідчить про неоднозначне застосування норм матеріального права при вирішенні спорів про визнання права спільної сумісної власності подружжя на об`єкт самочинного будівництва та його поділ, призводить у деяких випадках до обмеження права власності одного з подружжя. 
		Частиною третьою статті 376 ЦК України передбачена можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду.
		Колегія суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 11/173-06 звертала увагу, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкту, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Задовольняючи позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, господарський суд повинен перевірити, чи не порушує це прав і законних інтересів інших осіб, у тому числі, суміжних землекористувачів, чи не створює самочинно збудоване майно загрози життю і здоров`ю людей, майну фізичних та юридичних осіб, іншим чином не порушує права третіх осіб. 
		Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, передбачено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.
		Враховуючи викладене, баланс прав та інтересів співвласників, з метою формування сталої судової практики у спірних правовідносинах колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосуваннястатей 328, 331, 376 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року по справі № 6-338цс15, і визнати наявність у подружжя права на визнання у судовому порядку права власності на самочинно побудований, реконструйований об`єкт нерухомого майна (а не матеріали й конструкції, з яких він побудований і перелік яких точно встановити достатньо складно), який знаходиться на земельній ділянці, що належить на праві власності чи користування (оренди) подружжю (одному з них), та відповідає містобудівній документації, цільовому призначенню земельної ділянки і вимогам щодо надійної й безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкту, з подальшим прийняттям в експлуатацію у передбаченому чинним законодавством порядку. 
		У відповідності до пункту 7 Перехідний положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		Отже, без відступлення від висновку щодо застосування норми права
		у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній вище постанові Верховного Суду України, що належить до процесуальних повноважень лише Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів позбавлена можливості сформувати правову позицію у цій справі. 
		При цьому колегія суддів враховує, що однакове застосування норм права забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине тлумачення і застосування норм матеріального права поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до системи правосуддя.
		Вирішення правової проблеми, яка постає у великій кількості справ про поділ майна подружжя, є важливим для судової практики, спрямоване на визначення єдиних правових підходів при вирішенні майнових спорів між подружжям, ефективний захист права власності
		Керуючись статтями 400, 403, 404, пунктом 7 Перехідний положеньЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		справу № 511/2303/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, поділ майна в натурі, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий             Є. В. Синельников  Судді            О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...