Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 227/2755/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку з іншими підставами звільнення за ініціативою роботодавця.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2022.
Дата набрання законної сили: 27.06.2022
Номер судового провадження: 61-38ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 червня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 227/2755/20
		провадження № 61-38св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,  Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_1 ,відповідач  -  приватне акціонерне товариство «СКФ Україна»,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня                  2021 року в складі судді Хандуріна В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2020 року  ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до приватного акціонерного товариства «СКФ Україна» (далі - ПАТ «СКФ Україна») про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовна заява мотивована тим, що відповідач (роботодавець) не дотримався порядку вивільнення позивача, оскільки на підприємстві не відбулось змін в організації виробництва, що потребували скорочення посади, яку займав позивач. Відповідач не запропонував іншу роботу інженера з продажу на цьому ж підприємстві чи іншу роботу. Роботодавець при звільненні позивача з посади інженера з продажу не врахував його переважного права на залишення на роботі. ОСОБА_2 просив визнати незаконним і скасувати наказ № 234к від 15 червня 2020 року про звільнення, поновити на роботі на посаді інженера з продажу та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		Рішення судів мотивовані тим, що роботодавець (відповідач) своєчасно поінформував ОСОБА_1 про наступне звільнення у зв`язку із скороченням чисельності і штату, у тому числі посади (інженера з продажу систем змащення), яку займав позивач. У ОСОБА_1 відсутнє переважне право на залишення на роботі, оскільки така посада була тільки одна. Відповідач не міг запропонувати позивачу для подальшого працевлаштування вакантні посади відповідно до спеціальності і кваліфікації позивача по причині їх відсутності. Роботодавцем дотримано всіх вимог законодавства при звільненні ОСОБА_1 та відповідно не порушено його трудових прав.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		30 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від             30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 22 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
		Справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року та постанови Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15. 
		Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Позиції інших учасників 
		У встановлений ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року строк, відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.
		Фактичні обставини, встановлені судами 
		ОСОБА_1 10 січня 2018 року прийнятий в управління продажу індустріального маркетингу на посаду інженера з продажу ПАТ «СКФ Україна». 
		У наказі про прийом на роботу від 09 січня 2018 року вказано про прийняття ОСОБА_1 як спеціаліста на посаду інженера з продажу по контракту.
		24 липня 2019 року між сторонами було укладено трудовий контракт              № 9510/19/5, за яким роботодавець найняв працівника на посаду інженера з продажу (системи змащення) та останній зобов`язався виконувати посадові обов`язки інженера з продажу (системи змащення). Строк дії контракту не встановлений.
		Посадова інструкція інженера з продажу (системи змащення) від 15 січня 2018 року № 9920-670-18 доведена до відома працівника ОСОБА_1 під особистий підпис 24 липня 2019 року.
		Наказом № 88 від 10 березня 2020 року ПАТ «СКФ Україна» у зв`язку із глобальним скороченням об`ємів бізнесу по системам змащення вирішено внести зміни до штатного розпису та скоротити з 15 червня 2020 року посаду інженера з продажу (системи змащення) відділу по роботі зі стратегічними партнерами управління продажу індустріального маркетингу.
		Наказом № 108 від 24 березня 2020 року у ПАТ «СКФ Україна» у зв`язку зі спадом потреб автомобільного ринку до 40% та зниженням плану виробництва вирішено провести оптимізацію чисельності у межах 20% працівників підприємств шляхом, зокрема, скорочення працівників підприємства (у межах 4% загальної чисельності працівників).
		13 березня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із зменшенням штату та чисельності працівників з 15 червня 2020 року. У акті від 13 березня 2020 року про відмову ОСОБА_1 від підпису на підтвердження отримання повідомлення про звільнення, зазначено що комісією із трьох працівників ПАТ «СКФ Україна» ОСОБА_1 вручено повідомлення про звільнення та останній в присутності членів комісії відмовився ставити підпис про ознайомлення.
		ОСОБА_1 не є членом профспілкової організації.
		Наказом № 234к від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнений               15 червня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України 
		З штатного розпису ПАТ «СКФ Україна», затвердженого наказом № 76 від     28 лютого 2020 року та штатного розпису, чинного станом на 13 березня 2020 року видно, що у відділі по роботі із стратегічними партнерами станом на     28 лютого 2020 року була одна штатна одиниця інженера з продажу (системи змащення).
		З штатного розпису відповідача станом на 15 червня 2020 року видно, що у відділі по роботі із стратегічними партнерами відсутня штатна одиниця інженера з продажу (системи змащення).
		У штатному розписі ПАТ «СКФ Україна», чинному станом на 21 вересня 2020 року підтверджено інформацію про відсутність у відділі по роботі із стратегічними партнерами штатної одиниці інженера з продажу (системи змащення).
		Листом відповідача від 03 червня 2020 року ОСОБА_1 повідомлялось про можливість участі у конкурсі на заміщення посади інженера з постачання ВМТЗ (відділу матеріально-технічного забезпечення) м. Луцьк із зазначенням вимог до кандидата. 
		Позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;        2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням відповідних норм трудового законодавства і протилежного позивачем не доведено. Разом із цим, оскільки звільнення позивача є законним, то відповідно відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
		Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		Судами установлено та не заперечувалося позивачем, що 10 січня 2018 року він був прийнятий в управління продажу індустріального маркетингу на посаду інженера з продажу ПАТ «СКФ Україна». У наказі про прийом на роботу від 09 січня 2018 року вказано про прийняття ОСОБА_1 як спеціаліста на посаду інженера з продажу по контракту.
		24 липня 2019 року між сторонами було укладено трудовий контракт              № 9510/19/5, за яким роботодавець найняв працівника на посаду інженера з продажу (системи змащення) та останній зобов`язався виконувати посадові обов`язки інженера з продажу (системи змащення). Строк дії контракту не встановлений.
		24 липня 2019 року ОСОБА_1 був ознайомлений із посадовою інструкцією Інженера з продажу (системи змащення) від 15 січня 2018 року  № 9920-670-18.
		Згідно із пунктом 11.1 контракту він припиняється: за згодою сторін, у випадках, передбачених пунктами 11.2 та 11.3 цього контракту; з інших підстав, визначених законодавством України.
		Пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати чи дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
		Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації в цій же установі, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є на підприємстві (постанова Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, тощо.
		Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		Судами встановлено на підставі наданих відповідачем доказів (документів) оптимізацію чисельності працівників відповідача у межах 20% (та фактичне скорочення працівників у межах 4% загальної чисельності працівників), у тому числі скорочення займаної позивачем посади інженера з продажу (системи змащення) у зв`язку зі спадом потреб автомобільного ринку до 40%, зниженням плану виробництва і глобальним скороченням об`ємів бізнесу по системам змащення.
		13 березня 2020 року позивач був попереджений про звільнення 15 червня 2020 року, тобто у строк, визначений у статті 49-2 КЗпП України.
		Судами встановлено з штатних розписів, що станом на 13 березня 2020 року (на день попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення) та станом на день звільнення (15 червня 2020 року) а також додатково наданих витягів із штатних розписів із зазначенням усіх наявних на підприємстві вакансій, що на підприємстві відповідача вакантних посад не було, нові вакантні посади не створювались, і лише скорочувались існуючі.
		Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
		Позивач не спростував, що письмові докази (штатні розписи та інші), які надані відповідачем, є недостовірними, неналежними, або у своїй сукупності не давали змоги суду дійти висновку про дійсність таких обставин.
		Разом із цим, судами установлено, що станом на червень 2020 року у відповідача була вакансія інженера з постачання ВМТЗ.
		ОСОБА_1 03 червня 2020 року на електронну пошту та на адресу місця проживання відповідачем було повідомлено про наявність цієї вакансії і умов її заміщення, а саме участь у конкурсі; повідомлені вимоги до кандидата (перелік документів, які слід подати для участі у конкурі). Однак позивач відмовився (не брав участі у конкурсі), що ним не заперечувалось при розгляді справи.
		Ця посада була зайнята іншою особою на підставі проведеного конкурсу      22 червня 2020 року, що підтверджується наданим відповідачем штатним розписом, який діяв з 15 червня 2020 року. Позивачем не спростовано законність проведеного конкурсу.
		У статті 42 КЗпП України зазначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;                   9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		Аналіз статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що визначення переважного права на залишення на роботі можливе лише між працівниками, які обіймають тотожні посади, тобто посади з однаковими назвами, при цьому працівники мають однакові спеціальні трудові права та обов`язки.
		Судами правильно відхилено доводи позивача щодо переважного права на залишення на роботі, оскільки ОСОБА_1 займав посаду інженера з продажу систем змащення, тобто мав назву професії, яка чітко визначена контрактом, права та обов`язки регламентувалися посадовою інструкцією, з якими він був ознайомлений (під підпис), та відповідно його посада була скорочена; інших осіб, які б займали таку ж посаду на час його звільнення не було. Отже у даному випадку суди дійшли обґрунтованого висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 42 КЗпП України.
		У частині першійстатті 43 КЗпП України зазначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. 
		Судами встановлено та не спростовано ОСОБА_1 , що на день звільнення він не був членом профспілкового комітету відповідача або іншої профспілкової організації.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від  16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Верховний Суд погоджується із висновком судів, що при видачі наказу від     15 червня 2020 року № 234к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідач не допустив порушення вимог трудового законодавства. Відтак, оскаржуваний наказ не може бути визнаний незаконним та скасованим, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.
		Згідно статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.
		Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належними чином надані докази та встановивши фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості.
		Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 01 квітня 2015 року у справі             № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, від 25 травня     2016 року у справі № 6-3048цс15, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		У справі № 6-40цс15 Верховний Суд України погодився із висновками судів, що судами не встановлено наявність посад у відділі освіти чи Нововоронцовській районній державній адміністрації Херсонської області, вакантних, на момент повідомлення позивача про скорочення чисельності штату працівників. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Установивши наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення позивача  відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України. Подібних висновків дійшли суди у справі, яка переглядається. Зокрема, судами було встановлено відсутність вакантних посад у відповідача, які могли бути запропоновані позивачу з дня повідомлення його про наступне звільнення (13 березня 2020 року) і до дня звільнення (15 червня 2020 року); позивач відмовився від участі у конкурсі на заміщення іншої, ніж зайняту ним, вакантної посади у відповідача, проведення та/або результати конкурсу він не оскаржував.
		У справі № 6-491цс15 Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		У справі, яка переглядається, відповідні вакантні посади, які могли б бути запропоновані позивачу, який займав посаду інженера з продажу (систем змащення) до дня його звільнення, були відсутні; від участі у конкурсі на заміщення посади інженера з постачання ВМТЗ (м. Луцьк) він відмовився, не оскаржував проведення конкурсу та/або його результат.
		У справі № 6-3048цс15 Верховний Суд України, направляючи справу на новий розгляд, вказав, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Факт наявності вакантних посад у відповідача (ДАП «Україна») встановлено судами та підтверджується наявними в матеріалах справи (протоколом № 13 від 21 липня 2014 року та штатним розкладом від 15 травня 2014 року та змінами до штатного розкладу від 19 червня 2014 року). Проте, жодна вакантна посада не була запропонована позивачу, а лише констатовано відсутність саме посади заступника начальника служби бортпровідників льотного комплексу.
		Натомість, у справі, яка переглядається, судами встановлені інші обставини (відсутність інших вакантних посад; відмова позивача від участі у конкурсі на заміщення іншої вакантної посади; не оскарження таких дій відповідача).
		Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.
		Наведені у касаційній скарзі інші аргументи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, оскільки в силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. 
		Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
		Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Суди повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від            30 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:В. М. Ігнатенко       С. О. Карпенко       В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...