Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 405/3551/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання впливом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2022.
Дата набрання законної сили: 06.07.2022
Номер судового провадження: 51-1018км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017120000000059

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 липня 2022 року
		м. Київ
		справа № 405/3551/18
		провадження № 51-1018км22
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		виправданого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора 
		у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року стосовно 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кропивницького, жителя цього АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого, 
		який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2020 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК та виправдано у зв`язку з недоведенням наявності в його діянні складу цього злочину.
		Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів і процесуальних витрат.
		Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 07 грудня 2021 року вирок місцевого суду залишив без змін.
		Органом досудового розслідування  ОСОБА_6  пред`явлено обвинувачення у прийнятті пропозиції та одержанні неправомірної вигоди для себе і третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за таких обставин.
		ОСОБА_6 , згідно з наказом начальника Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 21 листопада 2016 року № 99 о/с, обіймаючи посаду старшого інспектора відділу протидії кіберзлочинам в Кіровоградській області Придніпровського управління кіберполіції, будучи майором поліції, відповідно до п. 1 примітки до ст. 364, ч. 3 ст. 18 КК, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», статей 1-2 Закону України «Про державну службу», статей 1-2, 15, 17,18, 21-23 Закону України «Про поліцію», як працівник органу виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто працівник правоохоронного органу, службова особа, що постійно здійснює функцію представника органу виконавчої влади, обіймаючи постійно посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, вирішив умисно використати свої службові повноваження працівника поліції із корисливих мотивів, а саме з метою одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за нижчевикладених обставин.
		Старший інспектор ОСОБА_6 , дізнавшись, що у провадженні слідчого Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_9 перебувають матеріали кримінального провадження № 12017120020002187, внесеного до ЄРДР 22 лютого 2017 року, за фактом несанкціонованого втручання в роботу мереж електрозв`язку, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК, вирішив використати вищезазначені матеріали кримінального провадження як привід для одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив на прийняття рішення уповноваженими особами Кіровоградського ВП ГУНП в Кіровоградській області, які уповноважені на виконання функцій держави, оскільки, будучи їхнім колегою, працюючи разом в органах поліції Кіровоградської області, міг вплинути на слідчих, уповноважених здійснювати досудове розслідування, у тому числі, шляхом прохання, використання авторитету як працівника вищого органу чи іншим способом з метою вжиття заходів щодо створення умов, а саме отримання ними неправомірної вигоди як їх винагороди для можливості подальшого закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 і уникнення таким чином останнім кримінальної відповідальності.
		07 березня 2017 року ОСОБА_6 , перебуваючи на території ПП «Алмаз-М», розташованого на вул. Добровольського, 2ж у м. Кропивницькому, де після проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12017120020002187 від 22 лютого 
		2017 року та особистої зустрічі з інженером керування систем цього підприємства ОСОБА_10 викликав останнього до відділу протидії кіберзлочинам в Кіровоградській області Придніпровського управління кіберполіції для дачі показань у кримінальному провадженні.
		Надалі 09 березня 2017 року в ході зустрічі за попередньою домовленістю з ОСОБА_10 біля приміщення обласної універсальної наукової бібліотеки імені 
		Д. І. Чижевського, за адресою: АДРЕСА_2 , вказав йому, що виключно за неправомірну вигоду в сумі 4000 дол. США вирішить питання щодо створення особами Кіровоградського ВП ГУНП в Кіровоградській області, уповноваженими на виконання функцій держави, умов для можливості подальшого закриття кримінального провадження стосовно нього і, уникнення ним кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК. 
		ОСОБА_10 вимушений був погодись на протизаконні вимоги старшого інспектора ОСОБА_6 щодо давання йому та уповноваженим особам Кіровоградського ВП ГУНП в Кіровоградській області неправомірної вигоди з метою запобігання настання для себе негативних наслідків у вигляді притягнення до кримінальної відповідальності та для закриття кримінального провадження стосовно нього за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК.
		Надалі 11 березня 2017 року під час наступної зустрічі за попередньою домовленістю з ОСОБА_10 на території ПП «Алмаз-М» старший інспектор ОСОБА_6 підтвердив останньому, що виключно за неправомірну вигоду в сумі 4000 дол. США для уповноважених осіб Кіровоградського ВП ГУНП в Кіровоградській області вирішить питання щодо непритягнення його до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК, при цьому передав ОСОБА_10 аркуш паперу з адресою електронного гаманця, на який останній мав перерахувати неправомірну вигоду в розмірі 4000 дол. США, на що ОСОБА_10 вимушено погодився. На виконання вимог ОСОБА_6 19 квітня 2017 року о 10 год 47 хв він перерахував на адресу електронного гаманця, який йому надав ОСОБА_6 , грошові кошти в сумі 
		20 000 грн.
		Указані дії орган досудового слідства кваліфікував за ч. 2 ст. 369-2 КК, указавши, що  ОСОБА_6 , будучи старшим інспектором відділу протидії кіберзлочинам у Кіровоградській області Придніпровського управління кіберполіції, майором поліції, працівником органу виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто працівником правоохоронного органу, службовою особою, що постійно здійснює функцію представника органу виконавчої влади, обіймаючи постійно посаду, пов`язану з виконанням владних, адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, вчинив прийняття пропозиції та одержання неправомірної вигоди для себе і третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
		Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Стверджує, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про визнання недопустимими фактичних даних, які містяться у протоколах за результатами негласних слідчих (розшукових) дій (далі  НСРД), через зазначення неправильного номера кримінального провадження в резолютивних частинах ухвал слідчого судді, якими надано дозвіл на їх проведення, а також через невідкриття цих ухвал під час досудового слідства в порядку ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК). При цьому зазначає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, усупереч приписам КПК дослідив зміст цих протоколів та надав їм оцінку, вказавши на відсутність у них беззаперечних фактичних даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 указував ОСОБА_10 про необхідність перерахування йому або іншій особі грошових коштів на електронний гаманець. 
		Вважає, що суди обох інстанцій безпідставно відкинули ці докази обвинувачення, якими підтверджується винуватість ОСОБА_6 . 
		Зазначає, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки показанням свідка ОСОБА_10 та висновку судово-технічної експертизи від 02 березня 2018 року 
		№ 3/1, які у своїй сукупності з фактичними даними, що містяться у протоколах негласних слідчих (розшукових) дій, підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		На думку прокурора, апеляційний суд безпідставно погодився з висновками місцевого суду та, порушуючи приписи ст. 419 КПК, не зазначив мотивів ухваленого рішення.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор частково підтримав касаційну скаргу представника органу публічного обвинувачення, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Виправданий та його захисник просили залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисника та виправданого, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати 
		та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Положеннями ст. 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Як визначено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 
		ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення винуватості особи покладається на державу.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів  це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме  винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 
		2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні. 
		Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.
		Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону виконано.
		Суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 369-2 КК, виходив із того, що не було доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Місцевий суд виконав зазначені вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах пред`явленого обвинувачення, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.
		Суд дослідив надані докази, перевірив доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків та, витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, обґрунтовано визнав ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 369-2 КК і виправдав його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторони обвинувачення, яка не погодилась із такими висновками суду, і обґрунтовано залишив виправдувальний вирок суду першої інстанції без змін.
		Так, із мотивувальної частини виправдувального вироку стосовно  ОСОБА_6  вбачається, що в ній викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого останньому, та підстави його виправдання із зазначенням мотивів, із яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, у якому його обвинувачено.
		Такі висновки суд зробив на підставі аналізу показаньОСОБА_6 , який, будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, винним себе у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 369-2 КК не визнав та зазначив, що ніяких домовленостей із ОСОБА_10 у нього не було, ніяких обіцянок він йому не давав, грошових коштів від нього не вимагав і не отримував. Ці його показання підтверджені показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які в судовому засіданні не підтвердили застосування впливу на них з боку ОСОБА_6 . Також місцевий суд дав оцінку в сукупності з іншими доказами показанням свідка ОСОБА_10 та ряду письмових доказів, зокрема: 
		- заяві ОСОБА_10 про вчинення злочину від 21 березня 2017 року. Суд указав, що, як зазначив свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні, 11 березня 2017 року під час зустрічі з ОСОБА_6 останній надав йому стікер, на якому було від руки написано адресу електронного гаманця. Подаючи заяву про вчинення ОСОБА_6 злочину, ОСОБА_10 додав як доказ аркуш паперу з рукописним текстом та вказав, що ОСОБА_6 власноручно написав йому адресу електронного гаманця, куди необхідно було перевести грошові кошти. При цьому місцевий суд зазначив, що згідно з висновком судовопочеркознавчої експертизи від 08 червня 2017 року № 17-892 рукописний текст виконаний не ОСОБА_6 , що спростовує показання свідка ОСОБА_10 ;
		- протоколу огляду місця події від 19 квітня 2017 року, згідно з яким у 
		ОСОБА_6 було вилучено грошові кошти, які не є предметом цього злочину, ключі, документи й інші речі. Фактичні дані, що містяться у зазначеному протоколі, місцевий суд визнав недопустимим доказом, оскільки під час цієї слідчої дії було істотно порушено процесуальні права ОСОБА_6 , зокрема право на захист;
		- протоколу огляду місця події від 19 квітня 2017 року, згідно з яким оглянуто службовий кабінет відділу протидії кіберзлочинам НП України у м. Кропивницькому, на вул. Великій Перспективній, 30, результати проведення якого визнано такими, що не містять фактичних даних винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому органом досудового розслідування злочині;
		- висновків судових комп`ютернотехнічних експертиз від 26 червня 2017 року 
		№ 17-895, від 07 червня 2017 року № 17-893, від 15 липня 2017 року № 17-894, а також судовотехнічної експертизи від 25 вересня 2017 року № 231, згідно з якими експертами не встановлено будь-яких фактичних даних учинення злочину;
		- висновку додаткової судовотехнічної експертизи від 02 березня 2018 року №3/1, згідно з яким друкований текст та лінії графлення в наданому на експертизу фрагменті аркуша паперу з надрукованою на ньому адресою електронного гаманця, ймовірно, нанесені за допомогою друкуючого вузла багатофункціонального пристрою, який вилучено 19 квітня 2017 року в службовому кабінеті старшого інспектора 
		ОСОБА_6 ; 
		- копіям матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017120020002187 від 22 лютого 2017 року за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК. Суд визнав їх недопустимим доказом, оскільки вони отримані не в порядку, передбаченому КПК. Крім того, місцевий суд зазначив, що надані копії матеріалів провадження не доводять винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, а лише підтверджують факт того, що він здійснював відповідні процесуальні дії в зазначеному кримінальному провадженні;
		- протоколу про проведення НСРД у виді аудіо, відеоконтролю особи від 
		10 квітня 2017 року, згідно з яким зафіксовано розмову ОСОБА_6 та 
		ОСОБА_10 на одній із вулиць м. Кропивницького, що відбулася 06 квітня 2017 року і за результатами дослідження якої місцевий суд дійшов висновку, що її зміст узгоджується з показаннями ОСОБА_6 , наданими в судовому засіданні, відповідно до яких ОСОБА_10 йому зателефонував і вони зустрілися, останній просив допомоги, на що ОСОБА_6 порекомендував йому адвоката ОСОБА_13 , з яким ОСОБА_10 зустрічався, однак договір про надання правової допомоги не уклав. Також суд зауважив, що зміст подальшої розмови не містить будь-яких вимог ОСОБА_6 про надання йому або іншій особі винагороди в розмірі 4000 дол. США, як і пропозиції ОСОБА_10 щодо надання ОСОБА_6 та третій особі неправомірної вигоди у вищезазначеному розмірі;
		- протоколу про проведення НСРД у виді аудіо, відеоконтролю особи від 
		12 квітня 2017 року, за результатами дослідження якого місцевий суд зауважив, 
		що зміст розмови, яка відбулася 11 квітня 2017 року між ОСОБА_6 та 
		ОСОБА_10 , повністю узгоджується з показаннями ОСОБА_6 , наданими в судовому засіданні, а саме про те, що він спілкувався з ОСОБА_10 , оскільки той обіцяв надати йому корисну інформацію по роботі (адреси та персональні дані осіб, які займалися незаконною діяльністю у їхній сфері), та не підтверджує винуватості 
		ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину. Крім того, місцевий суд зазначив, що в обвинувальному акті зустріч 
		ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , яка зафіксована у вищевказаному протоколі від 12 квітня 2017 року, не відображена, а тому не вказує на вчинення інкримінованого ОСОБА_6 злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті;
		- протоколу про проведення НСРД у виді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 20 квітня 2017 року, згідно з яким зафіксовано телефонні розмови між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , які відбувалися 06, 10, 11 та 19 квітня 2017 року. Унаслідок дослідження цього протоколу місцевий суд не встановив 
		будь-яких фактів, які б підтверджували, що ОСОБА_6 вимагав неправомірну 
		вигоду для себе та третьої особи або ж її пропонував ОСОБА_10 . Крім того, суд указав, що зміст розмов від 06 та 11 квітня 2017 року спростовує показання свідка ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_6 надавав на аркушах паперу адреси електронних гаманців для перерахування коштів, оскільки зміст аудіозапису взагалі не містить розмови щодо електронного гаманця. Також у вироку зазначено, що зміст розмови, яка відбулася 19 квітня 2017 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , узгоджується 
		з розмовою між ними, яка відбулась 11 квітня 2017 року, і з показаннями самого ОСОБА_6 , наданими в судовому засіданні про повідомлення адреси особи, яка займається незаконною діяльністю, та спростовує показання свідка ОСОБА_10 , який указав про домовленість із ОСОБА_6 , що на квитанції про перерахунок коштів він напише назву якоїсь фірми.
		- протоколу про проведення НСРД у виді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту та аудіо-, відеоконтролю за річчю  ідентифікованими грошовими коштами від 19 квітня 2017 року, згідно з яким грошові кошти в сумі 20 000 грн були надані ОСОБА_10 для перерахування на адресу електронного гаманця. Після цього останній прибув до відділення банку, де, користуючись послугами касира, поповнив власну картку на суму 20 000 грн. Потім, прибувши до місця роботи, зайшов до свого кабінету, сів за ноутбук та перерахував кошти на адресу електронного гаманця. Проаналізувавши зазначений доказ, місцевий суд зауважив, що зміст протоколу спростовується випискою з КБ «ПриватБанк», наданою ОСОБА_10 , з якої вбачається, що 19 квітня 2017 року останній поповнив свою картку грошовими коштами в розмірі 20 000 грн, після чого здійснив оплату в інтернет-магазині на суму 19 992 грн. Будьяких даних про перерахування коштів на електронний гаманець виписка не містить. Крім того, будьяких доказів подальшого використання електронного гаманця, а саме: зняття коштів, перерахування чи будьяких інших дій, органом досудового розслідування не зібрано, суду не надано. Також орган досудового розслідування не проводив будьяких слідчих дій щодо визначення виду електронного гаманця, який начебто був відкритий ОСОБА_6 , часу та місця його відкриття, як і не встановлено кола осіб, які мають доступ до нього;
		- протоколу за результатами НСРД у виді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 20 квітня 2017 року. Ним зафіксовано зустріч ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , під час якої вони спілкувалися, зокрема, щодо аркуша паперу, на якому написано назву підприємства, яке використовує неліцензійне програмне забезпечення, і який у ході розмови ОСОБА_10 передав ОСОБА_6 . Надавши оцінку зазначеному доказу, місцевий суд акцентував, що наявність на папері назви підприємства свідчить про обґрунтованість показань ОСОБА_6 щодо отримання від ОСОБА_10 , на його думку, аркуша паперу з раніше обіцяною інформацією про підприємство, яке використовує неліцензійне програмне забезпечення, а тому зміст протоколу не спростовує позиції ОСОБА_6 ;
		- протоколу про проведення НСРД від 20 квітня 2017 року щодо спостереження за ОСОБА_6 19 квітня 2017 року, який місцевий суд не визнав доказом на підтвердження події кримінального правопорушення та винуватості ОСОБА_6 , оскільки зміст протоколу не містить будь-яких фактів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину.
		Оскільки в судовому засіданні сторона обвинувачення не довела винуватості 
		 ОСОБА_6 поза розумним сумнівом, суд першої інстанції дійшов висновку, що він має бути виправданий у зв`язку з тим, що не доведено наявності в його діянні складу вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, в якому він обвинувачувався.
		Не погодившись із виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_6 , прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу на цей вирок. Викладені в цій скарзі доводи за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі.
		Під час перевірки вироку місцевого суду на відповідність вимогам статей 370, 374 КПК апеляційний суд частково погодившись з доводами прокурора, встановив, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не надано безсумнівних та достатніх доказів вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного 
		суду зазначила, що показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та надані стороною обвинувачення письмові докази, як кожен окремо, так і у своїй сукупності, не доводять поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 з огляду на те, що не містять прямого підтвердження факту вчинення інкримінованого йому злочину, а міркування прокурора щодо доведеності вини останнього, є упередженими оціночними судженнями і висновками з відомостей та обставин, які можуть тлумачитись цілком іншим чином.
		Колегія суддів, провівши в суді апеляційної інстанції за клопотанням прокурора повторне дослідження письмових доказів, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала доведеність винуватості ОСОБА_6 та які, на думку прокурора, отримали неналежну оцінку судом першої інстанції, дійшла висновку, що об`єктивних даних, які б спростовували показання ОСОБА_6 і поза усяким розумним сумнівом свідчили про те, що останній прийняв пропозицію та одержав кошти як неправомірну вигоду для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, в матеріалах кримінального провадження відсутні. Надані стороною обвинувачення та всебічно досліджені як у судовому засіданні суду першої інстанції, так і в апеляційному суді докази такої інформації не містять.
		Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності визнання місцевим судом фактичних даних, які містяться у протоколах про проведення НСРД, через зазначення в резолютивній частині ухвал слідчого судді Апеляційного суду Черкаської області неправильного номера кримінального провадження, а також невідкриття стороною обвинувачення відповідно до ст. 290 КПК процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, що не були розсекречені до моменту передачі справи в суд. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що хоч місцевий суд визнав докази, отримані в результаті НСРД, недопустимими, однак всебічно їх дослідив та надав їм правильну юридичну оцінку, вказавши, що винуватість ОСОБА_6 цими доказами не підтверджується. 
		У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з позицією апеляційного суду про те, що визнання судом першої інстанції доказів, отриманих у результаті НСРД, недопустимими не вплинуло на ухвалення правильного та законного судового рішення, адже протоколи проведення НСРД безпосередньо були досліджені та належним чином оцінені як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції, які дійшли висновку про те, що вони не доводять винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. 
		Крім того, апеляційний суд погодився з доводами сторони обвинувачення щодо безпідставного визнання копій матеріалів кримінального провадження 
		№ 12017120020002187 недопустимим доказом через те, що їх отримано в непроцесуальний спосіб. Водночас вказав, що, незважаючи на це, суд першої інстанції фактично дослідив усі копії наданих матеріалів кримінального провадження, та належним чином оцінив їх з точки зору достатності та дійшов правильного висновку, що вони не доводять винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.
		Доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги прокурора про те, що в оскаржених судових рішеннях залишено поза увагою показання свідка ОСОБА_10 , а також не наведено мотивів, з яких суди взяли до уваги як докази невинуватості показання ОСОБА_6 та відкинули інші докази його винуватості, є неспроможними і спростовуються належними обґрунтуваннями, викладеними в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, згідно з якими всі докази всебічно проаналізовано у взаємозв`язку й обґрунтовано визнано такими, що не підтверджують винуватості ОСОБА_6 . При цьому суди при оцінці сукупності доказів врахували і показання свідка ОСОБА_10 .
		Статтею 92 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		 
		Відповідно до вимог кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення, а отже, і надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення.
		Встановивши, що інші наявні в матеріалах кримінального провадження докази поза розумним сумнівом не підтверджують винуватості ОСОБА_6 у прийнятті пропозиції та одержанні неправомірної вигоди для себе і третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, суд апеляційної інстанції з наведенням у своїй ухвалі належних мотивів прийнятого рішення цілком слушно погодився з вироком місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 у зв`язку з недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення. Зміст ухвали відповідає вимогам ст. 419 КПК. 
		Інші доводи прокурора, що стосуються оцінки фактичних обставин та дослідження доказів, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
		Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 листопада 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурораОСОБА_8   без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...