Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 707/818/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2022.
Дата набрання законної сили: 11.07.2022
Номер судового провадження: 61-14266ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                                       
		Іменем України                                  
		 
		11 липня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 707/818/20
		провадження № 61-14266св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року, постановлене у складі судді Миколаєнко Т. А., та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики), Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки) про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі.
		 
		Позов обґрунтувала тим, що вона працювала у відділі мобілізаційної роботи та цивільної оборони оперативно-режимного управління Мінагрополітики на посаді відповідального чергового з 21 березня 2018 року.
		 
		20 грудня 2019 року їй було вручено попередження про можливе вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».
		 
		31 березня 2020 року її було звільнено з роботи у зв`язку із реорганізацією Мінагрополітики відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.
		 
		Вважає, що звільнення є незаконним, оскільки згідно постанови Мінагрополітики піддалося реорганізації шляхом приєднання до Мінекономіки. За змістом частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі, зокрема, приєднання дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
		 
		Скорочення чисельності в даному випадку не відбулося, оскільки аналіз регуляторних актів Кабінету Міністрів України вказує на те, що внаслідок реорганізації Мінагрополітики кількість працівників останнього була анульована, в той час як чисельність працівників Мінекономіки зросла та збільшилась на 65 осіб. Окрім того й скорочення штату не було, оскільки не було перепрофілювання.
		 
		Зазначала, що порушення порядку звільнення також полягало в тому, що 
		в період з 20 грудня 2019 року по 30 березня 2020 року у відділі мобілізаційної підготовки та цивільного захисту Мінекономіки було відкрито дві вакантні посади. Вважала, що було порушено норми статті 42 КЗпП України, щодо її переважного права залишитися на посаді.
		 
		Посилаючись на частину четверту статті 36 КЗпП, стверджувала, що питання щодо розірвання її трудового договору може розглядатися виключно керівництвом Мінекономіки, як правонаступником Мінагрополітики. Тому незаконним є наказ про її звільнення, виданий Мінагрополітики, оскільки наказу про скорочення чисельності або штату працівників Мінагрополітики, за її даними, не існує.
		 
		Вказує на порушення абзацу першого пункту 2.4 Глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, оскільки запис в наказі про звільнення та запис в трудовій книзі відрізняються. 
		 
		Посилаючись на порушення її прав, ОСОБА_1 просила суд:
		- визнати незаконним наказ Голови комісії з Мінагрополітики від 30 березня 2020 року № 25-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
		- поновити її на роботі у Відділі мобілізаційної підготовки та цивільного захисту Мінекономіки або зобов`язати відповідачів надати їй іншу роботу, 
		з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду.
		 
		Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду 
		від 22 липня 2021 року, у позові ОСОБА_1 до Мінагрополітики, Мінекономіки про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі - відмовлено.
		Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, 
		з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посада відповідального чергового, яку обіймала ОСОБА_1 
		у Мінагрополітики, не належить до посад державної служби, а належить до переліку посад працівників державних органів, які виконують функції 
		з обслуговування, оскільки нею не підтверджено, що вона мала допуск до державної таємниці та опрацьовувала документи з обмеженим доступом та не доведено факту набуття нею статусу державного службовця.
		 
		Суди вважали, що ОСОБА_1 не могла бути призначена на вакантні посади головного спеціаліста Відділу мобілізаційної підготовки та цивільного захисту Мінекономіки шляхом переведення з Мінагрополітики, оскільки для заміщення вказаних вакантних посад державної служби позивачці необхідно було взяти участь у конкурсі, проте документів для участі у конкурсі вона не подавала.
		 
		Функції Мінекономіки у сфері мобілізаційної підготовки, мобілізації та цивільного захисту значно відрізняються, а саме є більш розширеними від тих, що покладалися на Мінагрополітики.
		 
		Внаслідок проведеної реорганізації були наявні чотири штатні одиниці 
		в Мінекономіки, які не відносяться до посад державної служби, а саме посади старших інспекторів, що входять до складу Відділу мобілізаційної підготовки та цивільного захисту Мінекономіки. Однак, вказані вакансії не були вакантними, оскільки 17 грудня 2019 року на них було переведено працівників Мінекономіки з вислугою в державних органах виконавчої влади понад 30 років.
		 
		При цьому, посада відповідального чергового, яка не є посадою державної служби, у Відділі мобілізаційної підготовки та цивільного захисту Мінекономіки була відсутня.
		 
		Отже, на момент попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, 
		а також на момент її звільнення, у Мінекономіки були відсутні вакантні посади, які, з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду роботи, могли бути запропоновані останній, а тому, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець вважається таким, що виконав обов`язок по працевлаштуванню позивача.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		21 серпня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року (надійшла до суду 
		25 серпня 2021 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої                            та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд відмовив у витребуванні: наказу про внесення змін в організацію Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України; положення про комісію з реорганізації Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України; наказ, яким уповноважено комісію з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України здійснювати функції по проведенню заходів зі звільнення працівників; штатний розпис Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України станом на 
		30 березня 2020 року.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 25 серпня 2021 року справу призначено судді-доповідачу. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 02 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху 
		з наданням строку для усунення її недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції. 
		 
		19 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		05 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Мінекономіки на касаційну скаргу.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу Мінекономіки зазначило, що касаційна скарга є необґрунтованою, а доводи заявника є формальними та не підтвердженими доказами, тому не підлягає задоволенню.
		 
		Просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Наказом Мінагрополітики № 114-к від 21 березня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільної оборони оперативно-режимного управління 
		з 22 березня 2018 року, підстава: заява ОСОБА_1 від 20 березня 
		2018 року.
		 
		Наказом державного секретаря Мінагрополітики Андронова В. № 404-к 
		від 09 серпня 2019 року переведено ОСОБА_1 з 09 серпня 2019 року на рівнозначну посаду відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту, підстава: повідомлення щодо пропозиції посади ОСОБА_1 (згода від 06 серпня 2019 року), заява ОСОБА_1 від 06 серпня 2019 року.
		 
		Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» № 829 
		від 02 вересня 2019 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до пунктів 9 і 9-1 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, серед іншого, постановив: реорганізувати Мінагрополітики шляхом приєднання до Мінекономіки.
		 
		20 грудня 2019 року директором Департаменту кадрового забезпечення та роботи з персоналом Дем`яненко О. , на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України було письмово, під підпис, попереджено ОСОБА_1 про можливе наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої        статті 40 КЗпП України, у зв`язку з реорганізацією Мінагрополітики шляхом приєднання до Мінекономіки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».
		 
		Наказом Голови комісії з реорганізації Мінагрополітики Черних О. № 25-к від 30 березня 2020 року відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 
		з 31 березня 2020 року у зв`язку із реорганізацією Мінагрополітики відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 20 грудня 2019 року.
		 
		З копії трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 від 27 липня 1988 року вбачається, що 22 березня 
		2018 року ОСОБА_1 призначена на посаду відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільної оборони оперативно-режимного управління Мінагрополітики, наказ № 114-к від 21 березня 2018 року. 
		31 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв`язку 
		з реорганізацією Мінагрополітики відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, наказ № 25-к від 30 березня 2020 року.
		 
		Наказом виконувача обов`язків державного секретаря Мінекономіки 
		Черних О. № 254-к від 28 січня 2020 року, відповідно до статті 23 Закону України «Про державну службу» та пункту 11 Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 246, були оголошені конкурси на зайняття посад державної служби в апараті Мінекономіки.
		 
		Згідно з додатком до наказу Мінекономіки № 254-к від 28 січня 2020 року, визначено перелік посад, на зайняття яких оголошується конкурс, зокрема, у Відділі мобілізаційної підготовки та цивільного захисту конкурс було оголошено на 2 посади головного спеціаліста.
		 
		З Умов проведення конкурсу на посаду головного спеціаліста Відділу мобілізаційної підготовки та цивільного захисту Мінекономіки (2 посади) (категорія «В»), затверджених наказом Мінекономіки № 254-к від 28 січня 2020 року, вбачається, що до посадових обов`язків осіб, які займають дані посади, відносяться:
		- участь у розробленні проекту мобілізаційного плану Мінекономіки, розроблення довготермінових та річних програм мобілізаційної підготовки Мінекономіки і вжиття заходів до забезпечення їх виконання;
		- здійснення методологічного, методичного та інформаційного забезпечення мобілізаційної підготовки та мобілізації в Міністерстві, на підприємствах, що належать до сфери управління Мінекономіки, або залучаються ним до виконання мобілізаційних завдань (замовлень);
		- здійснення заходів з мобілізаційної підготовки в Міністерстві та контроль їх здійснення підприємствами, що належать до сфери управління Мінекономіки, або залучаються ним до виконання мобілізаційних завдань (замовлень);
		- здійснення заходів у підготовці до функціонування за призначенням пунктів управління Мінекономіки як елементів системи управління Міністерства;
		- організація заходів щодо планування та підготовки до технічного прикриття в особливий період об`єктів, що належать до сфери управління Мінекономіки;
		- визначення потреби (обсягу) у фінансуванні заходів з мобілізаційної підготовки, у тому числі на утримання пунктів управління Мінекономіки та подання відповідних пропозицій до бюджетних запитів Мінекономіки на відповідний рік;
		- розроблення, опрацювання і внесення на розгляд керівництва нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		 
		До кандидатів ставилися наступні кваліфікаційні вимоги: 1) освіта: ступінь вищої освіти не нижче бакалавра, молодшого бакалавра; 2) досвід роботи: не потребує; 3) володіння державною мовою: вільне володіння державною мовою.
		 
		ОСОБА_1 має диплом магістра з відзнакою серії НОМЕР_2 , 
		у 2018 році закінчила Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, здобула кваліфікацію: магістр освіти, вчитель музичного мистецтва.
		 
		Також ОСОБА_1 має посвідчення аспіранта Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка 
		№ 1/19з, кафедра педагогіки та менеджменту, дата видачі: 22 вересня 
		2019 року; термін дії: до 31 серпня 2023 року.
		 
		Крім того, ОСОБА_1 має диплом серії НОМЕР_3 , згідно з яким 
		у 1988 році вона закінчила повний курс Херсонського індустріального інституту за спеціальністю ткацтво, присвоєно кваліфікацію інженера-технолога.
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні                чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
		Статтею 51 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу 
		і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Частиною першою, третьою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода                          між працівником і власником підприємства, установи, організації                        або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки                               і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору,        в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
		Відповідно до пункту четвертого статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з пунктом четвертим статті 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		 
		Звільнення на підставі зазначеної підстави може відбуватись виключно 
		в порядку передбаченому нормами КЗпП України. 
		 
		Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що у Мінагрополітики відбулася зміна в організації виробництва і праці, шляхом реорганізації виходячи з наступного.
		 
		Відповідно до пунктів 2, 7 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» № 829 від 02 вересня 2019 року (в редакції від 02 вересня 2019 року) Мінагрополітики реорганізовано, шляхом приєднання до Мінекономіки. Мінекономіки є правонаступником майна, прав і обов`язків Мінагрополітики.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Штатного розпису на 2020 рік апарату Мінекономіки (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 року № 16 та наказу Мінекономіки від 29 січня 2020 року № 102) у міністерстві створено Відділ мобілізаційної підготовки та цивільного захисту, який відповідно складається з таких посад як: начальника відділу (1 штатна одиниця), заступника начальника відділу (1 штатна одиниця), головних спеціалістів (4 штатних одиниці) та старших інспекторів (4 штатних одиниці). Також до складу відділу входить Сектор цивільного захисту, який, у свою чергу, складається із завідувача сектору (1 штатна одиниця) та головних спеціалістів (4 штатних одиниці).
		 
		Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що заявника наказом Мінагрополітики №114-к від 21 березня 2018 року призначено на посаду відповідального чергового відділу мобілізаційної роботи та цивільної оборони оперативно-режимного управління з 22 березня 2018 року. Наказ видано на підставі заяви ОСОБА_1 від 20 березня 2018 року. Наказом Мінагрополітики № 404-к від 09 серпня 2019 року ОСОБА_1 переведено з 09 серпня 2019 року на рівнозначну посаду відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту, на підставі повідомлення щодо пропозиції посади ОСОБА_1 (згода від 06 серпня 2019 року), заява ОСОБА_1 від 06 серпня 2019 року. 20 грудня 
		2019 року було письмово, під підпис, попереджено ОСОБА_1 про можливе наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з реорганізацією Мінагрополітики шляхом приєднання до Мінекономіки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», що підтверджується копією даного попередження. Наказом Голови комісії з реорганізації Мінагрополітики 
		№ 25-к від 30 березня 2020 року відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 31 березня 2020 року у зв`язку із реорганізацією Мінагрополітики відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 20 грудня 2019 року.
		 
		Попередження ОСОБА_1 наказом про можливе наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України підтверджує, що Міністерством аграрної політики та продовольства України в межах строків, визначених КЗпП України, було персонально повідомлено ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення.
		 
		Суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку пункту 1 частини першої  статті 40 КЗпП України та вказали, що внаслідок проведеної реорганізації Мінагрополітики шляхом приєднання до Мінекономіки посада відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту, яку обіймала ОСОБА_1 , була скорочена. Отже, мало місце скорочення штату внаслідок проведеної реорганізації міністерства, що 
		є підставою для розірвання (припинення) трудового договору 
		з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
		 
		Судом першої інстанції правильно зазначено, що ОСОБА_1 не підтвердила належними та допустимими доказами той факт, що вона, працюючи на посаді відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту Мінагрополітики, мала допуск до державної таємниці та опрацьовувала документи з обмеженим доступом.
		 
		Відповідно до пункту 1 Критеріїв визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 271, критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, є зміст і характер виконуваної ними роботи, що 
		в переважній більшості не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов`язаних з виконанням завдань і функцій, визначених частиною першою статті 1 Закону України «Про державну службу», а також роботи, що пов`язана із забезпеченням належних умов функціонування державного органу, у тому числі: комплексним обслуговуванням і ремонтом будинків, роботою з утримання прилеглої території, реставраційними та будівельно-монтажними роботами; документальним забезпеченням та діловодством (крім працівників, які опрацьовують документи, яким присвоєно гриф «для службового користування» або яким надано гриф секретності «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно»); комп`ютерним забезпеченням та впровадженням інформаційних технологій (крім працівників, до компетенції яких належить формування, адміністрування та розвиток загальнодержавних електронних реєстрів, баз даних, інформаційних систем, а також забезпечення захисту інформації); виконанням завдань та функцій фахівця з інтерв`ювання, секретаря 
		і стенографіста; комп`ютерним набором тексту, роботою з копіювальною та розмножувальною технікою, записом, накопиченням, систематизацією, перевіркою і опрацюванням цифрових та інших даних, підбором довідкового та інформаційного матеріалу; виконанням завдань та функцій касира, відповідального чергового, диспетчера, чергового оперативного; веденням архіву та виконанням функцій з бібліотечного обслуговування; матеріально-технічним та господарським забезпеченням. 
		 
		Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що посада відповідального чергового Відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту, яку займала позивач у Міністерстві аграрної політики та продовольства України, не належить до посад державної служби, а тому останню не могло бути призначено на вакантні посади головного спеціаліста Відділу мобілізаційної підготовки та цивільного захисту Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, шляхом переведення з Мінагрополітики, оскільки для заміщення вказаних вакантних посад державної служби ОСОБА_1 необхідно було взяти участь у конкурсі, проте документів для участі у конкурсі позивач не подавала, що підтверджено нею у судовому засіданні.
		 
		Посилання ОСОБА_1 на те, що вона має переважне право на залишення на роботі, є безпідставним, оскільки переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад та не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду.
		 
		Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, наведеною 
		у постанові від 29 листопада 2018 року в справі № 292/50/18 (провадження № 61-44153св18).
		 
		За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі 
		№ 753/3889/17 (провадження № 61-2св20).
		 
		У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження 
		№ 61-976св17) Верховний Суд зазначив, що для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
		 
		У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 569/9913/18 (провадження
		№ 61-15809св19) Верховний Суд вказав, що процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не визначена. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників, 
		у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та провести таку оцінку повинен роботодавець. 
		 
		Таким чином, судами попередніх інстанцій належно виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, дотримано вимоги  статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено обставини у справі, обґрунтовано застосовано положення статей 36, 184 КЗпП України до правовідносин учасників справи.
		 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 27 квітня 
		2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 22 липня 
		2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:   Г. В. Коломієць      Б. І. Гулько     Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...