Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14224/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2022. Зареєстровано: 13.07.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2022.
Дата набрання законної сили: 12.07.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		12 липня 2022 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/14224/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
		за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
		представників учасників справи:
		позивача - акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" -    Сімонової Є.О.,  
		відповідача - акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" -  Самсоновича О.А., Кулинича В.П.,
		 
		розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - Банк)
		на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2021 (головуючий суддя Баранов Д.О.) та
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 (головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Руденко М.А. і Кропивна Л.В.)
		зі справи № 910/14224/20
		за позовом акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
		(далі - Завод)
		до Банку
		про визнання зобов`язань припиненими. 
		РУХ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		1. Позов було подано про визнання припиненими усіх зобов`язань Заводу перед Банком за кредитним договором від 02.02.2009 № 4Н09129Д (далі - Кредитний договір), укладеним між Банком і Заводом. 
		2. Позов обґрунтовано тим, що позивачу стало відомо, що відповідачем не визнається право Заводу на припинення договірного зобов`язання,  яке існувало відповідно до Кредитного договору та яке припинилось внаслідок повного його виконання позивачем, проведеного належним чином.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 
		3. Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021: позов задоволено; визнано припиненими усі зобов`язання Заводу перед Банком за Кредитним договором у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином; стягнуто з Банку на користь Заводу витрати зі сплати судового збору в сумі 2   102 грн. 
		4. Рішення та постанову мотивовано обґрунтованістю позовних вимог, оскільки Кредитний договір є припиненим виконанням, проведеним належним чином, та, відповідно, усі зобов`язання Заводу перед Банком, які були передбачені, обумовлені та пов`язані з Кредитним договором, припинилися виконанням, проведеним належним чином; таке виконання було прийняте Банком як управленою стороною зобов`язань, у Банку відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов`язань Заводу перед Банком за Кредитним договором або про їх неналежне виконання зі сторони Заводу, а права та законні інтереси Заводу підлягають захисту шляхом визнання припиненими усіх зобов`язань позивача перед Банком за Кредитним договором виконанням, проведеним належним чином, і тому позивачем обрано належний спосіб захисту порушених прав. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		5. У касаційній скарзі до Верховного Суду Банк просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/14224/20 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. 
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		6. Оскаржувані судові рішення прийняті внаслідок неправильного тлумачення та застосування положень  статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку, що стаття 599 ЦК України передбачає право боржника на припинення зобов`язання.  Також оскаржувані рішення прийняті внаслідок незастосування статей 598 ЦК України та частини першої статті 202 ГК України, які підлягали застосуванню. Такі норми додатково підтверджують, що стаття 599 ЦК України та частина перша статті 203 ГК України встановлюють одну з підстав припинення зобов`язання в силу закону, а не право боржника на припинення зобов`язань. Також оскаржувані рішення прийняті внаслідок незастосування частини першої  статті 509 та частини першої статті 1054 ЦК, які підлягали застосуванню і які вказують на те, що у позичальника як боржника за зобов`язаннями, на які посилається Завод в обґрунтування свого позову, існують лише обов`язки зі сплати відповідних грошових коштів, а право вимоги їх виконання існує у кредитодавця. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 6.19 постанови від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та пункті 59 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, що й призвело до неправильного застосування вказаних норм та помилкового висновку про наявність у Заводу  права на припинення зобов`язань, яке взагалі не передбачене у статті 599 ЦК України.
		 
		7. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункти 1 та 7 частини другої статті 16 ЦК України, при цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 6.19 постанови від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, а також у пунктах 58, 59 постанови від 27.11.2018  у справі №905/2260/17 та у пунктах 56, 57, 59 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц. У зв`язку з цим суди дійшли помилкового висновку щодо належності способу захисту, з яким звернувся позивач у даній справі.
		 
		8. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, при цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 56, 57, 79, 80, 81 постанови від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц. У зв`язку з цим суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову, незважаючи на те, що позивач не довів порушення або невизнання свого права або інтересу "у правовій визначеності", а суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які б вказували на такі порушення або невизнання. 
		 
		9. Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, на які посилається АТ КБ "ПриватБанк", мають перевагу над висновками колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.06.2018 у справі №911/169/16, від 19.06.2018 у справі №916/993/17 та від 03.04.2019 у справі №913/317/18, на які посилалися позивач та суди попередніх інстанцій. Скаржник зазначає, що, навіть якщо припустити, що висновки колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 13.06.2018 у справі №911/169/16, від 19.06.2018 у справі №916/993/17 та від 03.04.2019 у справі №913/317/18, зроблені за подібних правовідносин, то від них слід відступити з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, та на аргументи, на які посилається Банк у касаційній скарзі.
		 
		10. Суди не дослідили зібрані у справі докази ("Американський позов"), внаслідок чого неправильно та без урахування висновків Верховного Суду застосували статтю 15, пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
		11. Судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме: частини другу-восьму статті 80, статті 118, 119, частини першу та третю статті 269 ГПК України (безпідставне прийняття додаткових доказів, поданих з пропуском процесуального строку, безпідставне прийняття доказів апеляційним судом), без урахування висновку щодо застосування вказаних норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15-10488-2012, від 23.01.2018 у справі №911/1355/7, від 10.07.2018 у справі №908/4828/15.
		12. Судом апеляційної інстанції порушено норми права, а саме порушено статтю 77 ГПК України та не застосовано статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 25.02.2019 у справі №909/327/18, від 05.07.2019 у справі №910/4994/18, від 23.07.2018 у справі №925/1048/17.
		13. Судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, а саме статті 7, 13, 14, 46, 76, 238 ГПК України (встановлення обставин, які не входять до предмета доказування та на які не посилався позивач в обґрунтування позову; обґрунтування оскаржуваних рішень доводами/висновками, які не мають значення для справи), без урахування висновку щодо застосування вказаних норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.03.2019 у справі №910/12608/18, від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 27.08.2019 у справі №908/2242/18, від 18.03.2019 у справі №908/1163/17, від 29.01.2020 у справі №904/5265/18.
		14. Судами порушено частину четверту статті 43 ГПК України (надання судового захисту при зловживанні позивачем процесуальним правом). Подання позову Заводом у цій справі є зловживанням процесуальними правами, зокрема з огляду на те, що позов подано у спорі, що має «очевидно штучний характер». Звернення Заводу з позовом до суду не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин, які не входять до предмета доказування. Натомість суди попередніх інстанцій, замість того, щоб запобігти зловживанню Заводом процесуальними правами, навпаки, посприяли цьому, а саме: встановили обставини, які не входять до предмета доказування у даній справі, та обставини, на які позивач не посилався в позові.
		15. Здійснений Банком аналіз судової практики не виявив висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, а саме - щодо неприпустимості подання окремої позовної заяви для встановлення преюдиційних обставин з метою їх подальшого використання в іншому судовому процесі (зокрема, за кордоном) та визнання таких дій зловживанням процесуальними правами.
		Доводи іншого учасника справи
		16. Завод у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів, викладених у ній, зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою і безпідставною, а постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та просить касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 - без змін. 
		РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		17. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі №910/14224/20 за касаційною скаргою Банку на  рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/14224/20. 
		18. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання припиненими усіх зобов`язань Заводу перед Банком за Кредитним договором. 
		При вирішенні даної справи ключовим питанням у ній є, чи належним чином обраний позивачем спосіб захисту прав (законних інтересів) у вигляді визнання зобов`язань  припиненими, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, та яким саме має бути відповідний спосіб захисту у цій справі. 
		19. Суди попередніх інстанцій, встановивши, що: оскільки Кредитний договір є припиненим виконанням, проведеним належним чином, та, відповідно, усі зобов`язання Заводу перед Банком, які були передбачені, обумовлені та пов`язані з Кредитним договором, припинилися виконанням, проведеним належним чином, і таке виконання було прийняте Банком як управненою стороною даних зобов`язань, то відсутні правові підстави стверджувати про наявність зобов`язань Заводу перед Банком за Кредитним договором або про їх неналежне виконання зі сторони Заводу; виникнення свого права на припинення зобов`язань за кредитним договором позивач обґрунтовує не самим фактом укладення Кредитного договору чи фактом повернення кредитних коштів та сплати відсотків за таким договором, а саме фактом невизнання відповідачем припинення договірних зобов`язань, виконаних позивачем належним чином без порушень законодавства України, який мав місце при зверненні відповідачем з позовом до Суду Штату Делавер, тому права та законні інтереси Заводу підлягають захисту шляхом визнання припиненими усіх зобов`язань позивача перед Банком за Кредитним договором виконанням, проведеним належним чином, - дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про належність обраного позивачем способу захисту. 
		20. Під час розгляду справи №     910/14224/20 з урахуванням доводів касаційної скарги, відзиву, додаткових пояснень, матеріалів справи, підстав касаційного оскарження, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, вбачаються підстави, передбачені частиною п`ятою статті 302 ГПК України для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути, з урахуванням: правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявних обставин, з яких вбачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; того, як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.               
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к з приводу того, що під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. 
		 
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
		 
		Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		 
		Наявність довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що мають надати можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі "Брезовець проти Хорватії" (Brezo.ee v. Croatia), заява № 13488/07).               
		 
		Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		 
		21. Статтею 20 ГК України та статтею 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.  
		ЦК України: 
		стаття 15:
		- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; 
		- кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства;
		стаття 16: 
		- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша); 
		- способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга).
		Частина друга статті 20 ГК України: 
		- кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. 
		Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 
		Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 
		22. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10. 2021 у справі №233/2021/19 викладено такі правові висновки щодо критерію визначення подібності спірних правовідносин.
		Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.
		Отже, при дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними критеріями: змістовим, суб`єктним та об`єктним. У застосуванні цих критеріїв слід виходити з такого. 
		Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.
		Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. 
		Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій), і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		23. У розгляді даної справи Верховним Судом з`ясовано таке.  
		У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 за позовом партнерства з обмеженою відповідальністю «Серфінг системс ЛП» до публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ капітал», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Люнакс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжя інвест», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал джірінг» про визнання договорів іпотеки припиненими,  названий Суд вказав, що: «У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) сформульований висновок, що нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від цього висновку» та погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову позивачу в позові з підстави обрання ним неналежного способу захисту своїх прав. 
		Подібна за змістом правова позиція викладена в таких постановах Верховного Суду:
		- від 18.03.2021 у справі №902/608/19 про визнання договору іпотеки припиненим;
		- від 18.05.2021 у справі №911/2711/18 про визнання зобов`язання за кредитним договором повністю припиненим, визнання відсутності прав кредитора за кредитним договором, визнання відсутності прав іпотеки за іпотечним договором; 
		- від  19.05.2021 у справі №390/2243/17 про визнання договорів іпотеки припиненими та скасування рішення про державну реєстрацію;
		- від  27.04.2022 у справі № 477/33/20 про визнання виконаними зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, припинення дії іпотечного договору. 
		24. Разом з тим,  у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2022 у справі №480/2365/16 за позовом   ОСОБА_1  (далі - ОСОБА_1 ) до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 про визнання припиненими кредитних договорів та іпотечного договору у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язань за цими кредитними договорами,  покладення обов`язку вчинити певні дії та стягнення грошових коштів, викладено іншу правову позицію у схожих правовідносинах з питання належності обраного позивачем способу захисту порушених прав. 
		Так, рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02.10.2020 у згаданій справі    №480/2365/16, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду      від 30.08.2021: задоволено  позов ОСОБА_1 ; зобов`язано Банк зарахувати сплачені нею кошти в сумі 27 961,31 грн. у рахунок повного дострокового погашення договору про іпотечний кредит від 13.11.2007 №NKN0G 50000001527; визнано кредитний договір від 13.11.2007 № NKN0G 50000001527  припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за кредитним договором  від 13.11.2007 № NKN0G 50000001527; визнано договір про іпотечний кредит від 13.11.2007 № NKN0G 50000001527  припиненим в зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за договором про іпотечний кредит від 13.11.2007 № NKN0G 50000001527;  визнано іпотечний договір від 13.11.2007 серія ВКА № 319716 припиненим у зв`язку з проведеним належним чином виконанням зобов`язання за кредитним договором від 13.11.2007  № NKN0G 50000001527 та за договором про іпотечний кредит  від 13.11.2007 № NKN0G 50000001527; стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 суму надлишково сплачених коштів у розмірі 49 176,27 грн.
		Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2022 у справі №480/2365/16: задоволено частково касаційну скаргу Банку; змінено рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02.10.2020 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30.08.2021, викладено абзац п`ятий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: «Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 13 листопада 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою Світланою Анатоліївною та зареєстрованим у реєстрі за № 996»; в іншій частині рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02.10.2020 та постанову Миколаївського апеляційного суду   від 30.08.2021  залишено без змін.
		Приймаючи згадану постанову від 28.04.2022 у справі №480/2365/16, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав таке:
		- «згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
		Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		За змістом статей 599-601, 604-609 ЦК України за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбаченого договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Встановивши, що позичальник належним чином виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та договором про іпотечний кредит, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в означеній частині»; 
		- «згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.
		За змістом правила, викладеного в частині першій статті 593 ЦК України, відбувається припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання, що забезпечено у такий спосіб.
		Встановлення факту припинення основного зобов`язання в результаті його належного виконання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договорами іпотеки.
		Звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.
		Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12- 15, 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. 
		Отже, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором»; 
		- «враховуючи те, що позивач обрала правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому зміна формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції не є зміною судом предмета позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.
		Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».  
		Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду:
		- від 29.09.2021 у справі №910/12662/20 про визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки; 
		- від 15.09.2021 у справі №372/2583/18 про визнання припиненими правовідносин іпотеки та скасування рішень про реєстрацію права власності;
		- від 26.01.2022 у справі №127/26402/20 про визнання договору припиненим, припинення обтяження та вилучення запису.
		25. З наведеного вбачається, що в судовій практиці Верховного Суду у справах, що відносяться до різних юрисдикцій (господарської та цивільної), існують різні правові висновки щодо застосування  положень статті 16 ЦК України стосовно способів захисту цивільних прав та інтересів судом. Так, у постанові  Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у господарській  справі №916/1415/19 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові про визнання договорів іпотеки припиненими з підстави обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав. Натомість у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2022 у цивільній справі №480/2365/16 суд касаційної інстанції, зокрема,  залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині визнання припиненими кредитних договорів та змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції, визнавши припиненою іпотеку за іпотечним договором у зв`язку з тим, що позивачем обрано правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права). 
		 
		26. Отже, вирішуючи спори про визнання припиненими договорів (договірних зобов`язань або договірних правовідносин), суди касаційної інстанції  у справах №916/1415/19,  №902/608/19, №911/2711/18,  №390/2243/17, №477/33/20,                            № 480/2365/16, №910/12662/20, №372/2583/18,  №127/26402/20  дійшли різних правових висновків щодо обрання позивачем належного та ефективного способу захисту відповідно до положень статті 16 ЦК України, що призвело до різних результатів  вирішення зазначених справ. Це свідчить про відсутність усталеної судової практики з відповідного питання та наявності істотних розходжень у правових висновках судів касаційних інстанцій щодо застосування однієї і тієї ж норми права, які суперечать один одному у справах з подібних правовідносинах. 
		 
		На думку Касаційного господарського суду,  проблема щодо неоднакового застосування статті 16 ЦК України потребує узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду наведених вище справ судами різних юрисдикцій.   
		 
		27. У проваджені судів нижчих інстанцій перебуває значна кількість справ (загалом, за відомостями Банку, відповідних судових справ нараховується понад 100 шт.) з аналогічними цій справі №910/14224/20 предметами та підставами позову (у тому числі одна справа - в провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду), зокрема в судах апеляційної та першої інстанції  справи № № 910/12559/20, 910/4216/21, 910/12917/20, 910/12918/20, 910/13313/20, 910/16154/20, 910/1846/21, 910/4223/21, 910/2211/21.
		28. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що справа містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду  на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.
		Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		УХВАЛИВ: 
		 
		Справу № 910/14224/20 разом з касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                       В. Селіваненко 
		 
		Суддя                                                                                                       І. Булгакова
		 
		Суддя                                                                                                         Б. Львов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...